Ухвала суду № 54811560, 22.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

22 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,

при секретарі: Калініній Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Державна спеціалізована установа «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2015 року позивач, посилаючись на те, що після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2, вони не дійшли згоди щодо поділу майна, що є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, звернулася до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна - квартири АДРЕСА_1, та просила визнати за нею право власності на 3/4 частини вказаної квартири, а за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину вказаної квартири.

У червні 2015 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив поділити вказану квартири, шляхом визнання за сторонами право власності по 1/2 частині за кожним.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - відмовлено. Позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину спірної квартири.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині визначення часток подружжя у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилалася на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказувала, що судом не враховано, що з позивачем залишилась проживати їх неповнолітня дитина, а розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_2 є недостатнім для належного розвитку дитини.

Неповне з'ясування судом обставин справи призвело до порушення судом норм матеріального права, а саме незастосування судом ч. 7 ст. 57 СК України, якою передбачено право суду на відступлення від рівності часток подружжя у разі поділу майна.

Крім цього, вказувала, що судом не враховано, що частини квартири придбана за її особисті кошти, де її частка у придбаній квартирі становить 3/4, а частка ОСОБА_3 відповідно 1/4.

Просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, з підстав наведених в ній.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа Державна спеціалізована установа «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, в судове засідання свого представника не направила, причини неявки суду не повідомила. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 23 червня 2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час шлюбу сторонами було придбано: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, жилою площею 34,60 кв.м., загальною площею 64,20 кв. м.

Задовольняючи позовні вимоги про поділ майна подружжя у рівних частках, суд першої інстанції, керуючись ст. 60, 69, 70 СК України, дійшов висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_2 та наявність підстав для поділу майна подружжя в рівних частках.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

За правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Можливість відступити від засад рівності часток за певних умов встановлена ч. 2, 3 ст. 70 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).

У даному конкретному випадку шлюбний договір між сторонами не укладався, при визначенні часток подружжя колегія суддів не знаходить правових підстав для відступлення від рівності часток подружжя.

Колегія судді відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно не збільшив частку майна дружини, на підставі ч. 3 ст. 70 СУ країни враховуючи наступне.

Відповідно до роз'яснень п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Матеріали справи не містять допустимих доказів на підтвердження того факту, що розмір аліментів, які одержує позивачка, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд при поділі майна подружжя повинен застосувати положення ч. 7 ст. 57 СК України не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 57 СКУ України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

З аналізу вказаної статті вбачається, що законодавцем визначено час відповідного внеску, а саме стосується коштів, належних одному з подружжя на момент набуття права власності, а не коштів набутих в майбутньому.

Отже, належність майна до особистої приватної власності визначається фактом придбання майна за кошти, що належали одному з подружжя саме на час укладення правочину.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо визнання за нею права особистої приватної власності на 3/4 частки спірної квартири апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про поділ квартири у рівних частках між сторонами правомірним.

Судом встановлено, що спірну квартиру придбано на підставі кредитної угоди № 75, укладеної 13 листопада 2000 року між Виконавчою дирекцією Державного Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та ОСОБА_2, відповідно до умов якої останньому надано кредит на будівництво житла в сумі 61448 грн. та кінцевим терміном повернення 30 років з часу отримання документів на право володіння та користування житлом.

25.12.2002 року Головним управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації видано ОСОБА_2 Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно п. 2.10 Кредитної угоди на підставі даних про фактичну вартість будівництва, її фактичну площу, відповідно до довідки інвентаризаційних органів та розмір наданого кредиту, враховуючи наявність або відсутність пільг у позичальника, відповідно до умов положення, розпорядник у трьох місячний термін після дати підписання державною комісією акту про введення в експлуатацію житлового будинку проводить розрахунок розміру щоквартального платежу для погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним у додатку 2, який є невід'ємною частиною Угоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно одержане за договором використано в інтересах сім'ї.

Тому у разі придбання подружжям або одним з подружжя квартири у шлюбі за кредитні кошти, які відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, є їх спільною сумісною власністю, така квартира вважається їх спільною сумісною власністю з моменту державної реєстрації вчиненого правочину.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що після розірвання шлюбу нею було сплачено остаточну суму кредиту з власних коштів у розмірі 31 863 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що вказані обставини є підставою для відступлення від засад рівності часток.

Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками за взаємною згодою.

Внесення ОСОБА_1 грошових коштів за кредитною угодою № 75 від 13.11.2000 року, не впливають на правовий статус такого майна, а припинення шлюбу не звільняє сторін від виконання зобов'язань за кредитним договором в силу закону.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та одночасним задоволенням зустрічного позову, яким визнано за позивачем право власності на Ѕ частину квартири є необгрутованими, оскільки сторонами заявлялися різні підстави позовів.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги з підстав заявлених позивачем не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 752/7644/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15797/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Шкірай М.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.