Ухвала суду № 54811651, 17.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року Справа № 876/9064/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Марківської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання нечинним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 25.11.2013 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Марківської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 в якому просила визнати нечинним та скасувати рішення від 26 січня 1996 року «Про заяву ОСОБА_2», згідно якого вилучено у ОСОБА_2 присадибну ділянку в розмірі 0,15 га землі в урочищі «Королівське» згідно поданої заяви; вилучено у ОСОБА_1 присадибну ділянку розміром 0,10 га землі в урочищі «Королівське» та 0,07 га землі в урочищі «Трійця» згідно поданої заяви; виділено ОСОБА_2 присадибні ділянки розміром 0,10 га землі в урочищі «Королівське» та 0,07 га землі в урочищі «Трійця», якими користувалась ОСОБА_1 згідно поданої заяви; виділено ОСОБА_1 присадибну ділянку в розмірі 0,15 га в урочищі «Королівське», якою раніше користувався ОСОБА_2 згідно поданої заяви.

Постановою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що зазначені земельні ділянки були виділені їй в користування у 80-х роках минулого століття. Апелянт зазначає, що по її усній згоді з 1999 року спірні земельні ділянки обробляла ОСОБА_3 В даний час вирішила повернути собі земельну ділянку, так як на земельній ділянці в урочищі «Трійця» хоче побудувати житловий будинок для сина. Однак ОСОБА_3 повідомила їй, що ділянки віддані ОСОБА_2 Останній добровільно повернути земельні ділянки не бажає, на її звернення архівний відділ Богородчанської РДА 24 жовтня 2013 року видав рішення Марківської сільської ради від 26 січня 1996 року, з якого дізналася про обмін земельними ділянками між нею та ОСОБА_2 Вважає таке рішення незаконним, так як із заявою про обмін чи вилучення земельних ділянок в сільську раду не зверталася.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до ч.1 ст.41 та 196 КАС України суд розглядає справу за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Марківської сільської ради від 26 січня 1996 року у ОСОБА_2 вилучено присадибну земельну ділянку в розмірі 0,15 га в урочищі «Королівське» та виділено її в користування ОСОБА_1 Земельні ділянки площами 0,10 га в урочищі «Королівське» та 0,07 га в урочищі «Трійця» вилучено у ОСОБА_1 та виділено їх у користування ОСОБА_2

Листом архівного відділу Богородчанської РДА від 24 жовтня 2013 року №779/04-01 надано рішення Марківської сільської ради від 26 січня 1996 року «Про заяву ОСОБА_2» та повідомлено, що заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Марківської сільської ради про обмін земельними ділянками на зберігання не надходили.

Із матеріалі справи, в тому числі показань свідків в суді першої інстанції ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5та ОСОБА_6 видно, що ОСОБА_1, правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки не має.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Марківської сільської ради від 26 січня 1996 року не порушено право на землю ОСОБА_1, а тому і немає підстав для його скасування.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу: в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальн6ої власності відповідно до цього кодексу.

У відповідності до ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок.

Відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею ст. 22 Земельного кодексу України(1990 року) передбачалося, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні організації на замовлення рад, після чого громадяни одержують державний акт на право власності на землю.

Позивачкою право власності чи право користування спірною земельною ділянкою оформлено не було, державний акт на право власності на земельну ділянку не був виданий.

Слід зазначити, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує це право, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України 2001 року). Таким документом на підставі ч. 1 ст. 126 ЗК України є державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно з ч. 5 ст.20 ЗК України РСР (1970 р.) право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурованих книгах с/г підприємств та погосподарських книгах сільських Рад.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно архівних витягів з протоколу №2 зборів уповноважених колгоспників колгоспу « 17 вересня» від 08 червня 1984 року, ОСОБА_1, виділено присадибну ділянку площею 0,10 га, проте місцезнаходження даної земельної ділянки не зазначено.

Згідно з записом в погосподарських книгах Марківської сільської ради, станом на 01 червня 1984 року за ОСОБА_1 рахувалася земельна ділянка розміром 0,15 га. Такий розмір земельної ділянки зазначений також у 1985 році та станом на 01 січня1986 року.

Проте, з 01 червня 1986 року розмір земельної ділянки зменшився до 0,07 га, а з 01 червня 1988 року по 1994 рік - 0,08 га.

Таким чином, до вступу в дію ЗК (1990 року) станом на 15 березня 1991 року в погосподарських книгах сільської ради за ОСОБА_1 рахувалася земельна ділянка площею 0,08 га.

Колегія суддів зазначає, що жодних документів, які б посвідчували право ОСОБА_1 на користування земельними ділянками, виділеними після 15 березня 1991 року суду не представлено.

Як видно з показань свідків, то люди мінялися між собою земельними ділянками, як їм було вигідно, проте документального оформлення ніхто з них не проводив.

Колегія суддів бере до уваги те, що ОСОБА_1 18 років не появлялася на земельну ділянку в урочищі «Трійця» і доказів сплати земельного податку в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього, на момент винесення оскаржуваного рішення Марківської сільської ради від 26 січня 1996 року позивач не була законним користувачем земельної ділянки, оскільки не має документального підтвердження цього у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що підставами для визнання акта недійсними є невідповідність його вимогам чинного законодавства. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідно акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішенням Марківської сільської ради від 26 січня 1996 року не порушено право на землю ОСОБА_1, а тому і немає підстав для його скасування.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.41, 160 , 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2014 року у справі №338/2248/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили,

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук