Ухвала суду № 54766874, 16.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7882/15 Справа № 175/3496/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

16 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у серпні 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди /а.с.2-8/.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено /а.с.197-200/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с. 203-210/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Положеннями ч.2 ст.308 ЦПК України встановлено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України встановлено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Положеннями ст. 23 ЦК України передбачено, що - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено, що починаючи з квітня 2009 року позивач має суперечки та складні стосунки із своєю донькою ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_4, які мешкають разом із своїми двома неповнолітніми дітьми у житловому будинку за адресою по вул. Широкій, буд. №66 у м. Підгородне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області. Даний будинок належить позивачу на підставі договору дарування від 15 грудня 1989 року та складається з двох жилих кімнат 19 м2. Біля будинку є земельна ділянка, площею 0,172 га, яка призначена для обслуговування будинку, на якій розташована споруда (сарай), призначена виключно для господарських потреб. Зазначена ділянка також належить позивачу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДПД № 003919, виданого на підставі рішення Підгороднянської міської ради від 26 липня 1995 року.

Позивач обґрунтовуючи причину складності стосунків посилається на зловживання спиртним напоями ОСОБА_4 та провокування ним скандалів, образ та нанесення їй тілесних ушкоджень. Її донька ОСОБА_3 підтримує свого чоловіка в його протиправних діях, що робить сумісне проживання з ними в одному будинку неможливим, а також негативно впливає на здоров'я, фізичний та психологічний стан заявниці.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово зверталася зі скаргами до Дніпропетровського РВ ГУ МВС України у Дніпропетровській області з приводу неправомірних дій відповідачів та спричинення їй тілесних ушкоджень, у звязку з чим, останні притягувалися до адміністративної відповідальності за постановами суду.

Однак, як вбачається з матеріалів справи постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2014 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_4 закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, за відсутності в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася за медичною допомогою та перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідними медичними актами і виписками, які містяться в її медичній картці. При цьому, жоден із актів не пов'язує виникнення травм саме із обставинами, на які посилається позивач у своєму позові і у наявних в матеріалах справи актах медичного обстеження, немає прямої вказівки на те, що травми заявниці отримані нею саме в результаті нанесення відповідачем ОСОБА_4 ушкоджень, тобто прямо не вказано зв'язок травм із конкретними діями сторін та датою їх вчинення.

Встановивши зазначені обставини та враховуючи наведені норми закону, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відмову в задоволені заявлених позовних вимог ОСОБА_2

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не прийняв до уваги обставини, які були викладені в позовній заяві та не дав належної оцінки наданих позивачем доказів на підтвердження спричинення ОСОБА_2 саме відповідачами матеріальної шкоди не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обовязковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачами виник спір, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Отже, звертаючись з даними позовними вимогами до суду позивач посилається на ст.ст. 22, 1166 ЦК України, які передбачають загальні підставі відповідальності за шкоду, завдану неправомірними діями.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 10 ЦПК України. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст. 11 Цивільного кодексу України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Нормами ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано будь-яких доказів в розумінні ст. 57-61 ЦПК України, що обґрунтовують заявлені позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, ст.307, 308 ЦПК України, колегії суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_5