Ухвала суду № 54750462, 22.12.2015, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/2315/15-а

Провадження № 2-а/663/56/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНІ

22 грудня 2015 року Скадовський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Кустова О.Ю.

при секретарі Кліщ Л.П.

з участю прокурора Горщарука М.В.

адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Скадовську справу за адміністративним позовом прокурора Скадовського району Херсонської області в інтересах держави до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області, третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави звернувся до Лазурненської селищної ради Скадовського району з вказаним позовом посилаючись на те, що п. 5 рішення №829 від 20.05.2015 року відповідач вніс зміни в свої попередні рішення та дав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,0440 га. із земель запасу ФОП ОСОБА_2 під розміщення водних атракціонів поруч з пансіонатом «Маяк» смт. Лазурне, Скадовського району Херсонської області. Оскільки в порушення вимог ст.ст. 116, 124, 134 Земельного кодексу України (далі ЗК України) третій особі дано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою без проведення земельних торгів прокурор просив визнати протиправним та скасувати п. 5 вищевказаного рішення, вважаючи, що порушена передбачена законом процедура передачі земельної ділянки у користування.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові.

Представник Лазурненської селищної ради, а також ФОП ОСОБА_2 та його представник проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що ч. 1 Перехідних положень ЗК України визначено, що у разі погодження місця розташування обєкта або надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01.01.2008 року подальша передача таких земельних ділянок здійснюється без проведення земельних торгів. Просили у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, суд приходить до наступних висновків.

Прокурором в інтересах держави заявлено вказаний позов в порядку адміністративного судочинства.

Суд вважає, що в даному випадку виникли цивільно-правові відносини і вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як розяснив Пленум Вищого адміністративного суду України в п. 12 постанови № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 року, відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року , статті 148 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року власниками землі є держава, ОСОБА_3 Крим та територіальні громади. Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень. Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідно до статті 69 Закону України від 16 жовтня 1996 року "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Разом з тим відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_3 Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином для визначення підсудності справи суд має виходити з субєктного складу сторін, характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 6-7 постанови № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин. Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші).

Відповідно до ст. 9 Конституції України (яка є нормою прямої дії), чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином положення вищевказаної конвенції в частині «суду, встановленого законом» є нормами які мають вищу юридичну силу порівняно з нормами КАС України, рішенням Конституційного Суду України та розясненнями Пленумів вищих судів, підлягають застосуванню до спірних правовідносин і гарантують справедливий розгляд окремих категорій справ з дотриманням прав учасників судового розгляду.

Крім того, правові висновки Верховного Суду України (які в силу ст. 244-2 КАС України є обовязковими для усіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України) у справах № 21-544а14 від 16.12.2014, № 21-308а14 від 09.12.2014, № 21-493а14 від 11.11.2014, № 21-345а13 від 01.10.2013; № 21-291а11 від 09.04.2012; № 21-1041во10 від 14.02.2012; № 21-1042во10 від 14.02.2012 підтверджують висновок суду про те, що даний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Зокрема, у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 21-308а14 від 09.12.2014 суд зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Статтею 80 ЗК установлено, що субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. За змістом статей 2 та 5 ЗК Міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним субєктом земельних відносин. Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі субєкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій. Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС. У разі прийняття субєктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

У правовому висновку Верховного Суду України у справі № 21-544а14 від 16.12.2014 суд зазначив, що спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі і обовязок субєкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що даний спір не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування.

Процедура надання земельної ділянки від її початку (погодження місця розташування обєкта та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою) і до завершення (укладення договору оренди) за своєю суттю є формою розпорядження власником належною йому земельною ділянкою, а отже вказані правовідносини на будь-якій їх стадії є цивільно-правовими і будь-які спори щодо них мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України провадження в справі закривається з підстав встановлених ст. 157 КАС України, зокрема, коли справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 157 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за адміністративним позовом прокурора Скадовського району Херсонської області в інтересах держави до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області, третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Розяснити позивачу право звернутися з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства до Скадовського районного суду Херсонської області.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Скадовський районний суд Херсонської області протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя О. Ю. Кустов