Постанова № 54822646, 21.12.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а-704/15

в справі № 760/20117/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Демидовська А.І., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про перерахунок одноразової грошової допомоги та відшкодування матеріальної шкоди, суддя -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей., а також стягнути з відповідачів солідарно недоплачену частину одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірі 243600 грн.

Посилається на те, що був звільнений з військової служби 23 червня 1982 року.

05 серпня 2011 року отримав ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААА №213650 від 05 серпня 2011 року.

30 липня 2014 року позивач отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 30 липня 2014 року серії 10ААБ №702442.

Міністерство оборони України відмовило йому у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у відповідь на його звернення.

Вважає такі дії протиправними та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 30 листопада 2015 року в справі було відкрито скорочене провадження.

В запереченнях відповідача, які надійшли на адресу суду останній посилається на те, що позивач не отримав одноразову грошову допомогу правомірно.

Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Позивач був звільнений з військової служби 23 червня 1982 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІ групи, приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з 04 жовтня 1980 року по 23 червня 1982 року, що підтверджується довідкою Великописарівського об'єднаного міського військового комісаріату Сумської області, копіями посвідчень та військового квитка позивача.

18 серпня 2011 року позивача визнано інвалідом ІІІ групи у зв'язку із пораненням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 18 серпня 2011 року серії 10 ААА №213650.

30 липня 2014 року позивача визнано з 01 вересня 2014 року інвалідом ІІ групи у зв'язку із пораненням,контузією та захворюванням, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 30 липня 2014 року серії 10ААБ №702442.

Таким чином, з 01 вересня 2014 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року (надалі - Порядок) у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно пункту 11 Порядку позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу відповідача, які той направив відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що підтверджується вих. Харківського обласного військового комісаріату від 14 вересня 2015 року №1201/ВСЗ.

Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 вересня 2015 року №248/3/6/2066 та від 30 жовтня 2015 року №248/3/6/2655/3176.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена з 01 вересня 2014 року, суд приходить до висновку, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 6 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Суд вважає, що предмет позову стосується дій відповідача, які пов'язані з фактом встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, що підтверджує помилковість твердження представника позивача щодо пропущення строку звернення до адміністративного позову, який, на його думку, має рахуватися з серпня 2011 року.

Також є помилковими твердження представника що порушення позивачем предметної підсудності справи.

Законодавець у п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України встановив обмеження для її застосування для випадків, коли справи є підсудними місцевим загальним судам як адміністративним.

Вимоги позивача безпосередньо стосуються його права громадянина на соціальну допомогу інваліду ІІ групи, що зумовлює обов'язок суду до застосування виключно п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України.

Даної правової позиції дотримуються також суди вищих інстанцій.

Суд критично ставиться до доводів представника щодо застосування наказу відповідача, який не є нормативно-правовим актом, а створення будь-якої комісії не передбачено Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

У зв'язку з тим, що Харківський обласний військовий комісаріат не порушував права позивача та останнім до нього будь-які позовні вимоги не заявлялись, суд не знаходить підстав для залучення цього військового комісаріату у статусі третьої особи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій відповідача щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.

При цьому, на підставі п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори та чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати непрацездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У зв'язку із тим, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач не має статусу військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, а має статус особи, яка звільнена з військової служби, положення п. 4 ст. 16-3 Закону та п. 8 Порядку застосуванню не підлягають.

Таким чином, на відповідача повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст.9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її отримання до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд.

Суддя: А.І. Демидовська