Ухвала суду № 54746459, 28.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/2055/14-ц 28.12.2015 28122015 28.12.2015

Провадження №22-ц/784/2856/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/2055/14-ц Головуючий І інстанції Уманська О.В.

Провадження № 22-ц/784/2856/15 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Крамаренко Т.В., Царюк Л.М.,

при секретарі Тищенко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Лізингова компанія «Автофінанс» про розірвання договору фінансового лізингу, стягнення комісії та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 19.07.2014 року в м. Новий Буг Миколаївської області між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» в особі її представника ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності за № 74 від 27.03.2014 року, було укладено договір фінансового лізингу за № 010301 на придбання трактора марки МТЗ-892 вартістю 95000 грн. В пункті 1.1 договору предметом лізингу є зазначений трактор МТЗ-892. Відповідно до умов договору за квитанцією за № 936.641.1 від 19.07.2014 року він сплатив на рахунок відповідача 19000 грн. Під час підписання договору фінансового лізингу за № 010301 на придбання трактора марки МТЗ-892 вартістю 95000 грн. він не встиг його вичитати та звернути увагу на протиріччя змісту пунктів 1.7 та 3.1.1, де зазначено, що предмет договору передається в користування протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів після авансового платежу 50% вартості предмету лізингу, а щодо зобов'язань передачі предмету лізингу зазначено: в порядку та на умовах встановлених даним Договором. Представник ОСОБА_2 при складанні зазначеного договору пояснив йому, що трактор буде поставлений через 7 днів після першого платежу, а для гарантії він формально зазначає інші умови в договорі про які позивач зазначив вище. 31 липня 2014 року після отримання листа від відповідача йому стало відомо, що представник відповідача завів його в оману та після того, як він ознайомився із змістом відгуків в Інтернеті відносно відповідача він зрозумів, що сторонами не досягнуто згоди з усіх цих умов та звернувся із листом до відповідача пр розірвання договору та в добровільному порядку повернути йому гроші в сумі 19000 грн. Відповідач своїм листом за № 598 від 27 вересня 2014 року відмовив йому в повернені сплачених ним грошей, а договір визнав розірваним. Також посилався на те, що договір фінансового лізингу за № 010301 між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Агросервіс»» від 19.07.2014 року на придбання трактора марки МТЗ-892 вартістю 95000 грн. за визначенням ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є нечесною підприємницькою практикою, якою є будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. На думку позивача за змістом підписаний між сторонами договір не відповідає вимогам ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 292 Господарського кодексу України, ст. 53, 203, 806-809 ЦК України, є удаваним щодо посередницьких дій з купівлі продажу трактора МТЗ-892. Обгрунтовуючи право на розірвання договору, позивач в тексті позовної заяви посилався на ст.1, п.2 ст.9, п.2 ст.17 Закону України «Про фінансовий лізинг», на ст. 4,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» та на ст. 203 ЦК України. Крім того, позивач зазначив, що інформація, яку він отримав на сайтах Інтернету, зі змісту договору та листів відповідача, у нього викликала сильні нервові хвилювання, що являється моральною (немайновою) шкодою. На підставі викладеного позивач просив суд розірвати договір фінансового лізингу за № 010301 між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Агросервіс» від 19.07.2014 року на придбання трактора марки МТЗ-892 вартістю 95000 грн., стягнути з відповідача на його користь гроші в сумі 19000 грн., моральні збитки в сумі 10000 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про розірвання договору фінансового лізингу, стягнення комісії та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Представник відповідача до судового засідання не зявився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 19.07.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу № 010301. За умовами вказаного договору, ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - трактор МТЗ 892 у власність та передати його у користування ОСОБА_1 в строк та на умовах цього договору. Пунктом 1.7 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу(50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу ( 3% від вартості предмета лізингу). Відповідно до п.1.2 Договору, вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору та розмір авансового платежу вказується в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною. Згідно додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 010301 від 19 липня 2014 року, загальна вартість предмета лізингу складає 190000 грн., платіж в розмірі 50% від вартості предмета лізингу складає 95000 грн., комісія за організацію та оформлення договору 19000 грн., комісія за передачу предмета лізингу 5700 грн.Позивачем було сплачено комісію за організацію та оформлення договору в розмірі 19000 грн.

Також суд виходив з того, що у відповіді на звернення позивача про розірвання договору фінансового лізингу, відповідач листом № 598 від 27 вересня року повідомив позивача про розірвання договору лізингу з 07.08.2014р., однак у поверненні комісії відмовив, оскільки відповідно до умов п. 10.11 ст. 10 договору лізингу ці кошти не повертаються. При дослідженні судом тексту договору фінансового лізингу № 010301 від 19 липня 2014 року було встановлено, що істотні умови договору містяться в наступних його пунктах: п.1 предмет лізингу,п.2 строк дії договору та строк лізингу, п. 8 лізингові платежі. Кожен аркуш договору разом з додатками підписано сторонами, тобто позивач мав реальну можливість ознайомитися з умовами договору, зокрема щодо предмету договору, порядку і розмірів сплати комісій та інших платежів за договором. Зазначені обставини свідчать про досягнення сторонами згоди щодо всіх умов, викладених в договорі, а також про те, що позивач погодився на укладання договору саме на викладених в договорі умовах.

Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" має основний вид економічної діяльності - фінансовий лізинг. Позивачем же не було надано доказів того, що відповідач здійснює нечесну підприємницьку діяльність, тобто проводить агресивну заборонену форму підприємницької практики, що заборонено ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проаналізувавши встановлені обставини по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що з боку відповідача не було порушено умови договору в частині зобов'язання передати предмет договору у користування лізингоодержувачу, так як позивач не виконав зі свого боку умови договору щодо сплати обов'язкового платежу в розмірі 50% від вартості предмета лізингу, який складає 95000 грн., та комісії за передачу предмета лізингу у розмірі 5700 грн.Тому суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог про розірвання договору з цих підстав, а такожпро стягнення з відповідача на користь позивача 19000грн.

Встановивши безпідставність зазначених вище вимог позивача, суд дійшов висновку про необґрунтованість його позовних вимог і в частині стягнення моральної шкоди.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті рішення. При цьому апеляційний суд враховує, що згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. По справі заявлено вимогу саме про розірвання договору через неналежне виконання відповідачем умов договору щодо передачі предмету лізингу, а не про визнання його недійсним. При цьому позивач в позовній заяві посилався на норми Закону України «Про фінансовий лізинг», які вже не діяли на час укладення сторонами спірного договору, так як Законом України від 11 грудня 2003р. були внесені зміни до Закону України «Про лізинг» і даний Закон був викладений в новій редакції. Ч.2 ст. 17 нового закону не передбачає положення, що у разі порушення умов договору лізингу суб'єкти мають право вимагати розірвання договору у встановленому законодавством України порядку. Іншу редакцію має і ст.7 чинного на час укладення сторонами спірного договору. Стаття 7 чинної редакції Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає умови відмови від договору лізингу. Зокрема, Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. При цьому відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Ст. 9 чинного Закону України «Про фінансовий лізинг», на відміну від попередньої редакції цього Закону також не передбачає права на розірвання договору лізингу, якщо з вини лізингодавця у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, не передано лізингоодержувачу об'єкт лізингу. Розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача передбачене п.3 ч.1 ст. 11 чинного Закону України «Про фінансовий лізинг», яка передбачає, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках. Ст. 651 ЦК України передбачена можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Згідно п. 1.7 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу(50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу ( 3% від вартості предмета лізингу). П.4.1 договору також передбачено, що лізингодавець передає предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання авансового платежу на свій поточний рахунок та комісії за передачу предмета лізингу. Оскільки позивачем не надано доказів того, що ним сплачено передбачені п.1.7 та п. 4.1 договору платежі, а також того, що після цього відповідач відмовився передати йому предмет лізингу у передбачений законом чи договором строк, то суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність істотного порушення договору відповідачем, а отже і про відсутність підстав для розірвання договору саме з цих підстав.

Посилання позивача на те, що працівником відповідача він був запевнений, що трактор буде поставлено йому через 7 днів після першого платежу, не підтверджена належними та допустимими доказами по справі. Пояснення ж сторони по справі не можуть бути прийняті як докази по справі, так як враховуючи положення ст. 58,59 ЦПК України про належність та допустимість доказів, а також положення ст. 57 ЦПК України про те, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків, пояснення апелянта в даному випадку, які отримані не за процедурою допиту свідків (ст. 184 ЦПК України) не можуть використовуватися як засіб доказування.

Ст. 652 ЦК України передбачені підстави розірвання договор у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У цьому випадку позивачу слід було довести зміну таких обставин, які сторони при укладенні договору визначили як істотні, а також те, у чому саме вони змінились і чому зміна обставин є істотною. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач, з урахуванням положень процесуального законодавства щодо обов'язку доказування, повинен був довести, зокрема впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане. Крім того, позивач повинен був довести наявність одночасно чотирьох умов, перелічених у ч. 2 ст. 652 ЦК України у розрізі конкретної ситуації, акцентуючи, яким чином виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, чого позивачем зроблено не було.

В той же час зміна або розірвання договору згідно ч. 1 ст. 651 ЦК Українидопускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторони дійшли згоди про розірвання договору, тому на даний час він є розірваним.

Посилання позивача на порушення відповідачем ст. 18 та ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а також на те, що відповідачем здійснюється нечесна підприємницька практика, яка є агресивною, як на підставу для розірвання договор, є необґрунтованою, так як наслідком цих порушень може бути визнання договору недійсним, а не розірвання договору, але позивачем вимоги про визнання спірного договору недійсним заявлено не було.

Посилання позивача як на підставу саме для розірвання спірного договору на те, що він був введений в оману працівниками відповідача, є необґрунтованим, так як згідно ст. 230 ЦК України обман щодо обставин, які мають істотне значення, здійснений однією із сторін по відношенню до другої сторони договору є також підставою для визнання правочину недійсним, а не для розірвання договору. Однак, вимог про визнання договору недійсним, по даній справі заявлено позивачем в установленому законом порядку не було.

Некоректним є також посилання позивача на ст. 292 Господарського кодексу України, так як вона не регулює правовідносини, які склалися між сторонами, оскільки згідно ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не відмовлявся від послуг свого представника, що він не розривав з ним договір, що суд неправильно зазначив про це в рішенні суду, а також про те, що неявка його представника до судового засідання не є доказом його незаконних дій, не є підставою для скасування рішення, так як дані обставини не вплинули на правильність прийнятого судом рішення, оскільки судом, як убачається зі змісту рішення, цими обставинами не обґрунтовувалася відповідність заявлених вимог позивача вимогам закону. Крім того, згідно технічного запису судового засідання від 03.09.2015р. позивач надав згоду на розгляд справи у відсутності свого представника, надавши на запитання головуючого відповідь про те, що він відмовляється від послуг представника.

Доводи апеляційної скарги про те, що в тексті рішення неправильно зазначено, що представник відповідача повторно не зявився до судового засідання, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, а позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, то суд вважав за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів, не є підставою для скасування рішення, так як порушення норм процесуального закону, навіть якщо воно мало місце, є підставою для скасування рішення тільки тоді, коли це вплинуло на правильність прийнятого судом рішення, чого в даному випадку не сталося.

Не повідомлення представника позивача про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування рішення за умови, що позивач приймав участь у розгляді справи і не заперечував проти розгляду справи за відсутності його представника.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач має вади зору і не бачить на одне око, що з ним не було окулярів і це є доказом того, що він не зміг ознайомитися із змістом запропонованого йому договору та зрозуміти його зміст, також не є підставою для задоволення вимог саме про розірвання договору фінансового лізингу. При цьому апеляційний суд враховує і те, що позивач не попередив про це представника відповідача, що позивача ніхто із працівників відповідача не примушував підписувати договір негайно, що позивач міг спочатку ознайомитися з ним, а вже потім у інший день підписати його чи ні, але позивач цього не зробив. Не надав позивач суду також доказів того, що він не може читати без окулярів. Більш того, він не посилався на ці обставини ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції. Суд же розглядає позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення суду не має, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з позовом про визнання договору фінансового лізингу недійсним з підстав, передбачених законом, якщо він вважає, що цим договором порушено його права споживача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303,307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді