Ухвала суду № 54755538, 14.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року м. Київ К/9991/59981/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012

у справі № 2а-3508/12/2070

за позовом Приватного підприємства «Тетіс-АТ»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.02.2012 № 0000802302.

ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1197 № 168/97-ВР, ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 13.02.2012 № 0000802302 в загальній сумі 407744 грн., в т.ч.: 345708 грн. за основним платежем та 62036 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки невиїзної позапланової документальної перевірки, викладені в акті від 30.01.2012 № 304/23-506/25461699, про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1197 № 168/97-ВР, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно з актом перевірки порушення вказаних положень Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1197 № 168/97-ВР полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту:

- за січень-листопад 2010 року податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «ТЕХНО-АСАВИР» товарів (спецодяг робочий, взуття робоче, засоби індивідуального захисту, електроди в асортименті, вогнегасники, рукавиці робочі) за договором від 07.09.2009 № 09/07-2009;

- за грудень 2010 року, січень-вересень 2011 року за операціями з придбання у ТОВ «БІЗНЕС-КОНСАЛТИНГ Плюс» послуг щодо розробки та розміщення інформації на Інтернет ресурсі за договором від 01.07.2011 № 07/01-11, а також товарів (спецодяг, взуття робоче, електроди в асортименті, засоби індивідуального захисту, вогнегасники, рукавиці робочі) за договором від 06.12.2010 № 12/06-2010.

Відповідач вважає, що позивач не має права на податковий кредит через те, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «ТЕХНО-АСАВИР» та ТОВ «БІЗНЕС-КОНСАЛТИНГ Плюс», в силу вимог ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки, на його думку, вчинювались з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

У підтвердження висновку про безтоварність операцій позивача з ТОВ «ТЕХНО-АСАВИР» податковий орган посилається на неможливість проведення зустрічної звірки вказаного контрагента через відсутність за адресою місцезнаходження, про що складено довідку від 21.03.2011 № 139/23-02-05/36457640.

Реальність господарських операцій з ТОВ «БІЗНЕС-КОНСАЛТИНГ Плюс» поставлена податковим органом під сумнів з огляду на те, що в ході документальної позапланової невиїзної перевірки вказаного контрагента позивача, за результатами якої складено акт від 30.06.2011 № 1483/15-05-14/37093546, контролюючий орган дійшов висновку про нікчемність правочинів, укладених у лютому 2011 року. Податковий орган також наголошував на відсутності у ТОВ «БІЗНЕС-КОНСАЛТИНГ Плюс» складських приміщень, автотранспорту, технічного персоналу, а також інших основних фондів та умов для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за періоди, що передували січню 2011 року, слід застосовувати положення п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а починаючи з січня 2011 року - ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів (послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (послуг) мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

Допущені постачальником чи його контрагентами порушення певних вимог податкового законодавства можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Податковий орган в акті перевірки та судам попередніх інстанцій не наводив доводів та не надав доказів щодо вищенаведеного.

Судами попередніх інстанцій належно досліджено питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій у межах господарської діяльності, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, здійснені з метою використання в господарській діяльності, підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Зокрема, судами досліджено договори купівлі-продажу, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки. Вказані первинні документи оцінені судами як такі, що відповідають дійсності та складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, є належними і достатніми доказами.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун