Ухвала суду № 54754454, 21.12.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Грищенко М.В.

Суддя-доповідач:Моніч Б.С.

УХВАЛА

іменем України

"21" грудня 2015 р. Справа № 275/580/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Моніча Б.С.

суддів: Жизневської А.В.

Котік Т.С.,

при секретарі Єрикаловій О.О. ,

за участю

представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Брусилів" на постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від "12" жовтня 2015 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Брусилів" до Брусилівської селищної ради Житомирської області визнання протиправним та скасування рішення селищної ради ,-

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2015 року ТОВ "Агрофірма Брусилів" звернулося до суду з позовом до Брусилівської селищної ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення шістдесят другої сесії шостого скликання Брусилівської селищної ради Житомирської області від 28 квітня 2015 року "Про приведення договорів оренди у відповідність до чинного законодавства" а саме в частині "п.2 Встановити в договорах оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Брусилівської селищної ради орендну плату в розмірі 3% /три відсотки/ від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням індексації для всіх орендарів".

Постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 12.10.2015 року в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Брусилів" до Брусилівської селищної ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31 березня 2010 року між Брусилівською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Брусилів" укладено договори оренди наступних земельних ділянок:

-площею 18,0478 га. за адресою смт.Брусилів, вул.Чапаєва,2, строком на 10 років та зареєстровано у Брусилівському районному відділі Житомирської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 03.11.2010 за № 041020500041;

-площею 11,7959 га. за адресою смт.Брусилів, вул.Шевченка, 93-а, строком на 10 років та зареєстровано у Брусилівському районному відділі Житомирської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 03.11.2010 за № 041020500039.

Відповідно до пункту 9 вказаних договорів орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 2% від нормативної грошової оцінки в рік на рахунок Брусилівської селищної ради.

Пунктом 13 вказаних договорів передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, передбачених законодавством.

Статтею 288 Податкового кодексу України (в редакції Закону № 1166-VII від 27.03.2014), зокрема встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

01.04.2014 року набрали чинності деякі умови Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014, зокрема, ті, за якими розмір орендної плати за землю встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (пп.288.5.1 п.228.5 ст.288 Податкового кодексу України).

28 квітня 2015 року шістдесят друга сесія шостого скликання Брусилівської селищної ради прийняла рішення "Про приведення договорів оренди у відповідність до чинного законодавства", згідно з яким вирішено встановити в договорах оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Брусилівської селищної ради орендну плату в розмірі 3% /три відсотки/ від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням індексації для всіх орендарів, доручено виконкому селищної ради вжити всіх належних заходів для приведення існуючих договорів оренди землі у відповідність до чинного законодавства.

Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцій виходив з того, що вирішуваний спір належить до адміністративної юрисдикції. Проте, із цим висновком погодитися не можна з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За приписами частини другої статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Статтею 172 цього Кодексу встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що у випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

У той же час, правовідносини, що склались між сторонами, є правовідносинами, що пов'язані та витікають з виконання господарських договорів оренди землі, тобто, селищна рада у спірних правовідносинах не здійснювала владних повноважень відносно позивача, оскільки діяла як сторона господарських договорів, у зв'язку з чим в силу положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України, вказаний спір є підвідомчим господарським судам.

Спірним рішенням селищна рада висловила свій намір щодо встановлення нового розміру орендної плати у мінімально визначеному законодавством розмірі. Саме по собі рішення не змінює умов договорів, укладених між сторонами, і не є підставою для стягнення орендної плати в іншому розмірі. Тобто жодних владних управлінських функцій спірним рішенням не здійснено. Зазначене рішення не є обов'язковим для виконання, а лише є підставою для ініціювання питання внесення змін до умов договорів земельних ділянок.

Також колегія суддів зазначає, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% відсотків нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

На це звертав увагу в своїй постанові від 02.12.2014 року Верховний суд України (справа 21-274а14).

Селищна рада в свою чергу не позбавлена права ініціювати внесення змін до договору щодо встановлення іншого розміру орендної плати в судовому порядку при недосягненні згоди з іншою стороною договору.

Матеріали справи свідчать лише про те, що після прийняття спірного рішення селищною радою вчинялися дії щодо досягнення згоди з орендарем земельних ділянок щодо підписання нових договорів, однак такої згоди досягнуто не було.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону із закриттям провадження у справі, з роз'ясненням позивачеві про право на звернення до суду на загальних підставах в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Брусилів" задовольнити частково, постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від "12" жовтня 2015 р. скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Б.С. Моніч

судді: А.В. Жизневська

Т.С. Котік

Повний текст cудового рішення виготовлено "28" грудня 2015 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Брусилів" вул.Чапаєва,буд.3,м.Брусилів,Житомирська область,12601

Представник Києнко Д.О.- АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Брусилівська селищна рада Житомирської області вул. 1 Травня, 50,смт.Брусилів,Житомирська область,12600

4-третій особі: - ,