Рішення № 54782965, 24.12.2015, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13673/14-ц

Провадження №2/369/4991/15

РІШЕННЯ

Іменем України

24.12.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Маршалковській О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПІВДЕНКОМБАНК» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що згідно наказу №896-к від 12.09.2014 вона, була прийнята на роботу в ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» на посаду керівника служби по роботі з персоналом.

На підставі постанови правління НБУ №598 від 24.09.2014 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію прийнято рішення №101 від 26.09.2014 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК».

За наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію № 390 від 26.09.2014 всі працівники Банку були попереджені про наступне звільнення з роботи 26.11.2014 за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України у звязку із запровадженням процедури ліквідації банку та у звязку зі скороченням штату чисельності працівників.

Згідно наказу від 25.11.2014 № 968-к позивач була звільнена з роботи 26.11.2014. у звязку із скороченням штату працівників.

Позивач вважала своє звільнення таким що було здійснено з порушенням її прав та вимог чинного законодавства України, у звязку з тим, що за період з 26.09.2014 по 26.11.2014 їй не було запропоновано будь-якої іншої роботи.

За вказаний період в штатному розкладі банку було відкрито 9 нових посад, серед яких посади юрисконсульта, провідного та головного юрисконсульта (накази № 930-к від 17.10.2014, № 945-к від 04.11.2014, № 963-к від 14.11.2014). та посада заступника керівника Служби по роботі з персоналом (наказ № 963-к від 14.11.2014). Позивачу як юристу за фахом яка має майже 9 років стажу роботи (з 1993 р. по 2003 п.) в банківській системі в юридичних підрозділах та підрозділах по роботі з проблемною заборгованістю, не були запропоновані посади юрисконсульта.

Також вважає незаконним рішення Уповноваженої особи Фонду щодо відкриття посади заступника керівника Служби по роботі з персоналом та прийняття на вакантну посаду нового працівника, в той час коли, станом на 17.11.2014 в Службі по роботі з персоналом обліковувалось 3 посади: керівник Служби (ОСОБА_1М.), заступник керівника Служби, старший менеджер з персоналу. Співробітники, які обіймали ці посади були попереджені про скорочення та до кінця листопада 2014 року були звільнені за скороченням штату працівників.

Тому просила визнати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» № 968-к від 25.11.2014 про звільнення позивача 26.11.2014 зі підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновити позивача на попередній посаді з часу незаконного звільнення. Стягнути з ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21158 гр. 50 коп. за період з 27.11.2014 по 31.12.2014 .

В ході судового розгляду позивач збільшила свої позовні вимоги, та з урахуванням останніх просила визнати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» № 968-к від 25.11.2014 про звільнення позивача 26.11.2014 з підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновити позивача на попередній посаді з часу незаконного звільнення. Стягнути з ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 53319 гр. 42 коп. за період з 27.11.2014 по 25.02.2015. Стягнути з відповідача 6 802,80 грн. витрат на правову допомогу, та судовий збір.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду свої заперечення.

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно наказу № 896-к від 12.09.2014 ОСОБА_1, була прийнята на роботу в ПАТ «КБ «Південкомбанк» на посаду керівника Служби по роботі з персоналом з 12 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію прийнято рішення № 101 від 26.09.2014 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК».

За наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію № 390 від 26.09.2014 всі працівники Банку були попереджені про наступне звільнення з роботи 26.11.2014 за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із запровадженням процедури ліквідації банку та у звязку зі скороченням штату чисельності працівників.

26.09.2014 р. позивач була ознайомлена з попередженням про наступне звільнення.

Згідно наказу від 25.11.2014 № 968-к позивач була звільнена з роботи 26.11.2014 . з посади керівника Служби по роботі з персоналом, у звязку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд має з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у п. 1 цієї статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1 ст. 42 КЗпП України).

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

ОСОБА_1 ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» 26.09.2014 було повідомлено , що з 26.11. 2014 її буде звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства України, з наданням пільг та компенсацій передбачених чинним законодавством, зокрема вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що підтверджується попередженням про наступне звільнення від 26.09.2014.

В Наказі ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» №968-к від 25.11.2014 , про звільнення, вказано - ОСОБА_1, керівника Служби по роботі з персоналом, звільнити 26.11.2014 у звязку із скороченням штату працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в кількості 5 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП України).

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11. 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам розяснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров'я, не може бути звільнений за п.3 чи п.4 ст.40 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган можуть у зв'язку з цим розірвати трудовий договір за п.2 ст.40 КЗпП, якщо наявні передбачені ним умови.

Разом із цим, відповідно до змісту ст. 23 КЗпП України при незаконному розірванні строкового трудового договору працівника поновлюють на роботі, якщо строк договору не закінчився.

Якщо спір вирішується після закінчення цього строку, суд може захистити порушене право шляхом визнання звільнення незаконним.

Як вбачається з матеріалів справи строк дії, укладеного сторонами контракту закінчився 31 грудня 2014 року.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку,крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Суд враховує, що відповідно до наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 строк дії її трудового договору закінчився 31 грудня 2014 року, а тому у позивачки відсутні права, які підлягають захисту.

Згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

В судовому засіданні не доведено факту наявності порушення права та законних інтересів позивача відповідачем, не доведено факту протиправної поведінки відповідача, та причинний зв»язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.

Тобто, представник позивача не довів тих обставин на які посилався як на підставу позовних вимог, не надав докази в обґрунтування позовних вимог, не спростував тих обставин на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є його обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представнику позивача його права та обов»язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.. ст.57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 23, 40, 47, 116, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: