Рішення № 54742340, 29.12.2015, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/5811/15-ц

Провадження №2/265/2419/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Міхєєвої І.М.,

при секретарі Федоровій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ ПриватБанк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № MRІРGK11060011 від 13.09.2006 року в розмірі 22000 доларів США. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до умов укладеного договору № MRІРGK11060011 відповідач ОСОБА_1 отримав у ПриватБанку кредит у розмірі 22000 доларів США на термін до 09.09.2021р. зі сплатою відсотків за користування кредитом. Умови погашення кредиту відповідачем належним чином не виконувалися, внаслідок чого утворилася заборгованість перед ПАТ КБ «Приватбанк», яка станом на 05.08.2015 року становить - 18684,39 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 15209,89 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2374,23 доларів США, заборгованості по комісії за користуванням кредиту в сумі 456,12 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в сумі 644,15 доларів США.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити. В останнє судове засідання не зявилась, надавши заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов визнав частково, та пояснив, що припинив сплачувати кредит у повному обсязі у звязку з початком бойових дій. В останнє судове засідання не зявився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, де зазначив, що визнає позов в частині стягнення заборгованості за кредитом та процентів.

Представник відповідача ОСОБА_3, яка дії на підставі договору, позовні вимоги визнала частково та пояснила, що відповідач втратив роботу після початку бойових дій, тому не сплачував кредит в повному обсязі. В останнє судове засідання не зявилась, надавши заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши письмові матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

13.09.2006 року між сторонами укладений кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 22000 доларів США на термін до 09.09.2021р. зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Умови погашення кредиту відповідачем ОСОБА_1 належним чином не виконувалися, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 05.08.2015 року становить - 18684,39 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 15209,89 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2374,23 доларів США, заборгованості по комісії за користуванням кредиту в сумі 456,12 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в сумі 644,15 доларів США, що підтверджено розрахунком заборгованості за кредитним договором від 13 вересня 2006 року.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тому належним виконанням зобовязань за Кредитним договором є оплата кредиту, відсотків, комісії в тому розмірі, в ті терміни, і в тій валюті, як було передбачено договором.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у звязку з чим грошове зобовязання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України, зобовязання повинно бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Згідно ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобовязаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у п.п. 3-7 ч.2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій. В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

При цьому, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Натомість, приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобовязань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

В Постанові Верховного Суду України за № 6-145цс14 від 24 вересня 2014 року, зазначено, що вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті. Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України було видано ПАТ «ПриватБанк» банківську ліцензію № 22 від 5 жовтня 2011 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 порушив умови Кредитного договору, тобто не вносив щомісячні платежі, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем станом на 05.08.2015 року, яка становить 18684,39 доларів США, у звязку з чим суд вважає, що зазначена сума заборгованості підтверджена відповідним розрахунком та підлягає стягненню з нього, а тому частково задовольняє позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк».

Суд вважає, що до правовідносин, що склались між сторонами необхідно також застосувати Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року з змінами та доповненнями від 12 лютого 2015 року.

Відповідно до преамбули Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

В пункті 5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» №405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання цього Закон, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року за № 1275-р було затверджено Перелік нанесених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно п.20 ч.1 цього Розпорядження м.Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 постійно проживає у м. Маріуполі, тобто постійно проживає у зоні АТО, а тому на нього розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст.11 Прикінцевих та перехідних положень визначено, що термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Даний Закон набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, опублікований 14 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» №197.

Аналізуючи вказаний Закон, суд приходить до висновку, що позивач не мав права нараховувати відповідачу пеню та штраф на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитним договором від 13.09.2006 року,починаючи з 14 квітня 2014 року, тому суд відмовляє позивачу в цій частині. А саме, не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 644,15 доларів США.

Таким чином, оскільки відповідач умови кредитного договору не виконує, підлягає стягненню з останнього на користь позивача сума заборгованості в розмірі 18040,24 доларів США, що за курсом 21,71 відповідно до службового розпорядження НБУ від 05.08.2015р. складає 391653,61 грн., яка складається з: 15209,89 доларів США -заборгованості за кредитом; 2374,23 доларів США - заборгованості по нарахованим відсоткам; 456,12 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом.

Відповідно дост. 88 ЦПК, в звязку з задоволенням позову, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 3654 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 527, 530, 536, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 88, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: 49094 місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок №50, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111, МФО 305299, заборгованість станом на 05.08.2015 року за кредитним договором № MRІРGK11060011 від 13.09.2006 року в розмірі 391 653 (триста девяносто одна тисяча шістсот пятдесят три) гривні 61 коп., а також судовий збір у розмірі 3654 гривні.

В задоволенні інших вимогвідмовити

Рішення суду може бути оскаржено особами, які брали участь у розгляді справи в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя _______І.М. Міхєєва