Ухвала суду № 54736956, 22.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/7756/15 Головуючий 1-ї інстанції - Шелест І.М.

Справа № 646/5658/15-ц Доповідач - Бровченко І.О.

Категорія - про надання послуг

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Піддубного Р.М., Карімової Л.В.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - приватного підприємства юридичної компанії «Право груп» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюз Тревел», ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства «Банк Контракт» про розірвання договору, визнання його окремих положень недійсними, відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнив та просив суд визнати договір на туристичне обслуговування №161/н від 27 листопада 2014 року (далі - спірний договір) розірваним; визнати п.5.2. вказаного договору таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст.203 ЦК України та є недійсним; стягнути солідарно з ТОВ «Ньюз Тревел» та ПАТ «Контракт» на користь позивача спричиненні збитки в розмірі 40913, 01 грн., моральну шкоду в розмірі 40913, 01 грн., штраф, пов'язаний з відмовою від договору в розмірі 40913, 01 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача спричинені збитки в розмірі 2736,99 грн., моральну шкоду в розмірі 2736,99 грн., штраф, пов'язаний з відмовою від договору в розмірі 2736,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27 листопада 2014 року між ТОВ «Ньюз Тревел» від імені, за рахунок та за дорученням якого, на підставі агентського договору діє фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено спірний договір №161/н про туристичне обслуговування. Згідно вказаного договору, туроператор ТОВ «Ньюз Тревел» зобов'язався надати туристичні послуги з подорожі до Тангале, Шрі Ланка в період з 25 січня 2015 року по 07 лютого 2015 року, а позивач зобов'язався сплатити за туристичний продукт 2580 доларів США та 70 доларів на оплату туристичних віз. Позивач на виконання умов договору сплатив 43650 грн. через турагента ФОП ОСОБА_2

Відповідно до агентського договору № 0314/6 від 14 березня 2011 року укладеного між турагентом та туроператором, турагент зобов'язується за дорученням та від імені туроператора за винагороду здійснювати посередницьку діяльність по укладанню договорів на туристичне обслуговування з третіми особами (туристами). Туроператором за надання туристичних послуг за договором був виставлений рахунок-фактура № SF-280678 від 26 листопада 2014 року на суму 40913, 01 грн., різниця між фактично сплаченою позивачем сумою та виставленою туроператором складає 2736, 99 грн., що є оплатою послуг турагента.

17 січня 2015р. позивача було повідомлено письмовою заявою турагента про скасування всіх турів Туроператора з 17 січня 2015 року, в тому числі туру, замовленого та оплаченого позивачем, у зв'язку з відмовою туроператора надавати туристичні послуги.

Враховуючи викладене, посилався на спричинення моральної та матеріальної шкоди, а також на наявність підстав для розірвання спірного договору. Крім того, вважав п.5.3.Договору несправедливими відносно споживача послуг, а тому просив застосувати аналогію права та стягнути з відповідачів на підставі п.5.3. вказаного договору штраф, який згідно умов договору підлягає стягненню з туриста у разі відмови від договору. Також просив визнати недійсним п.5.2. спірного договору, за умовами якого відмова туроператора до моменту початку надання узгоджених туристичних послуг не може бути підставою для пред'явлення вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на його невідповідність вимогам ст.203 ЦК України.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір на туристичне обслуговування № 161/н від 27 листопада 2014 року. Стягнуто з ТОВ «Ньюз Тревел» на користь ОСОБА_1 спричинені збитки в сумі 43650 грн. У задоволені позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - приватне підприємство юридична компанія «Право груп» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - приватного підприємства юридичної компанії «Право груп» задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтями 10, 11, 58, 60, 179, 212, 213 ЦПК України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій статті 179 ЦПК України, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Згідно ст. 565 Цивільного кодексу України, гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України, визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно із ч. ч. 1, 2 статті 20 Закону України «Про туризм», за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Згідно із частиною 3 статті 20 Закону України «Про туризм», договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону.

Частиною 10 статті 20 Закону України «Про туризм» передбачено, що якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не при ступив до виконання зобов'язань за договором.

Згідно із частинами 1, 2 статті 32 Закону України «Про туризм», за неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Отже, майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків.

Також частиною 1 статті 33 Закону України «Про туризм», встановлено, що суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із частиною 13 статті 20 Закону України «Про туризм», права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Агентські відносини регулюються главою 31 Господарського кодексу України, відповідно до частин першої, другої статті 297 якого за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові № 6-42цс13 від 03 липня 2013 року, майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та з вини якого замовнику (туристу) завдано збитків. У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни, відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб'єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 27 листопада 2014 року між ТОВ «Ньюз Тревел» від імені, за рахунок та за дорученням якого на підставі агентського договору діяла фізична особа-підприємець ОСОБА_2, та ОСОБА_1 було укладено спірний договір №161/н про туристичне обслуговування. Згідно вказаного договору, туроператор ТОВ «Ньюз Тревел» зобов'язався надати туристичні послуги з подорожі до Тангале, Шрі Ланка в період з 25 січня 2015 року по 07 лютого 2015 року, а позивач зобов'язався сплатити за туристичний продукт 2580 доларів США та 70 доларів на оплату туристичних віз. Позивач на виконання умов договору сплатив 43650 грн. через турагента ФОП ОСОБА_2, що підтверджується копією товарного чеку б/н від 26 листопада 2014 року та від 11 грудня 2012 року (т. 1 а.с. 47-48).

17 січня 2015 року позивача письмово повідомлено про скасування туроператором всіх турів, починаючи з 17 січня 2015 року, в тому числі туру, оплаченого позивачем.

17 січня 2015року позивач звернувся до туристичного агента з заявою про повернення сплачених коштів за договором на туристичне обслуговування.

З урахуванням того, що ТОВ «Ньюз Тревел» підтвердив заявку позивача, надіслав рахунок-фактуру до оплати та відповідна сума була перерахована на рахунок ТОВ «Ньюз Тревел», суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_2 як турагент забезпечив бронювання туристичного продукту і матеріальний збиток в розмірі вартості ненаданих послуг був завданий позивачу не з вини турагента ФОП ОСОБА_2, а з вини туроператора ТОВ «Ньюз Тревел».

Враховуючи викладене, суд вважав доведеними підстави для розірвання договору на туристичне обслуговування № 161/н від 27 листопада 2014 року з підстав відмови ТОВ «Ньюз Тревел» від надання туристичних послуг та стягнення на користь позивача сплачені ним за договором кошти.

Що стосується позовних вимог про визнання п.5.2. вказаного договору таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, і є недійсним, та стягнення з ТОВ «Ньюз Тревел» штрафу, суд вважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони не передбачені умовами укладеного між сторонами у справі договору. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність для цього правових підстав.

Також, суд вважав, що позовні вимоги до ПАТ «Банк «Контракт» не підлягають задоволенню, виходячи з того, що за гарантією №1162/10-Г ПАТ Банк «Контракт» виступив гарантом ТОВ «Ньюз Тревел» в якості фінансового забезпечення цивільної відповідальності принципала перед бенефіциром, якими є туристи за договорами на туристичне обслуговування, укладеними між бенефіциарами та принципалом.

Гарантія №1162/10-Г припинила свою дію 01 листопада 2014 року у зв'язку з невиконанням принципалом своїх договірних зобов'язань. Про дані обставини було повідомлено принципала листом. Крім того, ПАТ Банк «Контракт» листом від 25 листопада 2014 року повідомив про зазначені вище обставини Державне агентство України з туризму та курортів (вих. № листа 102/03-5682 від 25 листопада 2014 року), яке відповідно до п. 4 ст. 8 «Положення про Державне агентство України з туризму та курортів», затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 444/2011, здійснює контроль за додержанням ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності.

Крім того, як вбачається зі змісту Гарантії, сума гарантії сплачується туристу, у разі порушення процесу про визнання принципала банкрутом внаслідок виникнення обставин неплатоспроможності Принципала відповідно до чинного законодавства та невиконання принципалом своїх договірних зобов'язань перед туристом. Тобто відповідальність гаранта перед туристами за договорами на туристичне обслуговування, укладеними з ТОВ «Ньюз Тревел», наступає при одночасному дотриманні двох умов: невиконання ТОВ «Ньюз Тревел» своїх договірних зобов'язань та порушення процесу про визнання ТОВ «Ньюз Тревел» банкрутом. Належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення процесу про визнання ТОВ «Ньюз Тревел» банкрутом суду у встановленому ЦПК України порядку не надано. З огляду на те, що стосовно ТОВ «Ньюз Тревел» провадження про банкрутство не було порушене, то і підстав для здійснення виплат за гарантією немає.

Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з наступного.

Пунктом 5.2 договору на туристичне обслуговування від 27 листопада 2015 року встановлено, що у випадку відмови у виконанні договору зі сторони туроператора до моменту початку надання узгоджених туристичних послуг це не може бути підставою для подання/пред'явлення вимоги про відшкодування моральної шкоди туристом.

На підставі Закону України «Про захист прав споживачів» моральна шкода, яка заподіяна споживачу, виплачується лише у разі, якщо така шкода заподіяна продукцією, яка є небезпечною для життя і здоров'я людей.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 Цивільного кодексу України.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 р. № 5, від 27 лютого 2009 р. № 1) надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до ст. 711 Цивільного кодексу України (в редакції Закону № 3390-VI), шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень гл. 82 цього Кодексу.

Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені § 3 гл. 82 Цивільного кодексу України.

Тобто у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо така завдана майну споживача або шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.

Що ж стосується доводів викладених в апеляційній скарзі, наведені на її обґрунтування, то ці доводи апелянта в даному випадку процесуальне рішення суду, прийняте по суті розглянутого ним питання не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного його вирішення та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - приватного підприємства юридичної компанії «Право груп» відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді -