Ухвала суду № 54767598, 23.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1823/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2270/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Вінтоняк М.Б.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Василишин Л.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Надвірнянського районного суду від 01 вересня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що згідно договору позики, укладеного 07 липня 2010 року між ним та ОСОБА_3С, остання отримала у борг кошти у розмірі 8 000,00 доларів США., які зобовязалася повертати поступово.

Зокрема, з 01 листопада 2010 року перший внесок в розмірі 2 000,00 доларів США до 10 лютого 2011 року, другий внесок в розмірі 3 000,00 доларів США до 10 травня 2011 року, третій внесок в розмірі 3 000,00 доларів США до 10 серпня 2011 року.

Зазначав, що умовами договору було передбачено, що за кожен день затримки виплати позики ОСОБА_3 сплачує пеню в розмірі 0,2 % від суми позики.

Посилаючись на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг за договором позики від 07 липня 2010 року в сумі 8 000,00 доларів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 93 200,00 грн. та пеню в розмірі 5 840,00 доларів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 68 036,00 грн.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 01 вересня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 07 липня 2010 року в сумі 8 000,00 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ 94 022,38 грн., 68 636,33 грн. пені та 1 626,59 грн. судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 14,23 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі на дане рішення представник ОСОБА_3 ОСОБА_4Ф посилається на неповне зясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і на порушення норм процесуального права.

Зазначає, що рукописний напис «Харковська Ірина Сергіївна» у розписці був виконаний ОСОБА_3 на чистому аркуші паперу на прохання працівників візового центру і використаний ОСОБА_2 з корисливою метою для складання печатного тексту розписки, про що свідчить не її підпис поруч із зазначеним записом.

Стверджує, що жодних розписок ОСОБА_3 не підписувала.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання щодо розяснення та доповнення висновків експертизи експертом в судовому засіданні.

Крім того, у звязку із заявою представника позивача про те, що підпис в розписці повністю співпадає з підписом ОСОБА_3 у її закордонному паспорті, суд першої інстанції упереджено поставився до клопотання апелянта про проведення додаткової експертизи, однак закордонний паспорт в судовому процесі не досліджувався.

Зазначає, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дали показання про те, що в квартирі ОСОБА_2 була дівчина з червоним кольором волосся на імя ОСОБА_3. Вони підписали розписку, але чи передавав ОСОБА_2 їй валюту і в якій сумі вони не бачили, проте зазначені свідчення в рішенні суду не відображені.

Стверджує, що просив суд зясувати факт залежності свідків від ОСОБА_2 по роботі у візовому центрі, однак йому було відмовлено.

У звязку з наведеним просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційним судом справа призначалася до розгляду на 19 листопада 2015 року, 08 грудня 2015 року та 23 грудня 2015 року.

В судові засідання, призначені на 19 листопада 2015 року та 08 грудня 2015 року апелянт ОСОБА_4 повідомлявся рекомендованими листами із повідомленням за адресою, зазначеною ним в апеляційній скарзі, однак такі були повернуті за закінченням терміну зберігання.

В судове засідання, призначене на 23 грудня 2015 року представник ОСОБА_3 був повідомлений телефонограмою.

А тому за відсутності доказів поважності неявки апелянта в судове засідання, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи у відсутні представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, ? незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Судом встановлено, що 07 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого остання отримала безвідсоткову позику в розмірі 8 000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення до 10 серпня 2011 року.

На підтвердження укладення договору позики, ОСОБА_2 надав розписку, оригінал якої долучено до матеріалів справи.

Дана розписка була вчинена у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Згідно умов договору, погашення боргу повинно було здійснюватися частинами, починаючи із 01 листопада 2010 року, а саме: перший внесок в розмірі 2 000,00 доларів США повинен був бути повернутий не пізніше 10 лютого 2011 року, другий внесок в розмірі 3 000,00 доларів США не пізніше 10 травня 2011 року, третій внесок в розмірі 3 000.00 доларів США не пізніше 10 серпня 2011 року.

Представник відповідача, заперечуючи позов посилався на те, що відповідач грошових коштів у позивача не брала і розписок не писала, а підпис в розписці є підробленим, про що свідчать взірці підпису у паспорті громадянина України (виданий 11 травня 2006 року) і в посвідченні (США, 25 жовтня 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно висновку експерта №204 від 13 липня 2015 року Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС в Івано-Франківській області вбачається, що рукописний напис від імені ОСОБА_3 у розписці від 07 липня 2010 року виконаний ОСОБА_3

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики та складена розписка на підтвердження отримання грошових коштів, відповідач взяті на себе зобовязання за цим договором не виконала, а тому зобовязана повернути позивачу отримані у борг кошти на підставі ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Умовами договору було передбачено, що за кожен день затримки виплати позики позичальник сплачує пеню в розмірі 0,2 % від суми позики.

А тому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення боргу за договором позики від 07 липня 2010 року в розмірі 8 000 доларів, що еквівалентно згідно курсу НБУ 94 022,38 грн. та пені в розмірі 68 636,33 грн. за один рік.

Представник відповідача, заперечуючи факт укладення договору позики та оформлення розписки, разом з тим, не надав суду жодних доказів щодо правової природи відносин, що склалися між ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_2, а його доводи апеляційної скарги про те, що рукописний напис «Харковська Ірина Сергіївна» був виконаний нею на чистому аркуші паперу на прохання працівників візового центру і використаний позивачем з корисливою метою для складання печатного тексту належними і допустимими доказами не підтверджено.

Що стосується посилання апелянта на те, що експертом не дано відповіді на питання, хто виконав підпис за ОСОБА_3, то як вбачається з висновку експерта, вирішити питання чи виконано підпис ОСОБА_3, від імені якої він зазначений або іншою особою на розписці не є можливим по причині не виявлення стійкої сукупності ознак, які б індивідуалізували підпис виконавця та великої варіаційності підпису ОСОБА_3 у зразках.

Відповідно до положення ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Таким чином, підтвердженням передачі грошей та укладанням договору позики є розписка сама по собі.

А тому не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили факту передачі коштів та їх суми.

Інші, наведені у апеляційній скарзі доводи, також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано повно та всебічно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч.2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 01 вересня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

ОСОБА_8