Ухвала суду № 54755640, 24.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 року м. Київ К/800/27329/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, уточнивши який просила визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати його видати накази щодо присвоєння їй чергових рангів державного службовця згідно відпрацьованого стажу на державній службі за період з 2 травня 2008 року по 20 травня 2010 року та з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року, здійснити за вказані періоди перерахунок стажу державної служби, нарахування та виплату недоотриманої заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів присвоєння рангів державного службовця та розрахунку стажу державної служби, нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільненні, перерахунок та виплату компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні згідно наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 20 грудня 2012 року № 273 о/с, враховуючи недонарахування та недоотримання позивачкою заробітної плати за період з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 доплати за 13 ранг державного службовця за період з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року, нарахувати та виплатити позивачці надбавку за вислугу років з урахуванням стажу державної служби та доплати за ранг державного службовця за період з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року. Частину позовних вимог за період до 20 травня 2010 року залишено без розгляду за пропуском строку звернення до суду. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 2 травня 2008 року по 20 травня 2010 року та в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року та прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано незаконними дії Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та зобов'язано відповідача здійснити позивачці розрахунок стажу державної служби згідно відпрацьованого часу на державній службі за період з 2 травня 2008 року по 20 травня 2010 року та з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці за вказаний період надбавку за вислугу років та відпускні у зв'язку з порушенням розрахунку стажу державної служби, вихідну допомогу при звільненні відповідно до наказу від 11 травня 2010 року № 57 о/с та наказу від 20 грудня 2012 року № 273 о/с дек, та за період з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 1 травня 2002 року по 15 грудня 2005 року, з 2 травня 2008 року по 20 травня 2010 року та з 14 грудня 2010 року по 20 грудня 2012 року позивачка працювала у Криворізькому міському управлінні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на посадах спеціаліста-фахівця групи імміграційної служби відділення громадянства, паспортної та імміграційної служби та спеціаліста 2-ї категорії групи імміграційної служби відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Тернівського районного відділу.

Присягу державного службовця ОСОБА_4 прийняла 1 травня 2002 року. Позивачці було присвоєно 15 ранг державного службовця, з 14 грудня 2010 року - 13 ранг державного службовця.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 20 грудня 2012 року № 273 о/с дек позивачка звільнена з займаної посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 8 січня 2013 року.

Загальний стаж державної служби ОСОБА_4 складає 7 років 8 місяців 26 днів.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно у період з 14 грудня 2010 року по 8 січня 2013 року не здійснив позивачці доплату за 13 ранг державного службовця та не нарахував надбавку за вислугу років, передбачену ст. 33 Закону України «Про державну службу».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині розрахунку стажу державної служби за період з 2 травня 2008 року по 20 травня 2010 року, нарахування за цей період надбавки за вислугу років та відпускних, перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільненні та компенсації за несвоєчасний розрахунок безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За змістом ст.ст. 24, 26 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою проводиться відповідно до категорії посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються при прийнятті на державну службу. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді 2 роки.

Відповідно до «Положення про ранги державних службовців», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 № 658 (із змінами та доповненнями) ранги присвоюються державним службовцям в індивідуальному порядку відповідно займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги присвоюються державним службовцям одночасно з прийняттям їх на державну службу, а черговий ранг державному службовцю присвоюється через 2 роки після присвоєння попереднього відповідного рангу за поданням безпосереднього керівника, яке розглядається керівником державного органу щодо можливості його присвоєння.

Оскільки наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 20 грудня 2012 року № 273 о/с дек позивачка звільнена із займаної посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 8 січня 2013 року та на даний час на державній службі не перебуває, то суди дійшли обґрунтованого висновку, що підстави для видання наказу про присвоєння позивачці рангу державного службовця відсутні.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції правомірно скасовано рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду та відмови у задоволенні частини позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що надбавка за вислугу років, відпускні у зв'язку з порушенням розрахунку стажу державної служби, вихідна допомога при звільненні є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року (справа № 21-2683а15).

Висновок суду апеляційної інстанції щодо ухвалення нового рішення у цій частині позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 передбачено, що надбавка за вислугу років обчислюється за фактично відпрацьований час виходячи із посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби, визначеного відповідно до затвердженого цією постановою Порядку. У разі виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника надбавка за вислугу років обчислюється з посадового окладу за основною посадою.

Надбавка за вислугу років виплачується у розмірах, установлених ч. 5 ст. 33 Закону України «Про державну службу». Державним службовцям, у яких протягом календарного місяця виникло право на підвищення надбавки за вислугу років, розмір надбавки змінюється з дня набуття права на підвищення. Надбавка за вислугу років враховується у разі обчислення середнього заробітку, який зберігається за державним службовцем відповідно до чинного законодавства на час відпустки, на період тимчасової непрацездатності, у разі призначення пенсій та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38,39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Статтею ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що постанова суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог про розрахунок стажу державної служби за період з 2 травня 2008 року по 20 травня 2010 року, нарахування за цей період надбавки за вислугу років та відпускних, перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільненні та компенсації за несвоєчасний розрахунок у зв'язку із порушенням строків звернення до суду є протиправною, а тому скасував її в цій частині та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано зазначили, що відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, оскільки позивачкою не наведено доказів спричинення відповідачем такої шкоди та обґрунтованості розміру відшкодування.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, залишає касаційну скаргу без задоволення, а змінене судове рішення суду першої інстанції та судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а змінену постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.В. Тракало

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

З оригіналом згідно