Постанова № 54765155, 21.12.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2015 року №813/5884/15

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказу №542о/с від 30.07.2015 року, зобовязання поновити на посаді, зобовязання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобовязання виплатити компенсацію за заподіяну незаконним звільненням з роботи моральну шкоду,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (відповідач 1), в якій просив визнати протиправними та скасувати наказ №542о/с від 30.07.2015 року, зобовязати відповідача поновити на посаді, зобовязати виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобовязати виплатити компенсацію за заподіяну незаконним звільненням з роботи моральну шкоду.

Ухвалами судді від 26.10.2015 року провадження у даній адміністративній справі було відкрито, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ начальника ГУМВС України у Львівській області є незаконним, оскільки безпідставно зазначено негативні підстави його звільнення, які не мають свого підтвердження. Позивач вважає своє звільнення з підстав не проходження випробування в період іспитового строку необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, саме тому і звернувся з даним позовом до суду. Позивач у позові також зазначає, що незаконним звільненням йому заподіяна моральна шкода, повязана із моральними стражданнями, оскільки, він відчував певні негативні емоції та дискомфорт, був позбавлений засобів до існування, змушений був захищати свої права в суді та докладати значні зусилля для організації свого життя, спотворено його репутацію серед колег, у звязку з чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду.

19.11.2015 року позивачем через канцелярію суду було подано заяву про уточнення позовних вимог та складу сторін - відповідачів.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та уточненнях до неї, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача 2 проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях та додаткових письмових запереченнях.

Відповідач 1 явку уповноваженого представника із невідомих суду причин не забезпечила, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою. При цьому, жодних заяв про відкладення розгляду справи чи проведення розгляду справи у відсутності представника від відповідача 1 на день проведення судового засідання до суду не надходило.

Судом, в порядку ст.128 КАС України та із врахуванням уже висловленої позиції відповідачів/представників відповідачів у справі та наданих пояснень, було ухвалено здійснювати розгляд справи у відсутності представника відповідача 1.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, показання свідків (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6Я.), розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, із наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.03.2014 року позивачем подано заяву про прийняття на службу в органи внутрішніх справ на посаду міліціонера взводу №2 роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС та 28.07.2014 року ним складено Присягу працівника органів внутрішніх справ України.

28.07.2014 року наказом відповідача №317о/с позивача було призначено з іспитовим строком до 28.07.2015 року, встановивши згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 року (наказ МВС України №499 від 31.12.2007 року) надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% та підвищення посадового окладу на 15% за особливі умови служби, повязані з підвищеним ризиком для життя, який приймається по заяві, міліціонером взводу №2 роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС.

Наказом Головного управління МВС України у Львівській області №4о/с дск від 08.01.2015 року «Про службове відрядження», на виконання графіку проведення ротації особового складу батальйону патрульної служби міліції ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області від 15.09.2014 року, а також для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО, з метою забезпечення правопорядку на території Донецької та Луганської областей, позивач був відряджений з 10.01.2015 року та до особливого розпорядження у підпорядкування керівника антитерористичної операції (надалі - АТО) на території Луганської області.

20.07.2015 року заступником командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області капітаном міліції ОСОБА_7 було затверджено висновок службового розслідування за матеріалами порушення службової дисципліни старшиною міліції ОСОБА_1 (надалі по тексту - висновок від 20.07.2015 року).

В мотивувальній та резолютивній частині висновку від 20.07.2015 року командиром роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області майором міліції ОСОБА_8 зафіксовано, що за грубе порушення службової дисципліни під час несення служби у зоні проведення АТО, а саме: вживання спиртних напоїв та висловлювання нецензурною лайкою, що призвело до самовільного залишення місця несення служби, перебуваючи на посаді з іспитовим терміном до 28.07.2015 року, міліціонер взводу №2 роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС старшина міліції ОСОБА_1, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС підлягає звільненню з органів внутрішніх справ у запас за п.63 «і» (у звязку із не проходженням випробування в період іспитового строку).

30.07.2015 року начальником ГУ МВС України у Львівській області було прийнято наказ №542о/с, відповідно до якого, старшого сержанта міліції ОСОБА_1, міліціонера взводу №2 роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС із 31.07.2015 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.63 «і» (у звязку з не проходженням випробування в період іспитового строку)/(підстава: висновок комісії ГУМВС від 20.07.2015 року).

13.08.2015 року позивач звернувся до начальника ГУ УМВС України у Львівській області із рапортом та заявою про проведення перевірки правомірності рішення про звільнення ОСОБА_1 із ОВС.

У подальшому, наказом начальника ГУМВС України у Львівській області №2377 від 27.08.2015 року «Про призначення службового розслідування» було призначено службове розслідування за фактом надходження до ГУМВС 26.08.2015 року звернень колишніх працівників міліції БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області, в яких міститься інформація про можливе порушення службової дисципліни окремими службовими особами БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області при їх звільненні.

05.10.2015 року начальником ГУ МВС України у Львівській області було затверджено висновок службового розслідування за фактом надходження звернень колишніх працівників міліції БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області щодо можливих порушень при їх звільненні з органів внутрішніх справ (надалі по тексту - висновок від 05.10.2015 року).

09.10.2015 року ГУ МВСУ у Львівській області на адресу позивача було надіслано лист, в якому повідомлялось останнього про те, що його звернення щодо неправомірних дій службових осіб БПСМ ОП «Львів» при звільненні з ОВС, розглянуті Головним управлінням та з даного приводу проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що звільнення ОСОБА_1 проведено у відповідності до вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС й порушень при цьому не виявлено.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, трудову книжку він отримав після здачі жетону, тобто наприкінці жовтня 2015 року. При цьому, позивач відзначив, що із оскаржуваним наказом про звільнення не був ознайомлений у день звільнення, а ознайомився лише після витребування копії такого.

Таким чином, вважаючи, що відповідачем під час винесення наказу №542о/с було порушено охоронювані права та інтереси, позивач тому звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку наказу, що оскаржується, суд зважає на таке.

Статтею 2 Закону України «Про міліцію» встановлено, що основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обовязків.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про міліцію», діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

У відповідності до ч.1 ст.18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Отже, особливості проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обовязки врегульовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29 липня 1991 року (надалі - Положення).

Так, пунктом 3 цього Положення передбачено, що на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), здатні за особистими якостями, освітою і станом здоровя виконувати покладені на них обовязки. Під час прийняття на службу може бути встановлено іспитовий строк тривалістю до одного року. Особливості проходження служби в період іспитового строку визначаються МВС.

Аналогічні за змістом положення містяться й у статті 17 Закону України «Про міліцію».

Згідно з пунктом 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обовязки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обовязки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з п.62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29 липня 1991 року, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а)у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обовязок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоровя придатні до військової служби; б)у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обовязок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоровя до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Відповідно до п.63 вказаного Положення, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): а)за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 5 цього Положення; б)через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії; в)через обмежений стан здоровя - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час - обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у звязку з відсутністю відповідних вакантних посад; г)за вислугою строку служби, передбаченого договором, якщо особи рядового і молодшого начальницького складу не виявляють бажання продовжувати службу; д)через службову невідповідність; є)за порушення дисципліни; ж)за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обовязків; з)через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі; и)через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; і)у звязку з не проходженням випробування в період іспитового строку; ї)у звязку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; й)у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, повязаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», або кримінального правопорушення.

Сутність службової дисципліни, обовязки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3640-ІV.

Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут ОВС), службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобовязує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоровя, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, обєктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх обєднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, повязані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Як зясовано судом із матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ саме на підставі підпункту «і» пункту 63 Положення.

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що визначальним фактором звільнення з підстав не проходження випробування в період іспитового строку є обставини, які в своїй сукупності дають можливість стверджувати про суттєві порушення службової дисципліни з боку працівника органів внутрішніх справ.

В судовому засіданні представник відповідача 1 наголошувала, що підставою для висновку про не проходження позивачем випробування під час іспитового строку стало порушення службової дисципліни, що проявилось у вживанні спиртних напоїв та самовільному залишенні місця служби.

Однак, суд зауважує, що іспитовий строк проходження позивачем служби в ОВС був визначений в наказі начальника ГУМВСУ у Львівській області №317о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду до 28.07.2015 року.

При цьому, наказом начальника Головного управління від 30.07.2015 року було звільнено позивача із ОВС з 31.07.2015 року за п.63 «і» Положення, тобто останнього звільнено понад іспитовий термін, що має наслідком, у випадку все ж доведення ГУМВС України у Львівській області порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, звільнення його, однак уже із інших підстав.

З даного приводу, суд відзначає, що відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне спяніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Водночас, суд зазначає, що відповідачем 1 не надано жодних доказів щодо проведення медичного огляду позивача, наявності висновку медичного огляду, за яким би було встановлено ступінь алкогольного спяніння чи протилежне.

Окрім того, інших доказів на підтвердження перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного спяніння відповідачем суду також надано не було.

Додатково слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст.15 Дисциплінарного статуту ОВС, накладення дисциплінарного стягнення на особу, яка перебуває в стані спяніння, а також одержання від неї пояснень мають бути відкладені до її протверезіння.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснення в ОСОБА_1 були одержані 12.06.2015 року, тобто відразу ж як командир роти запідозрив, що він перебуває у нетверезому стані. На думку суду, порушення порядку відібрання пояснень у позивача свідчить на користь його доводів, що 12.06.2015 року він не перебував в стані алкогольного спяніння.

Більш того, матеріалами справи не підтверджено викладену у висновку службового розслідування від 20.07.2015 року інформацію щодо вчинення позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а відтак, висновок щодо наявності грубого порушення службової дисципліни є необґрунтованим та таким, що спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

З приводу посилань у висновках службових розслідувань від 20.07.2015 року та 05.10.2015 року, проведених із врахуванням рапортів командира роти №3 ОСОБА_9, командира взводу №2 ОСОБА_10 та командира взводу №1 ОСОБА_11, на те, що 20 червня 2015 року під час перевірки несення служби нарядами БПСМ ОП «Львів» ГУМВС у Станиці Луганській Луганської області позивач самовільно покинув пост у зоні проведення АТО, грубо порушивши службову дисципліну і тим самим сприявши послабленню охорони особового складу, який знаходився на відпочинку після служби, то такі судом до уваги не беруться, оскільки спростовуються матеріалами справи та показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (працівники батальйону «Львів»), які у судовому засіданні повідомили, що схем постового чергування командирами не визначалось і перевірки постів не здійснювалось, чергування проводили разом, адже графіку нарядів не було встановлено і ніхто із таким не ознайомлювався й протилежного відповідачами не доведено.

Окрім того, слід зауважити, що судом витребовувались оригінали матеріалів особової справи ОСОБА_1 для огляду у судовому засіданні, у тому числі оригінали рапортів командира роти №3 ОСОБА_9, командира взводу №2 ОСОБА_10 та командира взводу №1 ОСОБА_11, які слугували підставою для проведення службового розслідування за матеріалами порушення службової дисципліни позивачем, однак таких документів суду надано не було.

Більш того, у судовому засіданні позивач повідомив, що вищевказані рапорти були складені «задніми датами» та не відповідають дійсності.

Тож, з метою обєктивного розгляду справи, судом було задоволено клопотання представника відповідача 1 щодо виклику та допиту в судовому засіданні в якості свідків: заступника командира взводу №1 роти №1 БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_10, командира взводу №1 роти №3 БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_11 та командира роти №3 БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_9

При цьому, відповідачем 1 не було забезпечено явку свідків у судове засідання, як і самого уповноваженого представника, у звязку із чим, судом неодноразово відкладався розгляд справи.

З приводу вищевикладеного, суд зазначає, що у листі заступника начальника ГУМВС України у Львівській області від 10.09.2015 року №23/537, адресованому позивачу, останнього повідомлено, що його рапорти щодо можливого порушення службової дисципліни керівництвом БПСМ ОП «Львів» ГУМВСУ розглянуто та вказано, що службовим розслідуванням установлено порушення службової дисципліни заступником командира взводу №1 роти №1 БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_10 та командиром роти №3 БПСМ ОП «Львів» ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_9 і за відповідні порушення таких осіб притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Тож, як убачається із даного листа, такі особи як ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які складали рапорти щодо порушень (зокрема, позивачем службової дисципліни) за наслідками проведення перевірки внутрішніх нарядів самі ж були притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, надані відповідачем 1 копії рапортів не беруться судом до уваги, оскільки з рапортів, поданих від ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 на імя командира БПСМ ОП «Львів»ОСОБА_12 не можливо встановити факту їх реєстрації, результатів розгляду та вчинення будь-яких інших дій за результатами їх подання та розгляду.

Загалом, суд також приймає до уваги те, що позивач до Дня Незалежності України та до Дня захисника України у 2015 році отримав Подяки голови Львівської обласної ради, в той час, як допитані у судовому засіданні свідки із сторони позивача (ОСОБА_4, ОСОБА_5М.) підтвердили, що Подяки отримали не усі працівники органів ОВС, які проходили службу разом із позивачем, що очевидно свідчить про належне виконання ОСОБА_1 службових обовязків та відсутності зауважень при здійснені служби.

Неможливо залишити поза увагою і наказ міністра МВС України «Про присвоєння чергових спеціальних звань у порядку заохочення працівникам батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області» від 19.04.2015 року №695о/с, яким старшому сержантові міліції ОСОБА_1, міліціонеру взводу №2 роти №4 було присвоєно спеціальне звання старшина міліції, що вкотре свідчить про сумлінне ставлення до своїх службових обовязків.

Судом також зясовано, що за участь в бойових діях в зоні проведення АТО, позивачу т.в.о.начальника ГУМВС України у Львівській області 05.08.2015 року було видано відповідне посвідчення (серія МВ №035770)

Окрім того, доказів існування усних, або й письмових зауважень, оголошених позивачу за час проходження служби з 28.07.2014 року по день звільнення з ОВС відповідачем 1 суду не надано, дисциплінарних стягнень, кримінальних проваджень за результатами служби стосовно ОСОБА_1 не застосовувалось та не порушувалось.

При цьому, суд відзначає, що факт порушення службової дисципліни позивачем, за який його було звільнено з органів внутрішніх справ, матеріалами службового розслідування та іншими зібраними у справі доказами в сукупності не доведений.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

На переконання суду, відповідачем 1 не доведено правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУМВСУ у Львівській області в частині звільнення старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.63 «і» Положення, у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, відповідач, як субєкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій і рішень.

Під час розгляду справи представники відповідачів не надали суду будь-яких доказів невідповідності позивача виконуваній роботі або займаній посаді, а також доказів того, що позивач притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Більш того, судом досліджено, що відповідачем 1 у наказах про призначення та звільнення позивача наявні помилки у прізвищі останнього та у званні, у які в подальшому виправлення не були внесені.

Разом з тим, зважаючи на відсутність доказів не проходження позивачем випробування під час іспитового строку, а також невідповідність зазначених відповідачем 1 підстав звільнення ОСОБА_1 наявним у матеріалах справи документам, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу.

З приводу вимоги позивача про поновлення ОСОБА_1 в ГУ Національної поліції України у Львівській області на службі в посаді, рівнозначній тій, з якої його було звільнено, то суд вважає, що така позовна вимога задоволенню не підлягає, у звязку із наступним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС», визначено перелік територіальних органів, що ліквідуються.

У відповідності до положень Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», п.11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ від 13.08.2014 року №401, на виконання постанови КМУ від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС» й наказу МВС від 30.10.2015 року №1322 «Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Львівській області», ГУМВС України у Львівській області перебуває у стадії ліквідації.

Статтею 105 Цивільного кодексу України визначено , що від дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами підприємства. Наведене дозволяє стверджувати, що така комісія є уповноваженим представником такого підприємства.

Окрім того, 07.11.2015 року вступив у дію Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року. 06.11.2015 року наказом Національної поліції №30 затверджено Положення про Головне управління Національної поліції у Львівській області. При цьому, вищевказаними нормативними документами не визначено правонаступництва від ГУМВС України у Львівській області до ГУНП у Львівській області.

Суд зауважує, що сам порядок прийому на службу до органів Національної поліції України визначається Законом України «Про національну поліцію». Згідно ст.17 цього Закону, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних засадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Тож, оскільки позивач не приймався, не проходив службу, у тому числі не проходив конкурсу на посаду поліцейського, відтак, не може бути поновлений на посаді в ГУ Національної поліції у Львівській області.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає, що для належного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимог для постановлення рішення про поновлення позивача - старшини міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік.

Водночас, згідно п.2 та п.3 ч.1 ст.256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч.3 п.2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Відповідно до спірного наказу та запису в Послужному списку ОСОБА_1, позивача було звільнено із органів внутрішніх справ з 31.07.2015 року.

В матеріалах справи містяться довідка №2670 від 06.11.2015 року про грошове забезпечення позивача за останні 6 місяців перед звільненням, відповідно до якої грошове забезпечення за останні два місяці роботи складає 9 028,21 грн. (липень 2015 року - 4 514,47 грн.; серпень 2015 року 4 513,74 грн.).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України №10196/0/14-14/13 від 09.09.2014 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів складала 43 дні (у червні 2015 року - 20 днів; у липні 2015 року - 23 дні).

Як наслідок, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 210,00 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України №10196/0/14-14/13 від 09.09.2014 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» тривалість вимушеного прогулу позивача складає 100 робочих днів.

Отже, розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 21 000,00 грн. (210 грн. х 100 днів) та підлягає стягненню з відповідача 1.

Щодо виплати на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; 2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтвердили, що незаконним звільненням йому завдана моральна шкода.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Окрім того, з метою забезпечення виконання судового рішення, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобовязати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Цій нормі кореспондують положення абз.7 п.4 ч.1 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зазначається встановлений судом строк для подання субєктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Таким чином, оскільки судове рішення у справі ухвалено не на користь субєкта владних повноважень - ГУМВС України у Львівській області, а також враховуючи той факт, що судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь грошового забезпечення за один місяць підлягає до негайного виконання, суд вважає за необхідне зобовязати відповідача у строк до 11 січня 2016 року подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині, що підлягає негайному виконанню.

При цьому, слід розяснити відповідачу, що, згідно частини другої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту субєкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника субєкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

У відповідності до вимог ст.94 КАС України, оскільки судові витрати у формі судового збору позивачем у справі не були понесені, а тому не підлягають стягненню на його користь.

Керуючись ст.ст.17-19, 69-72, 94, 128, 158, 160-163, 167, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 30.07.2015 року №542о/с в частині звільнення старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.63 «і» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, у звязку із не проходженням випробування в період іспитового строку.

Поновити старшину міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС, з 31 липня 2015 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за вимушений прогул за період з 31.07.2015 року по 21.12.2015 року в сумі 21 000 (двадцять одна тисяча) грн. 00 коп.

Постанову суду в частині поновлення старшини міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС та стягнення грошового забезпечення за один місяць у сумі 4 410 (чотири тисячі чотириста десять) грн. 00 коп. звернути до негайного виконання.

Зобовязати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, у відповідності до ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України, подати до Львівського окружного адміністративного суду у строк до 11 січня 2016 року звіт про виконання судового рішення в частині негайного виконання, а саме: поновлення старшини міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС та стягнення грошового забезпечення за один місяць у сумі 4 410 (чотири тисячі чотириста десять) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений 28 грудня 2015 року.