Рішення № 54815866, 28.12.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2015 р.Справа № 922/5718/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Агро-Експорт", м. Харків простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 609 від 31.07.2015 року).

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Агро-Експорт" (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 18 969 679, 35 грн. з яких: 13 873 915, 12 грн. - сума основної заборгованості за договором, 2 135 016, 77 грн. пеня, 350 003, 33 грн. - 7 % штрафу, 2 316 243,10 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 205 555, 93 грн. інфляційні втрати, 88 945, 10 грн. - 3 % річних та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № КИВ117К-С від 11.09.2014 року у частині поставки товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.10.2015 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 9.11.2015 року.

У межах строків, визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.12.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 28.12.2015 року.

Позивач 28.12.2015 року через канцелярію суду надав додаткові пояснення вх. № 51562 у яких просить суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 13 873 915, 12 грн. попередньої оплати, 2 135 016, 77 грн. - пені, 350 003,33 грн. - 7% штрафу, 2 316 243, 10 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 205 555, 93 грн. - інфляційних втрат та 88 945, 10 грн. - 3% річних.

Судом прийняті надані пояснення до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з їх урахуванням.

Відповідач у призначене судове засідання 28.12.2015 року не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належний чином відповідно до до пункту 3.9.1. Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, суд вважає відповідача таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду від 21.10.2015 року, 9.11.2015 року, 7.12.2015 року, 14.12.2015 року свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.12.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення позивача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач 11.09.2014 року між публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі позивач, покупець) та товариством обмеженою відповідальністю «СП АГРО-ЕКСПОРТ» (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № КИВ117К-С (далі - договір) (т. 1, а.с. 17-19).

Відповідно до пункту 10.1. сторони узгодили що договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30.06.2015 року, а в частині розрахунків та поставки товару до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобовязується передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014 року (надалі - товар), а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Пунктом 3.1 договору визначено що, одиницею виміру товару, що поставляється на умовах даного договору, є метрична тонна (надалі - МТ).

Згідно з пунктом 3.2. договору, товар заданим договором поставляється партіями протягом періоду вказаного в специфікаціях до цього договору.

Пунктом 3.3 договору встановлено що кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно цього договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та с невідємними частинами (додатками) цього договору.

Постачальник поставляє товар на умовах ЕХW ФРАНКО-СКЛАД згідно правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, за винятком застережень, прямо передбачених даним договором. Місце поставки кожної окремої партії товару значиться в специфікаціях до цього договору, які є його невідємними частинами (пункт 4.1. договору).

Відповідно до пункту 4.2 договору сторони узгодили що датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі (далі-склад). Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на імя покупця за складським документом на складі.

Згідно до пункту 5.1. договору оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться у національній валюті України шляхом 100% попередньої оплати грошових коштів протягом строку зазначеного в специфікації.

Як зазначає позивач на виконання умов договору між покупцем та постачальником було підписано специфікації (т. 1, а.с. 20-28):

-№ 1 від 16.09.2014 року на суму 5 000 000, 00 грн. період поставки визначено з 16.09.2014 року по 30.06.2015 року;

-№ 2 від 30.09.2014 року на суму 1 050 000,00 грн. період поставки визначено з 30.09.2014 року по 7.10.2014 року;

-№ 3 від 30.09.2014 року на суму 1 487 500,00 грн. період поставки визначено з 30.09.2014 року по 7.10.2014 року;

-№ 4 від 30.09.2014 року на суму 700 000, 00 грн. період поставки визначено з 30.09.2014 року по 7.10.2014 року;

-№ 5 від 30.09.2014 року на суму 1 750 000, 00 грн. період поставки визначено з 30.09.2014 року по 7.10.2014 року;

-№ 6 від 9.10.2014 року на суму 5 000 047,50 грн. період поставки визначено з 9.10.2014 року по 16.10.2014 року;

-№ 7 від 3.10.2014 року на суму 747 000, 00 грн. період поставки визначено з 3.10.2014 року по 10.10.2014 року;

-№ 8 від 21.11.2014 року на суму 5 000 040, 00 грн. період поставки визначено з 21.11.2014 року по 30.06.2015 року;

-№ 9 від 26.11.2014 року на суму 4 999 950, 00 грн. період поставки визначено з 26.11.2014 року по 30.06.2015 року.

Відповідно до пункту 3 спірних специфікацій № 1, 8, 9 оплата товару, визначеного специфікаціями здійснюється шляхом 100 % передоплати протягом 2 (двох) банківських днів з моменту виставлення рахунку постачальником.

Відповідно до пункту 3 спірної специфікації № 6 оплата товару, визначеного специфікацією здійснюється шляхом 100 % передоплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку постачальником.

Позивач здійснив передоплату, перерахувавши відповідачеві суму у розмірі 19 601 592, 50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями копії яких наявні у матеріалах справи (т. 1, а.с. 29-33), а саме:

-№ 20723 від 16.09.2014 року на суму 5 000 000,00 грн.

-№ 22194 від 8.10.2014 року на суму 1 605,00 грн.;

-№ 22361 від 9.10.2014 року на суму 4 599 997, 50 грн.;

-№ 24967 від 21.11.2014 року на суму 5 000 040, 00 грн.;

-№ 25226 від 27.11.2014 року на суму 4 999 950,00 грн.

Як зазначає позивач, постачальник частково здійснив поставку товару на загальну суму 5 727 677,38 грн. (т. 1, а.с. 34-38), тому вартість непоставленого товару склала 13 873 915,12 грн.

Пунктом 8.5. договору передбачено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів, позивач може частково або в повному обсязі відмовитись від договору і вимагати від відповідача повернення оплачених коштів по даному договору (у випадку їх здійснення).

Листом №130-2-12/3725 від 23.07.2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою негайно виконати зобов'язання за договором та поставити позивачеві товар на суму 13 873 915,12 грн. (т. 1, а.с. 39-40).

Зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до стаття 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 663 Цивільного кодексу України визначено що, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобовязання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму предявлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року у справі № 3-127гс11 (43/308-10).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині заявленої до стягнення з відповідача перерахованої попередньої оплати у сумі 13 873 915,12 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача 2 135 016, 77 грн. - пені, 350 003,33 грн. - 7% штрафу, 2 316 243, 10 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 205 555, 93 грн. - інфляційних втрат та 88 945, 10 грн. - 3% річних.

Щодо заявлених до стягнення 2 135 016, 77 грн. - пені відповідно до спірних специфікацій: № 1 за період з 01.07.2015 року по 23.07.2015 року, № 6 за період з 17.10.2014 року по 9.10.2015 року, № 8 за період з 1.07.2015 року по 23.07.2015 року, № 9 за період з 1.07.2015 року по 23.07.2015 року та 350 003,33 грн. - 7% штрафу за спірною специфікацією № 6 суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.4. договору визначено, що у випадку не поставки або несвоєчасної поставки товару згідно з умовами даного договору відповідач сплачує позивачеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно пункту 8.10 договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки товару припиняється через дванадцять місяців від дати коли товар мав бути поставлений.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 2 135 016, 77 грн. (т. 1, а.с. 15) відповідно до спірних специфікацій (за період нарахування пені):

- № 1 за період з 01.07.2015 року по 23.07.2015 року у розмірі 115000,00 грн.;

- № 6 за період з 17.10.2014 року по 9.10.2015 року у розмірі 1790017,00 грн.;

- № 8 за період з 1.07.2015 року по 23.07.2015 року у розмірі 115000,92 грн.;

- № 9 за період з 1.07.2015 року по 23.07.2015 року у розмірі 114998,85 грн. судом встановлено, що такі нарахування здійснені вірно, відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та відносинам, що склалися між сторонами, а тому приймаються судом та підлягають до задоволенню у розмірі 2 135 016, 77 грн.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару, визначеного специфікацією, більш як на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник сплачує покупцю також штраф в розмірі 7% (семи відсотків) від загальної вартості непоставленої вартості товару.

Перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого відповідно до пункту 8.5. договору за специфікацією № 6, судом встановлено, що такі нарахування здійснені вірно та підлягають до стягнення із відповідача у розмірі 350 003,33 грн.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 205 555,93 грн. за період з 24.07.2015 року по 9.10.2015 року та 3% річних у розмірі 88 945, 10 грн. за період з 24.07.2015 року па 9.10.2015 року, нарахованих позивачем на суму попередньої оплати суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобовязання, оскільки відповідні дії вчинюються не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обовязок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року у справі № 921/266/13-г/7 та від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 205 555,93 грн. за період з 24.07.2015 року по 9.10.2015 року та 3% річних у розмірі 88 945, 10 грн. за період з 24.07.2015 року по 9.10.2015 року, нарахованих позивачем на суму попередньої оплати не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення із відповідача процентів за користування чужими коштами у сумі 2 316 243, 10 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладеним сторонами спірним договором не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в даному випадку також не встановлено. Чинне законодавство не передбачає можливість застосування до договору поставки положень про позику, так як договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положень статті 1048 Цивільного кодексу України є необґрунтованими та безпідставним. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 року № 9/67-38.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині заявлених до стягнення із відповідача процентів за користування чужими коштами у сумі 2 316 243, 10 грн. як необґрунтованими та безпідставними.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. В решті позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. При частковому задоволення позовних вимог судові витрати покладаючи на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 157 555, 51 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 193, 230 Господарського кодексу України, статтями 509, 525, 526, 536, 549, 627, 625, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України, статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СП АГРО-ЕКСПОРТ" (61036, Харківська обл., м. Харків, вул. Морозова буд. 13, ЄДРПОУ 39381082) на корить Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, ЄДРПОУ 37243279) загальну суму у розмірі 16 358 935,22 грн. (з яких - 13 873 915,12 грн. - сума попередньої оплати, 2 135 016,77 грн. - пені, 350 003,33 грн. -7% штрафу) та 157 555, 51 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2 316 243,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 205 555,93 грн. - інфляційних втрат, 88 945,10 грн. - 3% річних у задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 04.01.2016 р.

Суддя ОСОБА_2