Рішення № 54824088, 29.09.2016, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/10292/14-ц

2/310/4792/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 рокум. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про виселення, зняття з реєстраційного обліку.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося з позовом до ОСОБА_1, третя особа Бердянський МВ УДМС України в Запорізькій області про виселення, зняття з реєстраційного обліку, вказуючи, що 24.03.2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит у сумі 140000,00 грн. У забезпечення виконання зобовязань за зазначеним договором 25.03.2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно двокімнатна квартира № 10, яка розташована по вул. Шаумяна, 6 у м. Бердянську. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05.03.2013 року по цивільній справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення, звернуто стягнення на предмет іпотеки, зазначену вище квартиру, для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 24.03.2008 року. Після винесення зазначеного рішення банку стало відомо, що в спірному приміщенні з 26.03.2014 року зареєстрований відповідач. ОСОБА_1 08.10.2014 року було направлено вимогу про звільнення житлового приміщення протягом 30 днів з дня отримання вимоги, однак останній цього не виконав. Позивач просив виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Бердянському міському відділі управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області.

У судове засідання представник позивача не зявився. Про слухання справи повідомлений належним чином. Подав до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримав і просив розглянути справу за його відсутності.

Належним чином повідомлені відповідач та його представник у судове засідання не зявилися.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився. Про слухання справи повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

24.03.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 594, відповідно до якого банком надано позичальнику грошові кошти в сумі 140 000,00грн. (а.с. 18-21).

З метою забезпечення належного виконання, що випливає з кредитного договору, 25.03.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, реєстровий № 699, відповідно до п. 1.2 якого предметом іпотеки визначено двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, віл. Шаумяна, 6, кв. 10 (а.с. 14-17).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05.03.2013 року по цивільній справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 699, укладеним 25.03.2008р. двокімнатну квартиру № 10, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Шаумяна, 6, та належить ОСОБА_2. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.03.2014 року рішення Бердянського міськрайонного суду від 05.03.2013 року частково скасовано та ухвалено нове рішення яким виселено ОСОБА_2 разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2. Рішення набрало законної сили 11.03.2014 року (а.с.11-13).

Відповідно до копії паспорта (а.с.5-6) та довідки ООО «УК «Коменерго-Бердянськ» № 924 від 07.07.2014 року (а.с. 10) у квартирі АДРЕСА_2 з 26.03.2014 року зареєстрований відповідач ОСОБА_1

З матеріалів справи видно, що 08.10.2014 року банком направлено на адресу відповідача вимогу про звільнення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_3 - протягом 30 днів з дня отримання вимоги (а.с. 7-8). Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.9) вимогу вручено ОСОБА_1 10.10.2014 року, але він добровільно зі спірного приміщення не виселився.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобовязання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане ними за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норми статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла надається інше постійне житло.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 18 березня 2015 року в справі № 6-39цс15, 24 червня 2015 року в справі № 6-447цс15, від 1 липня 2015 року в справі № 6-875цс15 та 16 грудня 2015 року.

Оскільки судом встановлено, що в іпотеку передано квартиру, яка є власністю на підставі договору дарування, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області 11 березня 2008 року, тобто, що квартиру було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, тому відповідач не може бути виселений без надання йому іншого постійного житла.

Суд вважає, що за таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 33, 39, 40 ЗУ «Про іпотеку», ст. 109 ЖК УРСР, ст. ст. 575, 589, 590 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя