Рішення № 54827547, 22.12.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 679/199/15-ц

Провадження № 22-ц/792/2220/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої судді Грох Л.М.,

суддів: Матковської Л.О. Янчук Т.О.,

секретар Гриньова А.М.,

з участю: ОСОБА_1, представників сторін та третьої особи,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, третя особа Управління Пенсійного фонду України в місті Нетішині Хмельницької області про встановлення факту перебування в трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацій та моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 липня 2015 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року ОСОБА_2, звертаючись до суду з вказаним позовом до відповідача, посилалася на те, що з 27 лютого 2008 року по листопад 2012 року працювала в останнього продавцем верхнього одягу без офіційного оформлення трудових відносин.

Факт її роботи в ОСОБА_1, розмір невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки встановлені вироком Нетішинського міського суду від 18 квітня 2014 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21.10.2014 року, якими ОСОБА_1 визнано винною та засуджено за ч. 1, ч.2 ст.172 КК України. Судами було встановлено, що ОСОБА_1 у період часу з 18 лютого 2008 року по 29 лютого 2012 року, використовуючи без належного оформлення її найману працю, не перерахувала обовязкових страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування до бюджету Пенсійного фонду України в сумі 12425,98 грн., не нарахувала та не виплатила їй заробітну плату в сумі 11667,60 грн., не виплатила компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6729 грн.

Тому з врахуванням уточнених вимог просила встановити факт її перебування в трудових відносинах з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з 18 лютого 2008 року по 29 лютого 2012 року включно; стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість по заробітної платі в розмірі 11667,60 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6729 грн., компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату за весь період затримки по день постановлення рішення, середній заробіток за весь період затримки по день постановлення рішення, моральну шкоду в розмірі 2000 грн., зобов'язати підприємця ОСОБА_1 сплатити за неї до управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 18 лютого 2008 року по 29 лютого 2012 року в сумі 12425,98 грн.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 липня 2015 року позов задоволено частково.

Встановлено факт перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з 18 лютого 2008 року по 29 лютого 2012 року.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 2000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 355,56 грн.

В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає рішення суду незаконним та таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його змінити в частині відмови в позові, задовольнивши позов повністю. На її думку, суд першої інстанції не врахував, що наведені у вироку суду фактичні обставини щодо невиплати конкретних сум заборгованості по зарплаті та компенсації за невикористану відпусткує обєктивною стороною злочинів, передбачених ч.ч.1-2 ст. 172 КК України грубого порушення законодавства про працю, а тому за ст. 61 ЦПК України є обовязковими для суду. Також суд не врахував, що у позивача відсутній обовязок надавати докази в обґрунтування своїх вимог про заборгованість із заробітної плати, так як за ст. 30 Закону "Про оплату праці" саме на роботодавця покладено обов'язок обліку робочого часу та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим в частині встановлення факту перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з апелянтом у період з 18.02.2008 року по 29.02.2012 року, просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цієї вимоги з підстав пропуску спеціальної позовної давності, передбаченої ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 підтримав її апеляційну скаргу з викладених в ній мотивів та просив відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1

ОСОБА_1 та її представник підтримали свою апеляційну скаргу та просили відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2 як безпідставну.

Представник третьої особи підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_2 та просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 як безпідставну.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 відхиленню, з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ч.1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції не в повній мірі зясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, не застосував матеріальний закон, який підлягав застосуванню, порушив норми процесуального права, у звязку з чим оспорюване рішення в частині відмови у позові та стягнення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Встановлено, що вироком Нетішинського міського суду від 18 квітня 2014 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21.10.2014 року, ОСОБА_1 визнано винною та засуджено за ч. І, ч.2 ст.172 КК України з призначенням покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень та звільненням від призначеного покарання на підставі п.5 ст.74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, визначених п.1 ч.1 ст.49 КК України.

Цим вироком суду встановлено, що ОСОБА_1, будучи зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи 22.11.1994 року за № 609300300, здійснюючи підприємницьку діяльність з реалізації непродовольчих товарів, в порушення вимог ст.ст.43, 45, 46 Конституції України, ст.ст.2, 24, 24-1, 48, 95 КЗпП України, ст.ст. 3, 9, 10, ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці», з метою грубого порушення законодавства про працю, ухиляючись від сплати страхових внесків та податків, умисно не уклала в установленому порядку трудовий договір з ОСОБА_2 Останню, яка є матір'ю двох дітей віком до 14 років, ОСОБА_1 використовувала як найману працівницю - продавця непродовольчих товарів у період часу з 18.02.2008 року по 29 лютого 2012 року в орендованих нею приміщеннях магазинів у м. Нетішин.

Згідно ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, обовязковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

В силу ч.4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядженні не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Задовольняючи позов в частині встановлення факту перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з підприємцем ОСОБА_1 з 18.02.2008 року по 29.02.2012 року, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ця обставина встановлена вироком суду і за ч.4 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, тому у звязку з встановленням факту грубого порушення трудових прав позивачки підлягає відшкодуванню і завдана моральна шкода в розмірі 2000 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для відмови у встановленні факту перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з неюз підстав пропуску 3-місячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України є безпідставними, оскільки ця вимога нерозривно повязана з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В свою чергу згідно з ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому в цьому випадку строки, передбачені ч.1 ст. 233 КЗпП України, не підлягають застосуванню.

Відмовляючи в решті заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт виконання встановленої законом норми робочого часу, що дає право на отримання заробітної плати не нижче законодавчо встановленого мінімуму, а відтак і розмір заборгованості по зарплаті, компенсації за невикористану відпустку та інших виплат.

Проте з таким висновком не можна погодитися, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб (ч. 4 ст. 95 КЗпП України).

Згідно із ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Стаття 30 Закону України «Про оплату праці» містить аналогічну норму, а також встановлює, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При ухваленні рішення суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до ст. ст. 95, 110, 115, 116 КЗпП України, ст. ст. 21, 30 Закону України «Про оплату праці» обсяг виконаних позивачкою робіт за відповідний період, тобто, що нею було виконано (чи не виконано) погодинну норму праці, а також відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець, - підприємець ОСОБА_1, з якою фактично було укладено трудовий договір, а не позивач.

Апеляційним судом встановлено, що приватний підприємець ОСОБА_1 як роботодавець ОСОБА_2 у порушення вимог ст.30 Закону України «Про оплату праці» не здійснювала облік виконуваної роботи найманим працівником ОСОБА_2, а також бухгалтерський облік витрат на оплату її праці.

Наведене підтверджується актом перевірки територіальної державної інспекції з питань праці в Хмельницькій області від 16.07.2013 року № 22-04-21/803, актом перевірки від 17.07.2013р. № 7/172-2584702208 Нетішинського відділення Славутської ОДПІ.

Ця обставина також підтверджується фактом ненадання ОСОБА_1О суду документів обліку робочого часу (табель обліку робочого часу тощо); розрахунково-платіжних відомостей з підписами ОСОБА_2 на підтвердження виплати їй заробітної плати за період роботи з лютого 2008 по березень 2012 року у певному розмірі.

Також встановлено, що на підставі акта перевірки від 17.07.2013р. № 7/172-2584702208 Нетішинським відділенням Славутської ОДПІ ухвалене податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 24.07.2013 року про стягнення з ФОП ОСОБА_1 не сплаченого податку з доходів з фізичних осіб із належної до виплати заробітної плати ОСОБА_2 за період з 01.07.2010 р. по 10.11.2012 року (в межах 3-річного строку від дати перевірки).

ОСОБА_1 оспорювала зазначене податкове повідомлення-рішення в порядку адміністративного судочинства, проте постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2013 р. у справі № 822/4249/13-а її позов залишено без задоволення.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтвердила факт сплати нею коштів, нарахованих ДПІ.

В свою чергу вироком Нетішинського міського суду від 18 квітня 2014 року встановлено, що всупереч вимогам ст.ст. 95, 115, 71, 72, 74, 75, 83, 106, 107 КЗпП України, ст.33 Закону України "Про оплату праці", ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ОСОБА_1 умисно встановила режим роботи найманому продавцю ОСОБА_2, згідно з яким остання відпрацювала у вищевказаний період 1305 годин понаднормово, 999 годин у святкові та вихідні дні без отримання встановленої законом компенсації, нарахувала заробітну плату ОСОБА_2 з 18.02.2008 року до 29.02.2012 року в розмірі від 140 до 910 грн., що не відповідало законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати в цей період. Всього ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено заробітну плату ОСОБА_2 в сумі 11667,60 грн. Також всупереч вимогам ст.ст. 66, 67, 74 КЗпП України, ОСОБА_1 не було надано ОСОБА_2 відпустку за відпрацьований період часу та не виплачено компенсації за невикористану відпустку, розмір якої мав становити 6279 грн.

ОСОБА_1, заперечуючи проти позову, не спростувала достатніми та допустимими доказами дані щодо розміру заборгованості по зарплаті ОСОБА_2, компенсації за невикористану нею відпустку, встановлених у вироку Нетішинського міського суду від 18 квітня 2014 року.

Тому колегія суддів визнає доведеним стороною позивача розмір заборгованості по зарплаті ОСОБА_2 в сумі 11667,60 грн. та компенсації за невикористану нею відпустку в сумі 6279 грн.

Відтак позов у частині вимог про стягнення заборгованості по зарплаті та компенсації за невикористану відпустку підлягає задоволенню.

За змістом ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів ( у т.ч. й зарплати) у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Тому у звязку з наявною заборгованістю по зарплаті та компенсації за невикористану відпустку, що є складовою заробітної плати відповідно до ст.2 Закону України „Про оплату праці, підлягає стягненню компенсація за порушення строків їх виплати.

Згідно з ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Розрахунок компенсації на суму 13926,23 грн., представлений стороною позивача (а.с.166-168), здійснений без дотримання наведених вимог, тому не приймається до уваги.

Апеляційним судом досліджено матеріали кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.ч. 1-2 ст.172 КК України, у яких міститься висновок спеціаліста з розрахунками сум недоотриманих ОСОБА_2 коштів помісячно (а.с.162-163).

За цим висновком спеціаліста встановлено, що заборгованість по зарплаті у деякі місяці у період з лютого 2008 року по грудень 2009 року компенсована переплатою у наступний місяць цього ж періоду.

Тому фактично заборгованість по зарплаті ОСОБА_2 має місце починаючи з січня 2010 року по лютий 2012 року.

На підставі цих даних апеляційним судом розраховано суму компенсації шляхом множення суми не виплаченої позивачу зарплати за кожний місяць (починаючи з січня 2010 року) на індекс інфляції в період невиплати доходу по листопад 2015 року.

Так, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 за січень 2010 року складає 292,02 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно січня 2010 року згідно даних Держкомстату України 199,7%, відтак сума компенсації за січень 2010 року - (292,02 х 199,7% - 292,02) = 291,14 грн.;

-за лютий 2010 року - 191,51 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно лютого 2010 року 196 %; (191,51 х 196% - 191,51), компенсація за лютий 2010 року - 183,85 грн.;

-за березень 2010 року - 181,99 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно березня 2010 року 194,2% (181,99 х194,2% - 181,99), компенсація за березень 2010 року 171,43 грн.;

-за квітень 2010 року 440,75 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно квітня 2010 року 194,8% (440,75 х194,8% - 440,75), компенсація за квітень 2010 року 417,83 грн.;

-за травень 2010 року 674,14 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно квітня 2010 року 196% (674,14 х196% - 674,14), компенсація за травень 2010 року 647,17 грн.;

-за червень 2010 року 94,76 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно червня 2010 року 196,8% (94,76 х196,8% - 94,76), компенсація за червень 2010 року 91,73 грн.;

-за липень 2010 року 69,26 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно липня 2010 року 197,2% (69,26 х197,2% - 69,26), компенсація за липень 2010 року 67,54 грн.;

-за серпень 2010 року 375,90 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно червня 2010 року 194,8% (375,90 х194,8% - 375,90), компенсація за серпень 2010 року 356,35 грн.;

-за вересень 2010 року 201,26 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно вересня 2010 року 189,4% (201,26 х189,4,8% - 201,26), компенсація за вересень 2010 року 179,93 грн.;

-за жовтень 2010 року 299,78 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно жовтня 2010 року 188,4% (299,78 х188,4% - 299,78), компенсація за жовтень 2010 року 265,01 грн.;

-за листопад 2010 року 85,18 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно листопада 2010 року 187,8% (85,18 х187,8% - 85,18), компенсація за листопад 2010 року 74,79 грн.;

-за грудень 2010 року 70,76 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно грудня 2010 року 186,4% (70,76 х186,4% - 70,76), компенсація за грудень 2010 року 61,14 грн.;

-за січень 2011 року 313,18 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно січня 2011 року 184,5% (313,18 х184,5% - 113,18), компенсація за січень 2011 року 264,6 грн.;

-за лютий 2011 року 259,25 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно лютого 2011 року 182,9% (259,25 х182,9% - 259,25), компенсація за лютий 2011 року 214,92 грн.;

-за березень 2011 року 189,03 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно березня 2011 року 180,3% (189,03 х180,3% - 189,03), компенсація за березень 2011 року 151,79 грн.;

-за квітень 2011 року 266,54 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно квітня 2011 року 178% (266,54 х178% - 266,54), компенсація за квітень 2011 року 207,90 грн.;

-за травень 2011 року 296,62 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно травня 2011 року 176,6% (296,62 х176,6% - 296,62), компенсація за травень 2011 року 227,21 грн.;

-за червень 2011 року 18,31 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно червня 2011 року 175,9% (18,31 х175,9% - 18,31), компенсація за червень 2011 року 13,90 грн.;

-за липень 2011 року 653,88 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно липня 2011 року 178,2% (653,88 х178,2% - 653,88), компенсація за липень 2011 року 511,33 грн.;

-за серпень 2011 року 284,40 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно серпня 2011 року 178,9% (284,40 х178,9% - 284,40), компенсація за серпень 2011 року 22439 грн.;

-за вересень 2011 року 205,03 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно вересня 2011 року 178,8% (205,03 х178,8% - 205,03), компенсація за вересень 2011 року 161,56 грн.;

-за жовтень 2011 року 385,76 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно червня 2010 року 178,8% (385,76 х178,8% - 385,76), компенсація за жовтень 2011 року 303,98 грн.;

-за листопад 2011 року 347,26 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно листопада 2011 року 178,6% (347,26 х178,6% - 347,26), компенсація за листопад 2011 року 272,95 грн.;

-за грудень 2011 року 319,00 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно грудня 2011 року 178,2% (319,00 х178,2% - 319,00), компенсація за грудень 2011 року 249,46 грн.;

-за січень 2012 року 365,28 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно січня 2012 року 177,9% (365,28 х177,9% - 365,28), компенсація за січень 2012 року 284,55 грн.;

-за лютий 2012 року 541,95 грн., індекс інфляції у листопаді 2015 року відносно лютого 2012 року 177,5% (541,95 х177,5% - 541,95), компенсація за лютий 2012 року 420,01 грн.

Загалом компенсація за порушення строків виплати зарплати складає 6316,50 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України „Про відпустки, ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Отже, компенсацію за порушення строків виплати компенсації за невикористану відпустку слід обраховувати за період з березня 2012 року по листопад 2015 року: (6279 грн. х 177 % ) 6279 грн. = 4834,83 грн.

Загальна сума компенсації за порушення строків виплати заробітної плати (та компенсації за невикористану відпустку як її складової) складає 11151,33 грн. (6316,50 грн. + 4835,83 грн.), відтак вимога про стягнення зазначеної компенсації підлягає задоволенню саме в цьому розмірі.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Встановлено, що з вини відповідача-роботодавця досі не виплачені належні позивачу кошти, тому існують підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як вбачається з висновку спеціаліста з розрахунками сум недоотриманої ОСОБА_2 зарплати (а.с.162-163), заробітна плата за останні два місяці роботи (січень-лютий 2012 року) склала відповідно 890,28 грн. та 1276,95 грн.

Обрахована відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 52,86 грн.: (890,28 грн. + 1276,95 грн.) : 41 робочий день за січень-лютий 2012 року.

У період невиплати заробітної плати з 01.03.2012 року по 10.12.2015 року (дати, на яку здійснено розрахунок представником позивача) нараховується 947 робочих днів. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складатиме 50058,42 грн. (52,86 грн. х 947 роб. днів).

Проте з врахуванням того, що сторона позивача просила стягнути 49565,98 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, зазначена вимога підлягає задоволенню саме у заявленому розмірі.

Обговорюючи позовну вимогу зобовязати відповідача сплатити за позивачку до управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин відповідні страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до бюджету Пенсійного фонду України за період з 18.02.2008 року по 29.02.2012 року, колегія суддів приймає до уваги таке.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058-ІУ), загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, які працюють у фізичних осіб-підприємців на умовах трудового договору або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Право на отримання пенсій мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (ч.1 ст. 8 Закону № 1058-ІУ).

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як встановлено вироком Нетішинського міського суду від 18.04.2014 року, розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до бюджету Пенсійного фонду України, які підлягали нарахуванню та сплаті підприємцем ОСОБА_1 із заробітної плати ОСОБА_2 за період з 18.02.2008 року по 29.02.2012 року, складає 12425,98 грн.

В засіданні апеляційного суду представник управління ПФУ підтвердила правильність розрахунку цих внесків, наведений у висновку спеціаліста згідно матеріалів кримінального провадження.

Водночас Головним управлінням ПФУ в Хмельницькій області (лист № 11373/06 від 18.12.2015 року, а.с.164-165) повідомлено, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування відсутні відомості щодо ОСОБА_2 за період з 18.02.2008 року по 29.02.2012 року.

Цей факт спростовує твердження відповідача про те, що позивач нібито офіційно у цей період працювала у іншого роботодавця.

В свою чергу наведене підтверджує факт порушення трудових та соціальних прав позивача - на зарахування періоду роботи у відповідача до страхового стажу, що дає право на отримання пенсії, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, розмір якої визначається залежно від страхового стажу, тощо.

Оскільки у позивача відсутня можливість в інший спосіб захистити своє порушене право, колегія суддів вважає, що заявлена вимога також підлягає задоволенню.

У звязку з наведеним відповідно до ч.ч.1,5 ст.88 ЦПК України вбачаються підстави для зміни розподілу судових витрат.

Так, витрати позивача на правову допомогу склали 1600 грн., що підтверджується відповідним договором № 25/01 від 25.01.2015 року, актом приймання наданих послуг з наведеним розрахунком їх вартості від 20.04.2015 року та квитанцією № 16 від 20.04.2015 року (а.с.85-88).

Наведений розмір витрат розраховано в межах норм, передбачених ст. 1 Закону України „Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, при тім, що не враховано участь особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні в суді першої інстанції більш як 4 години.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір і не сплачувала його при подачі позову.

Оскільки підлягають задоволенню позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 79113,91 грн., а також три вимоги немайнового характеру, то, відповідно, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави 791,14 грн. (1 % від 79113,91 грн.) та 730,80 грн. (3 х 243,60 грн.), - всього 1521,94 грн.

З врахуванням цього за подачу апеляційної скарги підлягало сплаті відповідачем 110 % від 1521,94 грн. 1674,13 грн. Фактично сплачено відповідачем за подачу апеляційної скарги 1182,19 грн.

Отже, остаточно підлягає стягненню з відповідача в дохід держави 2013,88 грн. судового збору: 1521,94 грн. + 1674,13 грн. 1182,19 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16 липня 2015 року в частині відмови у позові та стягнення судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11667,60 грн. заборгованості по заробітній платі, 6729 грн. компенсації за невикористану відпустку, 11151,33 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, 49565,98 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також 1600 грн. понесених судових витрат на правову допомогу.

Зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 сплатити за ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 18 лютого 2008 року по 29 лютого 2012 року в сумі 12425,98 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2013,88 грн. судового збору на користь держави.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Л.М.Грох

_______________

Головуюча у першій інстанції: ОСОБА_3 Провадження № 22-ц/792/2220/15

Доповідач: Грох Л.М. Категорія: 53