Рішення № 54766434, 23.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8289/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» про захист прав споживачів, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

встановила:

У червні 2014 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому просила стягнути матеріальну шкоду у подвійному розмірі в сумі 162456,56 грн., моральну шкоду у розмірі 30000 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що позивач у липні 2010 року з газети «Маклер» дізналась про можливість отримання позики на вигідних умовах за Програмою діяльності «ПРИВАТ- ПЛЮС» у регіональному офісі № 214-а на площі Грецька, 1 в м. Одесі, яку гарантувало ДП «Плюс» ТОВ «Компанія Приват-Плюс» із гарантією «безпеки і прозорості» та переліком начебто отриманих ними винагород, міжнародного визнання.

14.07.2010 року в відповідному вищезгаданому регіональному офісі продавець - консультант відповідача повідомила вигідні умови отримання будівельних матеріалів на суму 100000 грн., після сплати позивачкою 35 % від зазначеної вартості товару, та надала їй відповідні документи для підписання, які ОСОБА_3 підписала: договори № 003552 надання консультаційних послуг на придбання товару ДП «Плюс» з Програмою діяльності «ПРИВАТ-ПЛЮС» та анкетні дані партнера від 14.07.2010 року, а також акт приймання передачі наданих послуг з ДП «Гарант» відповідача від 24.07.2010 року, і сплатила послуги у розмірі 4500 грн., а 20.09.2010 року - первісний щомісячний загальний платіж за два місяця 2011,12 грн..

Сплачуючи кожного місяця щомісячний загальний платіж, але не отримуючи від відповідача асигнаційних актів та будь-якої інформації на вимоги позивача щодо повідомлень про результати їх проведення, у відповідності до статті 5 Договору та п. 5.16. Програми, позивачка з'являлась у вищевказаний офіс для одержання права на купівлю товару, але представник відповідача кожного наступного разу повідомляла, що у Фонді Товариства партнерів ще недостатньо коштів для їх перерахунку на рахунок постачальника товару, тому їй необхідно сплатити ще щомісячний загальний платіж у розмірі 1005,56 грн. та з'явитись через місяць для отримання очікуваної послуги.

Весною 2012 року, після сплати 35 % від зазначеної вартості товару, позивач в черговий раз багаторазово телефонувала і з'являлась до вищевказаного офісу, але представництва там вже за зазначеною адресою не застала, та вимушена була звертатись за телефонами та їздити до найближчого ще діючого офісу відповідача № 25 по вул. 9-го Січня, 12-а у м. Херсоні, де їй також надавали аналогічні обіцянки, вимагаючи подальшої сплати щомісячних загальних платежів.

Після останнього платежу із загальною виплатою більш 80 % суми вартості товару 18.02.2013 року позивачка, втративши будь-яку надію на виконання відповідачем своїх обов'язків та отримання вищевказаного права на купівлю і отримання товару, вимагала повернути їй сплачені гроші, але відповідач повідомив про можливість такого лише у разі накопичування відповідної суми грошей шляхом сплачування платежів усіма іншими партнерами Фонду Товариства партнерів до останнього.

Відповідач без залучення власних коштів формував Фонди Товариства партнерів, за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному із учасників цієї групи партнерів, що фактично і є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до Програми відповідача, що свідчить про утворення, експлуатацію і сприяння розвитку відповідачем пірамідальних схем та введення в оману іншої сторони договору.

Позивачка зазначила, що діями відповідача їй заподіяна як матеріальна, так і моральна шкода, яку вона просила стягнути у судовому порядку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано договір № 003552 та угоду «Програма діяльності ПРИВАТ-ПЛЮС», укладені 14.07.2010 року між ОСОБА_3 та Дочірнім підприємством «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс», недійсними.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 81228,28 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Дочірнє підприємство «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» подало до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Стягуючи на користь позивачки моральну шкоду, суд першої інстанції зазначив, що договір від 14.07.2010 року за № 003552 був укладений явно на невигідних умовах, тому внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_3 заподіяна моральна шкода.

Однак колегія суддів повністю не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 14.07.2010 року між ОСОБА_3 та Дочірнім підприємством «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» був укладений Договір № 003552, предметом якої є надання Партнеру послуг спрямованих на придбання Товару у відповідності до умов Програми діяльності Приват-Плюс (а.с.9).

За період з 14.07.2010 року по 25.01.2013 року загальна сума, яка була сплачена позивачкою склала 81228,28 грн., однак товар позивачем отриманий не був, відповідач свої зобовязання за Договором належним чином не виконав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими

Відповідно до ч. 2, п. 3 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Згідно з положеннями, які закріплені у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

У зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, але визначені ознаки, які відносять діяльність субєкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обовязкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Тобто для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Так, «пірамідальній схемі» властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 та відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів під час розгляду цивільних справ.

Відповідно до положень, закріплених у ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як зазначається в рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року (справа № 1-26/2011, пункти 3.1-3.3) за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 23 статті 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (стаття 1, частина четверта статті 13, частини перша, четверта статті 42 Конституції України). В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу).

Конституційний Суд України бере до уваги також положення актів міжнародного права.

Так, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 зазначено такі цілі: сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів.

Згідно з п. 2.1 Договору, адміністратор не приймає фінансової участі у формуванні грошового фонду для викупу Товару, а залучає для цього лише кошти інших Партнерів Товариства, яких сам формує.

Відповідно до Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09.10.2012 року № 1676 було затверджено ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Як на момент укладання Договору № 003552 від 14.07.2010 року, так і на даний час Дочірнє підприємство «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» немає відповідної ліцензії.

Крім того, представником Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» в суді не доведено продаж або споживання товару Партнерами Товариства.

ЗУ «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

З Договору № 003552 від 14.07.2010 року вбачаються явно невигідні одній стороні споживачу договірні умови, а протилежна сторона правочину Дочірнє підприємство «Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» сформулював в односторонньому порядку і цим самим створив істотний дисбаланс між правами та обовязками сторін за Угодою на свою користь, не врахувавши при цьому інтересів контрагента споживача, що порушує вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Дочірнє підприємство «Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» не змогло надати доказів, які би спростували висновки суду першої інстанції щодозалучення коштів ОСОБА_3 з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання недійсними зазначених правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми, але не погоджується з розміром стягнення матеріальної шкоди з наступних підстав.

Стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 81228 грн., суд першої інстанції зазначив, що на виконання вимог п. 2 Договору позивачем було сплачено перший внесок у розмірі 4500 грн., але колегія суддів не може з цим погодитися, оскільки як вбачається з копії квитанції на переказ готівки за № 23 від 14.07.2010 року (а.с.18) ОСОБА_3 сплатила суму у розмірі 4500 грн., але отримувач платежу у квитанції зазначений ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс», тобто вказана сума була сплачена на рахунок іншої організації, а не на рахунок відповідача, що не було прийнято судом першої інстанції до уваги.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума 76728,28 грн. (81228,28 грн. 4500 грн.).

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди з наступних підстав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які особа зазнала у звязку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у душевних стражданнях, які особа зазнала у звязку із пошкодженням її майна, відшкодовується грішми, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Відповідно до п. 5 Постанови оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Позивачка в обґрунтування своїх вимог щодо спричиненої моральної шкоди не зазначає, яким чином було спричинено їй моральну шкоду та у чому вона полягає.

У п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів», в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, зазначено, що споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди в разі заподіяння такої небезпечною для життя і здоров'я продукцією у випадках, передбачених законом.

Оскільки шкоди життю та здоровю ОСОБА_3 не завдано, то правових підстав для стягнення на її користь моральної шкоди також немає, що не було прийнято судом першої інстанції до уваги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договірні зобовязання не передбачають відшкодування моральної шкоди, що також не було враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням про справі нового рішення про стягнення з Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 76728,28 грн.. У задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди відмовити.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» (ідентифікаційний код 37061561, МФО 351016)на користь ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1) матеріальну шкоду у розмірі 76728,28 грн..

Стягнути з Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Приват-Плюс» (ідентифікаційний код 37061561, МФО 351016)в дохід держави судовий збір у розмірі 767,28 грн..

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_5

ОСОБА_2

ОСОБА_6