Рішення № 54795757, 25.12.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

25.12.2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Карпенка О.Л.,

суддів - Гайсюка О.В., Голованя А.М.,

за участю секретаря- Діманової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про зобовязання видати трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 жовтня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

27 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся з вказаним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 посилаючись на те, що з 10 березня по 20 липня 2015 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, але 13 липня 2015 року подав заяву про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України і 31 липня 2015 року отримав поштою лист-повідомлення від 20 липня 2015 року про необхідність зявитися в бухгалтерію відповідача для отримання трудової книжки та проведення кінцевого розрахунку. Він зявився на запрошення, але трудову книжку та розрахунок не отримав. На його подальші звернення до відповідача з цього питання відповіді також не отримав. У звязку з цим та відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України він вважає, що має право вимагати сплати йому відповідачем середнього заробітну за час затримки видачі трудової книжки. Крім того, відповідач не виплатив йому заробітну плату за березень і липень місяці 2015 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку. Також вважає, що протиправною бездіяльністю відповідача завдано йому моральну шкоду. Просив суд визнати відповідача винним у порушенні трудового законодавства, зобовязати відповідача видати йому трудову книжку, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток з час вимушеного прогулу за період до моменту проведення повного фактичного розрахунку та видачі трудової книжки у сумі 1806 грн. 52 коп., стягнути заборгованість по заробітній платі за березень та липень місяці 2015 року у сумі 1787 грн. 74 коп., стягнути компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 284 грн. 94 коп. та 2000 грн. відшкодування моральної шкоди.

В ході розгляду справи позивач уточнив розмір своїх позовних вимог (а.с. 49) та просив суд визнати відповідача винним у порушенні трудового законодавства, зобовязати відповідача видати йому трудову книжку, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток з час вимушеного прогулу у сумі 4262 грн. 50 коп., заборгованість по заробітній платі за березень місяць 2015 року у сумі 986 грн. 36 коп. та за липень місяці 2015 року у сумі 876 грн. 08 коп., компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 419 грн. 98 коп., 2000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 жовтня 2015 року позов задоволено частково, а саме: зобовязано відповідача видати позивачу трудову книжку, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за липень місяць 2015 року у сумі 876 грн. 08 коп., компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 419 грн. 98 коп., середній заробіток у сумі 4262 грн. 50 коп. за період з 21 липня по 6 жовтня 2015 року, 500 грн. відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку і просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі відповідач послався на невідповідність рішення суду вимогам закону, зокрема: неповне зясування судом обставин справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Зокрема, вважає висновок суду про наявність вини відповідача у невидачі позивачу трудової книжки є неправильним, при цьому суд не дав належної оцінки наданим відповідачем доказам на підтвердження своїх заперечень проти тверджень позивача. Суд не врахував, що позивач не заперечував відсутності вини відповідача у невидачі трудової книжки з 20 по 31 липня 2015 року так, як у день звільнення він на роботі був відсутній, зявився лише 31 липня, але відмовився від отримання трудової книжки і здійснення з ним розрахунку у звязку з виниклим спором про заробітну плату за березень 2015 року. У звязку з відсутністю винних дій відповідача, висновок суду про спричинення позивачу моральної шкоди є безпідставним.

Позивач скористався своїм процесуальним правом щодо надання письмових заперечень на апеляційну скаргу (а.с. 106) у яких він відстоює законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Крім того, відповідач надав свої письмові пояснення по сутті спору (а.с. 115 116, 137 - 138) у яких вказує на свідоме уникнення позивачем від отримання трудової книжки та належних йому при звільненні коштів (заробітна плата за липень 2015 року та компенсація невикористаної відпустки). При обрахуванні розміру належних позивачу сум суд першої інстанції не застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, що мало наслідком неправильність рішення суду.

Позивач у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, але при цьому погодився з тим, що в матеріалах справи відсутні докази про розмір його заробітної плати помісячно і що проведені ним та судом розрахунки зроблено без урахування таких даних. Він також наполіг на тому, що відповідач не провів з ним розрахунок по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, які він мав можливість сплатити у безготівковій формі, переказом на відкритий в ощадбанку зарплатний рахунок, але не зробив цього. У звязку з цим він вимагав у суді першої інстанції стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив наступні неоспорювані сторонами обставини справи.

Згідно наказу ФОП ОСОБА_3 від 12 березня 2015 року про прийняття на роботу, ОСОБА_2 працював старшим представником торгівельним.

13 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ФОП ОСОБА_3 із заявою про його звільнення згідно ст. 38 КЗпП України з 20 липня 2015 року.

20 липня 2015 року ОСОБА_2 був звільнений згідно поданої ним заяви.

При звільненні позивач трудову книжку не отримав, остаточний розрахунок з ним не проведено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог трудового законодавства у день звільнення працівника відповідач не видав йому трудову книжку та не провів з ним повного розрахунку і при цьому не довів суду, що працівник ухилявся від їх отримання. Суд дійшов висновку про доведеність вини відповідача у завданні позивачу моральної шкоди. Однак суд вважав, що відповідач довів факт відсутності заборгованості перед позивачем по заробітній платі за березень місяць 2015 року, а тому відмовив в задоволенні цієї вимоги.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте оскаржуване рішення неповною мірою відповідає цим вимогам закону.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платуі забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договоромі угодою сторін.

Трудовий договір може бути припинений з підстав визначених законом, зокрема у звязку з його розірванням з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжкуі провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

Сторонами у справі визнано, що 20 липня 2015 року, у день звільнення, позивач на роботу не зявився.

У звязку з цим відповідач направив на адресу позивача лист з розясненням йому того, що він може отримати належну йому трудову книжку і остаточний розрахунок, зявившись у бухгалтерію відповідача.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, передбачено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Письмової згоди на пересилання трудової книжки позивач не надавав, а зявився за її отриманням лише 31 липня 2015 року, що також визнається сторонами. Проте трудову книжку та розрахунок позивач не отримав.

Суд першої інстанції цих обставин не врахував і дійшов необґрунтованого висновку, що 20 липня 2015 року при звільнені ОСОБА_2 відповідач допустив порушення вимог ст. 47 КЗпП України та п. 4.1, п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Суд відхилив доводи відповідача про відмову ОСОБА_2 отримувати трудову книжку та належні йому кошти з тих підстав, що ФОП ОСОБА_3 не виплатив йому заробітну плату за березень 2015 року, що підтверджується наданим відповідачем комісійним актом від 31 липня 2015 року (а.с. 27).

Суд мотивував неприйняття акту в якості доказу самим лише запереченням позивачем факту його відмови. При цьому суд не врахував, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень проти доводів відповідача. Крім того, суд не врахував, що спір між сторонами щодо виплати заробітної плати за березень 2015 року дійсно існує і за його вирішенням позивач звернувся до суду з позовом.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що всупереч приписам ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції не дав правильну оцінку наявним у справі доказам щодо факту відмови позивача від отримання трудової книжки та безпідставно поклав на відповідача відповідальність, передбачену ч. 5 ст. 235 КЗпП України.

Отже в цій частині оскаржуване рішення суду є неправильним.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

З матеріалів справи вбачається, що у звязку з відсутністю на роботі у день звільнення, позивач звернувся до відповідача за отриманням всіх належних йому сум при звільненні 31 липня 2015 року.

У звязку з наявністю спору щодо їх розміру в будь-якому разі відповідач був зобовязаний виплатити суми заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку у розмірах та за періоди, які не працівником оспорюються.

Відповідач міг виконати свій обовязок не залежно від бажання позивача отримувати ці суми, а саме: шляхом їх перерахування на раніше відкритий позивачу в установі Ощадбанку зарплатний рахунок на який ФОП ОСОБА_3 перераховував заробітну плату та який на день звернення за отриманням розрахунку не був закритий.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач своєчасно і в повному обсязі виплатив позивачу заробітну плату за березень місяць 2015 року, а вимоги позивача в цій частині визнав безпідставними та відмовив в їх задоволенні. Позивач рішення суду не оскаржував і вважає його законним і обґрунтованим.

Висновок суду про невиплату позивачу заробітної плати за липень 2015 року та компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку відповідає фактичним обставинам справи і в цілому не оспорюється відповідачем.

Проте, згідно наданої відповідачем до суду апеляційної інстанції довідки про доходи ОСОБА_2 за період 3 12 березня 2015 року по 20 липня 2015 року, за липень 2015 року йому нарахована заробітна плата у сумі 741 грн. 30 коп. та компенсація за невикористану щорічну оплачувану відпустку у сумі 437 грн. 68 коп.

З цієї ж таки довідки та пояснень сторін вбачається, що розмір заробітної плати позивача становив 1550 грн. щомісячно (ставка). У липні 2015 року (з 1 по 20 число) позивач відпрацював 13 робочих днів, з урахуванням того, що 20 липня він був відсутній на роботі. Загальна кількість робочих днів у липні 2015 року становила 23. Таким чином розмір заборгованості відповідача за відпрацьований позивачем у липні час становить: 1550 : 23 х 13 = 876,08 грн.

Доводи відповідача про те, що позивач пропрацював у липні меншу кількість робочого часу жодним доказом не підтверджений.

Отже доводи апеляційної скарги в цій частині правильність рішення суду не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Суд стягнув з відповідача на користь позивача 419 грн. 98 коп. компенсації за невикористану щорічну відпустку, але при цьому не навів у мотивувальній частині відповідних розрахунків.

Згідно наданого відповідачем розрахунку тривалість невикористаної позивачем відпустки за відпрацьований період становить 8 календарних днів.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Таким чином до розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації має братися заробітна плата позивача за три місяці, з 1 квітня по 1 липня 2015 року, що становить 1550 х 3 = 4650 грн.

Згідно п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Отже розмір компенсації становить: 4650 : 85 * 8 = 437,68 грн., де 85 кількість календарних днів у відпрацьований позивачем період, зменшена на кількість святкових і неробочих днів, визначену ст. 73 КЗпП України.

У звязку з цим на користь позивача підлягає стягненню 437 грн. 68 коп. компенсації за невикористану щорічну відпустку, а не 419 грн. 98 коп., як визначив суд першої інстанції.

При цьому та обставина, що позивач просив стягнути 419 грн. 98 коп. не свідчить про вихід судом за межі позовних вимог так, як позивач не зміг здійснити самостійно правильних розрахунків, але просив стягнути належну йому компенсацію.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробітокза весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до розяснень, викладених в ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Колегія суддів вже зазначала про невиконання відповідачем вимог закону щодо проведення з позивачем розрахунку в межах неоспорюваних сум в день звернення за його отриманням.

Оскільки відповідач таких розрахунок не провів, хоча мав таку можливість і повинен був його здійснити, з нього на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку на що вказував позивач у своїй позовній заяві.

Так, як такий розрахунок на час ухвалення судом рішення не проведений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку на час ухвалення рішення суду.

Проте, здійснюючи розрахунок відшкодування, суд першої інстанції припустився помилки у визначенні його розміру.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

При цьому календарний місяць це місяць за календарем (січень, лютий, березень і т.д.), тобто період з першого по останній день кожного місяця у календарному році (з 1 по 31 (30 або інше відповідне число). Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 21-185а12.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

В рішенні суд відповідних розрахунків не приведено, натомість суд у мотивувальній частині рішення лише процитував зміст ст. 116 та 117 КЗпП України на підтвердження правильності своїх висновків.

У даному випадку до розрахунку мають прийматися виплати за останні 2 календарні місяці, що передували звільненню, тобто: травень і червень 2015 року.

Згідно вже згаданої довідки відповідача, розмір виплат позивачу у ці місяці 2015 року становив по 1550 грн. 00 коп. щомісячно, а кількість при відпрацьованих робочих днів у травні становила 18, а у червні 20.

Таким чином середньоденна заробітна плата позивача становить:

(1550 + 1550) : (10 + 20) = 81,58 грн.

У розрахунковому періоді (з часу затримки проведення розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду) включається 46 робочих днів.

Отже розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні становить: 81,58 х 46 = 3752,68 грн.

Проте, враховуючи, що спір щодо належних ОСОБА_2 при звільненні суд вирішено на його користь частково, відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні підлягає застосуванню принцип співмірності.

Враховуючи спірну суму, на яку має право позивач (1313 грн. 76 коп.), частку, яку вона становить у заявлених вимогах (2207 грн. 72 коп. вимоги позивача, часка 59,5 %), істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та з урахуванням всіх обставин цієї справи. колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача 2250 грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У звязку з тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального і матеріального права, що вплинуло на правильність постановленого у справі рішення, оспорюване рішення підлягає зміні в частині компенсації за невикористану щорічну відпустку та розміру середнього заробітку, який підлягає до стягнення.

В частині вирішення спору про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно встановивши факт порушення відповідачем трудових прав позивача, що привело до його моральних страждань, та вирішив спір відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, а тому підстави, передбачені ст. 309 ЦПК, для його зміни або скасування в цій частині відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 жовтня2015 року в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку скасувати і ухвалити в цих частинах нове рішення.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 437 (чотириста тридцять сім) грн. 68 коп. компенсації за невикористану щорічну відпустку та 2250 (дві тисячі двісті пятдесят одну) грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахованих без утримання податків, зборів і обовязкових платежів. В задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: