Постанова № 54763403, 28.12.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"28" грудня 2015 р. Справа № 903/966/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Олексюк Г.Є. ,

суддя Гулова А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волинська фондова компанія"

на рішення господарського суду Волинської області від 30.10.2015 р.

у справі № 903/966/15 (суддя Філатова С.Т.)

за позовом Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волинська фондова компанія"

про стягнення 120431,84 грн.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 30.10.2015 р. у справі №903/966/15 позов Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" про стягнення 120 431, 84 грн. вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" на користь Іноземного підприємства "Агро-Вільд-Україна 107 691,03 грн., 2 153,82 грн. витрат по сплаті судового збору, 8 000 грн. витрат за оплату послуг адвоката; всього: 117 844,85 грн. У стягненні 12 740,81грн. відмовлено.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 03.11.2014р. ПАТ Волинська фондова компанія (продавець, відповідач) в особі комерційного директора ОСОБА_3, та ІП Агро-Вільд Україна (покупець, позивач) в особі генерального директора ОСОБА_4, був укладений договір поставки №401.

Судом було встановлено, що сума коштів, заявлена до стягнення позивачем, утворилась внаслідок переплати з боку покупця з урахуванням останнього платежу, який відбувся 12.12.2014р., яким сплачено 355 693 грн., що за максимальним міжбанківським курсом євро до гривні становив 17 711,06 євро при тому, що до виплати підлягало 13 234,04 євро з розрахунку: 175 000 євро - 83 800,02 євро (I платіж) - 77 956,94 євро (II платіж). Також, суд зазначив, що обставини щодо розміру фактичної оплати встановлені постановою ВГСУ від 09.07.2015р. по справі №925/130/15, де зазначено, що "відповідачем здійснені платежі: 05.11.2014р. - 1 474 016,25 грн., що за максимальним міжбанківським курсом євро до гривні станом на відповідну дату за даними з інтернет-порталу "УкрДілінг" становить 83 809,02 євро (курс - 17,5878грн. за 1 євро); 20.11.2014р. - 1525 983,75грн., що за аналогічними даними становить 77 956,94 євро (курс станом на 20.11.2014р. - 19,5747 грн. за 1 євро); 12.12.2014р. - 355 393 грн., що за аналогічними даними становить 17 711, 06 євро (курс - 20,0831 грн. за 1 євро). Отже, покупцем оплачена за товар загальна сума у розмірі 179 477,02 євро. Враховуючи вказане, а також те, що у п. 1.2. договору сторони визначили загальну ціну товару у розмірі 175 000 євро, первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати за товар є необґрунтованими".

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також розяснення, наведені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р. та у Постанові Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

В обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції вказав на те, що відповідач набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки №401 з додатковою угодою №1 внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад визначену сторонами вартість товару, який підлягав поставці і був поставлений, що виключає застосування до відносин сторін норм зобов'язального права.

Суд першої інстанції з урахуванням того, що згідно поштового штемпеля звернення до суду відбулось 28.08.2015р., а офіційний курс НБУ станом на 28.08.2015р. становив 2405,4176 грн. за 100 од., то відповідно, 4 477,02 євро х 24,054176 становить 107 691,03грн., дійшов висновку про задоволення позову в сумі 107 691, 03грн. на підставі ст.ст. 1212 ЦК України, ст. 55 ГПК України.

В частині відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, суд першої інстанції зазначив, що понесення витрат на оплату послуг адвоката стверджується договором про надання правової допомоги №15072015 від 15.07.2015р. з додатковою угодою №2, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1751, платіжним дорученням №9583 від 17.08.2015р. З огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, повязаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, кількість судових засідань, відсутність розрахунку витрат та доказів в їх підтвердження, господарський суд першої інстанції дійшов висновку зменшити їх розмір та відшкодувати в розмірі 8 000 грн.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 107 691,03 грн., 2 153,82 грн. витрат по сплаті судового збору та 8 000 грн. витрат за оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Волинська фондова компанія" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 30.10.2015 р. у справі №903/966/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник зважає, зокрема, на таке:

судом першої інстанції не враховано, що у постанові Вищого господарського суду України від 09.07.2015 року у справі № 925/130/15 зафіксовано, що всі оплати Іноземне підприємство «Атро-Вільд Україна» фактично здійснював ПрАТ Волинська фондова компанія в гривні;

визначення еквівалента у євро щодо здійснених гривневих оплат позивачем відповідачу проводилося Вищим господарським судом України з метою перевірки виконання сторонами умов Договору поставки №401 від 03.11.2014 р., укладеного між ними, який передбачав, що вартість товару становила суму еквівалентну 175 000 євро. Також предметом судового розгляду Вищого господарського суду України в справі №925/130/15 не було питання про визначення суми надмірно перерахованих покупцем продавцеві коштів, в постанові ВГСУ від 09.07.2015 року у справі №925/130/15 не зазначено, що покупцем надмірно перераховано продавцю 4 477,02 євро, ці обставини Вищим господарським судом України встановлено не було;

надмірно сплачені кошти не підпадають під договірні відносини, до них не може бути застосований еквівалент через відсутність між сторонами відповідної домовленості. Цю обставину було встановлено і в рішенні господарського суду Волинської області - «Відповідач набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки №401 з додатковою угодою №1 внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад визначену сторонами вартість товару, який підлягав поставці і був поставлений, що виключає застосування до відносин сторін норм зобов'язального права.»;

відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. В свою чергу в ст. 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. В ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Згідно з ст. 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обовязки. Тобто з аналізу даних норм вбаачається, що ч. 1 ст. 1213 ЦК України говорить про повернення безпідставно набутого майна в натурі, і не ставить це в залежність від того, чи є ця річ індивідуальною чи визначеною родовими ознаками;

у постанові Вищого господарського суд України у справі №5016/376/2012(1/27) від 27.09.2012 року наведено правову позицію, відповідно до якої: згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Вказаний припис унормовує обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна;

ПрАТ «ВФК» - відповідач отримував всі платежі від позивача в гривні, тому і має повернути надмірно оплачену по Договору гривневу масу;

покупцем здійснено оплату за товар у сумі 3 355 693 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи, а саме: №250114 від 05.11.2014 року, №3280 від 20.11.2014 року, №250260 від 20.11.2014 року, №250504 від 12.12.2014 року. Станом на 12.12.2014 року, згідно з умовами Договору (пункт 1.2., 1.3.), заборгованість покупця перед продавцем становила суму еквівалентну 13 234,04 євро, що за максимальним середнім міжбанківським курсом (продажу) євро по відношенню до гривні на банківський день здійснення оплати за товар становило 265 780, 55 грн. (20,0831 грн. за 1 євро). 12.12.2014 року покупцем було здійснено перерахування продавцю 355 693,00 грн. Таким чином, покупцем 12.12.2014 року було зайво перераховано продавцю 89 912,45 грн;

як встановлено в рішенні господарського суду Волинської області, в додатковій угоді № 2 від 15.07.2015 р. до договору про надання правової допомоги №15072015 від 15.07.2015р. зазначено вид правової допомоги надання правової допомоги та здійснення представництва інтересів довірителя, надання консультацій, підготовка позовів та ведення справ в судах у справах щодо правовідносин довірителя з ПрАТ "Волинська фондова компанія", повязаних з виконанням договору поставки №401 від 03.11.2014р. Тобто, немає вказівки на дану конкретну справу, в якій бере участь адвокат. Згідно платіжного доручення №8583 від 17.08.2015р. позивач сплатив адвокату 25 000 грн. за підготовку позовів та ведення справ у судах, тобто, не тільки за даний конкретний позов і послуги по даній справі. Таким чином, не зважаючи на те, що господарський суд Волинської області встановив, що документи, які подані позивачем в підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката мають суперечності, які не дають можливості встановити щодо яких послуг по правовій допомозі між адвокатом ОСОБА_5 та ІП «Агро-Вільд Україна» досягнуто домовленості та яка їх вартість, з яких не зрозуміло чи стосуються ці послуги даної судової справи та в якій частині, судом прийнято рішення про необхідність відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 8 000 грн.

З огляду на наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати.

Від позивача - Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

18 листопада 2014 року між продавцем та покупцем укладена Додаткова угода №1 до Договору, якою сторони змінили ціну товару у гривнях, обумовили, що загальна ціна становить 3176680 грн., що є еквівалентом 175 000 євро за курсом (продажу) євро до гривні 18, 1536 грн. за 1 євро, яка підлягає сплаті до 12.12.2014. Станом на 21.11.2014 покупець сплатив 3 000 000 грн. і 12.12.2014 на вимогу продавця доплатив 355 693 грн. Отже, у строк, встановлений договором поставки, покупець повністю сплатив обумовлену договором поставки та додатковою угодою до нього вартість трактора у гривнях;

9 липня 2015 року постановою Вищого господарського суду України в справі №925/130/15 залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» про стягнення заборгованості з Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» за договором поставки №401 від 03.11.2014, скасовано рішення господарського суду Черкаської області від 24.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 у справі №925/130/15 в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про визнання недійсними п.1.3 Договору від №401 у редакції Додаткової угоди №1 від 18.11.2014 та визнання недійсним положень першого речення п.1.3 Договору у редакції від 03.11.2014, а саме слів : «третій» та «, що наступає після дня», та у цій частині прийняте нове рішення, яким визнано недійсним п. 1.3 Договору від 03.11.2014 №401 у редакції Додаткової угоди №1 від 18.11.2014 та положення першого речення п.1.3 Договору у редакції від 03.11.2014, а саме слова «третій» та «, що наступає після дня». У мотивувальній частині даного рішення зазначено, що здійснені покупцем платежі мають бути зараховані за максимальним міжбанківським курсом євро до гривні відповідно до п.1.3 Договору за даними з Інтернет-порталу «УкрДілінг» станом на дні здійснення таких платежів. Отже, покупцем оплачена за товар загальна сума у розмірі 179 477, 02 євро. Враховуючи вказане, а також те, що у п. 1.2 договору сторони визначили загальну ціну товару у розмірі 175 000 євро, первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати за товар є необґрунтованими;

зазначеним вище рішенням Вищого господарського суду України, яке вступило в законну силу, був встановлений факт сплати ІП «Агро-Вільд Україна» на користь ПрАТ «ВФК» за Товар - трактор для сільськогосподарських робіт грошової суми у розмірі 179 477, 02 євро;

за умовами договору поставки №401 від 03.11.2014 та додаткової угоди №1 до Договору від 03.11.2014 визначена сторонами ціна товару на день укладення Договору становила 175 000 євро. ІП «Агро-Вільд Україна» фактично було сплачено ПрАТ «ВФК» за товар 179 477,02 євро. Тобто, ІП «Агро-Вільд Україна» було надміру сплачено ПрАТ «ВФК» грошові кошти в сумі: 179 477,02 євро - 175 000 євро =4 477,02 євро;

встановлена Вищим господарським судом України обставина щодо розміру фактичної оплати ІП «Агро-Вільд Україна» на користь ПрАТ «ВФК» за товар згідно договору поставки №401 від 03.11.2014 грошової суми у розмірі 179 477,02 євро, має преюдиціальне значення при вирішенні даного спору;

в мотивувальній частині постанови Вищого господарського суду України також зазначено, що сторонами як у Договорі у редакції від 03.11.2014 , так і у Додатковій угоді до Договору визначена ціна товару у іноземній валюті - 175 000 євро з відповідним еквівалентом у гривні станом на день укладення Договору, Додаткової угоди, еквівалент відповідної ціни товару у національній валюті згідно з положеннями Договору не може бути оцінений як остаточна ціна товару. Тобто, Вищим господарським судом України було встановлено, що фактично ціна товару у договорі поставки №401 від 03.11.2014, укладеному між ІП «Агро-Вільд Україна» та ПрАТ «ВФК», була визначена у іноземній валюті та становила 175 000 євро;

зарахування всіх оплат, здійснених ІП «Агро-Вільд Україна» на користь ПрАТ «ВФК» на виконання договору поставки №401 від 03.11.2014, відповідно до умов Договору та Додаткової угоди проводилося за відповідним курсом євро до гривні. Тому поверненню підлягають надміру сплачені кошти саме в сумі 4 477,02 євро, що на день подання позову до господарського суду Волинської області відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України, становило 107 691,03 грн.;

предметом судового розгляду Вищого господарського суду України у справі №925/130/15 не було питання про визначення суми надмірно перерахованих покупцем продавцеві коштів, однак факт переплати ІП «Агро-Вільд Україна» за договором поставки №401 від 03.11.2014 був прямо встановлений Вищим господарським судом України при вирішенні даного господарського спору, оскільки судом зазначено, шо покупцем оплачена за товар загальна сума у розмірі 179 477,02 євро, при тому, що загальна ціна товару, яка підлягала оплаті, становила 175 000 євро;

станом на 12.12.2014 ІП «Агро-Вільд Україна» залишилося сплатити ПрАТ «ВФК» суму, еквівалентну 13 234,04 євро. З урахуванням платежу, здійсненого ІП «Агро-Вільд Україна» 12.12.2014, яким сплачено 355 693 грн., що за відповідним курсом євро до гривні становив 17 711,06 євро, підприємством була надмірно сплачена сума, еквівалентна 4 477,02 євро;

документи, які подавалися позивачем в підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката, не мають суперечностей, як стверджує відповідач. В даних документах міститься повна інформація стосовно того щодо яких послуг по правовій допомозі між адвокатом ОСОБА_6 та ІП «Агро-Вільд Україна» досягнуто домовленості та зазначена їх вартість, а також вказано, що ці послуги стосуються саме даної судової справи. Згідно платіжного доручення №9583 від 17.08.2015 позивачем було сплачено адвокатові 25 000 грн. за послуги з надання правової допомоги згідно додаткової угоди №2 від 15.07.2015 до договору №15072015 від 15.07.2015. Дана сума грошових коштів була сплачена в якості гонорару саме за ведення справи щодо стягнення грошових коштів з ПрАТ «ВФК» у господарських судах. Понесення витрат по оплаті послуг адвоката в даній справі стверджується договором про надання правової допомоги №15072015 від 15.07.2015 з додатковою угодою №2, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1751, платіжним дорученням № 9583 від 17.08.2015р. Відповідно до договору про надання правової допомоги №15072015 від 15.07.2015 адвокатом ОСОБА_7 надавалися консультації ІП «Агро-Вільд України» в даній справі, здійснювалася підготовка та подання до господарського суду Волинської області позовної заяви, адвокат був присутній в судових засіданнях 22.09.2015, 27.10.2015 ним були понесені транспортні витрати, повязані з прибуттям до суду.

За наведеного вище, позивач вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

28 грудня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 30.10.2015 р. у справі №903/966/15 належить скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму переплати, яка становить 89 912, 45 грн., в стягненні судових витрат на послуги адвоката відмовити.

Представник позивача - Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" в судове засідання не з'явився.

При цьому, 28 грудня 2015 року на електронну адресу суду апеляційної інстанції від позивача надійшло клопотання від 28.12.2015р. про розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі ( а.с. 99-100), та наявна в матеріалах справи розписка у справі №903/966/15 від 14.12.2015 р. (а.с. 114), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задоволити частково, а оскаржене рішення в частині стягнення 107 691, 03 грн. змінити, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 03.11.2014р. ПАТ Волинська фондова компанія (продавець, відповідач) в особі комерційного директора ОСОБА_3, та ІП Агро-Вільд Україна (покупець, позивач) в особі генерального директора ОСОБА_4, укладено договір поставки №401, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар - трактор для сільськогосподарських робіт Fendt 936 VO Vario №945252236, номер двигуна НОМЕР_1, рік випуску 2014 (далі - товар) на умовах даного договору (далі по тексту Договір) (а.с. 25-26).

За умовами п. 1.2 договору загальна ціна товару (ціна договору) на день укладення даного договору 2 948 032, 50 грн., в т.ч. ПДВ 20%, що становить 175 000 євро до гривні по результатах торгів на міжбанківській валютній біржі України за 03.11.2014р. Остаточна ціна товару (ціна договору) визначається згідно з умовами даного договору.

Як убачається з матеріалів справи, 18.11.2014р. між продавцем та покупцем укладено додаткову угоду №1 до договору, за умовами якої п. 1.2 викладено в наступній редакції: "Загальна ціна товару (ціна договору) на день укладення даного договору - 3 176 880 грн., в т.ч. ПДВ 20%, що є еквівалентом 175 000 євро за курсом (продажу) євро до гривні 18,1536 грн. за 1 євро. Остаточна ціна товару (ціна договору) визначається згідно з умовами даного договору" (а.с. 27).

Пункт 1.3 викладений в наступній редакції: "Сторони досягли домовленості, що оплати, здійснені покупцем продавцю за товар, зараховуються по курсу євро до гривні, погодженому між сторонами, що підтверджується відповідною додатковою угодою, укладеною між сторонами. У випадку не погодження між сторонами до 12.12.2014р. (включно) курсу євро до гривні, оплати здійснені покупцем за товар за ч. а п. 1.4 даного договору зараховуються продавцем по максимальному середньому міжбанківському курсу (продажу) євро до гривні станом на 12.12.2014р. та остаточна вартість товару в гривнях визначається виходячи з максимального середнього міжбанківського курсу (продажу) євро до гривні станом на 12.12.2014р.

Сторони досягли домовленості, що інформація про максимальний середній міжбанківський курс для виконання умов даного договору отримується на сайті /htt://www.udinform.com/. В разі відсутності доступу до Інтернет - порталу "УкрДілінг" http://www.udinform.com/ сторони мають в розумний строк погодити інший ресурс для визначення максимального середнього міжбанківського курсу".

Пункт 1.4 викладено у наступній редакції: "Форма, порядок і термін сплати за товар: безготівковий розрахунок:

а) оплата 3 000 000,00 (три мільйони грн.), в т.ч. ПДВ 20%, до 21.11.2014р.;

б) оплата остаточної ціни товару, визначеної відповідно до п. 1.3. даного договору, протягом 1 (одного) банківського дня після укладення між сторонами відповідної додаткової угоди про погодження курсу євро до гривні, а у випадку не укладення між сторонами до 12.12.2014р. (включно) додаткової угоди про погодження курсу євро до гривні - не пізніше 13.12.2014р.".

Як стверджується наявними в матеріалах справи доказами, на виконання договору поставки №401 ІП "Агро-Вільд Україна" (покупцем) сплачено ПрАТ "Волинській фондовій компанії" за трактор: 05 листопада 2014 року платіжним дорученням №250114 - 1 474 016,25 грн.; 20 листопада 2014 року платіжними дорученнями №250260 та №3280 - 300 000 грн. та 1 225 983,75 грн. відповідно; 12 грудня 2014 року платіжним дорученням №250504 - 355 693 грн. (а.с.28-31). Всього сплачено 3 355 693 грн.

24 грудня 2014 року за вих. №580 ІП "Агро-Вільд Україна" (покупець) направило ПрАТ "Волинській фондовій компанії" (продавець) вимогу про надання документів і повернення безпідставно набутих коштів, у якій ІП Агро-Вільд Україна вказало, що ним виконані зобов'язання з оплати за трактор, окрім того: 20.11.2014р. та 12.12.2014р. помилково (понаднормово) перераховано кошти в загальній сумі 429 467,50 грн. з ПДВ.

ПрАТ Волинська фондова компанія направило свою вимогу від 12 січня 2015 року №6, у якій, посилаючись на умови договору та додаткової угоди, вказало, що станом на 15.12.2014р. ІП Агро-Вільд Україна здійснено оплату вартості товару в сумі 3 355 693,00 грн., що становить 168 176,22 євро за максимальним середнім міжбанківським курсом (продажу) гривні до євро станом на 12.12.2014р. Станом на 12.01.2015р. рахується заборгованість у розмірі 137 042,50 грн., що становить 6 823,77 євро.

09.07.2015 року постановою Вищого господарського суду України в справі №925/130/15 скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 24.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 у справі №925/130/15 в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про визнання недійсним п.1.3 договору від 03.11.2014р. №401 у редакції додаткової угоди №1 від 18.11.2014 та визнання недійним положень першого речення п.1.3 Договору у редакції від 03.11.2014, а саме слів: третій та , що наступає після дня, та у цій частині прийняте нове рішення, яким визнано недійсним п. 1.3 договору від 03.11.2014 №401 у редакції додаткової угоди №1 від 18.11.2014 та положення першого речення п.1.3 договору у редакці від 03.11.2014, а саме слова "третій" та ", що наступає після дня", у іншій частині про відмову у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованосіт у задоволенні касаційної скарги ПАТ "ВФК" відмовлено, рішення та постанову залишено без змін (а.с. 43-45).

За результатами аналізу судових рішень, прийнятих у справі №925/130/15, колегія суддів констатує, що судами встановлено обставини справи, які віднайшли своє підтвердження за результатами касаційного провадження. Так, зокрема, ціна товару за договором поставки була визначена у гривнях на дату його укладення та у євро по максимальному середньому міжбанківському курсу продажу євро до гривні за результатами торгів на міжбанківській валютній баржі України за 03.11.2014 (16,8459 грн за 1 євро) і становила: 2948032,50 грн або 175000 євро. Відповідно до умов Договору покупець повинен був розрахуватися за товар до 21.11.2014. Додатковою угодою від 18.11.2014 сторони змінили ціну товару у гривнях, обумовили, що загальна ціна становить 3176680 грн, яка підлягає сплаті до 12.12.2014. Станом на 21.11.2014 покупець сплатив 3000000 грн і 12.12.2014 на вимогу продавця (позивач за первісним позовом) доплатив 355693 грн. Отже, у строк, встановлений договором поставки, відповідач за первісним позовом повністю сплатив обумовлену договором поставки та додатковою угодою до нього вартість трактора у гривнях (загальна ціна, яка підлягає сплаті до 12.12.2014, 3176680 грн (п.1.4 додаткової угоди). Доводи позивача за первісним позовом про те, що сторони не погодили курс євро до гривні не відповідають змісту договору поставки та додатковій угоді, у яких цей курс обумовлений станом на 03.11.2014 - 16,8459 грн за 1 євро і у додатковій угоді - 18,1536 грн за 1 євро, сплата вартості товару по цьому курсу гривні до євро підлягала сплаті до 12.12.2014. Непридбання позивачем за первісним позовом валюти є його ризиками, отже всі можливі збитки від цього не можуть покладатися на відповідача за первісним позовом.

Отже, у судовому порядку доведено факт відсутності заборгованості у ІП Агро-Вільд Україна перед ПАТ "ВФК".

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, встановлені обставини при вирішенні справи №925/130/15 за участю тих самих осіб, зокрема, щодо розміру фактичної оплати є обставинами преюдиціального значення, а тому не потребують доказування при вирішенні справи №903/966/15 з огляду на положення ст. 35 ГПК України.

Окрім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що відповідачем здійснені платежі: 05.11.2014 - 1474016,25 грн, що за максимальним міжбанківським курсом євро до гривні станом на відповідну дату за даними з Інтернет - порталу "УкрДілінг" становить 83 809,02 євро (курс 17, 5878 гривень за 1 євро); 20.11.2014 1525 983,75 грн, що за аналогічними даними становить 77 956, 94 євро (курс станом на 20.11.2014 19,5747 грн за 1 євро); 12.12.2014 - 355693,00 грн, що за аналогічними даними становить 17 711,06 євро (курс 20,0831 грн за 1 євро). Отже, покупцем оплачена за товар загальна сума у розмірі 179 477,02 євро.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, наявні в матеріалах справи докази, в судовому порядку встановлений факт сплати ІП «Агро-Вільд Україна» на користь ПрАТ «ВФК» за товар грошової суми у розмірі 3 355 693 грн., що у перерахунку на євро, згідно умов договору, складає 179 477, 02 євро.

Позовні вимоги у даній справі мотивуються за тих підстав, що позивач провів оплату товару за Договором на суму, яка перевищує його фактичну вартість, а тому відповідач повинен повернути суму коштів, надмірно сплачених за товар.

Зокрема, відповідно до п. 1.2 договору та додаткової угоди №1 до договору загальна ціна товару (ціна договору) становить 175 000 євро.

При цьому, Вищим господарським судом за результатами касаційного провадження встановлено той факт, що всі оплати ІП «Агро-Вільд Україна» фактично здійснював ПрАТ «ВФК» у національній валюті.

Зі змісту постанови ВГСУ від 09.07.2015р. у справі № 925/130/15 вбачається, що визначення еквівалента у євро щодо здійснених гривневих оплат позивачем відповідачу проводилося Вищим господарським судом України з метою перевірки виконання сторонами умов Договору поставки №401 від 03.11.2014 р., укладеного між ними, який передбачав, що вартість товару становила суму еквівалентну 175 000 євро.

За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що позивачем невірно тлумачиться постанова ВГСУ від 09.07.2015р. у справі № 925/130/15 щодо оплати позивачем товару у євро, оскільки у вказаній постанові чітко зазначено про проведення розрахунків саме у гривні, а тому ВГСУ лише визначено еквівалент у євро суми, яка сплачена позивачем у гривні.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що проведення позивачем платежів у гривні на ту суму, яка не складає ціну Договору, не обумовлює наявність правових підстав для переведення такої суми в грошовий еквівалент в іноземній валюті з огляду на положення Договору, якими визначається порядок проведення оплат з урахуванням курсу євро.

Тобто, на правовий режим в частині врегулювання питання щодо повернення позивачу надмірно сплачених коштів не поширюються положення укладеного між сторонами Договору поставки № 401 від 03.11.2014р. Адже предмет означеного правочину не включає обовязку відповідача повертати позивачу надмірно сплачені останнім кошти у євро, тоді як позивачем перераховані кошти відповідачу в національній валюті.

Відтак, відповідач набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки №401 з додатковою угодою №1 внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад визначену сторонами вартість товару, який підлягав поставці і був поставлений, що виключає застосування до відносин сторін норм зобов'язального права.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів ураховує положення статті 1212 Цивільного кодексу України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, вказані положення закону щодо обов'язку повернути майно застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок набувача повернути безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

На підставі правового аналізу означених нормативно - правових положень, варто відзначити, що у даному випадку позиція відповідача стосовно відсутності правового зв'язку у врегулюванні питання щодо повернення надмірно сплаченої суми коштів з положеннями укладеного між сторонами Договору поставки є такою, що узгоджується із вимогами Закону та стверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на встановлені обставини у даній справі, колегія суддів констатує, що станом на 12.12.2014, згідно з умовами Договору, заборгованість покупця перед продавцем становила суму, еквівалентну 13 234,04 євро, що за максимальним середнім міжбанківським курсом (продажу) євро по відношенню до гривні на банківський день здійснення оплати за товар становило 265 780, 55 грн. (20,0831 грн. за 1 євро), а 12.12.2014 покупцем було здійснено перерахування продавцю 355 693,00 грн., у звязку з чим покупцем було зайво перераховано продавцю 89 912,45 грн. (355 693,00 грн,- 265 780,55 грн.= 89 912,45 грн.).

Отже, позивачем безпідставно поза умовами договору перераховано кошти в сумі, яка становить 89 912,45 грн.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що у ПрАТ «ВФК» виник обовязок щодо повернення ІП «Агро-Вільд Україна» зайво сплачених грошових коштів у сумі 89 912,45 грн.

Натомість, суд першої інстанції внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, дійшов помилкового висновку щодо розміру задоволення позовних вимог в частині стягнення суми зайво сплачених коштів.

Відповідно до п. 4 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків позивача та відповідача у спірних правовідносинах.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За наведених обставин, судова колегія вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення господарського суду Волинської області від 30.10.2015 р. у справі №903/966/15 в частині визначення розміру суми, яка підлягає до стягнення як зайво сплачені кошти.

З приводу позовних вимог в частині відшкодування господарських витрат на оплату послуг адвоката, то судова колегія зважає на таке.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд зазначає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру.

Статтею 12 Закону України Про адвокатуру зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Відповідно до пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, а саме: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Як убачається з матеріалів справи, 15.07.2015р. між адвокатом ОСОБА_6 та ІП «Агро-Вільд Україна» укладений договір про надання правової допомоги №15072015, відповідно до якого довіритель доручає, а адвокат приймає на себе зобовязання від імені і за рахунок довірителя надавати правову допомогу та здійснювати представництво його інтересів, надавати консультації, здійснювати підготовку позовів та ведення справ в судах загальної юрисдикції (місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих, Верховному Суді України), у справах щодо правовідносин довірителя з ПрАТ «Волинська фондова компанія», представляти інтереси довірителя, повязані з супроводження даних справ, в органах внутрішніх справ, органах прокуратури, та інших органах, як здійснюють правозастосовні та/або правоохоронні функції, органах виконавчої служби, управліннях державного казначейства, відділеннях поштового звязку, в усіх інших органах держаної влади та органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх організаційно-правових форм та форм власності. Вид правової допомоги та її вартість сторони визначають у додатковій угоді до цього договору.

У додатковій угоді № 2 від 15.07.2015 до договору про надання правової допомоги №15072105 від 15.07.2015 зазначено вид правої допомоги: надання правої допомоги та здійснення представництва інтересів довірителя, надання консультацій, підготовка позовів та ведення справ в судах щодо правовідносин довірителя з ПрАТ «Волинська фондова компанія», повязаних з виконанням договору поставки №401 від 03.11.2014.

В ордері серія АА №024525, який додавався позивачем до позовної заяви, зазначено, що виданий на підставі договору про надання правової допомоги №15072015 від 15.07.2015 року у справі про стягнення грошових коштів з ПрАТ «ВФК» в господарських судах.

Згідно платіжного доручення №9583 від 17.08.2015 позивачем було сплачено адвокатові 25 000 грн. за послуги з надання правової допомоги згідно додаткової угоди №2 від 15.07.2015 до договору №15072015 від 15.07.2015. Дана сума грошових коштів була сплачена в якості гонорару саме за ведення справи щодо стягнення грошових коштів з ПрАТ «ВФК» у господарських судах.

З огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, повязаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, кількість судових засідань, відсутність розрахунку витрат та доказів в їх підтвердження, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції щодо зменшення судових витрат на оплату послуг адвоката та, як наслідок, задоволення вимоги щодо стягнення на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 8 000 грн.

Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення 8 000 грн. витрат за оплату послуг адвоката.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції про скасування оскарженого рішення в частині стягнення витрат за оплату послуг адвоката.

З урахуванням зазначеного вище, судова колегія вважає, що доводи апелянта в частині стягнення з відповідача 89 912, 45 грн. надмірно сплачених грошових коштів є обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим рішення господарського суду Волинської області від 30.10.2015 р. у справі №903/966/15 належить змінити в частині стягнення суми 107 691, 03 грн., стягнувши з відповідача 89 912, 45 грн. надмірно сплачених грошових коштів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляціійну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 30.10.2015 р. у справі №903/966/15 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступніій редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" (43006, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 16, Код ЄДРПОУ 133356951) на користь Іноземного підприємства "Агро-Вільд-Україна (19200, Черкаська обл., Жашківський район, м. Жашків, вул. Давиденка, буд. 48, код ЄДРПОУ 33353730) - 89 912 грн. 45 коп., 1798 грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору, 8 000 грн. витрат за оплату послуг адвоката.

В решті позовних вимог відмовити.»

3. Стягнути з Іноземного підприємства "Агро-Вільд-Україна (19200, Черкаська обл., Жашківський район, м. Жашків, вул. Давиденка, буд. 48, код ЄДРПОУ 33353730) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" (43006, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 16, Код ЄДРПОУ 133356951) - 2 649 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4.Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Справу №903/966/15 повернути в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гулова А.Г.