Рішення № 54788770, 29.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

29 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,

при секретарі: Калініній Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2015 року ОСОБА_1, посилаючись на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у вихованні дитини, звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом. Просив визначити спосіб його участі у вихованні дитини та зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні його сина ОСОБА_5.

У серпні 2015 року ОСОБА_3, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 його батьківських обов'язків, щодо виховання їхнього сина та несплату аліментів, звернулась до суду з зустрічним позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у виховання дитини залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено та позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій зазначив, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та таким, що порушує його права на спілкування з сином, у зв'язку з чим просив його скасувати.

Незаконність ухваленого рішення, на думку апелянта полягає в тому, що воно було ухвалене без участі представника органу опіки та піклування Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав наведених в ній.

ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, в судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з квітня 2009 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2013 року шлюб між сторонами розірвано.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу неповнолітній ОСОБА_1 проживає з матір'ю ОСОБА_3

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Згідно ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно ст. 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Так, відповідно ст. 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказів того, що ОСОБА_3 чинить перешкоди позивачу у вихованні, спілкуванні та утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_1 матеріали справи не містять. До органу опіки та піклування, який визначає способи участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними того з батьків хто проживає окремо, позивач не звертався.

Враховуючи, що позивач не надав доказів того, що ОСОБА_3 чинить йому перешкоди у вільному спілкуванні та вихованні сина, не звертався до відповідних органів з заявами щодо призначення графіку побачень з сином, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволені позовних вимогах про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Доводи апеляційної скарги, що суд розглянув справу без участі Органу опіки і піклування є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківський прав.

Згідно ч. 3 ст. 309 ЦПК України та ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи ту обставину, що апеляційна скарга містить лише один довід, а в судовому засіданні представник позивача пояснив, що не мав можливості подати більш обґрунтовану апеляційну скаргу, у зв'язку з отриманням ним лише вступної та резолютивної частин рішення, враховуючи порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та встановлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З висновку Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 102/04/29 - 7570 від 07.08.2015 року, про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітнього сина, вбачається, що батько з дитиною не проживає, не бере участі у вихованні, розвитку та утриманні дитини.

На підставі зазначеного, зроблено висновок, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не намагається забезпечити достатній життєвий рівень доньці, не турбується про стан її здоров'я.

З метою захисту майбутнього та інтересів дитини, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.

Задовольняючи позов про позбавлення відповідача батьківських прав суд поклав в основу рішення лише пояснення позивача та зазначений висновок.

При цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що висновок Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ґрунтується також на поясненні лише позивача, без заслухування пояснень батька дитини. Він не містить ґрунтовного аналізу причин таких взаємин сторін та необхідність позбавлення батьківських прав.

Крім того, ОСОБА_3 не надано належних і допустимих доказів невиконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дітей і свідомого нехтування ним своїми обов'язками. Сам по собі факт несплати аліментів не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

На думку колегії суддів, задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Разом з тим колегія суддів враховує, що батько розуміє свій обов'язок щодо участі у вихованні та утриманні дитини, бажає приймати таку участь та зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Отже, ураховуючи те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, рішення суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,- задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволені цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 754/997/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15534/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Галась І.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.