Рішення № 54775976, 18.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/4294/13 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/4324/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 І. В.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Фейір К.О.

без участі сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

встановила:

В травні 2012 року позивач звернувся в суд з позовом про стягнення із відповідачів заборгованості в сумі 57 419,30 дол. США, що еквівалентно становило458952,46 грн.та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 17.07.2006 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступник ПАТКБ «Надра») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 558/06-Ф на суму 48 000,00 дол. США, строком по 18.07.2011р., зі сплатою 14,4 %відсотків річних.

Позивач виконав вимоги до кредитного договору № 558/06-Ф, а тому надав ОСОБА_3 кредит у сумі 48 000,00 дол. США, що засвідчується заявою на видачу готівки №NL-102 від 18.07.2006 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору № 558/06-Ф від 17.07.2006 рокуміж ВАТ КБ «Надра» (правонаступник ПАТКБ «Надра») та ОСОБА_2, ОСОБА_4, було укладено Договори поруки, від 17.07.2006 року, відповідно до яких поручителі зобов'язуються відповідати перед позивачем за належне виконанняОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань, що випливають з вищевказаного кредитного договору.

Станом на 19.04.2013 року заборгованість відповідачів по Кредитному договору № 558/06-Ф від 17.07.2006 рокустановить 57 419,30 дол. США, що еквівалентно становить458952,46 грн. Тому просив задовольнити позов.

Оскарженим заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2013 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 Миколайчука, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість по кредитному договору в сумі 458952,46 грн. та судові витрати в розмірі 3441,00 грн. судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви, а всього разом 462939 (чотириста шістдесят дві тисячі триста девяносто три) грн. 46 коп.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2015 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідачка ОСОБА_3 окрім іншого, зобовязана повернути кредит у визначені договором терміни, відповідно до п.1.1.1. додаткової угоди до даного договору від 30.06.2009 року борг повинен бути сплачений до 18.07.2012 року. Таким чином судом при ухваленні рішення мало бути враховано, що кінцевим днем платежу за кредитом є 18.07.2012 року та гривневим еквівалентом іноземної валюти має бути визначена сума за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а не розмір боргу в доларах США станом на 19.04.2013 року та гривневого еквіваленту даної суми станом не відомо на яку дату, чого зроблено не було, тим самим і порушено ст.533 ЦКУ. Крім того, судом не було встановлено, що з метою виконання кредитного договору №558/06-Ф від 17.07.2006 року між позивачем та відповідачем додатково було укладено договір застави автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon», 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1. Враховуючи умови кредитного договору, договору застави та ст.ст.589,590 ЦКУ на виконання кредитного договору в першу чергу стягнення має бути звернено на заставне майно, що знаходиться в користуванні та розпорядженні відповідача, а не на готівкові кошти, як вказано в рішенні суду. Вказує, що добровільна реалізація заставного майна була погоджена сторонами, з умовою відсутності штрафних санкцій, однак позивач знехтував своїми зобовязаннями та звернувся з даним позовом до суду.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судове засідання апелянт не зявився та заявив клопотання з приводу відкладення справи, однак таке відхилено з врахуванням того, що ним в попередніх судових засіданнях надано достатнього доказів на обгрунтування апеляційної скарги та заслухані пояснення як апелянта, так і його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та предявлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Згідно ст.ст.526,599,625 ЦК України,зобов»язаннямає виконуватись належним чином згідно умов договору, зобов»язання припиняється виконанням, і щоборжник не звільняється відвідповідальності за неможливість виконанняним грошового зобов»язання.

Судом встановлено, що між ВАТ КБ «Надра» (правонаступник ПАТКБ «Надра»)та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 558/06-Ф на суму 48 000,00 дол. США, строком по 18.07.2011р., зі сплатою 14,4 %відсотків річних.

Для забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору № 558/06-Ф від 17.07.2006 рокуміж ВАТ КБ «Надра» (правонаступник ПАТКБ «Надра») та ОСОБА_2, ОСОБА_4, було укладено Договори поруки, від 17.07.2006 року, відповідно до яких поручителі зобов'язуються відповідати перед позивачем за належне виконанняОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань, що випливають з вищевказаного кредитного договору (а.с.15,16).

30.06.2009 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступник ПАТКБ «Надра») та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду до вказаного кредитного договору від 17.07.2006 року, згідно якого сторони домовились внести зімни в існуючі кредитні зобов'язання.

30.06.2009 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступник ПАТКБ «Надра») та ОСОБА_2, ОСОБА_4 укладено Додаткові угоди додоговорів поруки від 17.07.2006 року, згідно яких сторони домовились внести зміни в існуючі умовидогорів поруки.

Станом на 19.04.2013 року заборгованість відповідачів по Кредитному договору № 558/06-Ф від 17.07.2006 рокустановила 57 419,30 дол. США, що еквівалентно становить458952,46 грн.

На підставі вищенаведеного, та оскільки відповідачі по Кредитному договору№ 558/06-Ф від 17.07.2006 року не сплатили у встановлені строки заборгованість, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити та стягнути з відповідачів солідарно коштиу сумі 57 419,30 дол. США, що еквівалентно становить458952,46 грн.

Судовою колегією встановлено, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач подав розрахунки заборгованості при подачі позовної заяви (а.с.6) та в послідуючому під час розгляду справи в апеляційному порядку (а.с.146-148 та а.с. 153-156).

Крім того в додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступник ПАТКБ «Надра») та ОСОБА_3, яку укладено до вказаного кредитного договору від 17.07.2006 року, було передбачено щомісячні платежі по кредиту (а.с.12).

Отже 30.06.2009 року сторони узгодили графік погашення платежів, а тому його слід прийняти за основу для зясування питання щодо розміру заборгованості відповідачки ОСОБА_3.

Встановлено, що позивач подав розрахунки заборгованості саме із врахуванням цього додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року, а тому судова колегія прийшла до висновку, що позивачем доведено, що сума заборгованості становить 57 419,30 дол. США, що еквівалентно становить458952,46 грн.

В той же час в Апеляційному суді в судовому засіданні 16.10.2015 року ОСОБА_2 подав свої розрахунки заборгованості вказавши її розмір 31332,13 дол. США, що еквівалентно 171977, 14 грн.( а.с.128) та в судовому засіданні 13.11.2015 року подав свої розрахунки заборгованості по стану на 22.01.2010 року на суму 29093,1 дол. США (а.с.160). При цьому він заперечив розрахунок позивача про те, що по стану на 22.01.2010 року сума боргу становить 31 310,45 дол. США.

Аналізуючи ці розрахунки, судова колегія прийшла до висновку, що в розрахунку заборгованості по стану на 22.01.2010 року на суму 29093,1 дол. США ОСОБА_2 не врахував порядок сплати платежів відповідно до умов договору № 558/06-Фта додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року.

Так 6.07.2009 року відповідно до додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року відсотки по кредиту слід було сплатити в сумі 101,08 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 такі вказані в сумі 38,46 дол. США. Відповідно комісія - 28,92 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 така вказана в сумі 0 дол. США.

5.08.2009 року відповідно до додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року відсотки по кредиту слід було сплатити в сумі 230,59 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 такі вказані в сумі 311,68 дол. США. Відповідно комісія - 130,22 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 така вказана в сумі 0 дол. США.

7.09.2009 року відповідно до додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року відсотки по кредиту слід було сплатити в сумі 253,65 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 такі вказані в сумі 0 дол. США. Відповідно комісія - 143,24 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 така вказана в сумі 0 дол. США.

5.10.2009 року відповідно до додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року відсотки по кредиту слід було сплатити в сумі 215,22 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 такі вказані в сумі 0 дол. США. Відповідно комісія - 121,54 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 така вказана в сумі 0 дол. США.

Також відповідачем не проводились платежі в листопаді та грудні 2009 року.

5.01.2010 року відповідно до додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року відсотки по кредиту слід було сплатити в сумі 222,91 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 такі вказані 11.01.2010 року в сумі 869 дол. США. Відповідно комісія 126,88 дол. США, а в розрахунках ОСОБА_2 така вказана в сумі 0 дол. США.

Врозрахунках ОСОБА_2 також на 22.01.2010 року відсотки по кредиту вказані в сумі 71,46 дол. США. та комісія - 0 дол. США.

В той же час в січні 2010 року відповідно до додатку до Додаткової угоди від 30.06.2009 року по тілу кредиту слід було сплатити в сумі 901,13 дол. США, а фактично сплачено лише 154,53 дол. США.

В послідуючому платежі відповідачкою не проводились.

Таким чином хоча за вказані місяці відповідачка і проводила деякі платежі по тілу кредиту в більшому розмірі, однак з порушенням вказаного графіку та без врахуванням п.2.5 договору, яким було передбачено черговість платежів при заборгованості (а.с.9).

Аналогічно порушена черговість сплати платежів за попередній період.

З таблиці Загальної суми платежів клієнта по кредиту вбачається, що позивач виходив саме з таких розрахунків, які вказані у договорі 558/06-Ф від 17.07.2006 рокута у Додатковій угоді від 30.06.2009 року (а.с.146, таблиця вверху справа). Тому судова колегія прийшла до висновку, що позивачем належно обгрунтована сума заборгованості 31 310,45 дол. США., яка відображена в таблиці Розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.146, таблиця вверху зліва).

Отже, проводячи часткову сплату боргу без дотримання умов договору, зокрема п.2.5 договору, яким було передбачено черговість платежів при заборгованості, відповідач ОСОБА_3 порушила умови договору та у неї виникла заборгованість, розмір якої позивачем належно обґрунтований, а тому представлений ОСОБА_2 розрахунок заборгованості по стану на 22.01.2010 року на суму 29093,1 дол. США не може бути прийнятий до уваги.

При цьому судова колегія приймає до уваги, що справа кілька раз була слуханням відкладена та на звернення апелянта позивач ПАТ КБ «Надра» двічі підтвердив свої розрахунки боргу.

В той же час жодних клопотань про проведення експертизи щодо суми заборгованості апелянт не заявляв.

Судовою колегією також встановлено, що не знайшли свого підтвердження посилання в апеляційній скарзі на те, що з метою виконання кредитного договору №558/06-Ф від 17.07.2006 року між позивачем та відповідачем додатково було укладено договір застави автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon», 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 і враховуючи умови кредитного договору, договору застави та ст.ст.589,590 ЦКУ на виконання кредитного договору в першу чергу стягнення мало бути звернено на заставне майно, що знаходиться в користуванні та розпорядженні відповідача.

При цьому судова колегія враховує те, що спосіб захисту вправі вибирати позивач, а тому він правомірно подав позов про стягнення суми боргу.

Крім того зясовано, що посилання в апеляційній скарзі на те, що добровільна реалізація заставного майна була погоджена сторонами, не знайшли свого підтвердження.

Так апелянт не заперечив того, що арешт на вказаний автомобіль був накладений на стадії виконання попереднього рішення Франківського районного суду м. Львова, (виконавчий лист 2830/10 від 21.04.2011 року) та з приводу чого на даний час існує судовий спір (а.с.136-138).

Отже не доведено, що вартість вказаного автомобіля слід зарахувати на погашення боргу до даній справі, яка є предметом апеляційного розгляду.

Не знайшли свого підтвердження і посилання апелянта на те, що порушені права ОСОБА_3, як споживача та гривневим еквівалентом іноземної валюти має бути визначена сума за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а не розмір боргу в доларах США станом на 19.04.2013 року.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення ст. ст. 526, 533, 627, 1049, 1054 ЦК України в разі, коли за умовами кредитного договору позичальник одержав кредит у вигляді грошових коштів в іноземній валюті, він зобов'язаний повернути кредитодавцю на вимогу останнього цей кредит у вигляді грошових коштів у тій самій сумі і в тій самій валюті, що були ним одержані. Якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Встановлено, що згідно умов кредитного договору № 558/06-Ф, погашення заборгованості відповідач ОСОБА_3 мала здійснювати щомісяця в доларах США.

Відповідно до вимог п.10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Згідно до вимог п.12 вказаної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 17.07.2006 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Отже вказані посилання апелянта є безпідставні, оскільки права відповідачки ОСОБА_3, як споживача, порушені не були та судова колегія враховує і те, що при наданні кредиту в іноземній валюті вона несе валютні ризики під час виконання зобовязань за цим договором і грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягала сплаті у гривнях, визначалась за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення в цій частині щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_3 з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу в цій частині слід залишити без задоволення.

Встановлено, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України ПАТ КБ «Надра» змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителів протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Досліджуючи обставини справи, судова колегія встановила, що останній платіж на погашення богу був проведений ОСОБА_3 22.01.2010 року, що сторони визнають.

Саме з цього часу у позивача виникло право на подачу позову до поручителів.

В той же час даний позов подано 7.05.2013 року.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Встановлено, що банком відповідно до умов кредитного договору змінений строк виконання основного зобовязання, то відповідно до ч. 4 ст.559 ЦК України вимоги до поручителів могли бути заявлені у межах шести місяців від дня настання цього строку.

Таким чином виходячи із того, що в договорах поруки від 17.07.2006 рокуне встановлено строк, після закінчення якого припиняється порука, оскільки умови цих договорів про дію поруки до повного припинення всіх зобовязань боржника за основним договором не є встановленням такого строку, та, ураховуючи, що ПАТ КБ «Надра» протягом шести місяців від дня настання строку дострокового повернення кредиту, який був установлений кредитором відповідно до п. 3.2.3 кредитного договору, не предявив вимоги до поручителів, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором та висновку про те, що поруку припинено на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України.

З врахуванням наведеного рішення суду частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості по кредитному договору в сумі 458952,46 грн. та судових витрат в розмірі 3441, 00 грн. слід скасувати та ухвалити нове, яким у цій частині позову відмовити.

В решті частині рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_3, на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість по кредитному договору в сумі 458952,46 грн. та судові витрати в розмірі 3441,00 грн., а всього разом 462939 (чотириста шістдесят дві тисячі триста девяносто три) грн. 46 коп. слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України,колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2013 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості по кредитному договору в сумі 458952,46 грн. та судові витрати в розмірі 3441, 00 грн. судового збору скасувати та ухвалити нове, яким у цій частині позову відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

ОСОБА_5