Постанова № 54732451, 25.12.2015, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/2323/15-а

25 грудня 2015 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді : Мужика І.І.

секретаря: Кушнірчук М.Д.

з участю позивача : ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії,-

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії.

В судовому засіданні позивач по справі ОСОБА_1 позов підтримав з мотивів викладених в позовній заяві, яку просить задоволити та визнати дії управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області неправомірними.

Представник відповідача-управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області ОСОБА_4 позов не визнала і просить в його задоволенні відмовити, оскільки він безпідставний.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.71 КАС України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог та зясувавши фактичні обставини справи, перевіривши матеріали справи приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ст.2 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду для оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Зі змісту ст.71 КАС України випливає, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності його рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них та їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач по справі в силу норм ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, то застосуванню при розв'язанні спору підлягають норми ч.2 ст.71 КАС України, де зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак, є підставою для задоволення адміністративного позову.

У відповідності з вимогами ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими та важкими умовами праці, за Списками №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених КМ України, і за результатами атестації робочих місць.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМ України від 12.08.1993 року №637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058 ІV (далі Закон № 1058) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Пенсійне забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, здійснюється згідно з Тимчасовою Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 року.

Відповідно до ст.1 зазначеної Угоди, громадяни сторін,що домовляються, які працювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав, мають право на пенсію по старості(за віком) зокрема, чоловіки-по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі (далі Указ від 10 лютого 1960 року), постанови ОСОБА_5 Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року N 148 Про порядок застосування Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 26 вересня 1967 року (№ 1908400-67) Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

За приписами наведеної норми (в редакції Закону №32-V від 26.07.2006 року) пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є пнесіонером по віку і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області з 25.04.2015 року, де йому нараховується та виплачується пенсія.

Даний факт не заперечили сторони по справі.

В період часу з 30.01.1978 року по 20.09.1979 року позивач працював у БУ-49 «Мегіон Нафтопродукт» на посаді каменяра 3-го розряду.

Вищевказане підприємство знаходилося на території м. Мегіон Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області (РФ), яке згідно постанови ОСОБА_5 Міністрів СССР від 10.10.1967року №1029 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах крайньої Півночі і в місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» віднесене до місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі.

У період часу з 24.09.1979 року по 27.05.1983 року позивач працював у тресті «Тюменьгеолбуд» Мегіонського будівельного управління на посаді каменяра 3-го та 4-го розрядів.

Вищевказане підприємство знаходилося на території м. Мегіон Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області (РФ), яке згідно постанови ОСОБА_5 Міністрів СССР від 10.10.1967 року №1029 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах крайньої Півночі і в місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» віднесено до місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі.

Весь стаж роботи позивача на вищевказаних підприємствах підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці від 19.08.1972 року з посиланням на дату та номер наказів про прийняття та звільнення з роботи.

Проте, відповідач при обчисленні страхового стажу позивача по справі не врахував того, що він має право на пільгове обчислення стажу за час роботи в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі і відмовив позивачу у зарахуванні стажу у вищевказаних підприємствах як пільговий, а саме один рік 6 місяців за один рік роботи у такій місцевості.

18.11.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок йому пенсії з врахуванням в півторакратному розмірі його стажу у місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі. Однак, відповідач відмовився зробити позивачу перерахунок стажу, про що повідомив його листом №205/З-15 від 20.11.2015 року (ас.13).

Суд, вважає, що дії відповідача щодо відмови у перерахунку позивачу трудового стажу на пільгових умовах є неправомірними і необгрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до положень п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Для таких осіб працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені:

-Указом Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 10 лютого 1960року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі»,

-ОСОБА_5 Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 10.02.1960року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі»»,

-Указом Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 26 вересня 1967року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що «робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в умовах та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей держави, на умовах укладених ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк більше 5- років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зарахувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих місцевостях».

Пунктом 3 постанови ОСОБА_5 Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 10 лютого 1960року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі до 01 березня 1960року зарахувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01 березня 1960 року за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1960 року за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.»

Пунктом 3 Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» було скорочено тривалість трудового договору, який дає право на отримання пільг, які передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної ОСОБА_5 Союзу РСР від 10 лютого 1960року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» з 5-ти до 3-ох років.

Відповідно до положень підпункту 2 пункту 5 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмово трудового договору, або довідки в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користуються пільгами передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

З вищевказаного вбачається, що для зарахування пільгового обчислення стажу в півторакратному розмірі не потрібні інші документи в сукупності, а потрібно хоча б один із них.

На підтвердження пільгового стажу позивачем було подано до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області трудову книжку. Крім того, було подано довідку про заробітну плату видану МБУ тресту «Сургутгеолбуд» (правонаступником БУ-49 «Мегіон Нафтопродукт» та у тресті «Тюменьгеолбуд» Мегіонського будівельного управління) у яких вказано місце знаходження підприємств, де працював, районні коефіцієнти та північну надбавку, що є підтвердженням права на пільговий стаж.

Відповідно до ч.4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Згідно з ч.2 ст. 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до абз. 2,3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

З вищенаведених норм міжнародних угод, підписаних Україною та РФ, вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993року передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01 січня 1991 року.

У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства Російської Федерації. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється згідно законодавства України.

Неврахування відповідачем пільгового права на півторакратне обчислення стажу позивача суперечить також положенням Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року на отримання, гарантованої міжнародною Угодою, пенсії в більшому розмірі. Відповідно до Конституції України та чинного законодавства України, міжнародна угода, ратифікована Верховною ОСОБА_5 України має перевагу над чинним законодавством України, в тому числі і в галузі пенсійного забезпечення.

Статтею 6 даної Угоди визначено, що для встановлення права на пенсію, громадянам держав - учасниць Угоди, враховується трудовий стаж набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Виходячи з положень п. 5 Прикінцевих положень Закону України « Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» відповідач на підставі трудової книжки позивача та представлених довідок зобовязаний був провести пільгове обчислення трудового стажу позивача за період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі в півтора кратному розмірі.

Судом встановлено, що позивач по справі разом з своєю сімєю в період часу з 1978 року по 1997 рік постійно проживали спочатку в м. Нижневартовськ, а згодом з 1980 року в АДРЕСА_1 (згодом перейменовану на вул. Перемоги) Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області. РФ. У паспортах були відповідні записи про реєстрацію місця проживання у Росії. Однак, паспорти колишнього СРСР були замінені на паспорти громадян України, де записи про місце проживання в м. Мегіон відсутні. Підтвердженням того, що позивач по справі разом із сімєю постійно проживали в м. Мегіон Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області РФ є наступні документи, що свідчать про постійне проживання сімї, а саме: свідоцтво про народження сина ОСОБА_6, 09.01.1983 року в м. Мегіон Тюменської області РФ, актовий запис №51(ас.31).

Даний факт не заперечили сторони по справі.

Тобто, судом достовірно встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 постійно проживав і працював на території Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області РФ.

Суд вважає неправомірним незарахування заробітної плати з дня призначення позивачу пенсії, а саме з 25.04.2015 року на підставі наданої ним довідки про заробітну плату видану 28.09.2011 року Архівним відділом м. Мегіон за №З-92 за період його роботи з січня місяця 1978 року по травень місяць 1983 року на підставі особових рахунків БУ тресту «Сургутгеолбуд» (правонаступник БУ-49 «Мегіон Нафтопродукт», а також у тресті «Тюменьгеолбуд» Мегіонського будівельного управління).

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та у відповідності до ст. 22 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У своїй відповіді №169/З-15 від 09.10.2015р. відповідач посилається на ст. 40 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». У вищевказаному законі вказано, що заробітна плата за періоди роботи до 1 липня 2000 року, може бути врахована при обчисленні пенсії за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами (ас.11).

Однак, подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування"» (далі Порядок).

Пунктом п. 2.1. Порядку передбачено, що для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

При зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивачем було подано довідку про заробітну плату видану 28.09.2011 року архівним відділом м. Мегіон за №З-92 за період роботи з січня місяця 1978 року по травень місяць 1983 року. Із довідки про заробітну плату вбачається, що вони видані на підставі форми-35 оп.2 та особових рахунків і дані про заробітну плату підтвердилися. У зв»язку з цим управління Пенсійного фонду України у Надвірнянському районі Івано-Франківської області мало взяти до уваги дані довідки та здійснити перерахунок пенсії позивачу з 25 квітня 2015 року.

А тому суд, оцінюючи в сукупності здобуті докази по справі прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

На підставі ст.ст.18, 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

ОСОБА_5:

Позов ОСОБА_1 Івановича- задоволити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Надвірнянському районі Івано-Франківської області щодо обчислення страхового стажу ОСОБА_1 за період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 30.01.1978 року по 27.05.1983 року без врахування права на пільгове обчислення стажу за роботу в таких місцевостях.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Надвірнянському районі Івано-Франківської області здійснити з 25.04.2015 року обчислення трудового стажу ОСОБА_1 в пільговому обчисленні (зарахувати кожний рік роботи за один рік і шість місяців) період роботи з 30.01.1978 року по 27.05.1983 року в БУ-49 «Мегіон Нафтопродукт» та в тресті «Тюменьгеолбуд» Мегіонського БУ, які знаходяться в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Надвірнянському районі Івано-Франківської області щодо неврахування при призначенні пенсії ОСОБА_1 заробітної плати згідно довідки архівного відділу м. Мегіон від 28.09.2011 року № 3-92 Тюменської області РФ.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Надвірнянському районі Івано-Франківської області здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум пенсії ОСОБА_1 починаючи з 25.04.2015 року з урахуванням розміру заробітної плати, вказаної у довідці, виданої архівним відділом м. Мегіон від 28.09.2011 року №3-92 Тюменської області РФ, а також виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку до виникнення обставин, з якими закон пов»язує виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ст. 186 КАС України через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя Мужик І.І.