Ухвала суду № 54807434, 10.11.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Миколаївського окружного адміністративного суду

ОСОБА_1 стосовно постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року по справі №814/1387/15

10.11.2015 р. Справа № 814/1387/15

м. Миколаїв

Наказом Державної інспекції України з контролю за цінами від 12.03.2015 року №62-к позивачка була звільнена з посади завідуючого Сектору у Миколаївській області Державної інспекції України з контролю за цінами на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у звязку із ліквідацією Державної інспекції України з контролю за цінами.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014р. №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було постановлено ліквідувати Державну інспекцію з контролю за цінами, поклавши функції з моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку на Державну службу статистики.

Крім того, цією ж постановою Кабінету Міністрів України було утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, якій передано в тому числі функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Як вбачається із Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами, затвердженого Указом Президента України від 30.03.2012р. №236/2012, зазначені дві функції були основними функціями ліквідованої Державної інспекції України з контролю за цінами.

Отже при ліквідації Державної інспекції з контролю за цінами частина її функцій було передано до новоствореної Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, а частина до Державної служби статистики.

Верховним Судом України у Постанові від 28 жовтня 2014 року (номер у реєстрі судових рішень 41602330) зроблено наступний правовий висновок: «Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім (…).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.»

Отже в аналогічній справі Верховним Судом України зроблено висновок про те, що держава (як роботодавець у відносинах публічної служби) зобовязана працевлаштувати працівників ліквідованої установи у випадку передачі її функцій іншим державним установам.

Зазначена правова позиція відповідає принципу «правової визначеності», закріпленому у рішеннях Європейського суду з прав людини, а також відповідає закріпленому у статті 3 Конституції України положенню про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Аналогічну правову позицію було висловлено у Постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013р. по справі №2а-4892/12/1470 за позовом ОСОБА_2 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті. Вказано постанова була залишена без змін Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.03.2014 року.

Харківським апеляційним адміністративним судом була розглянута справа за позовом особи, яку було звільнено так само, як позивачку по даній справі, з посади завідувача сектору у Полтавській області Державної інспекції України з контролю за цінами у звязку з ліквідацією Державної інспекції України з контролю за цінами при ідентичних обставинах.

За наслідками апеляційного розгляду було залишено без змін рішення суду першої інстанції, який визнав протиправним та скасував наказ про звільнення позивача та поновив позивача на роботі на вказаній посаді (а.с. 138-140).

Отже, вважаю, що у відносинах публічної служби суду необхідно звернути увагу не на цивільно-правове правонаступництво ліквідованої юридичної особи (якого може і не бути), а, насамперед, на адміністративно-правове правонаступництво, тобто на факт передачі адміністративних функцій державного органу іншим органам влади, і, встановивши факт такого правонаступництва, застосувати положення закону про обовязки держави з працевлаштування працівників.

До того ж, як вбачається із матеріалів справи, станом на час розгляду справи Державну інспекцію з контролю за цінами фактично не ліквідовано, вона продовжує виконувати свої функції, а новостворювану Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів наразі не утворено. Зазначене свідчить про можливість поновлення позивачки на посаді, яку вона займала на час звільнення, а в подальшому роботодавець буде мати можливість вирішити питання про її працевлаштування у новоутвореному державному органі відповідно до законодавства.

З огляду на зазначене вважаю, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суддя Князєв В.С.