Рішення № 54814149, 24.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 337/2417/15-ц-ц Головуючий у 1 інстанції: Котляр А.М.

Провадження № 22-ц/778/6150/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24» грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року по справі

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договором.

В обґрунтування вимог зазначив, що 04.04.2013 p. між ним та ОСОБА_5 був укладений договір № 1 про спільну діяльність, за умовами якого сторони домовилися про організацію спільної діяльності в сфері виробництва піци та страв італійської кухні з подальшою доставкою виробленої продукції клієнтам. Вся спільна діяльність здійснюється під ТМ «Бамбіна-піцца» шляхом фінансової діяльності 1111 «Успіх 21». За умовами п.п. 3.1.1 та 3.1.2 договором він передав ОСОБА_5 для організації спільної діяльності грошові кошти в сумі 68800,00 грн.

Відповідно до умов договору, починаючи 01.06.2013 p. ОСОБА_5 зобов'язана щомісячно в розмірі 5 % від валового (загального) прибутку відшкодовувати йому вкладені грошові кошти у спільну діяльність. Після повного відшкодування вкладених грошових коштів відповідач зобов'язана протягом року щомісячно виплачувати йому дивіденди від спільної діяльності в розмірі 5 % валового (загального) прибутку.

В порушення зазначених умов договору ОСОБА_5 не в повному обсязі виконала взяті на себе зобов'язання, відшкодувавши йому лише 23900,00 грн.

В грудні 2014 року він отримав лист від ОСОБА_5 з пропозицією про розірвання договору про спільну діяльність № 1 від 04.04.2013 р. та проектом угоди про розірвання Договору про спільну діяльність № 1 від 04.04.2013 р., в якому визнала факт наявності перед ним заборгованості в розмірі 44900,00 грн.

Вважає, що договір про спільну діяльність № 1 від 04.04.2013 р. є діючим, оскільки сторонами не було досягнуто письмової згоди щодо припинення його дії, умови, передбачені п. 7.2 договору для його припинення, не настали.

З метою досудового врегулювання спору, що виник на підставі невиконання умов договору про спільну діяльність, ним була надіслана претензія від 20.02.2015 року вих. №20/02-2015, яка залишена без відповіді.

Сума заборгованості відповідача перед ним з урахуванням індексу інфляції за період з грудня 2013 року по 05.05.2015 складає 67 779,11 грн., три проценти річних від суми боргу 44 900,00 грн. за період з 01.12.2013 року по 05.05.2015 року складає 1 922,70 грн.

На підставі зазначеного просив стягнути з ОСОБА_5 суму коштів в розмірі 69 701,81 грн. на його користь, судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму коштів за договором в розмірі 69701,81 грн., яка складається з суми боргу за договором про сумісну діяльність в розмірі 44900 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає 22879,11 грн., та трьох процентів річних у сумі 1922,70 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду положенням стс.1133,1137,1141 ЦК України що припинення виплат ОСОБА_4 за договором про сумісну діяльність відбувається через відсутність доходу ПП «Успіх-21» і ризик,несуть всі учасники,договір між ними продовжує діяти, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі а питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Судом встановлено, що 04.04.2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір №1 про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони домовились про організацію спільної діяльності в сфері виробництва піци та страв італійської кухні з подальшою доставкою виробленої продукції клієнтам. Спільна діяльність здійснюється під ТМ Бамбіна-піцца шляхом фінансової діяльності ПП Успіх-21. (п.1.1 Договору). (а.с. 7-9).

Відповідно до п.3.1.1 договору протягом 1 місяця з моменту підписання договору ОСОБА_4 А,М. зобовязався передати ОСОБА_3О необхідну суму для початку спільної діяльності, проведення стартової рекламної компанії у розмірі 67869 грн. шляхом передачі коштів чи оплати витрат по спільній діяльності відповідно до плану робіт (додаток №2).

ОСОБА_3О згідно пункту 4.2 договору взяла на себе повну матеріальну відповідальність перед ОСОБА_4 за невиконання умов договору та використання виділених коштів не по призначенню.

Все майно, придбане на кошти ОСОБА_4, є власністю ОСОБА_4 до повернення ОСОБА_3 ОСОБА_4 вкладених коштів у спільну діяльність ( п.4.3 договору).

Сторони домовились також про те, що починаючи з 01.06.2013 року ОСОБА_3 зобовязується щомісячно в розмірі від 5% від валового доходу відшкодовувати ОСОБА_4 А,М. вкладені в сумісну діяльність грошові кошти (пункт 6.1). Після повного відшкодування вкладених грошових коштів, ОСОБА_3О зобовязана на протязі року сплачувати ОСОБА_4 дивіденди від спільної діяльності в розмірі 5% від валового доходу.

Відповідно до п. 6.3 договору щомісячно, перед початком звітного періоду, сторони узгоджують все, що входить до валового доходу. Пунктом 6.4 передбачено, що саме входить до валового доходу, з якого нараховуються дивіденди.

ОСОБА_3 щотижня надає ОСОБА_4М акт виконаних робіт, в якому фіксується реалізована продукція (пункт 6.6). Дивіденди виплачуються щомісячно після підведення підсумків на підставі складеного ОСОБА_3 звіту (пункт 6.7).

Договір припиняє дію після виконання ОСОБА_3 фінансових зобовязань перед ОСОБА_4 (п.7.2).

Керівником ПП Успіх 21 є ОСОБА_3 (а.с. 11-16).

Встановлено, що ОСОБА_4 виконав умови договору, передавши ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 68800 грн. (а.с. 20).

23900 грн. ОСОБА_3 повернула позивачу.

Суд прийшов до правильного висновку, що за своєю правовою природою цей договір є саме договором про спільну діяльність на основі об'єднання вкладів учасників, тобто договором простого товариства, за яким сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. І ці обставини та висновки щодо характеру спірних правовідносин сторони не оспорюють.

Проте, вірно визначивши, що до спірних правовідносин застосовуються норми права, що визначені параграфом 2 гл.77 Спільна діяльність Цивільного кодексу України, судом неповно були досліджені обставини, що повязані з правомірністю вимог позивача щодо повернення йому залишку внеску в сумі 44900 грн.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_3, не виплативши ОСОБА_4 щомісячне відшкодування в розмірі 5% від доходу ПП «Успіх 21», порушила взяте на себе зобовязання відповідно до п.6.1 договору про спільну діяльність, а тому повинна повернути невиплачену суму внеску у розмірі 44900 грн. та відповідно до ст.625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних в сумі 22879,11 грн.

Однак суд не навів правових підстав такому висновку.

Взаємовідносини сторін за договором про сумісну діяльність регулюються главою 77 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов'язання, договір.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Предметом даного позову є вимоги ОСОБА_4 про стягнення здійсненого ним внеску з нарахуванням індексу інфляції та 3% річних на підставі ст.625 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням іншим учасником зобов'язання за договором з участі в спільній діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобовязання виникають із підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Наслідки порушення зобов'язання встановлені ст. 611 ЦК України, так, зокрема, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки - припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Істотним є таке порушення стороною договору коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про стягнення боргу у звязку з порушенням строків виплати платежів, встановлених п. 6.1. договору, як і позовні вимоги на підставі ст.651 ЦК України про дострокове розірвання договору, позивач не заявляв.

Законодавством також передбачено окремі умови розірвання окремих видів договорів і учасник договору про спільну діяльність вправі ставити питання про дострокове розірвання договору як на загальних підставах, в тому числі з передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України, так і на підставі спеціальних норм.

Правове регулювання правовідносин, що виникають на підставі договору простого товариства здійснюється на підставі статей 1132-1143 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно зі ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання.

Відповідно до ст. 1141 ЦК України припинення договору про спільну діяльність можливо у разі: визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; смерті фізичної особи - учасника або ліквідації юридичної особи - учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками); відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; спливу строку договору простого товариства; виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Також ст. 1142 ЦК України передбачена відмова учасника спільної діяльності від подальшої участі в договорі простого товариства та розірвання договору, а саме учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору.

Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною.

Учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, у якому досягнення мети визначено як скасувальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

Отже,підставами припинення договору простого товариства визначено як відмову учасника від подальшої участі у такому договорі, так й розірвання договору на вимогу одного з учасників.

Між тим, позивач не відмовлявся від договору №1 від 04.04.2013 року про спільну діяльність.

У відповідь на пропозицію ОСОБА_3 розірвати договір ОСОБА_4 у претензії від 20 лютого 2015 р. наполягав на тому, що договір №1 від 04.04.2013 року є діючим і підстави для припинення його дії відсутні ( а.с.40-41).

У судовому порядку вимоги про припинення чи розірвання договору ОСОБА_4 теж не заявляв.

В запереченнях на апеляційну скаргу та під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_4 зазначав, що підстави для припинення дії договору №1 від 04.04.2013 року відсутні (а.с.140).

Посилання ОСОБА_4 на той факт, що в листі ОСОБА_3 визнала розмір неповернутого внеску в сумі 44900 грн. не має в даному випадку правового значення, оскільки існуюче зобовязання за договором №1 від 04.04.2013 року не було сторонами змінено на грошове відповідно до п. 2 стаття 604 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація) (а.с.36-41).

Отже, суд до висновку про правомірність заявленого позивачем позову про стягнення 69701 грн. дійшов всупереч вимогам ст.ст.10,11,1141,1142 ЦК.

З огляду на викладене, рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в сумі 69701.91 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: