Рішення № 54815693, 22.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2015Справа №910/26621/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОНАЛАЙН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир»

про стягнення 327 957,82 грн.

Суддя М.М. Якименко

Представники сторін:

від позивача: Проскурін С.І. - довіреність б/н від 12.11.2015р.;

від відповідача: Сологуб І.М. - довіреність №12/11 від 12.11.2015р.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОНАЛАЙН" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мойдодир" про стягнення 327 957,82 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару від позивача, згідно умов Договору поставки №05-01/14 від 05.01.2014 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 327 957,82 грн. - суми боргу за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.10.2015 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 17.11.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.11.2015 року відкладено розгляд справи на 24.11.2015 року.

24.11.2015 року через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 24.11.2015 року оголошено перерву до 15.12.2015 року.

14.12.2015 року представник відповідача подав доповнення до відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 15.12.2015 року оголошено перерву до 22.12.2015 року.

16.12.2015 року через канцелярію суду представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь 327 957,82 грн. - суми боргу за поставлений товар, 51 446,44 грн. - пені, 152 628,36 грн. - інфляційних втрат, 10 889,25 грн. - інфляційних втрат, 54 292,19 грн. - витрат по оплаті послуг адвоката.

В судовому засіданні 22.12.2015 року представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача позовні вимоги визнав частково.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 22.12.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КРОНАЛАЙН» (далі по тексту - постачальник, позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено Договір поставки №05-01/14 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) ПОСТАЧАЛЬНИК зобов'язується поставити у зумовлені строки другій стороні - ПОКУПЦЕВІ товар, а ПОКУПЕЦЬ зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 8.1. Договору, оплата здійснюється на умовах відстрочення платежу на 10 (десять) календарних днів, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок ПОСТАЧАЛЬНИКА, вказаний у реквізитах ПОСТАЧАЛЬНИКА в цьому договорі або шляхом виписки ПОКУПЦЕМ та передачі ПОСТАЧАЛЬНИКУ простого товарного векселя.

На виконання умов договору в період з 30.07.2014р. по 14.07.2015р. (спірний період) позивачем поставлено та передано у власність, а відповідачем прийнято товар на загальну суму на суму 327 957,82 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 327 957,82 грн., на підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується спала відповідачем позивачу вартість отриманого товару за спірний період в розмірі 108 148,84 грн.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність відповідачу товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 219 808,98 грн. (з врахуванням часткової оплати вартості отриманого товару).

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також те що відповідач визнав позовні вимоги частково, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 327 957,82 грн. суми боргу за поставлений товар підлягають частковому задоволенню та становлять 219 808,98 грн.

Відповідач припустився прострочення оплати вартості отриманого товару, а тому позивач, керуючись п. 10.3. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 51 446,44 грн.

Пунктом 10.3. Договору передбачено, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні штрафні санкції у наступних розмірах: у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання, 3% річних та інфляційні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 51 446,44 грн., підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять 34 481,98 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 152 628,36 грн. - інфляційних втрат, 10 889,25 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 152 628,36 грн. - інфляційних втрат, 10 889,25 грн. - інфляційних втрат, підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять: 102 296,95 грн. - інфляційних втрат, 7 298,36 грн.. - 3% річних

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

На підтвердження факт понесення витрат на правову допомогу в розмірі 54 292,19 грн. позивач надав суду Договір про надання правової допомоги №01/10 від 01.10.2015 року, акт надання послуг від 12.11.2015 року та платіжне доручення №3927 від 13.11.2015 року на суму 54 292,19 грн.

З акту надання послуг від 12.11.20015 року, інших документів, що містяться у справі, не можна зробити повноцінний висновок про обсяг наданих адвокатом Алексеєвим О.І. послуг. Акт взагалі тільки закріплює той факт, що послуги надані в строк. Він не містить будь-яких посилань щодо обсягу наданих послуг та їх вартість.

В матеріалах справи відсутні дані про кількість годин, які затратив для надання правової допомоги адвокат по даній справі

Суд вважає, що в даному випадку під час розгляду справи сам адвокат Алексеєв О.І. не приймав участь в жодному судовому засіданні, а, відповідно, суд не має реальної можливості вирахувати обсяг роботи адвоката і дійти до висновку, що оплата його послуг в розмірі 54 292,19 грн. є неспіврозмірною. У контексті зазначених обставин, суд вважає, що відшкодування витрат, сплачених позивачем за отримання послуг адвоката, не підлягають задоволенню в зв'язку з недоведеністю позивачем факту надання адвокатом зазначених послуг на суму 54 292,19 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мойдодир" (03143, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАБОЛОТНОГО, будинок 15; код ЄДРПОУ 30724161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНАЛАЙН" (04073, м. Київ, ПРОВУЛОК КУРЕНІВСЬКИЙ, будинок 17; код ЄДРПОУ 32645517) 219 808 (двісті дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісім) грн. 98 коп. - боргу, 34 481 (тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 98 коп. - пені, 102 296 (сто дві тисячі двісті дев'яносто шість) грн. 95 коп. - інфляційних втрат, 7 298 (сім тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 36 коп. - 3% річних, 5 458 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 30 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 25.12.2015 року.