Рішення № 54779728, 02.12.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

02.12.2015 Єдиний унікальний номер 205/5497/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 рокум.ДніпропетровськСправа № 205/5497/15-ц 2/205/2494/15

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Озеленитель» до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал» про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою, у якій просить визнати недійсним договір відступлення права вимоги б/н від 31.03.2015р., укладений між ПАТ «КБ «Земельний капітал», ОСОБА_1 та ПАТ«Озеленитель», та застосувати наслідки недійсного правочину.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю, посилаючись на те, що за правовою природою даний договір є договором факторингу з огляду на наявну у договорі умову оплатності, а оскільки ОСОБА_1, діючи як фактор, не був субєктом підприємницької діяльності, не мав спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на надання фінансових послуг, такий договір повинен бути визнаний недійсним.

Представник ПАТ «КБ «Земельний капітал» у судове засідання не зявився, натомість подав до суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що між сторонами було укладено саме договір відступлення права вимоги, а не договір факторингу, оскільки при його укладенні сторони керувались вимогами ст.ст. 512-519 ЦК України, а відтак підстави для визнання його недійсним відсутні.

ОСОБА_1 у судове засідання не зявився, проте звернувся до суду з заявою, у якій просив розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши викладені у позовній заяві обставини та вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31.03.2015р. між ПАТ «КБ «Земельний капітал», ОСОБА_1 та ПАТ«Озеленитель» укладено договір, за яким ПАТ «КБ «Земельний капітал» (Первісний кредитор) передає, а ОСОБА_1 (Новий кредитор) приймає на себе право вимоги, яке належить Первісному кредитору і стає Кредитором за кредитним договором №966 від 30.05.2007р., укладеним між ПАТ «КБ «Земельний капітал» та ПАТ«Озеленитель» (Боржник).

Згідно з п. 1.2 договору від 31.03.2015р. за цим договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника виконання зобовязань за Основним договором в розмірі 1708377, 14 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору від 31.03.2015р. за відступлення права вимоги за цим договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму в розмірі 800000,00 грн. у безготівковій формі.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, позивач виходить з того, що 31.03.2015р. між ПАТ «КБ «Земельний капітал», ОСОБА_1 та ПАТ«Озеленитель» було укладено договір факторингу, а не договір про відступлення права вимоги, з огляду на його оплатність, передбачену умовами цього договору. Отже, ОСОБА_1 не мав права на укладення такого договору, оскільки не є субєктом підприємницької діяльності, не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на надання фінансових послуг.

Водночас, до загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

У ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

За змістом п. 2.1 договору від 31.03.2015р. за відступлення права вимоги за цим договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму в розмірі 800000,00 грн. у безготівковій формі. Строки та порядок оплати за договором наступні: 31.03.2015р. 200000,00грн., 30.04.2015р. 200000,00грн., 31.05.2015р. 400000,00грн.

З аналізу викладених умов договору від 31.03.2015р. вбачається, що при його укладенні сторони керувались правилами ст.ст.512, 513, 514 ЦК України, з урахуванням чого суд доходить висновку, що спірний договір є договором відступлення права вимоги з розстроченням платежу та не має на меті фінансування банку з боку фізичної особи ОСОБА_1, а відтак не є договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.01.2014р. №6-1200ск14, від 11.11.2015р. № 6-18450св15, у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15.

З огляду на відсутність визначених ст. 215 ЦК України підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору відступлення права вимогисудові витрати відповідно до ст.88 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. ст. 6, 512-514, 516, 626-628, 1077, 1079 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Озеленитель» до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал» про визнання договору недійсним відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_2