Ухвала суду № 54759714, 24.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 328/2884/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Покопцева Д.О.№22-ц/778/5872/15Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.,

суддів Стрелець Л.Г., Каракуші К.В.,

при секретарі Бурак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі та гідності

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із вищезазначеним позовом до Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі та гідності, який у подальшому уточнив, та в якому спростувати викладену відповідачами в документах досудового слідства, а саме: в обвинувальному висновку, складеному слідчим СВ Токмацького УМВС України у Запорізькій області Бараницею О.О., та затвердженому 05.12.2002 р. прокурором Токмацької міжрайонної прокуратури ОСОБА_4, та постанові від 02.12.2002р. про притягнення в якості обвинуваченого, складеній тим же слідчим, недостовірну інформацію: «ОСОБА_2 - вор, викрав із справи №2260231 речовий доказ - оригінал договору від 21.05.2001р.», публічно попросити вибачення перед ним письмово та усно, на зборах суддів Токмацього районного суду Запорізької області, зборах слідчих Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області, на загальних зборах мешканців будинку АДРЕСА_1.

Решту позовних вимог залишено без розгляду на клопотання позивача ухвалою від 08.07.2015р. Чернігівського районного суду (а.с.265-266).

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що відповідачами, як співробітниками Токмацького МВ ГУМВС України та прокуратури м. Токмака, відносно нього було порушено кримінальну справу № 2260231 за ст. 15. ч.4 ст. 190, ч. ч. 1,3 ст.358 КК України, шляхом внесення до процесуальних документів недостовірної інформації, яка порочить його честь та гідність, а саме - те, що він є крадієм.

На теперішній час провадження по ній припинено з реабілітуючих обставин.

Вказівка в цих процесуальних документах недостовірної інформації призвела до того, що позивач більше 10 років перебував під слідством та судом, доводячи той факт, що він не є крадієм.

Викладене безумовно, на думку позивача, опорочило його честь і гідність як порядної людини, завдало моральної шкоди, та змусило звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Заочним рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2015 року у задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просив рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2015 року скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судове засідання 24 грудня 2015 року належним чином повідомлені про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом (т.с. 2 а.с. 93-97) всі особи, які беруть участь у цій справі, не з'явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, окрім Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області, який просив у зв'язку з великою завантаженістю на службі розглядати дану справу апеляційним судом без їх участі.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажною причини неявки у дане судове засідання всіх осіб, які беруть участь у цій справі, та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх.

В силу вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст.23. 1167 ЦК України, постановами Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року та «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року, ст.ст.10 -11, 209, 212, 214, 215, 218, 224-225 ЦПК України та виходив із необґрунтованості заявлених позивачем у цій справі позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що постанова про притягнення у якості обвинуваченого та обвинувальний висновок в кримінальній справі є рішеннями, для яких законом встановлено інший порядок оскарження.

Інформація, яку просить спростувати позивач, не є інформацією, що була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, оскільки фактично ппозивач просить спростувати викладене у процесуальних документах кримінальної справи.

Позовні вимоги позивача, заявлені у цій справі не узгоджуються із вимогами п.17 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», за змістом яких: «у порядку цивільного не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, для яких законом установлено інший порядок оскарження».

Судом першої інстанції правильно було встановлено у цій справі, що 05.03.2002 року слідчим Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області Курдюковим В.М. відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу № 2260231 за ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 КК України.

Саме в рамках кримінальної справи № 2260231 складалися документи, в яких, як вважає позивач, викладена недостовірна інформація «Сібулатов-вор, викрав із справи № 2260231 речовий доказ - оригінал договору від 21.05.2001р.»: обвинувальний висновок слідчого СВ Токмацького УМВС України у Запорізькій області ОСОБА_3, який затверджений 05.12.2002р. прокурором Токмацької міжрайонної прокуратури ОСОБА_4, та постанова від 02.12.2002р. про притягнення в якості обвинуваченого, складена тим же слідчим (а.с. 305-309).

В ході досудового слідства за правилами КПК України в редакції 1960 року кримінальне переслідування відносно ОСОБА_2 в частині кваліфікації його дій за ст. 15. ч. 4 ст. 190 КК України було припинено.

11.12.2003р. слідчим Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області Войтенком А.В. в останній редакції винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 в якості обвинуваченого за ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 КК України.

За результатами судового розгляду в порядку КПК України в редакції 1960 року постановою Токмацького районного суду Запорізької області від 20.03.2013 року казану кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 КК України повернуто Токмацькому міжрайонному прокурору на додаткове розслідування (а.с.209-210).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10.06.2013 року постанову Токмацького районного суду Запорізької області від 20.03.2013 року залишено без змін, а апеляцію державного обвинувача - без задоволення (а.с.2 12-2 13).

На підставі п. 12 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, відомості про кримінальні правопорушення 28.07.2013 СВ Токмацького МВ ТУМВС України в Запорізькій області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 358 КК України за №12013080350000876 та за ч. 3 ст. 358 КК України в редакції від 05.04.2001 року за №12013080350000877, які того ж дня процесуальним прокурором об'єднані в одне провадження.

28.07.2013 року процесуальним прокурором на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013080350000876 за ч. 1 ст. 358 КК України та ч. 3 ст. 358 КК України в редакції від 05.04.2001 року у зв'язку з не встановленням достатніх доказів винуватості ОСОБА_2 (а.с.259-261), яка на теперішній час не скасована.

За положеннями ч. 1 ст. 61 ЦПК України зазначені обставини визнані сторонами по справі та не підлягають доказуванню.

Ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе.

Разом із тим суд першої інстанції правильно вважав, що викладення в постанові про притягнення позивача у якості обвинуваченого та обвинувальному висновку обставин кримінальної справи, з подальшим затвердженням прокурором такого висновку, не можна вважати поширенням недостовірної інформації щодо позивача в розумінні п.15 постанови Пленуму Верховного суду України, від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Крім того, ст. 5 Закону України «Про міліцію» законодавчо закріплений принцип того, що міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого, і позивачем не доведено, що відповідачі цей принцип порушили.

Позивач зауважує, що вказівка у процесуальних документах недостовірної інформації призвела до того, що він більше 10 років перебував під слідством та судом, доводячи той факт, що він не є крадієм, що опорочило його честь і гідність як порядної людини.

У випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності завдана шкода стягується на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та відповідних положень ЦК України.

Позивач, згідно його пояснень в судовому засіданні у суді першої інстанції, як реабілітований громадянин, таким правом скористався, і на його користь з Державного бюджету України ця шкода стягнута.

Тому, на думку суду першої інстанції, позивачем помилково визначені правовідносини по справі як такі, що випливають з його права на спростування недостовірної інформації.

Відповідно, суд першої інстанції правильно вважав, що обраний позивачем спосіб захисту права не співпадає з тими правами, які він намагається захистити у цій справі, а тому правильно відмовив у задоволенні вказаного позову позивача у цій справі.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену в його позові у цій справі та яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

ОСОБА_2 в силу вимог ст. 3 ЦПК України мав право звернутись до суду із вищезазначеним позовом у цій справі, якщо вважав, що відповідачами порушуються, не визнаються або оспорюються будь-які його права, свободи та інтереси, як фізичної особи.

Саме ОСОБА_2, як позивачеві, в силу вимог ст. 20 ЦК України належить право обирати на свій розсуд спосіб захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Проте, в силу вимог ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту його прав у цій справі не ґрунтується на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч.2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції взагалі знаходяться поза межами повноважень апеляційного суду, передбачених ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, доводи ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат у цій справі оскаржуємим рішенням суду першої інстанції у цій справі не вирішувалось.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідачів судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції.

Крім того, у матеріалах цієї справи відсутні докази понесення ОСОБА_2 таких судових витрат у цій справі взагалі.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Стрелець Л.Г.Каракуша К.В.