Рішення № 54726193, 24.12.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2015 р.Справа № 922/6107/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Благодатне", с. Благодатне 3-я особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія", м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридично-консалтингова компанія "ОСОБА_1 груп", м. Київ про визнання недійсним договору за участю представників:

позивача - не з'явився

1-го відповідача - ОСОБА_2, довіреність №7 від 24.11.2015 р.

2-го відповідача - ОСОБА_3, довіреність №9/д від 01.12.2015 р.

3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Благодатне" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" (1-го відповідача) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридично-консалтингова компанія "ОСОБА_1 груп" (2-го відповідача) про визнання недійсним договору №2 уступки права вимоги від 11.09.2015 р., укладеного між відповідачами. Позивач також просить суд стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 1 218,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, тому правовідносини за ним повинні регулюватися нормами ст. 350 ГК України та ст. 1077 ЦК України. Таким чином, позивач вважає, що даний договір суперечить положенням ст. ст. 1077-1079 Цивільного кодексу України, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу вимог ст. 215 ЦК України.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причину неявки суду не повідомив. У попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представники відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнають, просять в позові відмовити.

Представник 2-го відповідача подав до суду клопотання (вх.№50820 від 21.12.2015 р., №51216 від 23.12.2015 р.) про долучення доказів, які долучено до матеріалів справи.

3-я особа (Міністерство аграрної політики та продовольства України) про дату, час і місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, в судове засідання своїх повноважних представників не направила, про причини неявки суду не повідомила, витребуваних документів до суду не подала.

У судовому засіданні 08.12.2015 р. було оголошено перерву до 14.12.2015 р.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2015 р. між "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" ТОВ, в особі генерального директора ОСОБА_1, що діє на підставі Статуту (Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридично-консалтингова компанія "ОСОБА_1 груп", в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту (Цесіонарій), керуючись ст. ст. 512-519 ЦК України, було укладено договір №2 уступки права вимоги.

Позивач вважає, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, тому правовідносини за ним повинні регулюватися нормами ст. 350 ГК України та ст. 1077 ЦК України. На цій підставі позивач стверджує, що даний договір суперечить положенням ст. ст. 1077-1079 Цивільного кодексу України, а тому є підстави для визнання його недійсним в силу вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідачі, в свою чергу, просять у позові відмовити. Наполягають на тому, що спірний договір містить ознаки договору купівлі-продажу права вимоги, не є договором факторингу, а тому вимоги позивача про визнання договору недійсним є неправомірними і такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши надані сторонами матеріали справи та проаналізувавши вищенаведені доводи позивача, суд вважає їх хибними, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому за умовами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 31.08.2015 р. по справі №922/4832/15 було прийнято до розгляду заяву ТОВ "АТД "Українська генетична компанія" та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Петровського" про порушення справи про банкрутство ДП "Благодатне" (код ЄДРПОУ 22994509).

Після прийняття до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство ДП "Благодатне", між "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" ТОВ (Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридично-консалтингова компанія "ОСОБА_1 груп" (Цесіонарій), керуючись ст. ст. 512-519 ЦК України, було укладено договір №2 уступки права вимоги від 11.09.2015 р. (далі - договір), за умовами п. 1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає новим кредитором за договором купівлі-продажу № 368 від 02.11.2009 року укладеним між Цедентом, "Агроторговельний Дім "Українська генетична компанія" Товариством з обмеженою відповідальністю і Державним підприємством "Благодатне" (Боржник). За даним договором Боржник - ДП "Благодатне" повинно сплатити на користь ТОВ "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" 26400,00 грн. основного боргу, 1 223,80 грн. річних, 2 323,20 грн. інфляційних втрат. Крім того Цесіонарій набуває право нарахування та стягнення з Боржника в подальшому усіх штрафних та фінансових санкцій за вищезазначеним договором купівлі-продажу № 368 від 02.11.2009 р. Безспірність заборгованості за цим договором підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 18.01.2012 р. у справі № 5023/10115/11. Також, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає новим кредитором стосовно стягнення боргу понесених судових витрат у сумі 1411,50 грн., який виник на підставі рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2012 р. у справі № 5023/10115/11. До нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав.

Таким чином, за умовами договору до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридично-консалтингова компанія "ОСОБА_1 груп" (2-го відповідача у даній справі) перейшло право вимоги кредитора "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" ТОВ до Державного підприємства "Благодатне" за договором купівлі-продажу № 368 від 02.11.2009 р., укладеним між "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" ТОВ та ДП "Благодатне".

Суд також встановив, що ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі №922/4832/15, яка набрала законної сили, було замінено ініціюючого кредитора - ТОВ "АТД "Українська генетична компанія" на ТОВ "Юридично-консалтингова компанія "Стратег-Груп", у зв'язку з укладенням в тому числі договору уступки права вимоги №2 від 11.09.2015 р., який є предметом розгляду даної справи.

Дану ухвалу суду ДП "Благодатне" не оскаржувало, що в свою чергу, свідчить про те, що ДП "Благодатне" погодилось з заміною кредитора ТОВ "АТД "Українська генетична компанія" на ТОВ "Юридично-консалтингова компанія "Стратег-Груп".

Втім, ДП "Благодатне" звернулось до суду з даним позовом про визнання недійсним договору уступки права вимоги №2 від 11.09.2015 р.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст спірного договору уступки права вимоги № 2 від 11.09.2015 р., суд встановив, що сторони чітко зазначили, що укладають його керуючись нормами ст. ст. 512-519 ЦК України.

Уступка права вимоги - це двосторонній оплатний/безоплатний абстрактний розпорядчий правочин, який носить самостійний характер, укладається між первісним та новим кредитором і передбачає перехід до останнього зобов'язальних прав вимоги.

Суд зазначає, що законодавством не передбачено принципових обмежень щодо можливості відступлення права вимоги після винесення судового рішення про стягнення боргу на користь первісного кредитора. Винесення судового рішення не впливає на зміст зобов'язання і не змінює його природи. В даному випадку уступка права вимоги була підставою процесуального правонаступництва.

Крім того, договір, за яким виник борг ДП "Благодатне" перед "АТД "Українська генетична компанія" ТОВ не містить заборони на відступлення права вимоги.

Передача права вимоги (цесія) являє собою заміну кредитора в зобов'язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за угодою (ч. 1 ст. 512 ЦК України). За підсумками укладання угоди новий кредитор одержує всі права першого кредитора у зобов'язанні, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України). Договори відступлення права вимоги можна охарактеризувати зокрема як, договори купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги тощо. Суди переважно кваліфікують договори відступлення права вимоги як договори купівлі-продажу права вимоги (інформаційний лист ВАС України від 11.12.2013 р. № 1713/12/13-13, в якому адміністративним судам було запропоновано керуватися постановою ВАС України від 19.11.2013 р. № КУ800/17433/13 у справі № 2а-7912/12/1370). У даному рішенні було відзначено, що право вимоги як майновий об'єкт цілком відповідає законодавчо встановленим критеріям, що використовуються для позначення поняття активу. Такий об'єкт виникає в результаті минулих подій, а від його використання очікується вигода у вигляді його погашення коштами чи в інший спосіб.

У бухгалтерському обліку оборотні активи визначені як кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. З розділу І НП(С)БО 1). При цьому дебіторська заборгованість визнається різновидом оборотних активів.

На підставі викладеного, ВАС України у вказаному рішення дійшов висновку, що дебіторська заборгованість (а отже, і право вимоги як еквівалент поняття "дебіторська заборгованість") для цілей оподаткування є оборотним активом, тобто товаром.

Згідно зі ст. 350 Господарського кодексу України придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ).

Законодавством також передбачено порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Договори відступлення права вимоги і факторингу важливо розмежувати, оскільки факторинг відноситься до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"), які можуть надавати лише банки чи юридичні особи, які є фінансовими установами (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

Договір факторингу можна охарактеризувати з правової позиції, як комплексний договір, елементом якого є цесія (відступлення права вимоги), або як симбіоз кредитного договору (фінансування) і договору про надання послуг.

З огляду на вищевикладені приписи закону і умови спірного договору, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку, між сторонами договору не було домовленості про надання фінансових послуг. Спірний договір носить ознаки договору купівлі-продажу права вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу.

В той же час, статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищевикладені обставини та приписи закону, суд дійшов висновку про те, що договір про відступлення права вимоги № 2 від 11.09.2015 р. не суперечить вимогам закону. За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ДП "Благодатне" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 2 від 11.09.2015 р. неправомірними і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір при відмові в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 11, 203, 205, 215, 218, 509, 512-519, 628, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, ст. 350 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 29.12.2015 р.

Суддя ОСОБА_5