Постанова № 54796224, 29.12.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2015 року 810/5425/15

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2015 №0002921702/1079, №0002911702/1080, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.04.2015 №0002941702/1082 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2015 №Ф-0002931702/1081.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності, є надуманими, не підтверджуються доказами та зроблені без дослідження первинних документів. Вказав на порушення відповідачем ОСОБА_2 оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, оскільки в Акті перевірки не викладено зміст порушень податкового законодавства з посиланням на первинні документи та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Також зазначив, що ним у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів було включено до валових витрат суми коштів, сплачених у складі ціни автозапчастин для транспортних засобів, які використовуються ним для провадження господарської діяльності. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

У судове засідання, призначене на 28.12.2015, зявився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання не зявився, натомість подав до суду додаткові пояснення, в яких, зокрема, просив суд здійснювати розгляд справи за відсутністю позивача в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Обухівською районною державною адміністрацією Київської області 20.12.1995 та як платник податків, зборів та обовязкових платежів перебуває на податковому обліку в ДПІ в Обухівському районі.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є діяльність автомобільного вантажного транспорту.

У своїй господарській діяльності використовує власні транспортні засоби: МАЗ 500 Х3894КХ, 1969 року випуску, та ОДАЗ 9385 16867КХ, 1978 року випуску.

В період з 25.03.2015 по 07.04.2015 посадовими особами ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області проведена документальна планова перевірка ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за наслідками якої складено Акт від 15.04.2015 №744/17-03/НОМЕР_1.

Згідно з висновками вказаного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем положень Податкового кодексу України, а саме:

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за підсумками річного декларування за 2013 рік в загальній сумі 14825,40 грн.;

- п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України в частині неведення Книги обліку доходів та витрат;

- ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування само зайнятої особи з доходу отриманого від здійснення господарської діяльності за 2013 рік в загальній сумі 34296,09 грн.

Так, перевіркою дотримання встановленого порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування, встановлено порушення п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України в частині неведення Книги обліку доходів та витрат.

Перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, повязаних із здійсненням діяльності, встановлено їх завищення в сумі 98836,00 грн.

Зокрема, вказано, що підприємцем безпідставно завищено валові витрати за 2013 рік в сумі 54545,74 грн., оскільки валові витрати не підтверджено платіжними дорученнями та прибутковими касовими ордерами, що підтверджують оплату за придбаний товар.

Також, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що витрати, повязані з придбанням автозапчастин, відносяться згідно із пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності, а відтак, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, не мають права включати до складу валових витрат витрати, які повязані з використанням транспортних засобів. Зазначене порушення призвело до завищення позивачем валових витрат на загальну суму 44290,26 грн.

Наведені порушення призвело до заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу та, як наслідок, до заниження зобовязань з податку з доходів фізичних осіб та зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

За результатами перевірки відповідачем прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2015 №0002911702/1080, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 14825,40 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 3706,35 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2015 №0002921702/1079, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.04.2015 №0002941702/1082, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 1714,80 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2015 №Ф-0002931702/1081, згідно з якою позивачу нараховано єдиний соціальний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 34296,06 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту та податкових зобовязань з податку на додану вартість, валових витрат та стосуються правомірності рішень контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) під "фізичною особою" розуміється людина як учасник цивільних відносин, що вважається фізичною особою.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (стаття 325 цього Кодексу).

Одночасно нормами статті 42 Конституції України та статті 50 ЦК України визначено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.

Зокрема, відповідно до частин 1 і 2 статті 50 цього Кодексу право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Загальне визначення фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності міститься у пункті 3.8 статті 3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004р. № 97, згідно якого "підприємцем" є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність.

При цьому чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, частиною 2 статті128 Господарського кодексу України та частиною 1 статті 52 ЦК України прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Зокрема, фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (частиною 2 статті 52 ЦК України). За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів.

В силу норм частини 1 статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Починаючи з 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) визначено, що доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

В силу норм підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України під "витратами" розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК України визначає "господарську діяльність" як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно абз. "г" п.п.138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Відповідно до абз. "в" п.п.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

При цьому згідно абз. 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - ОСОБА_3 № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

ОСОБА_3 поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (частина 1 статті 2 Закону №996-ХІV).

Згідно положень частини 3 статті 2 цього ж Закону суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

В розумінні Закону №996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону №996-ХІV).

Крім того, за приписами статей Господарського кодексу України громадянин-підприємець зобов'язаний вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом (ч. 1 ст. 128 ГК України).

Згідно пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що протягом 2013 року нормами податкового законодавства України не передбачалося обов'язку щодо ведення бухгалтерського обліку валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання пально-мастильних матеріалів, для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування. Разом з тим, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції фізичної особи-підприємця, та мають бути пов'язані з отриманням доходу фізичною особою - підприємцем.

Зокрема, як вбачається з Акта перевірки від 15.04.2015 №744/17-03/НОМЕР_1, висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 44290,26 грн. ґрунтуються на тому, що витрати, які повязані з придбанням запасних частин до автомобілів, відносяться згідно із пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності, а відтак, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, не мають права включати до складу валових витрат витрати, які повязані з використанням транспортних засобів.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Для здійснення господарської діяльності позивач використовував власні транспортні засоби, зокрема: МАЗ 500 Х3894КХ, 1969 року випуску, та ОДАЗ 9385 16867КХ, 1978 року випуску.

ОСОБА_3 також відображено в Акті перевірки, зокрема, на арк.. 3-4.

Як встановлено під час перевірки, позивачем віднесено до валових витрати витрати на придбання запасних частин до автомобілів на загальну суму 44290,26 грн.

При цьому, не зазначено за якими господарськими операціями позивачем було сформовано вказані валові витрати. Не зазначено і контрагентів позивача та номери податкових накладних, які б дали змогу ідентифікувати суми господарських операцій.

Позивач наголошував на тому, що з метою належного функціонування автотранспорту, який використовувався під час здійснення господарської діяльності, ним дійсно здійснювалась закупівля автозапчастин у інших субєктів господарювання. За наслідками господарських операцій ним, відповідно до вимог податкового законодавства, формувалися валові витрати.

Суд погоджується з такими висновками позивача, оскільки ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено, а тому він має право на віднесення таких витрат до валових.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні належним чином документи, які підтверджують факт купівлі позивачем автозапчастин на транспортні засоби, які використовуються в господарській діяльності для здійснення вантажних перевезень.

Отже, з наведеного слідує, що витрати на придбання запасних частин цілком правомірно були віднесені до валових витрат, оскільки їх придбання повязано із здійсненням ФОП ОСОБА_1 вантажних перевезень і вказані витрати належать до загальновиробничих.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 правомірно віднесені витрати на придбання запасних частин до валових витрат, пов'язаних з здійсненням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця, та, відповідно, з дотриманням всіх вимог податкового законодавства України зменшено загальний оподатковуваний дохід на суму таких витрат за відповідні періоди.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 2013 рік в сумі 54545,74 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, податковим органом встановлено завищення валових витрат за 2013 рік на загальну суму 54545,74 грн., оскільки такі витрати не підтвердженні платіжними дорученнями та прибутковими касовими ордерами.

В той же час, в Акті перевірки податковим органом не вказано за який саме товар відсутні платіжні доручення та касові ордери, а також не вказано яким чином нараховане завищення валових витрат на вказану суму.

Суд звертає увагу на те, що Акт перевірки від 15.04.2015 №744/17-03/НОМЕР_1 повинен відповідати вимогам ОСОБА_2 оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджений наказом ДПС України від 22.12.2010 № 984, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772 (далі - ОСОБА_2).

Так, відповідно до п. 4 вказано ОСОБА_2 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з пунктами 5, 6 цього ОСОБА_2 за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У п.п. 5.2 п. 5 ОСОБА_2 чітко наведено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

У разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Відповідно до п. 5.3 ОСОБА_2 виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

При цьому, п. 5.4 ОСОБА_2 визначено, що у випадках відсутності податкового та/або бухгалтерського обліку даний факт фіксується в описовій частині акта.

Однак, зі змісту Акта перевірки не можливо встановити яким чином та на підставі яких документальних доказів податковий орган дійшов подібних висновків.

В Акті відсутні посилання на конкретні первинні документи із зазначенням їх реквізитів та дат їх складання. Відсутня чіткість та системність викладу обставин порушення податкового законодавства.

Слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями замість податкового органу проводити перевірку показників бухгалтерської та податкової звітності субєктів господарської діяльності та в ході судового розгляду фактично проводити перевірку. Такі функції належать виключно відповідачу як субєкту владних повноважень та фіскальному органу.

За таких обставин, враховуючи той факт, що відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 2013 рік в сумі 54545,74 грн.

Таким чином, суд вважає висновки податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14825,40 грн. безпідставними, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.04.2015 №0002911702/1080 підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.04.2015 №0002941702/1082 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2015 №Ф-0002931702/1081, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, прийняття зазначених рішень стало наслідком висновку податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013 рік (занижено дохід - не сплачено єдиний внесок з не задекларованого доходу).

У той же час, оскільки судом встановлено безпідставність такого висновку податкового органу, то і висновок відповідача про заниження позивачем єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування є помилковим.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що рішення про застосування штрафних санкцій від 24.04.2015 №0002941702/1082 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2015 №Ф-0002931702/1081 є також протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 24.04.2015 №0002921702/1079, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн., суд зазначає наступне.

Як зазначено в Акті перевірки, перевіркою дотримання встановленого порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування, встановлено порушення позивачем п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України в частині неведення Книги обліку доходів та витрат.

Відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. 44.5 ст. 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Відповідно до п. 10 р. 6 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, у разі втрати Книги обліку доходів і витрат фізична особа-підприємець повинна звернутися до органів внутрішніх справ для подання заяви про втрату Книги обліку доходів та витрат та отримати довідку про надання такої заяви.

Відповідно до ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Позивачем під час розгляду справи суду не надано доказів того, що у нього є в наявності Книга обліку доходів і витрат та вона ним ведеться.

За таких обставин суд вважає, що податковим органом правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 24.04.2015 №0002921702/1079, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. ОСОБА_3 покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, при розподілі судових витрат суд керується ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та присуджує їх в користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69-71, 86, 94 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області від 24.04.2015 №0002911702/1080.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.04.2015 №0002941702/1082

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2015 №Ф-0002931702/1081.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у сумі 546 (пятсот сорок шість) грн. 04 коп. за рахунок асигнувань Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39465303).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.