Рішення № 54759744, 24.12.2015, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/503/15-ц

Номер провадження 2/438/273/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 грудня 2015 року Бориславський міський суд Львівської області

в складі: головуючого судді Слиша А.Т.

при секретарі Слепченко Н.С.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» про визнання незаконним звільнення, про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та моральної шкоди, суд, -

в с т а н о в и в :

16 квітня 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав», надалі СП ТзОВ «Ком-Еко-Львів» про зобовязання внести зміни в недійсний запис трудової книжки про причини звільнення від 27 червня 2013 року згідно наказу №34-к, зобовязання звільнити з роботи згідно поданої заяви у звязку з порушенням трудового законодавства, виплати вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір за час вимушеного прогулу,вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди та судових витрат, який обґрунтовує тим, що у відповідача не було законних підстав для звільнення його за п.4 статті 40 КЗпП України.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що перебував у трудових відносинах з Відповідачем з 14 грудня 2012 року на посаді водія. Наказом Відповідача за №34-к від 27 червня 2013 року Позивача було звільнено з роботи у звязку з прогулом без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Бориславського міського суду від 31 березня 2014 року поновлено Позивача на посаді водія, стягнуто з Відповідача 11183 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто також 1000 гривень моральної шкоди, вирішено також питання щодо судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2014 року вищезгадане рішення залишено без змін.

За наслідками відкритого виконавчого провадження щодо виконання вищезгаданого рішення суду в частині поновлення Позивача на роботі, структурним підрозділом Відповідача (філія «Ком-Еко-Борислав») видано наказ за №12/1-к від 30 квітня 2014 року, яким поновлено Позивача на роботі.

21 липня 2014 року представником Позивача ОСОБА_1 подано заяву про звільнення Позивача з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю за ч.3ст.38 КЗпП України». В заяві зазначено, що Відповідачем не укладено колективного договору з трудовим колективом, відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку. Крім цього, на підприємстві грубо порушуються вимоги трудового законодавства щодо охорони праці, а саме ст..ст.153,163 та 166 КЗпП України щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці, що встановлено перевіркою Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області, яка проводилась з 19-20 травня 2014 року на підприємстві. Одночасно представником Позивача ОСОБА_1 подано трудову книжку для внесення запису про поновлення на роботу відповідно до рішення суду,

Відповідно до листа Відповідача за вих№41 від 11 вересня 2015 року про необхідність отримання трудової книжки, Позивачем отримано трудова книжка , про що зроблено відповідну відмітку в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. Відповідно до записів у трудовій книжці Позивача за №11 від 30 квітня 2014 року зазначено, що «запис №10 недійний. Поновлений на раніше займану посаду. Наказ №12/1 від 30 квітня 2014 року», а у записі за №12 від 22 липня 2014 року зазначено «Звільнений з роботи за угодою сторін у відповідності до п.1 ст.36 КЗпП України».

Позивач неодноразово уточнював, збільшував та зменшував свої позовні вимоги. Посилаючись на те, що звільнення є незаконним, оскільки не відповідає змісту його заяви, позивач ОСОБА_3, 09 жовтня 2015 року уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати недійсним запис у трудовій книжці про причини звільнення, змінити формулювання причини звільнення та дату звільнення 11 вересня 2015 року, вказавши підставу для звільнення згідно ч.3ст.38 КЗпП України«за власним бажанням у звязку із невиконання роботодавцем законодавства про працю, зобовязати відповідача внести відповідні зміни в трудову книжку, а також стягнути з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 19 965 гривень 55 копійок за період з 01 травня 2014 року по 11 вересня 2015 року, вихідної допомоги у розмірі 3600 гривень 85 копійок у виді компенсації в розмірі трьох місячного заробітку у звязку з порушенням трудового розпорядку у відповідності до ст..44 КЗпП України, 3220 гривень 25 копійок компенсації за невикористану відпустку за період з 28 червня 2013 року по 11 вересня 2015 року, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 гривень та судових витрат, що складаються з 11415 гривень 00 копійок понесених витрат по наданню правової допомоги у справі згідно поданих розрахунків. 25 листопада 2015 року Позивач уточнив та збільшив позовні вимоги, фактично доповнивши вимогою про визнання незаконним та скасування наказу №23/1 від 22 липня 2014 року» в частині підстави припинення трудового договору - звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін у відповідності до п.1 ст.36 КЗпП України.

Просить позов задоволити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі договору б/н від 10 квітня 2015 року надав суду пояснення, аналогічні викладеним і в первинній позовній заяві і в заяві про уточнення позовних вимог, підтримав уточнені позовні вимоги, просить їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 11 березня 2015 року в судовому засіданні позов заперечила, подала письмові заперечення до позову, просить відмовити в задоволенні позову. Крім цього, вважає, що позивачем було пропущено строк звернення із даним позовом до суду, так як ОСОБА_3 дізнався про своє порушене право 22 липня 2014 року, а з даним позовом звернувся у квітні 2015 року. Поважним причин пропуску цього строку та підстав для його поновлення не вбачає. Тому вважає вимоги позивачки необґрунтованими і просить в їх задоволенні відмовити.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_5 пояснила, що працює менеджером з адміністративної діяльності та фактично відповідає за ведення кадрової роботи в структурному підрозділі Відповідача. 21 липня 2014 року представником позивача ОСОБА_1М була подана заява про звільнення Позивача з роботи за власним бажанням з підстав передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України. Свідок стверджує, що Позивач був ознайомлений із наказом №23/1 від 22 липня 2014 року» про своє звільнення за угодою сторін у відповідності до п.1 ст.36 КЗпП України 23 вересня 2015 року, поставивши свій особистий підпис під наказом. В цей день була вручена трудова книжка. Свідок стверджує, що адміністрація неодноразово повідомляла Позивача про необхідність зявитись для отримання трудової книжки. Свідком разом з іншими працівниками відповідача складались акти про відсутність працівника за його місцем проживання, зокрема від 08 серпня 2014 року та доповідна на керівника про відсутність працівника за місцем проживання.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідка та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 10 ЦПК Українипередбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 працював на посаді водія філії «Ком-Еко-Борислав» спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» з 14 грудня 2012 року(а.с.4)

Наказом Відповідача за №34-к від 27 червня 2013 року Позивача було звільнено з роботи у звязку з прогулом без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Бориславського міського суду від 31 березня 2014 року поновлено Позивача на посаді водія, стягнуто з Відповідача 11183 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто також 1000 гривень моральної шкоди, вирішено також питання щодо судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2014 року вищезгадане рішення залишено без змін.

За наслідками відкритого виконавчого провадження ВП №42988162 (постанова про відкриття виконавчого провадження від 16 квітня 2014 року, винесена державним виконавцем Личаківського ВДВС Львівського міського управління юстиції) щодо виконання вищезгаданого рішення суду в частині поновлення Позивача на роботі, структурним підрозділом Відповідача (філія «Ком-Еко-Борислав») видано наказ за №12/1-к від 30 квітня 2014 року, яким поновлено Позивача на роботі (а.с.5).

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015року у справі № 6-435цс15 рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 5 статті 235 КЗпП України).

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Установивши у справі, ту обставину, що після ухвалення судом 31 березня 2014 року рішення про поновлення Позивача на роботі, Відповідач видав наказ про його поновлення на роботі лише 30 квітня 2014 року, суд дійшов висновку про затримку з вини Відповідача виконання судового рішення у розумінні статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.

Далі, Позивач не приступивши до роботи, 21 липня 2014 року, через представника звернувся із заявою до Відповідача про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю за ч.3ст.38 КЗпП України». В заяві зазначив, що Відповідачем не укладено колективного договору з трудовим колективом, відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку. Крім цього, на підприємстві грубо порушуються вимоги трудового законодавства щодо охорони праці, а саме ст..ст.153,163 та 166 КЗпП України щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці (а.с.6).

Наказом Відповідача за №23/1 від 22 липня 2014 року(п.1) ОСОБА_3, водія, звільнено з роботи за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України 22 липня 2014 року.

Трудову книжку Позивач отримав лише 23 вересня 2015 року. Зазначена обставина підтверджується розпискою Позивача, відсутністю дати видачі трудової книжки працівникові відповідно Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них та не заперечується в судовому засіданні представником Відповідача. В цей самий день Позивач був ознайомлений із оспорюваним наказом Відповідача за №23/1 від 22 липня 2014 року.

Суд критично ставиться до тверджень представника Відповідача, що повідомлення про звільнення та отримання трудової книжки направлялись Позивачеві та підтверджується листами від 22 липня 2014 року, 11 вересня 2015 року, доповідною від 8 травня 2014 року, доповідною від 08 серпня 2014 року та складеними актами про відсутність працівника за місцем проживання від 08 травня 2014 року та 08 серпня 2014 року, оскільки відповідно вимог ст..47 КЗпП України, п.п.4.1,4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом міністерством праці України, міністерством юстиції України, міністерством соціального захисту України N 58 від 29 липня 1993 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 власник або уповноважений ним орган зобовязаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку з внесенням до неї записом про звільнення, а якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Суд не приймає до уваги лист Відповідача від 22 липня 2014 року із вказівкою Позивачу про необхідність отримання трудової книжки, оскільки представником Відповідача не представлено жодного належного доказу щодо поштового відправлення даного повідомлення.

За змістом ч.1ст.233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як зазначено вище Позивача було звільнено із займаної посади 22 липня 2014 року, трудову книжку він отримав 23 вересня 2015 року. Позовна заява надійшла до суду 16 квітня 2015 року, а позовні вимоги в частині зміни предмету спору, а саме про визнання недійсним запису у трудовій книжці про причини звільнення, зміни формулювання причини звільнення та дату звільнення 11 вересня 2015 року, вказавши підставу для звільнення згідно ч.3ст.38 КЗпП України«за власним бажанням у звязку із невиконання роботодавцем законодавства про працю» надійшли до суду 09 жовтня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст.233, ст.234 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У розумінні цієї норми права спір про звільнення - це спір працівника, що випливає з факту розірвання (припинення) з ним трудового договору. Отже, спір про зміну формулювання причин звільнення повинен бути заявлений до суду в зазначений вище місячний строк.

Отже, Позивач звернувся до суду з даним позов у строк, визначенийст. 233 КЗпП України.

Розглядаючи вимоги Позивача щодо визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу про звільнення, а також зміни дати звільнення та формулювання причини звільнення, суд дійшов до наступного висновку.

21 липня 2014 року Позивач через представника звернувся із письмовою заявою на імя директора структурного підрозділу Відповідача про звільнення його із займаної посади з 27 грудня 2013 року відповідно до ч.3ст.38 КЗпП Україниза власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Наказом Відповідача за №23/1 від 22 липня 2014 року(п.1) ОСОБА_3, водія, звільнено з роботи за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України 22 липня 2014 року.

Така ж дата та причина звільнення зазначені у трудовій книжці ОСОБА_3

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач у наказі про звільнення та у трудовій книжці Позивача самовільно вказав причину звільнення - за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України 22 липня 2014 року, хоча Позивач просив звільнити його відповідно до ч.3ст.38 КЗпП.

Відповідно до положень ч. 1ст. 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є угода сторін.

Разом з тим, ч. 3ст. 38 КЗпП Українивизначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Стаття 38 КЗпП Українизобов'язує роботодавця звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин. Крім того, роботодавець зобов'язаний звільнити також працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умови колективного чи трудового договору з цих питань.

Отже, виходячи із змісту положенняст. 38 КЗпП України, у разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем законодавства про працю, не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має правасамостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13 для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Зі змісту ч.3ст.235 КЗпПвбачається, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 10, п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Оскільки Позивач ставить вимоги про зміну дати звільнення, і звільнення відбулось з його ініціативи, тому, на думку суду, дані вимоги є підставні і не суперечать змісту ч.3ст.235 КЗпП України.

Виходячи з вищевикладеного, судом було встановлено, що формулювання причинзвільнення Позивача не відповідає фактичним обставинам.

Враховуючи те, що Позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження фактів порушення Відповідачем законодавства про працю, що підтверджується також листом Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області від 03 червня 2014 року за №2/05-01-06/1481, суд, враховуючи, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника (затримки видачі трудової книжки з вини Відповідача), прийшов до висновку, що є підстави для зміни дати звільнення ОСОБА_3 на 11 вересня 2015 року відповідно позовних вимог.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати, що розірвання трудового договору між ОСОБА_3 та Відповідачем відбулось 11 вересня 2015 року з підстав, передбачених ч. 3ст. 38 КЗпП України, а саме в зв'язку з невиконанням з боку роботодавця спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» вимог законодавства про працю; визнати незаконним звільнення ОСОБА_3 та скасувати наказ №23/1 від 22 липня 2014 року в частині підстави припинення трудового договору - звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін у відповідності до п.1 ст.36 КЗпП України, зобовязавши Відповідача звільнити Позивача з посади водія за власним бажанням внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, визнати недійсним внесений Відповідачем запис до трудової книжки Позивача про звільнення з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України та зобовязати Відповідача змінити внесений ним до трудової книжки запис про звільнення з роботи за власним бажанням внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України.

У відповідності дост. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки в період роботи Позивача зі сторони Відповідача допускались порушення вимог законодавства про працю, в зв'язку з чим позивач подав заяву про розірвання трудового договору на підставі ч. 3ст. 38 КЗпП України, а томуВідповідач, згідно ч. 3 ст.38та ст.44 КЗпП України, зобов'язаний був виплатити позивачу вихідну допомогу при припиненні ним трудового договору із зазначених підстав та дати.

Як встановлено зі змісту довідки про доходи Позивача за №11 від «11» лютого 2014 року (зв.ст.а.с.6) виданого Відповідачем середньомісячна заробітна плата складає 1200 гривень 28 копійок. Відповідно вихідна допомога при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю становить 3600 гривень 84 копійок (1200,28х3).

Статтею 117 КЗпП Українивизначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені вст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

А також у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу ч.4 ст.235 КЗпП України.

Згідно вищезгаданої довідки про доходи Позивача від «11» лютого 2014 року (зв.ст.а.с.6) середньоденний заробіток Позивача складає 58 гривень 55 копійок. Всього вимушений прогул становить 341 робочих днів ( за період з 01 травня 2014 року по 11 вересня 2015 року) х 58.55 грн. = 19 965,55 грн.

Статтею 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Аналогічна вимога визначена і ст..24 Закону України «Про відпустки».

Тобто, за невикористану щорічну відпустку працівник може отримати компенсацію тільки при звільненні.

Кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплати компенсацію працівникові, має розраховуватись виходячи з фактично належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Відповідно статті 75 КЗпП України тривалість щорічної основної відпустки становить не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до представлено Позивачем розрахунку, Відповідачем за період з 27 червня 2013 року по 24 вересня 2015 року не виплачено компенсацію за 819 календарних дні невикористаної відпустки у розмірі3220 гривень 25 копійок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно доч.3ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Обовязок роботодавця відшкодувати працівнику моральну шкоду, завдану внаслідок порушень законних прав останнього, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків та вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя закріплений у ст.237-1КЗпП України.

На виконання роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд встановив факт наявності протиправного винного діяння Відповідача, яке полягало у порушенні вимог законодавства про працю під час роботи, незаконне звільнення Позивача з роботи, що є порушенням його законних прав, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч. 3ст. 23 ЦК України, суд враховує характер заподіяної Позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань Позивача, а також вимоги розумності та справедливості. Відповідно вимоги Позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 гривень є завищеними і не відповідають дійсним обставинам справи. З урахуванням фактичних обставин по справі суд вважає, що на користь Позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 1000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позову, судові витрати в сумі 487 гривень 20 копійок слід стягнути з відповідача (підпункт 1 пункту 1 ч.2ст. 4 Закону України «Про судовий збір», чинного на момент подачі позову, розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше три розміри мінімальної заробітної плати, що становить 243 гривні 60 копійок; підпункт 2 п.1 ч.2ст.4 Закону України «Про судовий збір», чинного на момент подачі позову, розмір судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру становить 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що становить 243 гривень 60 копійок).

Відповідно до ч.3ст.6 Закону України «Про судовий збір», чинного на час подання позову, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Звідси, 243,61+243,60 = 487,2 грн.

Вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 11415 гривень 00 копійок підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що10 квітня 2015 року позивач ОСОБА_3 та адвокат ОСОБА_1 уклали договір про надання правової допомоги (а.с.8). Відповідно до п.2.1.2. оплата проводиться замовником шляхом перерахування погодженої суми грошей на рахунок Виконавця (зв.ст.а.с.8)

Згідно представленого розрахунку фактичних витрат з надання правової допомоги від 5 червня 2015 року сума витрат становить 8275 гривень 00 копійок. Зазначена обставина підтверджується актом приймання-здавання робіт від 5 червня 2015 року.

Згідно представленого додаткового розрахунку фактичних витрат з надання правової допомоги від 15 вересня 2015 року сума витрат становить 3140 гривень 00 копійок. Зазначена обставина підтверджується актом приймання-здавання робіт від 15 вересня 2015 року.

Згідно представлених квитанцій від 03 червня 2015 року та від 15 вересня 2015 року позивач сплатив адвокату 8250 та 3140 гривень, всього 11390 гривень.

Відповідно дост.30 Закону України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зч.1ст.84 ЦПК Українивитрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 2ст.84 ЦПК України).

Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ.

Відповідно дост.1 вказаного законурозмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Частиною 3ст.79 ЦПК Українипередбачено, що до витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно, враховуючи що представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1, який надавав правову допомогуПозивачу, є адвокатом,а відтак витрати позивача ОСОБА_3 на правову допомогу, повязану з розглядом цивільної справи, слід стягнути з Відповідача.

При визначенні розміру витрат на правову допомогу суд виходить з огляду на положення ст. ст.203,901,903 ЦК України, проаналізувавши суть зобовязання, що виникло між сторонами згідно з договором; перевіривши відповідність суті такого зобовязання положенням укладеного договору та фактично вчиненим діям; фактори, які повинні братися сторонами договору, який повинен узгоджуватись зі змістом ст.12та56 ЦПК України, до уваги при визначенні розміру винагороди адвоката, розмір витрат на правову допомогу встановлений у сумі 11415 гривень розумно обґрунтованим для виплати з урахуванням обсягу, строків, результату дій останнього в інтересах Позивача, суд вважати в цілому не може, тому стягненню з Відповідача в користь Позивача, витрат за надання правової допомоги підлягають в розмірі - 8740 гривень 00 копійок, відповідно представленого розрахунку Позивачем, з яких 200 грн надання юридичної консультації, 2560 грн - складання позовної заяви, 370 грн - збір матеріалів до позовної заяви, 245 грн складання заяви про витребування доказів, 1825 грн складання заяви про збільшення позовних вимог, 400 грн участь в судових засіданнях 07.07, 22.05 та 18.05, 610 грн - складання позовної заяви про збільшення позовних вимог від 09.07.2015 року, 1380 грн складання позовної заяви про збільшення позовних вимог від 24.09.2015 року, а також участь у судових засіданнях 09.07 100 грн, 20.07 120 грн.02.09 100 грн.11.09 -180 грн 24.09 550 грн та копіювання документів 100 грн.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст.10,11,60,88,209,212,214-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №23/1 від 22 липня 2014 року філії «Ком-Еко-Борислав» спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в частині підстави припинення трудового договору - звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін у відповідності до п.1 ст.36 КЗпП України.

Зобовязати спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» звільнити ОСОБА_3 з посади водія за власним бажанням внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України.

Визнати недійсним внесений філією «Ком-Еко-Борислав» спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» запис до трудової книжки ОСОБА_3 про звільнення з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Зобовязати спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» змінити внесений ним до трудової книжки запис про звільнення з роботи за власним бажанням внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України.

Стягнути із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» на користь ОСОБА_3 19965 гривень 55 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3220 гривень 25 копійок компенсації за невикористану відпустку та 3600 гривень 84 копійок суму вихідної допомоги, передбаченої статтями 38,44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку без врахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Стягнути із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» на користь ОСОБА_3 8740 гривень 00 копійок понесені витрати по наданню правової допомоги.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» в дохід держави 487 гривень 20 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через Бориславський міський суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддя А.Т.Слиш