ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
25 грудня 2015 року № 826/20934/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шулежка В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, за участю третьої особи - ОСОБА_1 про скасування постанови про арешт майна в частині та зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі - ТОВ «Кей-Колект», позивач) до Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції (надалі - Богунський ВДВС Житомирського МУЮ, відповідач), за участю третьої особи - ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , третя особа) про скасування постанови, якою накладено арешт на спірне нерухоме майно, а саме: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №33044556 від 13.09.2012р., в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язання винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває в іпотеці ТОВ «Кей-Колект», на підставі іпотечного договору від 28.09.2007р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ТОВ «Кей-Колект» має пріоритетне право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими особами.
Представник позивача у судове засідання не прибув, у позовній заяві зазначив про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідач явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, письмових заперечень та копії матеріалів, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов, суду не надав.
Третя особа або її уповноважений представник у судове засідання не прибули, письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог суду не надали.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали судом встановлено наступне.
Між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту №11225672000 від 28.09.2007р., згідно якого позичальнику надано споживчий кредит у розмірі 28 000 доларів США зі строком погашення до 28.09.2015р.
Для забезпечення виконання основного зобов'язання між сторонами укладено договір іпотеки від 28.09.2007р. згідно якого іпотекодатель передає в іпотеку нерухоме майно, саме квартиру № 19 загальною площею 36,86 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В подальшому, між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1 від 12.12.2011р. про відступлення права вимоги за зобов'язаннями відповідно до Додатку до договору факторингу, зокрема, і права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11225672000 від 28.09.2007р.
Разом із цим, із Інформаційної довідки з Державного реєстру прав від 08.07.2015р. позивачу стало відомо про накладення арешту на квартиру № 19, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Зокрема, 13.09.2012р. зареєстровано запис про обтяження - арешт квартири, що накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №33044556 від 13.09.2012р., виданої Богунським ВДВС Житомирського МУЮ, державний виконавець Рибальченко.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до положень ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно положень ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Відповідно до ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до ч. 6, 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".
Аналогічні положення містяться у ст. 572 Цивільного кодексу України, згідно якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель має право, у разі не виконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.
Як вбачається із роз'яснень Верховного Суду України, викладених у його ж листі від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.
Разом із тим ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч. 5 цієї норми у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (конкретні випадки визначені в частинах 1 - 4 указаної статті) арешт із майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
В силу положень ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
Згідно із ч. 4 цієї норми заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: 1) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 цього самого Закону). Вказані норми безпосередньо стосуються арешту як складової виконання рішення суду про задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.
Тобто, чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки. Проте є випадки, коли з такого майна повинен бути знятий арешт, зокрема, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
При цьому немає підстав відмовляти у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю факту реального порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання боржником на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя й не пов'язується з його існуванням, а отже, і порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
Враховуючи наведене вище, а також виходячи із суті іпотеки, визначення якої міститься в Законі України «Про іпотеку», позов про зняття арешту, накладеного державним виконавцем, підлягає задоволенню, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження".
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 09.07.2015р. по справі № К/800/54238/14 та від 22.09.2015р. по справі №К/800/20374/15.
Позивач зазначає, що вартість предмета іпотеки значно нижча заборгованості боржника перед ТОВ «Кей-Колект» як кредитором. Окрім того, право іпотеки виникло в позивача раніше, ніж оскаржуваною постановою накладено арешт на предмет іпотеки.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, обтяження предмету іпотеки зареєстроване 28.09.2007р. в той час як арешт квартири постановою Богунського ВДВС Житомирського МУЮ зареєстрований 13.09.2012р., тобто вже після реєстрації обтяження об'єкта іпотекою позивача.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, сума позики, надана АКІБ «УкрСиббанк» позичальнику за договором про надання споживчого кредиту №11225672000 від 28.09.2007р. складає 28 000,00 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 141 400,00 грн.
Відповідно до п. 1.1.1. договору іпотеки від 28.09.2007р. вартість квартири згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, видане КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24.09.2007р. №16029186, становить 18 923,00 грн.
Проте, як визначено в зазначеному договорі іпотеки, ринкова вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становить 227 270,00 грн.
Суд зазначає, що позивач не надав суду розрахунку загального розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, що забезпечена іпотекою, та не надав суду будь-яких доказів визначення ринкової вартості об'єкта іпотеки, а отже, суд приймає рішення на підставі наявних доказів.
Таким чином, дослідивши наявні докази, суд приходить до висновку, що вартість предмета іпотеки перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, позивачем не доведено суду протилежного, а отже, у суду відсутні законні підстави для скасування постанови про арешт квартири № 19 загальною площею 36,86 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання Богунського ВДВС Житомирського МУЮ зняти арешт із зазначеного об'єкта.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Беручи до уваги положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко
Судове рішення № 54752458, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 25.12.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 826/20934/15. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: