Рішення № 54742113, 25.12.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/7334/15-ц

2/264/3904/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"25" грудня 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д. В., при секретарі Мащенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення компенсації втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки її виплати та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що він працював у ПрАТ «Азовелектросталь». Після звільнення остаточний розрахунок із позивачем по заробітній платі був проведений лише 29 вересня 2015 року. Крім того, відповідач протиправно не сплачує компенсацію втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати у розмірі 5842,66 грн. У звязку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за весь час затримки з 29.07.2015р. по 30.09.2015 року із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 155,11 грн. за 47 середньомісячних робочих днів, у сумі 7290,19 грн. Також зазначає, що у звязку із порушенням його права на заробітну плату йому була завдана моральна шкода, розмір якої позивач оцінює у 1000,00 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати у розмірі 5842,66 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 29.07.2015р. по 30.09.2015 р. у розмірі 7290,19 грн., моральну шкоду у сумі 1 000,00 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 292,32 грн.

У подальшому позивач зменшив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати у розмірі 5754,10 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 29.07.2015р. по 25.12.2015 р. у розмірі 16441,66 грн., моральну шкоду у сумі 1 000,00 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 292,32 грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких позов визнав частково. Пояснив, що заборгованість з виплати заробітної плати перед позивачем була сплачена платіжними дорученнями від 25.09.2015 року у сумі 11430,86 грн., від 28.09.2015 року у сумі 8001,60 грн., від 29.09.2015 року на суму 18670,39 грн. Зазначив, що розмір компенсації втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати становить 5754,10 грн. та погодився із розрахунком середньоденної заробітної плати, наданим позивачем, у розмірі 155,11 грн. В решті частини позовні вимоги не визнав.

Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про час і місце слухання справи, у судове засідання не прибув з невідомих причин, тому за наявності письмової згоди позивача суд вважає можливим постановити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Згідно із статтею 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обовязки, в рівній мірі кореспондується обовязок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивач в період часу з 12.07.2006 року по 28.07.2015 року працював у відповідача, що підтверджується записами в його трудовій книжці.

28.07.2015 р. позивач був звільнений з підприємства за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України.

За період роботи позивача йому нараховувалась заробітна платня.

Обома сторонами не заперечується, що заборгованість по заробітній платі у повному обсязі була виплачена позивачці 29.09.2015 року шляхом перерахування грошових коштів на загальну суму 38102,85 грн. на його банківський рахунок.

Позивачем надано власний розрахунок компенсації, розмір якої становить 5754,10 грн.

Натомість, відповідачем також надано розрахунок суми компенсації за період з листопада 2014 року по квітень 2015 року в загальній сумі 5754,10 грн.

У випадку порушення встановлених строків виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу статтями 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати» встановлено обовязок підприємства будь-якої форми власності здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів. Така компенсація громадянам провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.

Аналогічні норми закріплені в статті 34 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону України «Про оплату праці»).

Суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713.

З наведених положень суд приходить до висновку, що нарахована відповідачем сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати в розмірі 5754,10 грн. є невідємною частиною заробітної плати позивача, яка має бути виплачена працедавцем в день звільнення разом зі всіма виплатами, що належать працівнику.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обовязок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася та остаточний розрахунок при звільненні проведений не був, оскільки на сьогоднішній день мається заборгованість у виді компенсації за затримку виплати заробітної плати в сумі 5754,10 грн.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Станом на день прийняття цього рішення відповідачем не надано до суду доказів, які б свідчили про виплату заборгованості по заробітній платі перед позивачем, тому розрахунок середнього заробітку має відбуватися по день постановлення рішення, як просить позивач.

У звязку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, тобто за період з наступного дня після звільнення з 29.07.2015р. по день прийняття рішення судом 25 грудня 2015 року, оскільки фактичного розрахунку до сьогоднішнього часу проведено не було.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за частиною 3 пункту 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем був наданий до суду власний розрахунок середньоденної заробітної плати за останні два календарних місяці роботи, що передували дню звільненню.

Згідно наданого позивачем розрахунку середньоденна заробітна плата позивача становить 155,11 грн.

Відповідач у своїх письмових запереченнях повністю погодився із розрахованим позивача розміром середньоденного заробітку у сумі 155,11 грн. і не заперечував цю обставину та не наполягав на її доведенні згідно вимог ст. 61 ЦПК.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Крім того, нормами ст. 10, 11 ЦПК України закріплено такі принципи цивільного судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, які полягають в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також за принципом диспозитивності суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на вказані принципи та обставини того, що суд не може вийти за межі позовних вимог позивача, який в своєму позові наполягає на розмірі середньоденного заробітку в розмірі 155,11 грн., а відповідач повністю визнає вказаний розмір, тому вказана обставина не підлягаю доведенню іншими доказами, та вважається судом встановленою у зазначеному розмірі - 155,11 грн.

За даними представленого відповідачем графіку № 1 для працюючих в одну зміну з робочим днем тривалістю 8,2 години (8 год. 12 хв.) на 2015 рік середньостатистична кількість робочих днів за період з дня після звільнення з 29.07.2015р. по 25.12.2015р. складає 106 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 29.07.2015р. по 25.12.2015р. складає 16441,66 грн. (106 днів х 155,11 грн.).

Законних підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, для зменшення сум середнього заробітку у суду не має, оскільки відсутній спір між сторонами про розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

За таких обставин та положень закону, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає задоволенню складає 16441,66 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок не своєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 1000,00 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у її житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 300 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 79 ЦПК України до судових витрат належать, у тому числі, витрати на правову допомогу.

Як вбачається із матеріалів справи, витрати на правову допомогу, понесені позивачем, а саме складання позовної заяви, підготовка пакету документів для звернення особи до суду, складання запиту на отримання відомостей про заробіток, графік робіт особи, проведення розрахунку середнього заробітку та консультація складають 292,32 грн. Позивач має право на відшкодування судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Виходячи з наведеного, суд вважає, що позивачем не надано достатніх доказів у підтвердження витрат, повязаних зі складанням адвокатом запиту на отримання відомостей про заробіток, графік робіт ОСОБА_1 а тому вважає достатньою суму у відшкодування судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача у розмірі 243,60 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у сумі 487,20 грн. за вимоги майнового характеру та 487,20 грн. за вимоги немайнового характеру, а всього 974,40 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 174, 209, 212-215, 218 , 224 ЦПК України, ст.ст. 115, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати», суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення компенсації втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки її виплати та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який мешкає та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2, компенсацію втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати у сумі 5754,10 грн. (пять тисяч сімсот пятдесят чотири гривні 10 коп.).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який мешкає та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2015 року по 25.12.2015 року у сумі 16441,66 грн. (шістнадцять тисяч чотириста сорок одна гривня 66 коп.), з утриманням ПрАТ «Азовелектросталь» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який мешкає та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2, у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у сумі 300,00 (триста) грн., а також судові витрати на правову допомогу у розмірі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.

Рішення може бути переглянуто судом, який його прийняв, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд рішення може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Іншими особами, які беруть участь у справі, на рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д. В. Кузнецов