Постанова № 54761577, 25.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 грудня 2015 року № 826/18784/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Гарника К.Ю., Кобилянського К.М., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в особі Уповноважена особа ФГВФО на

здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива"

Кашути Дмитра Євгенійовича

до Національного банку України

третя особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

Прокуратура міста Києва

про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в особі Уповноважена особа ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашути Дмитра Євгенійовича (надалі - Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного банку України (надалі - Відповідач), третя особа: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - третя особа 1), Прокуратура міста Києва (надалі - третя особа 2) про визнати незаконним та скасувати Постанову Правління Національного банку України № 407/БТ від 23.06.2015 року; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочинну від 23.06.2015 року № 40-04/30-др/БТ та зобов'язати Національний банк України повернути Позивачу наступні державні облігації України: UА 4000180582 в кількості 821 3 95 шт.; UА 4000181275 в кількості 1 021 733 шт.; UА 4000186159в кількості 100 695 шт.; UА 4000173280 в кількості 200 000 шт.; UА 4000186928 в кількості 42 395 шт.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що правочини є таким, що порушують публічний порядок, як наслідок є нікчемним, оскільки Національний банк І України незаконно, з порушенням умов п.2.2.8. Кредитних договорів та п. 2.2.4.Договорів Застави, здійснив переведення у власність цінних паперів, які належать ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА», що призве.

Представники Позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідачем надано суду заперечення на позовну заяву, в обґрунтування заперечень Відповідач зазначає, що документ, на підставі якого було здійснено переведення державних облігацій у власність Національного банку, є не договором (правочином), а одностороннім розпорядчим документом Національного банку на підставі якого депозитарій здійснив переоформлення права власності на ДОУ.

В матеріалах справи містяться пояснення третьої особи 1, в яких останній зазначає, що незаконно списуючи Національним банком України цінні папери, останній здійснив позачергове задоволення своїх вимог, чим протиправно зменшив активи банку на суму 2 186 218 000,00 грн. даними діями НБУ, було порушено право вимоги інших кредиторів ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА», в тому числі і держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які мають бути задоволені в порядку черговості відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та які відповідно до ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підпадають під суму граничного розміру відшкодування коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Третя особа 1 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлена про розгляд справи. Заперечення проти позовних вимог не надала.

На адресу суду надійшли пояснення від Прокуратури міста Києва в яких останній зазначає, що даний спір жодним чином не може вплинути на права і обов'язки Прокуратури, оскільки останнє не є учасником правовідносин пов'язаних із предметом спору.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015р. №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015р. № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» яким з 24.06.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА».

Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» запроваджено строком на 3 місяці з 24.06.2015р. по 23.09.2015р. включно.

Тимчасовою адміністрацією було здійснено перевірку правочинів укладеного між Банком та Національним банком України, що підтверджується Протоколом від 11.08.2015 року, за результатом аналізу документів Позивачем було визнано договір від 23.06.2015 року № 40-04/30-др/БТ - нікчемним, про що листом від 26.08.2015 року було повідомлено Національний банк України.

Позивач вважає, що дії Національного банку України щодо переведення у власність цінних паперів є такими, що не ґрунтуються на вимогах законів та умов укладених договорів, внаслідок чого ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» звернулося до суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» (Позичальник), з однієї сторони та Національним банком України (Кредитор), з іншого боку укладено ряд кредитних договорів та договорів застави державних облігацій України: Кредитний договір від 12.11.2014 року № 248/11-14/кт, (надалі - Кредитний договір 1); Договір застави державних облігацій України від 12.11.2014 року № 248/11- 14/ДОУ (надалі за текстом - Договір застави 1); Кредитний договір від 06.11.2014 року № 247/11-14/кт (надалі - Кредитний договір 2); Договір застави державних облігацій України від 06.11.2014 року № 247/11- 14/ДОУ (надалі - Договір застави 2); Кредитний договір від 08.10.2014 року № 221/10-14/кт (надалі - Кредитний договір 3); Договір застави державних облігацій України від 08.10.2014 року № 221/10- 14/ДОУ (надалі - Договір застави 3); Кредитний договір від 19.09.2014 року № 213/09-14/кт (надалі - Кредитний договір 4); Договір застави державних облігацій України від 19.09.2014 року № 221/10- 14/ДОУ (надалі - Договір застави 4); Кредитний договір від 20.06.2014 року № 171/06-14/кт (надалі - Кредитний договір 5); Договір застави державних облігацій України від 20.06.2014 року № 171/06- 14/ДОУ (надалі - Договір застави 5); Кредитний договір від 27.05.2014 року № 154/06-14/кт (надалі - Кредитний договір 6); Договір застави державних облігацій України від 27.05.2014 року № 154/05- 14/ДОУ (надалі за текстом - Договір застави 6).

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору 1 «Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 202 500 000,00 грн. на строк з 12.11.2014 року по 26.12.2014 року з оплатою 20,05% річних».

У відповідності до п. 1.2. Кредитного договору 1, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Кредитору в заставу державні облігації України загальною вартістю 209 226 905,00 грн., про що укладається окремий договір застави . На виконання п.1.2. Кредитного договору 1 між сторонами було укладено договір застави державних облігацій України № 248/11-14/ДОУ від 12.11.2014 року (надалі - Договір застави 1).

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору 2, Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 22 500 000,00 грн. на строк з 06.11.2014 року по 26.12.2014 року з оплатою 19,85% річних.

Згідно з п. 1.2. Кредитного договору 2, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Кредитору в заставу державні облігації України загальною вартістю 23 638 546 ,88 грн., про що укладається окремий договір застави. На виконання п.1.2. Кредитного договору 2 між сторонами було укладено договір застави державних облігацій України № 247/11-14/ДОУ від 06.11.2014 року (надалі - Договір застави 2).

У відповідності до п.1.1. Кредитного договору 3, Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 605 000 000,00 грн. на строк з 08.10.2014 року по 05.01.2015 року з оплатою 19,05% річних.

Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору 3, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Кредитору в заставу державні облігації України загальною вартістю 542 578 000,00 грн., про що укладається окремий договір застави. На виконання п.1.2. Кредитного договору 3 між сторонами було укладено договір застави державних облігацій України № 221/09-14/ДОУ від 08.10.2014 року (надалі - Договір застави 3).

У відповідності до п.1.1. Кредитного договору 4, Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 285 000 000,00 грн. на строк з 19.09.2014 року по 17.12.2014 року з оплатою 18,75 % річних.

Згідно з п. 1.2. Кредитного договору 4, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Кредитору в заставу державні облігації України загальною вартістю 325 917 000,00 грн., про що укладається окремий договір застави. На виконання п.1.2. Кредитного договору 4 між сторонами було укладено договір застави державних облігацій України № 213/09-14/ДОУ від 19.09.2014 року (надалі - Договір застави 4).

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору 5, Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 622 000 000,00 грн. на строк з 20.06.2014 року по 26.01.2015 року з оплатою 14,25 % річних. Погашення кредиту здійснюється за наступним графіком: дата погашення 19.09.2014 р. - сума погашення 207 333 333,00 грн.; дата погашення 19.12.2014 р. - сума погашення 207 333 333,00 грн.; дата погашення 26.01.2015 р. - сума погашення 207 333 334,00 грн. всього на зальну суму - 622 000 000,00 грн.

У відповідності до п. 1.2. Кредитного договору 5, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Кредитору в заставу державні облігації України загальною вартістю 675 667 000,00 грн., про що укладається окремий договір застави . На виконання п.1.2. Кредитного договору 5 між сторонами було укладено договір застави державних облігацій України № 171 /06-14/ДОУ від 20.06.2014 року (надалі - Договір застави 5).

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору 6, Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 500 000 000,00 грн. на строк з 27.05.2014 року по 21.11.2014 року з оплатою 10,00 % річних. Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору 6, з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Кредитору в заставу державні облігації України загальною вартістю 524 658 000,00 грн., про що укладається окремий договір застави . На виконання п.1.2. Кредитного договору 6 між сторонами було укладено договір застави державних облігацій України № 154/05-14/ДОУ від 27.05.2014 року (надалі - Договір застави 2).

Кредитором виконано зобов'язання, передбачене п. 2.1.1. Кредитних договорів та перераховано Позичальнику кредитні кошти.

Відповідно до п. 1.4. Кредитних договорів Позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом, щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

Згідно з п. 2.2.4. Кредитних договорів кредитор має право віднести наступного робочого дня за днем неповернення коштів Позичальником заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення Позичальником будь-якого зобов'язання за цим договором, пеню в розмірі 0,5 процента від суми заборгованості за кожен день порушення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період порушення виконання зобов'язання. Нарахування пені припиняється з дати виконання простроченого зобов'язання/списання заборгованості в повному обсязі (дата також уключається до розрахунку заборгованості за пенею) або через шість місяців з дати, коли зобов'язання мало - бути виконано.

Відповідно до п.2.2.5. Кредитних договорів Кредитор має право з дня виникнення простроченої заборгованості здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку Позичальника та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення, а в разі відсутності коштів на цих рахунках через 10 робочих днів із дня виникнення простроченої заборгованості, вжити заходів щодо продажу третім особам цінних паперів, що надані під забезпечення (зазначені у пункті 1.3 цього договору), і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору. Звернення стягнення на заставлене майно не виключає можливості безспірного списання коштів з Кореспондентського рахунку банку, в разі їх надходження, до повного повернення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з п.2.2.8. Кредитних договорів Кредитор має право у разі неможливості продажу цінних паперів, зазначених у пункті 1.3 цього договору, залишити заставлені цінні папери у своїй власності за справедливою вартістю.

У відповідності до п.2.2.8. Кредитних договорів Кредитор має право у разі неможливості продажу цінних паперів, зазначених у пункті 1.3 цього договору, залишити заставлені цінні папери у своїй власності за справедливою вартістю.

Відповідно до п. 2.2.11 Кредитних договорів у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань Позичальником, передбачених цим договором, стягнути штраф у розмірі 30 000,00 гривень (Тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Листами вих. № 358 від 21.11.2014 року, вих. № 395 від 16.12.2014 року, вих. № 404 від 22.12.2014 року Позивач звертався до Національно банку України щодо внесення змін до Кредитних договорів та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю.

Позивач зазначає, що на його звернення Національним банком України не вчинено жодних дій щодо невнесення змін до Кредитних договорів, а вищезазначені листи залишені поза увагою Відповідача без належного реагування, що в свою чергу свідчить про протиправність Відповідача.

Суд не погоджується з даними твердженнями, оскільки Позивач не був позбавлений права звернути до суду за захистом своїх права, проте, в матеріалах справи відсутні дані докази, що в свою чергу свідчить про безпідставність посилання Позивача на упереджене ставлення до нього Відповідачем.

У відповідності до п. 2 та п. 4 Положення «Про надання Національним банком стабілізаційних кредитів банкам України» №327 від 13.07.2010 року (надалі - Положення №327), заборгованість банків за стабілізаційними кредитами, наданими Національним банком України для підтримки ліквідності у разі реальної загрози стабільності роботи банків, підлягає поверненню відповідно до умов кредитних договорів. Департаменту інспектування банків (В. О. Случ), територіальним управлінням Національного банку України протягом строку дії кредитних договорів, укладених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань надання кредитів банкам у разі реальної загрози стабільності їх роботи, забезпечити не рідше одного разу на шість місяців проведення інспекційних перевірок щодо виконання банками програми фінансового оздоровлення, використання кредитних коштів, дотримання умов кредитних договорів, установлених обмежень та вимог, стану забезпечення, наданого банками Національному банку України, відображення забезпечення в бухгалтерському обліку.

Крім того, Суд звертає увагу, що з листів Позивача вбачається, що останній не тільки не повертав кредит, а мав ще заборгованість в частині щодо не своєчасності сплати по кредиту, що в свою чергу свідчить про ухиляння саме Позивачем від виконання умов Кредитних договорів.

Також, заслуговує на увагу те, що 30.12.2014 року Банк звернувся до Національного банку з листом № 439 про розгляд можливості переведення у власність Національного банку за справедливою вартістю державних облігацій, які є забезпеченням за кредитними договорами, у погашення заборгованості за цими договорами.

Крім того у листі від 11.06.2015 року № 712 Банк повідомив Національний банк, що не має можливості належного виконання зобов'язань за кредитними договорами перед Національним банком і звернувся з проханням розглянути можливість переведення державних облігацій у власність Національного банку.

Суд звертає увагу, що Позивач звернувся до Відповідача з прохання розглянути можливість переведення державних облігацій у власність Національного банку, а тому твердження представника Позивача на не правомірні дії Відповідача є не обґрунтованими та не приймається судом до уваги.

В частині посилання Позивача, що операція переведення облігацій у власність Національного банку не ґрунтується на вимогах закону, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999р. № 679-XIV (надалі - Закон № 679-XIV), Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті (ст. 99 Конституції України, ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 679-XIV).

У відповідності до статей 71 та 73 Закону України «Про Національний банк України», в редакції станом на день прийняття постанови № 407/БТ (є банківською таємницею), Національний банк має право набути право власності на предмет застави, яким забезпечено виконання зобов'язань боржниками з метою покриття заборгованості перед Національним банком, а також має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право здійснюється у разі, якщо це передбачено угодою, реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з банківських рахунків і продажу інших активів, що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх продажу.

Згідно із пунктом 1.4. розділу VI Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку від 30.04.2009 № 259 (надалі-Положення №259), Національний банк має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку. Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то Національний банк уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність. Здійснення таких заходів не виключає можливості безспірного списання коштів з банківських рахунків до повного погашення всієї заборгованості банку.

Пунктом 1.11. розділу І Положення № 259 встановлено, що Національний банк розпорядчими документами встановлює технічний порядок проведення операцій з банками.

У відповідності до п. 1.11 - п. 1.16 Технічного порядку проведення Національним банком операцій з банками, затвердженого постановою Правління Національного банку від 30.09.2009 № 260 із змінами (надалі - Технічний порядок), якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку для списання в безспірному порядку всієї заборгованості за операціями з рефінансування Національний банк вживає заходів щодо задоволення в повному обсязі вимог Національного банку за операціями з регулювання ліквідності банків, а саме: щодо продажу предмета застави (операції) та/або переведення його у свою власність стосовно тих видів цінних паперів, що обслуговуються депозитарієм державних цінних паперів Національного банку; щодо застосування переважного та безумовного права щодо списання в безспірному порядку всієї заборгованості з кореспондентського рахунку банку та/або продажу тих видів застави, що не обслуговуються депозитарієм державних цінних паперів Національного банку та/або переведення їх у свою власність.

Стосовно банків, які віднесені до категорії проблемних, то Національний банк припиняє списання коштів згідно з технологією, передбаченою пунктом 1.9 глави 1 цього Технічного порядку, і в день виникнення простроченої заборгованості вживає заходів щодо продажу предмета застави (операції) та/або переведення його у свою власність.

Рішення про погодження продажу предмета застави за кредитами рефінансування та/або переведення його у власність Національного банку приймає Правління Національного банку.

Звернення стягнення на предмет застави (операції) не виключає можливості безспірного списання Національним банком коштів з банківських рахунків до задоволення в повному обсязі відповідних вимог Національного банку.

Переведення предмета застави (операції) у власність Національного банку здійснюється за справедливою вартістю, визначеною станом на дату переходу до Національного банку прав на предмет застави (операції).

Як вбачається з матеріалів справи, що у зв'язку із здійсненням банком ризикової діяльності, Правління Національного банку прийняло постанову від 25.12.2014 року № 858/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії проблемних» на строк до 180 днів для приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку.

З кореспондентського рахунку банку 05.03.2015 року Національним банком було списано в безспірному порядку 51899165,55 грн. в часткове погашення простроченої кредитної заборгованості за кредитним договором № 154/05- 14/КТ від 27.05.2014 року, а 06.03.2015 року списання з кореспондентського рахунку банку було припинено у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку та у відповідності до пункту 1.12 Технічного порядку і прийнятої Постанови Національного банку прийняло постанову від 25.12.2014 року № 858/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії проблемних», що унеможливило подальше списання коштів з кореспондентського рахунку банку.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що Постанова № 407/БТ була прийнята Національним банком у повній відповідності із вимогами законодавства та нормативно-правових актів Національного банку у зв'язку з відсутністю можливості списання коштів з кореспондентського рахунку банку, що також узгоджується з умовами пункту 2.2.2. Договорів застави, у якому встановлено право заставодержателя на продаж державних облігацій або переведення їх у свою власність і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги та листами самого Банку до Національного банку від 30.12.2014 року № 439 та від 11.06.2015 року №712.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо визнати незаконним та скасувати Постанову Правління Національного банку України № 407/БТ від 23.06.2015 року є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог щодо застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину від 23.06.2015 року № 40-04/30-др/БТ та зобов'язати Національний банк України повернути Позивачу наступні державні облігації України: UА 4000180582 в кількості 821 3 95 шт.; UА 4000181275 в кількості 1 021 733 шт.; UА 4000186159в кількості 100 695 шт.; UА 4000173280 в кількості 200 000 шт.; UА 4000186928 в кількості 42 395 шт., Суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон №4452-VI).

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI (в редакції станом на серпень 2015 року), уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до ч. 8 ст. 35 Закону №4452-VI (в редакції станом на серпень 2015 року), Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Згідно з ч. 2 ст. 37 Закону №4452-VI (в редакції станом серпень 2015 року), Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; 2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; 3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; 4) повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 5) заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи; 6) звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку; 7) залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством; 8) призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду; 9) приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю; 10) зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі; 11) вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI (в редакції станом серпень 2015 року), Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Згідно з ч. 5 Закону №4452-VI, у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З Витягу з Протоколу від 11.08.2015 року засідання Комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно з наказом № року), копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що в даному документі відсутні дані на підставі якого Наказу створена комісії, так з переліку складу комісії, яка зазначена до перевірки правочину не можливо встановити чи належали дані особи до управляння банку чи є вони безпосередньо працівниками банку, оскільки зазначено посади та П.І.Б. даних осіб.

Дослідивши зміст вищезазначеного Протоколу, Суд звертає увагу, що в даному Протоколі відсутні посилання на норми права на підставі, яких визнано нікчемним правочин, а отже суд не бере до уваги посилання Позивача наданий документ, як доказ.

З аналізу матеріалів справи та норм права суд приходить до висновку, що підстав для визнання правочину нікчемним у Позивача були відсутні.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку більш повно регулюється Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 (надалі - Положення).

Зі змісту п. 1.1. глави 1 розділу І Положення слідує, що положення встановлює порядок прийняття рішень та вчинення дій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення з ринку банку, який визнаний неплатоспроможним рішенням Національного банку України.

Відповідно до абзацу другому п. 1.20. глави 1 розділу III Положення, Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію направляє письмове повідомлення про нікчемність правочину (у тому числі договору) контрагенту за таким правочином (у тому числі договором) із посиланням на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності.

Отже, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що під час проведення перевірки правочинів було залучено до перевірки договорів фахових спеціалістів, як передбачено п. 4.12. Рішенням № 52 «Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» від 05.07.2012 року та п. 7 ч. 2 ст. 37 Закону №4452-VI, що в свою чергу свідчить про передчасність висновків про нікчемність правочинів.

Крім того, з аналізу норм права вбачається, що уповноважена особа Фонду з метою реалізації наданих їй Законом повноважень, застосовуючи норми статті 38 Закону до конкретних правовідносин, ухвалює на основі норм права рішення у конкретній справі. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі рішення, що є актом застосування норм права, який породжує, змінює чи припиняє конкретні правовідносини, а також встановлює права чи обов'язки їх учасників.

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2008 від 22.04.2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Суд звертає увагу, що Позивачем в спірному рішенні не вказано та не обґрунтовано підстав для нікчемності правочинів відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

Загального посилання Позивача на ст. 38 Закону №4452-VI без аргументації конкретної підстави нікчемності правочинів недостатньо, адже незрозуміло чому саме Позивач прийшов до висновку щодо нікчемності правочинів. Одне з правил принципу обґрунтованості рішення встановлює, що несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути вмотивованим. Крім того, за правилом правової визначеності рішення суб'єкта владних повноважень є обґрунтованим, якщо підстави, на яких ґрунтується рішення, належно зазначені, а доводи та мотиви, на яких базується рішення, зазначені з достатньою ясністю. Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний виправдати свої дії шляхом наведення обґрунтування своїх рішень.

Посилання Позивача у повідомлені про нікчемність правочинів на ч. 1, ч. 3 ст. 215 та ст. 203 Цивільного кодексу України не є належним обґрунтуванням, адже вказані норми регламентують загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину. Закон визначив вичерпний перелік підстав нікчемності правочинів, які можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при проведенні перевірки. Серед них відсутні будь-які посилання на нікчемність правочинів у зв'язку з переважним правом одного Кредитора над іншими.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину від 23.06.2015 року № 40-04/30-др/БТ та зобов'язати Національний банк України повернути Позивачу наступні державні облігації України: UА 4000180582 в кількості 821 3 95 шт.; UА 4000181275 в кількості 1 021 733 шт.; UА 4000186159в кількості 100 695 шт.; UА 4000173280 в кількості 200 000 шт.; UА 4000186928 в кількості 42 395 шт. є необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді К.Ю.Гарник

К.М. Кобилянський