Рішення № 54825200, 28.12.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/16228/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2015 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Чех Н.А.

при секретарі - Кузьменко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Національної телекомпанії України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що він працював на посаді заступника генерального директора Національної телекомпанії України (відповідача) і відповідно до наказу відповідача від 20.07.2015 року №465-к був звільнений з займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України. - за грубе порушення трудових обов'язків, а саме - невиконання розпорядження адміністрації, передбаченого Наказом №398, порушення п.3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку НТКУ. З даним звільненням він не згоден, вважає, що його звільнили незаконно. Незрозумілим є який саме підпункт пункту 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників НТУ ним не було дотримано, а тим більше - грубо порушено. Стаття 41 ч.1 КЗпП України передбачає звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості, що не міститься в наказі про звільнення. Обов'язковою ознакою до цієї статті є і завдання (або можливість завдання) шкоди внаслідок порушення і причинно-наслідковий зв'язок між вчиненим одноразовим порушенням трудових обов'язків і шкідливими наслідками, які спричинило або могло спричинити це порушення. Крім цього, мають бути додержані і вимоги ст.ст.148, 149 КЗпП України, що не було зроблено відповідачем. Вказане свідчить про те, що відповідачем були повністю та /або навіть навмисно проігноровані норми законодавства про працю, внаслідок чого його (позивача) було незаконно звільнено. Не були враховані і дані, що характеризують його, як особу, яка пропрацювала в НТУ більше 13 років на керівних посадах, є висококваліфікованим працівником із значним досвідом роботи. Незаконне звільнення порушило його право на працю, завдало моральних страждань, які полягають в тому, що він тривалий час без роботи, на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей, дружина не має самостійного заробітку, що в своїй сукупності вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та своєї родини. Крім цього, його вже двічі звільняв з роботи відповідач, це було в 2007 та 2014 роках, і рішеннями судів був поновлений на роботі, виконання судових рішень було в примусовому порядку. Розмір моральної шкоди оцінив в 100 000 грн. У зв'язку з порушенням вимог законодавства відповідачем, незаконного звільнення, для захисту своїх порушених прав звернувся до суду з даним позовом та просив суд скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду та допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць відповідно до вимог закону. В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, викладені в позові обгрунтування, та просили позов задовольнити в повному обсязі. Також просили врахувати покази свідків та надані ними документи.

Представники відповідача позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні. Зазначили, що позивач був звільнений на законних підставах, ніяких порушень відповідачем при звільненні позивача не допускалося. Просили врахувати надані ними пояснення, покази свідків, письмові заперечення.

Вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідача, покази свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в суді та підлягають задоволенню частково.

В суді встановлено, що позивач працював у Національній телекомпанії України з 2002 року, займав керівні посади, в 2007 році був звільнений з посади згідно п.5 ст.40 КЗпП України, поновлений на роботі згідно рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27.02.2008 року. В подальшому - 26.08.2014 року позивач був звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України і відповідно до рішення Дніпровського районного суду від 23.10.2014 року (ухвала Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2014 року) був поновлений на роботі - на посаді заступника генерального директора Національної телекомпанії України з 29.08.2014 року.

Встановлено, що після останнього поновлення на роботі, відповідач видав наказ №398 від 15.12.2014 року, згідно якого наказано позивачу проводити щоденно впродовж двох місяців моніторинг ефіру телеканалу "Перший" для визначення переліку передач, які відповідають та/або не відповідають основним принципам суспільного мовлення. Про результати моніторингу позивач мав щоденно складати письмовий звіт, який щоденно подавати генеральному директору НТКУ, щотижня готувати загальні звіти, а щопонеділка надавати тижневий звіт генеральному директору. За два місяці після початку проведення вказаної роботи на підставі отриманих результатів підготувати та надати генеральному директору НТКУ письмові, належним чином оформлені пропозиції про створення моніторингової групи НТКУ, систематизації ведення моніторингового контролю телевізійних каналів НТКУ, кількість штатних одиниць тощо. Контроль за виконанням цього наказу залишив за собою генеральний директор НТКУ ОСОБА_6

Відповідачем 13.02.2015 року було видано ще один наказ за №31, відповідно до якого позивача - заступника генерального директора, підпорядковано першому заступнику генерального директора ОСОБА_5

В суді було встановлено та не оспорено стороною відповідача, що позивач не мав як заступник генерального директора в підпорядкуванні жодної особи; обов'язки заступника генерального директора, визначені внутрішніми документами, позивач не мав виконувати. Робоче місце позивача, після його попереднього поновлення на роботі, було визначене відповідачем віддалено від робочих місць всіх керівників НТКУ. Єдиною роботою позивача - заступника генерального директора, яку визначив йому керівник, було виконання наказу № 398 від 15.12.2014 року та бути в підпорядкуванні першого заступника генерального директора ОСОБА_5

23 липня 2015 року відповідачем було видано наказ №465-к, згідно якого заступника генерального директора ОСОБА_1 звільнено з роботи 20.07.2015 року за п.1 ст.41 КЗпП України за грубе порушення трудових обов'язків, а саме - невиконання розпорядження адміністрації, передбаченого наказом від 15.12.2014 року №398; порушення пункту 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку НТКУ. В підставах до цього наказу зазначено: "наказ від 15.12.2014 року; службова записка директора з виробництва з діловодства та контролю ОСОБА_7 від 27.02.2015 року; лист НКТУ від 05.03.2015 року №8-02-15/388 щодо надання письмових пояснень ОСОБА_1; письмові пояснення заступника генерального директора ОСОБА_1 від 17.03.2015 року; довідка Клініки сімейної медицини від 17.07.2015 року №54".

Відповідно до ст.41, п.1 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року визначено, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судом необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст.147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалось при звільнені ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Таким чином, при звільненні особи за п.1 ст.41 КЗпП України є обов'язковим наявність таких фактів (складових), як - одноразовість грубого порушення трудових обов'язків, дані порушення мають бути грубі і завдання таким порушенням (чи можливість завдання) шкоди.

По даній справі, враховуючи пояснення сторони відповідача, надані ними документи, зміст наказу, встановлено, що не надано доказу про наявність жодної вказаної вище складової, не кажучи вже про те, що звільнення за даною статтею можливе при наявності всі зазначених складових.

Враховується і те, що допитаний в судовому засіданні в якості свідка зі сторони відповідача ОСОБА_5 зазначив те, що відповідач не зазнав ніяких ні моральних, ні матеріальних збитків від дій чи бездіяльності позивача. Крім цього, даний свідок повідомив про те, що позивач мав, виконуючи наказ від 15.12.2014 року №398, проаналізувати та дати свої висновки за результатами моніторингу каналу щодо дій, які необхідно зробити для підняття рейтингу їх каналу, і що дану роботу виконав замість позивача він (ОСОБА_5.). При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно змісту вказаного наказу позивач мав провести моніторинг каналу для визначення переліку передач, які відповідають та/або не відповідають основним принципам суспільного мовлення, а не для підняття рейтингу каналу.

Враховуються і покази свідків зі сторони позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які багато років працюють у відповідача та які повідомили, що у відповідача існують програмні служби моніторингу, які і виконують роботу з моніторингу. Крім цього, зазначили, що моніторинг це дослідження чогось з певною метою, а щоб проводити моніторинг передач на виконання Закону України "Про суспільне телебачення і радіомовлення України", спочатку має бути розроблена Концепція суспільного телебачення, за розроблення якої відповідали генеральний директор ОСОБА_6 та ОСОБА_8, і якої, як їм відомо, не існує ще.

Аналізуючи все вищевикладене, слідує, що звільнення позивача було незаконним. Жодного доказу того, що позивач не виконував визначену Генеральним директором роботу (наказ від 15.12.2014 року №398, наказ від 13.02.2015 року №31) суду не надано.

Як в самому наказі не зазначено, так і процесі розгляду справи в суді не було надано жодного документу, який би свідчив про наявність фактів, складових для звільнення позивача за п.1 ст.41 КЗпП України.

Відповідачем не виконані і вимоги ст.ст.148, 149 КЗпП України, зокрема, при обранні виду стягнення керівник мав перевірити та врахувати чи не закінчився встановлений для цього строк; ступінь тяжкості вчиненого проступку і визначення заподіяної ним шкоди; обставини, за яких вчинено проступок; і попередня робота працівника. Крім цього, відсутні докази того, що до застосування дисциплінарного стягнення - звільнення позивача, відповідач зажадав від позивача письмові пояснення.

Суд звертає увагу і на те, що сам наказ №398 від 15.12.2014 року, невиконання якого зазначено відповідачем як підставу для звільнення позивача, свідчить про тривалу, щоденну роботу, і не може свідчити про одноразове порушення трудових обов'язків. Стосовно посилання в наказі про звільнення позивача на порушення останнім п.3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку НТКУ слід відмітити те, що таке порушення (у разі його наявності) не відповідає вимогам п.1 ст.41 КЗпП України. Крім цього, п.3.1 вказаних Правил містить в собі перелік обов'язків працівника, які є загальними, і перелік їх складається з 12 пунктів.

Окремо звертається увага на те, що вказаний відповідачем перелік підстав до наказу про звільнення, взагалі є таким, що не відповідає змісту самого наказу.

Безпідставним є і посилання сторони відповідача на ст.139 КЗпП України, яку останні зазначали як підставу для звільнення позивача за п.1 ст.41 КЗпП України, в своїх додаткових поясненнях, оскільки ст.139 КЗпП України "Обов'язки працівника" містить в собі загальні правила щодо обов'язку кожного працівника працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Враховуючи вимоги ст.235 КЗпП України, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. З довідки про середню заробітну плату встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивача складає - 4 000 грн.; середньоденна - 210 грн. 53 коп. Період з часу звільнення - 20.07.2015 рік по день постановлення рішення - 28.12.2015 рік, становить 5 місяців 6 робочих дні, що складає суму - 21 263 грн. 18 коп.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування моральної шкоди у разі порушення законних прав працівника, які призвели до нормальних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. По даній справі встановлено, що внаслідок незаконного звільнення позивач зазнав моральної шкоди, страждань, вимушений витрачати час для відновлення своїх прав, йому необхідні додаткові зусилля для організації свого життя. На думку суду розмір моральної шкоди має становити 5 000 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 41, 149, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів", ст.ст.60, 88, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд

В и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Національної телекомпанії України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати наказ Національної телекомпанії України від 20 липня 2015 року №465-к "По особовому складу" щодо звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника генерального директора Національної телекомпанії України з 20 липня 2015 року.

Стягнути з Національної телекомпанії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.07.2015 року по 28.12.2015 року, в загальній сумі - 21 263 грн. 18 коп.

Стягнути з Національної телекомпанії України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Стягнути з Національної телекомпанії України в доход держави судовий збір 262 грн. 63 коп.

В інших частинах позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: