Рішення № 54748460, 21.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/10247/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Таварткіладзе О.М.

суддів: Оверіної О.В., Кравця Ю.І.

при секретарі: Книгиницькому О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні власністю, шляхом виселення з житлового будинку без надання іншого жилого приміщення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до Роздільнянського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні власністю, шляхом виселення з житлового будинку, який знаходиться за адресою: Одеська область, м.Роздільна, вул.Київська, 15, без надання іншого жилого приміщення, мотивуючи це тим, що вона є власником будинку, розташованого за адресою: вул. Київська, №15, м.Роздільна Одеської області. На даний час в будинку проживає її онук ОСОБА_3 та його співмешканка ОСОБА_2, без реєстрації. Відповідачі ведуть аморальний спосіб життя, в добровільному порядку залишити житло не бажають, ОСОБА_3 рішенням суду з реєстрації знятий примусово. Вона неодноразово зверталася до органів влади та місцевого самоврядування із заявами про протиправну поведінку відповідачів, до них приймалися міри реагування, які бажаних результатів не дали. Тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 вересня 2015 року позов ОСОБА_5 - задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності, користуванні власністю ОСОБА_5, шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з будинку №15 по вулиці Київській у місті Роздільна Одеської області, що належить на праві власності ОСОБА_5, згідно свідоцтва про право на спадщину /ВАМ №205085 від 02.09.2003 року, реєстровий №3056.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що:

- на підставі заповіту, посвідченого ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою Одеської області 25.09.2001 року і зареєстрованого в реєстрі за № 4147, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7, померлого 05.10.2001 року, є ОСОБА_8, що проживає ІНФОРМАЦІЯ_3. Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з житлового будинку з господарчими спорудами, що знаходиться в м.Роздільна вул. Київська № 15, Одеської області, розташованого на земельній ділянці 2408 кв.м. На вказаній земельній ділянці знаходиться один глинобитний житловий будинок, зазначений в плані літерою «А», житловою площею 10,70 кв.м. та господарчі споруди: сарай «Б», сарай «В», сарай - «Г»;

- з свідоцтва про одруження виданого на підставі актового запису № 61, серії І-ЕД № 134939 від 26.07.2003року, вбачається, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, одружилась 26.07.2003 року з ОСОБА_9, та після одруження обрала прізвище «Унтіла»;

- право власності на житловий будинок за адресою: Одеської області, м.Роздільна, вул. Київська № 15, за ОСОБА_5, зареєстровано КП «Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості», що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав за № 31328740 від 16.09.2011 року;

- згідно технічного паспорта на житловий будинок за реєстраційним номером 11-56 від 05.09.2011 року власником будинку за адресою: Одеська область, м.Роздільна, вул. Київська, №15, являється ОСОБА_5;

- згідно домової книги підтверджується наявність запису в довідці, в будинку дійсно прописані власник будинку ОСОБА_5, її онука з правнучкою. Відповідач ОСОБА_3 знятий з реєстрації з відміткою «за рішенням суду»;

- факт проживання відповідача ОСОБА_3 та його співмешканки ОСОБА_2 без реєстрації за вищевказаною адресою підтверджується актом який склала комісія у складі заступника міського голови ОСОБА_10, депутата міської ради м. Роздільна ОСОБА_11 та начальника загального відділу ОСОБА_12 від 08.04.2015 року;

- 23.03.2015 року від ОСОБА_5, прийнято до ОСОБА_6 заяву про сварку із онуком ОСОБА_3 За наслідками проведеної перевірки встановлено, що на протязі останнього місяця між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 склалися неприязні стосунки, причиною яких є домоволодіння. Так 23.03.2015 року ОСОБА_5 приїхала до свого будинку, в який її не пускав ОСОБА_3, про що вона повідомила до ОСОБА_6 З ОСОБА_5 та з ОСОБА_3 проведена профілактична бесіда про необхідність вирішувати питання мирним шляхом або через суд (а. с. 22);

- 11.04.2015 року від ОСОБА_5, прийнято до ОСОБА_6 заяву про сварку із онуком ОСОБА_3 За наслідками проведеної перевірки встановлено, що дійсно між ОСОБА_3 та його бабусею відбулася сварка з приладу використання прибудинкової території. Під час сварки ОСОБА_3 дійсно висловлював образи на адресу ОСОБА_5, чим порушував громадський порядок і спокій, у зв`язку з чим ОСОБА_3 був притягнутий до відповідальності за ст. 173 КУпАП (а. с. 11);

Задовольняючи позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні власністю, шляхом виселення з житлового будинку без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні всі правові підстави для виселення відповідачів на підставі ст. 116 ЖК України., оскільки позивач надала докази, які б підтверджували систематичне порушення відповідачами правил співжиття, факти їх антигромадської поведінки та вжиття до них заходів попередження та громадського впливу, які виявились безрезультатними.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, згідно із ст. 31 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Зі змісту позову вбачається, що позивач обґрунтовуючи заявлені вимоги зазначила, що після того, як за рішенням суду її внука ОСОБА_3 було знято з реєстрації у її будинку, ОСОБА_3 покинув домоволодіння, але через деякий час повернувся і попросив дозволити йому тимчасово пожити у будинку. Позивач дозволила. Але ОСОБА_3 привів у будинок сторонню особу ОСОБА_2, яка без згоди позивача стала проживати у будинку позивача. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 разом пиячать, вчиняють сварки, висловлюють на її адресу образи, перешкоджають їй у користуванні будинком, добровільно виселитися зі зайнятого будинку не бажають. Одночасно позивачем позов обґрунтовано тим, що відповідачі не є членами сім`ї власника будинку. Також позивачем у якості обгрунтування заявлених вимог про виселення наведені норми законодавства і правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-158цс14 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю шляхом виселення з будинку і зняття з реєстрації.

Судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 9 ч. 4 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примішенням інакше, як з підстав і в порядку передбачених законом.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

Судом вірно встановлено, що позивач ОСОБА_5 є власником будинку № 15 по вул. Київська в м. Роздільна Одеської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 квітня 2003 року (а. с. 21).

Також судом встановлено, матеріалами справи підтверджується та сторонами справи не заперечується, що в будинку № 15 по вул. Київська в м. Роздільна Одеської області проживають ОСОБА_3 (внук позивача) та ОСОБА_2 (співмешканка ОСОБА_3П.).

Згідно зіст. 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Відповідно до п. 17постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» під час вирішення справ про виселення на підставі ст.116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Районний суд ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_3 з підстав ст. 116 ч.1 ЖК УРСР, не звернув уваги на те, що проведення міліцією профілактичних бесід з відповідачем на предмет недопущення протиправної поведінки для застосування ст. 116 ЖК Української РСР і виселення без надання іншого житлового приміщення не дають підстав, оскільки дана правова норма вимагає наявності дієвих заходів попередження та впливу на систематичні порушення у порядку, передбаченому актами, які визначають повноваження цих органів.

Відповідачі заперечують, що вони ведуть аморальний образ життя, що перешкоджають позивачу користуватися належним їй будинком, що систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим проживання позивача з ними в одному будинку.

Позивач заявила свої вимоги про виселення з підстав ч.1 ст. 116 ЖК України, тим, що відповідачі систематичо порушуючи правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. У якості обґрунтування заявлених вимог позивач вказала, що вона неодноразово зверталася до Роздільняського РВ ГУ МВС України в Одеській області на неправомірні дії відповідачів, зокрема: 26.08.2014 року щодо зловживання відповідачами алкогольними напоями, вчинення сварки, побиття її ОСОБА_3; 27.10.2014 року щодо побиття її ОСОБА_2; 23.03.2015 року та 11.04.2015 року щодо вчинення ОСОБА_3 сварки та лайки в образливій брутальній формі.

ОСОБА_5 звернулася до суду з аналогічним позовом про виселення відповідачів 29.10.2014 року (а. с. 46-47) і обґрунтовувала це тим, що відповідачі ведуть аморальний спосіб життя, перешкоджають їй у користуванні належним їй будинком. При цьому позивач навела у позові, що 26.08.2014 року вона зверталася до Роздільняського РВ ГУ МВС України в Одеській області із заявою, що її побив внук ОСОБА_3, а 27.10.2014 року із заявою, що її побила ОСОБА_2 співмешканка ОСОБА_3

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.11.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено у зв`язку із неподанням доказів , які б підтверджували систематичне порушення відповідачами правил співжиття, які роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку та безрезультатність заходів запобігання і громадського впливу. Судом встановлено і досліджено факт звернення ОСОБА_5 щодо неправомірних дій ОСОБА_2 Щодо ОСОБА_3 такого звернення не встановлено. Наявність прийнятого рішення стосовно звернення позивача щодо відповідачів судом на встановлена. Тобто судом не встановлені факти вини відповідачів у протиправній поведінці щодо позивача та/або щодо належного позивачу майна у вигляді домоволодіння, в якому проживають відповідачі. Також не встановлена вина відповідачів у порушенні правил співжиття, які роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку.

Не надано позивачем доказів про протиправну поведінку відповідачів з підстав звернення позивача 26.08.2014 року щодо зловживання відповідачами алкогольними напоями, вчинення сварки, побиття її ОСОБА_3; 27.10.2014 року щодо побиття її ОСОБА_2

З висновку Роздільняського РВ ГУ МВС України в Одеській області за наслідками перевірки звернення ОСОБА_5 від 23.03.2015 року не вбачається що факти викладені в заяві ОСОБА_5 про неправомірні дії ОСОБА_3 підтвердилися. Зокрема при перевірці встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відбулася розмова, але при цьому ОСОБА_3 ОСОБА_5 не ображав. З ОСОБА_5 та з ОСОБА_3 проведено профілактичну бесіду про те, що всі питання слід вирішувати мирним шляхом або через суд (а. с. 22).

У висновку Роздільняського РВ ГУ МВС України в Одеській області за наслідками перевірки звернення ОСОБА_5 від 11.04.2015 року зазначено, що ОСОБА_3 мав конфлікт з ОСОБА_5 під час якого висловлював на її адресу образи, чим порушив громадський порядок та спокій громадян, у зв`язку з чим ОСОБА_3 притягнутий до адміністративної відповідальності.

У відповіді Роздільняського РВ ГУ МВС України в Одеській області на адресу ОСОБА_5 щодо результатів розгляду її заяви від 11.04.2015 року також зазначено про те, що ОСОБА_3 притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП.

Відповідно до ст. 221 КУпАП прийняття рішення за 173 КУАП є компетенцією суду, а будь-якої постанови суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП або посилання на таку постанову, до справи не додано. Клопотання про таке витребування позивачем або представником в інтересах позивача не заявлено.

Будучи належним чином повідомленими позивача та представник в її інтересах в судове засіданні до суду апеляційної інстанції не з`явилися, про відкладення розгляду справи не клопотали, надали письмові заперечення проти апеляційної скарги без додання документів або клопотання про витребування доказів на підтвердження обставин, на які міститься посилання у позові.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень будь-які постанови суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності в порядку КУпАП відсутні.

В будь-якому разі з матеріалів справи відповідно до наведених обгрутувань вбачається, що ОСОБА_3 притягався до адміністративної відовідальності за заявою ОСОБА_5 один раз за наслідками її заяви від 11.04.2015 року. Що стосується заяви від 23.03.2015 року, то при перевірці викладені у заяві факти підтвердження не знайшли.

Тому само по собі проведення спільної профілактичної бесіди одночасно з ОСОБА_5 (заявницею) і з ОСОБА_3 (особою щодо протиправних дій якої подано заяву і яка не знайшла підтвердження) не може розцінюватися, як дієвий захід попередження та впливу на систематичні порушення у порядку, передбаченому актами, які визначають повноваження органів внутрішніх справ.

Заходи адміністративного попередження (також заходи адміністративного запобігання, адміністративно-запобіжні заходи) вид адміністративного примусу, визначені нормами адміністративного законодавства способи офіційного фізичного або психічного впливу уповноважених на те осіб на фізичних або юридичних осіб з метою профілактики або виявлення протиправних, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Особливості застосування заходів адміністративного попередження (запобігання) пов`язані з тим, що вони застосовуються за умови відсутності протиправного діяння; є профілактичними заходами; застосовуються з метою попередження, недопущення правопорушень; забезпечення громадського порядку і громадської безпеки під час надзвичайних ситуацій; попередження настання шкідливих наслідків у цих ситуаціях.

Від адміністративних стягнень і заходів адміністративного припинення відрізняються тим, що застосовуються за відсутності правопорушень. Однак незважаючи на профілактичний характер, ці заходи можуть бути застосовані в примусовому порядку. Заходи адміністративного попередження є досить різноманітними та застосовуються різними об'єктами в різних галузях суспільного життя.

В законодавстві України такі заходи передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення і Митним кодексом України, законами України про міліцію, про оперативно-розшукову діяльність, про Службу безпеки України, про дорожній рух тощо.

Чіткого переліку заходів адміністративного попередження не існує ані в законодавстві, ані в спеціалізованій літературі. Через це у законодавчих актах іноді трапляється плутанина, а в літературі іноді заходи адміністративного попередження називаються заходами припинення.

До заходів адміністративного попередження відносять:

перевірку документів; вимогу припинення окремих дій; огляд речей та/або особистий огляд; тимчасове обмеження доступу громадян до окремих ділянок місцевості; обмеження руху транспорту або пішоходів на окремих ділянках вулиць або автомобільних шляхів; закриття ділянок кордону; облік та офіційне застереження осіб; обстеження (в якості різновиду огляду); право входити на територію та в приміщення підприємств, установ, організацій, житлових та інших приміщень громадян; обмеження прав громадян, пов'язаних із станом здоров'я, введення карантину при епідеміях та епізоотіях; безоплатне використання транспортних засобів і засобів зв'язку в надзвичайних ситуаціях; ревізування, контроль, наглядові перевірки; внесення подання про усунення умов і причин, які сприяють вчиненню правопорушень; огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, а також за особами, засудженими до кримінального покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Незважаючи, що вказаний перелік не є вичерпним, судова колегія виходячи з конкретних обставин справи вважає, що проведення спільної профілактичної бесіди одночасно з ОСОБА_5 (заявницею) і з ОСОБА_3 (особою щодо протиправних дій якої подано заяву) в даному випадку не може бути розцінено, як дієвий захід попередження та впливу на систематичні порушення у порядку, передбаченому актами, які визначають повноваження органів внутрішніх справ і тому не надає підстав для застосування ст. 116 ЖК Української РСР і виселення без надання іншого житлового приміщення.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази та посилання про застосування до ОСОБА_3 і інших дієвих заходів попередження та впливу на систематичні порушення у порядку, передбаченому актами, які визначають повноваження судів, прокуратури, органів внутрішніх справ.

Не надано таких доказів та відсутні посилання про наявність застосування таких заходів і щодо ОСОБА_2

Відсутність доказів про систематичність порушень відповідачами правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку та відсутність доказів застосування заходів запобігання і громадського впливу без позитивних результатів унеможливлює застосування норми ч.1 ст. 116 ЖК України, які підстави для виселення відповідачів.

При таких обставинах у суду першої інстанції не було правових підстав для виселення ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з підстав ч.1 ст. 116 ЖК України.

Тому рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

При ухваленні нового рішення , судова колегія враховує, що позивач обґрунтовувала свої вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення також тим, що відповідачі самоправно вселилися у її будинок.

Відповідно до ч.3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Як вбачається з будинкової книги будинку № 15 по вул. Київській в м. Роздільна Одеської області ОСОБА_3 був зареєстрований у даному будинку 15.11.2005 року, як син дочки власника будинку і на той час вселився у будинок позивача, як її родич (внук) та член її сім`ї.

Отже, ОСОБА_3 правомірно вселився у будинок позивача.

У 2006 році ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в праві користування, володіння та розпорядження будинком, який належить їй на праві власності шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку, мотивуючи це тим, що відповідач веде непристойний спосіб життя та в утриманні будинку участі не приймає. Крім того, вона хоче продати будинок і реєстрація відповідача буде їй в цьому заважати.

Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.09.2006 року позов ОСОБА_5 - задоволено. Зобов`язано ВГІРФО ОСОБА_6 ГУМВС України в Одеській області здійснити зняття з реєстрації будинку № 15 по вул. Київській в м. Роздільна Одеської області ОСОБА_3

Тобто даним рішенням, яке сторонами та іншими особами оскаржено не було, фактично вирішено питання про зняття ОСОБА_3 з реєстрації. При цьому вимоги про виселення ОСОБА_3 судом взагалі не вирішувалися. Задоволення вимог про зняття з реєстрації обґрунтовувалося виключно тією обставиною, що реєстрація ОСОБА_3 порушує право ОСОБА_5, як власника, розпорядитися належним їй будинком.

Заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.09.2006 року, яким зобов`язано ВГІРФО ОСОБА_6 ГУМВС України в Одеській області здійснити зняття з реєстрації будинку № 15 по вул. Київській в м. Роздільна Одеської області ОСОБА_3 в частині зняття з реєстрації виконано у 2007 році.

Проте, незважаючи на зняття з реєстрації, ОСОБА_3 зі спірного будинку рішення про виселення ОСОБА_3 судом не ухвалювалося.

Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_3 добровільно залишив місце проживання і втратив право користування житловою площею в спірному будинку (рішення суду, яке вступило в закону силу), позивачем не надано.

В засіданні судової колегія ОСОБА_3 пояснив, що до 2003 року він проживав у Миколаївській області. Проте будинок був проданий його матір`ю та бабою і він разом з матір`ю та сестрою переїхали жити до баби - ОСОБА_5 за адресою: Одеська область, м. Роздільна, вул. Київська 15, де й прописалися.

Оцінюючи встановлені обставини, судова колегія вважає, що відсутні юридичні підстави для набуття висновку, що ОСОБА_3 вселився та проживає у будинку самоправно.

Тому обґрунтування позивача наведені у позові про виселення, щодо самоправного зайняття будинку ОСОБА_3 не можуть бути взятими до уваги, оскільки він вселявся у будинок, як родич та член сім`ї власника будинку (внук) і в розумінні ЦК України не втратив право користування жилим приміщенням в даному будинку.

В засіданні судової колегії ОСОБА_2 підтвердила, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з ОСОБА_3 та не заперечувала, що вона вселилася у будинок без згоди та без дозволу власника будинку ОСОБА_5

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за дерсою: АДРЕСА_1 та є власником в порядку безоплатної приватизації 1/5 частин у вказаній квартирі, що не заперечувалося самою ОСОБА_2 в засіданні судової колегії.

При таких обставинах вимоги ОСОБА_5 про виселення ОСОБА_2 з належного їй на праві власності жилого будинку підлягають задоволенню, а ОСОБА_2 виселенню з жилого будинку № 15 по вул. Київській в м. Роздільна Одеської області без надання іншого жилого приміщення .

Таким чином, судова колегія доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4, про скасування рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 вересня 2015 року та ухвалення нового рішення, відповідно до якого позов ОСОБА_5 слід задовльнитим частково та усунути їй перешкоди у здійсненні права власності, користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_2 з будинку № 15 по вулиці Київській у місті Роздільна Одеської області, що належить на праві власності ОСОБА_5, згідно свідоцтва про право на спадщину серії ВАМ № 205085 від 02.09.2003 року, реєстровий № 3056. В задоволенні вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3, про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні власністю, шляхом виселення з житлового будинку без надання іншого жилого приміщення слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 вересня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні права власності, користуванні власністю ОСОБА_5, шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з будинку № 15 по вулиці Київській у місті Роздільна Одеської області, що належить на праві власності ОСОБА_5, згідно свідоцтва про право на спадщину серії ВАМ № 205085 від 02.09.2003 року, реєстровий № 3056.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні власністю, шляхом виселення з житлового будинку без надання іншого жилого приміщення .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: О.В. Оверіна

ОСОБА_13