Рішення № 54726655, 25.12.2015, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/1003/15-ц

Провадження № 2/0158/415/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2015 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Корецької В.В.

при секретарі Процик Л.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мисливське господарство «Звірівське» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державного підприємства «Мисливське господарство «Звірівське» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що з 01.06.2012 року вона працювала на посаді єгеря Державного підприємства «Мисливське господарство «Звірівське».

Наказом директора даного підприємства №8-к від 08.04.2015 року її було звільнено із займаної посади згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Однак, в порушення ст.ст. 47, 49 КЗпП України, у день звільнення їй не було видано копію наказу, трудової книжки та довідки про розмір її заробітної плати. Трудову книжку вона отримала на її письмову вимогу лише 15.05.2015 року.

Вважає таке звільнення безпідставним, оскільки порушень трудової дисципліни вона не порушувала, доган та стягнень не має, тому звільнення її за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не відповідає вимогам закону.

Разом з тим, у звязку з незаконним діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягає у втраті нормальних життєвих звязків, використанні додаткових зусиль для організації свого життя, створенні перешкод у працевлаштуванні, що призвело до душевних страждань.

Тому просить скасувати наказ ДП «Мисливське господарство «Звірівське» №8-к від 08.04.2015 року про звільнення її за п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновити її на посаді єгеря, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.04.2015 року по 23.12.2015 року в сумі 25 672, 94 грн., а також завдану моральну шкоду в сумі 2500 грн.

Відповідачем ОСОБА_4 підприємством «Мисливське господарство «Звірівське» було подано заперечення на позовну заяву, відповідно до якого в задоволенні позову просить відмовити повністю, вказуючи на те, що позивача звільнено з посади єгеря на законних підставах, що стверджується відповідними актами відсутності ОСОБА_1 на роботі, відмову її від надання пояснень, наказами про оголошення догани, табелями обліку використання робочого часу, які свідчать про відсутність позивача на роботі без поважних причин, тому вимоги позивача про поновлення на роботі, виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та безпідставними.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, кожен зокрема, позов підтримали та просили задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві та уточненні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні заявлених вимог з підстав, наведених у запереченні на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

У відповідності до ч. 6 ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ч. 6 ст. 5-1 КЗпП Україну, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу статтей 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищенаведених законодавчих норм, визначальним чинником, який дає підстави для кваліфікації невиходу працівника на роботу як прогул є відсутність поважних причин невиходу працівника на роботу. На це вказує й Верховний Суд України у п. 24 своєї Постанови від 06.11.1992 року за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зазначивши, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом встановлено, що у період з 01.06.2012 року по 08.04.2015 року позивач ОСОБА_1 працювала на посаді єгеря Державного підприємства «Мисливське господарство «Звірівське», про що свідчать записи у трудовій книжці серії ВХ № 610624 /а.с. 6/.

З матеріалів справи слідує, що комісією ДП «Мисливське господарство «Звірівське» неодноразово було складено акти відносно позивача ОСОБА_1, щодо її відсутності на робочому місці в робочий час, на підставі яких останню було притягнуто до дисциплінарної відповідальності /а.с. 45-47, 51, 54-56, 58-59, 61/.

Як вбачається з тексту наказу № 8-к від 08.04.2015 року, ОСОБА_1 було звільнено через відсутність на роботі протягом 8 годин робочого часу 26.03.2015 року без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за 65 календарних днів (за період з 01.06.2014 року по 08.04.2015 року) та заборгованості по заробітній платі за лютий-березень 2015 року /а.с. 44/.

Окрім того, 26.03.2015 року складено акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 09:00 год. до 17:30 год., а згідно акту від 27.03.2015 року, на вимогу директора підприємства, остання відмовилася від пояснень причин її відсутності на роботі /а.с. 62-63/.

Згідно актів від 08.04.2015 року, ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки і розрахункових коштів в касі підприємства, тому її було повідомлено про перерахування розрахункових коштів на зарплатну банківську картку /а.с. 64-65/.

Відсутність єгеря ОСОБА_1 у зазначені в актах дні та час підтверджується також табелями обліку використання робочого часу за 2014 та 2015 роки /а.с. 132-138/.

08.04.2015 року зборами первинної профспілкової організації ДП «Мисливське господарство «Звірівське» було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за систематичні прогули без поважних причин, відмову від пояснень таких причин, наявністю догани та суворої догани з попередженням, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що складено протокол № 3 /а.с. 66/.

Разом з тим, з пояснень позивача ОСОБА_1 слідує, що 26.03.2015 року хоча й вона була в апеляційному суді Волинської області в м. Луцьк, однак її відсутність на роботі не перевищила 3-ох годин, оскільки перебувала в Луцьку та повернулася на роботу автомобілем разом з ОСОБА_5, який, будучи допитаним в якості свідка в судовому засіданні підтвердив даний факт.

Окрім того, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні вказала на те, що вона залишила робоче місце без поважних на те причин і не повідомляла про її відсутність 26.03.2015 року керівництво ДП «Мисливське господарство «Звірівське».

Однак, судом не беруться до уваги покази свідка ОСОБА_5 про те, що він підвозив позивача ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області 26.03.2015 року та забирав її, оскільки вони є суперечливим, так як свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні вказав на те, що бачив як ОСОБА_1 приїхала автомобілем не з ОСОБА_5, а з ОСОБА_7, який був учасником судового процесу в Апеляційному суді Волинської області.

Також, свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які працюють єгерями на суміжних з ОСОБА_1 обходах, в судовому засіданні пояснили, що 26.03.2015 року не бачили останню на її обході, а свідок ОСОБА_11 ствердив, що оскільки він працював мисливствознавцем ДП «Мисливське господарство «Звірівське», то 26.03.2015 року дав доручення старшому єгерю ОСОБА_12 перевірити наявність єгеря ОСОБА_1 на підзвітному їй обході, і за результатами перевірки було встановлено відсутність останньої на обході, що і підтвердив свідок ОСОБА_12, вказавши що з даного приводу він написав доповідну на імя директора.

З письмових пояснень свідка ОСОБА_13, яка працює бухгалтером ДП «Мисливське господарство «Звірівське» вбачається, що 26.03.2015 року на протязі дня ОСОБА_1 в конторі підприємства не зявлялася та не повідомляла про свою можливу відсутність цього дня, також старший єгер ОСОБА_12 декілька разів на день перевіряв обходи, за які відповідає ОСОБА_1, однак останню там не зустрічав. Відповідно комісією було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 09:00 год. до 17:30 год.

Окрім того, судом також не беруться до уваги твердження позивача та його представника про те, що позивач не порушила трудового розпорядку, оскільки графік роботи єгерів передбачено розділом 5 «Трудових відносин, режиму праці та відпочинку», де робочий день розпочинаєть з 09:00 год. до 18:00 год. з перервою на обід з 13:00 год. до 14:00 год., і у звязку з виробничою необхідністю для цієї категорії працівників встановлений ненормований робочий день /а.с. 204-208/, оскільки ненормований робочий день це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням), і дані трудові відносини регулюються правилами, визначеними внутрішнім трудовим розпорядком, які затверджені трудовим колективом за поданням керівника даного підприємства.

Відтак, з наведеного слідує, що позивач ОСОБА_1, працюючи єгерем на ДП «Мисливське господарство «Звірівське», будучи відсутньою на робочому місці 26.03.2015 року більше трьох годин, діяла умисно, всупереч вимогам трудової дисципліни, нехтуючи правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також правовими нормами, що регулюють трудову дисципліну, діяла у справах, що не були предметом доручення її безпосереднього керівника, і у своє виправдання відмовлялася від будь-яких пояснень, нехтуючи вимогам свого безпосереднього керівника.

Разом з тим, позивачем та його представником не доведено, і не надано належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 26.03.2015 року менше трьох годин.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки, судом не було встановлено порушення трудового законодавства при звільненні позивача, тому вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 57, 60, 88, 212-215 ЦПК України, на підставі ст. 40, 139, 140, 142, 149, 237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мисливське господарство «Звірівське» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Ківерцівський районний суд до апеляційного суду у Волинській області протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб які були відсутні під час проголошення рішення, з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя ківерцівського районного суду В.В. Корецька