Постанова № 54721298, 28.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2015 р. Справа№ 910/21999/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

ОСОБА_1

при секретарі Романовій Ю.М.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2 (довіреність №28 від 04.04.2014 р.)

від відповідача ОСОБА_3 (довіреність №477 від 15.12.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»

на рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р.

у справі №910/21999/15 (суддя Якименко М.М.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про стягнення з відповідача 595283,13 грн. основного боргу, 106510,64 грн. пені, 6130,24 грн. 3% річних та 90302,45 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 595283,13 грн. основного боргу, 106510,64 грн. пені, 6130,24 грн. 3% річних, 90302,45 грн. інфляційних втрат та 15964,54 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в частині стягнення 56458,08 грн. основного боргу, 8131,06 грн. пені, 513,27 грн. 3% річних, 10144,56 грн. інфляційних втрат та 1358,57 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним зясуванням обставин справи, їх недоведеністю, невідповідністю висновків, що викладені у рішенні, до фактичних обставин справи, а також неправильним застосуванням процесуальних норм, що призвело до ухвалення необґрунтованого та неправосудного рішення.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити в частині стягнення 56458,08 грн. основного боргу, 8131,06 грн. пені, 513,27 грн. 3% річних, 10144,56 грн. інфляційних втрат та 1358,57 грн. судового збору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.06.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (покупець) укладено договір поставки №8649К, за умовами якого постачальник зобовязується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору, у відповідності до замовлення, супровідної документації і прийнятих сторонами змін і доповнень до договору, що є невідємною частиною даного договору.

30.12.2012 р. між позивачем та відповідачем укладено договір на виробництво та поставку товарів власної торгової марки №СТМ0051/13, за умовами п. 2.1. якого постачальник зобовязується на замовлення покупця виготовляти та передавати йому у власність, товар (Додаток № 2а - специфікація) за торгівельними марками, перелік яких наведений в додатку № 1 відповідно до умов договору, а покупець зобовязується прийняти та оплатити належно виготовлений та поставлений товар.

27.03.2013 р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №11815К, за умовами п. 2.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість в порядку і на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі.

Відповідно до п. 3.5. договору №8649К, оплата за товар здійснюється покупцем протягом 40 календарних днів, за умови що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні на адресу покупця протягом не більше, ніж 7 днів з дня поставки в разі їх коригування чи дооформлення.

Згідно п. 8.1.1. договору №11815К, покупець оплачує поставлений постачальником товар по закінченню 50 календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Відповідно до п. 4.5 договору №СТМ0051/13, оплата за товар проводиться протягом 45 календарних днів з дати поставки товару до розподільчого центру або торгівельної точки покупця за умови, що постачальник поставив товар у строк, що визначений договором.

Договір поставки №8649К від 01.06.2010 р., договір на виробництво та поставку товарів власної торгової марки №СТМ0051/13 від 30.12.2012 р. та договір поставки №11815К від 27.09.2013 р. далі разом по тексту договори поставки.

На виконання умов вказаних договорів поставки в період з 07.03.2014 р. по 15.06.2015 р. позивачем поставлено та передано у власність, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 648290,95 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Згідно п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково оплачено вартість отриманого від відповідача товару в розмірі 53007,82 грн.

Однак, внаслідок порушення відповідачем зобовязання щодо оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 595283,13 грн.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобовязання виконав належним чином, поставив та передав у власність відповідачу товар за відповідну плату згідно умов договорів поставки, а відповідач в порушення умов договорів поставки не сплатив у повному обсязі на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 595283,13 грн.

Зважаючи на встановлені обставини справи, а також на те, що відповідач розміру позовних вимог не спростував, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 595283,13 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 106510,64 грн. пені.

Згідно п. 7.2. договору №8649К, у випадку порушення термінів оплати товарів, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п. 10.1. договору №11815К, у разі порушення стороною договору строків виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов'язання, за кожний день прострочення.

Згідно п. 8.2. договору №СТМ0051/13, у разі порушення стороною договору строків виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов'язання, за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (п. 2.1).

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача 106510,64 грн. пені, за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6130,24 грн. 3% річних та 90302,45 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2., 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць (п.п. 3.1., 3.2.).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1.).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 6130,24 грн. 3% річних та 90302,45 грн. інфляційних втрат є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача, зазначених в апеляційній скарзі, щодо отримання товару за видатковими накладними, колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи характер існуючих між сторонами правовідносин, поставка товару здійснювалась позивачем відповідачу згідно долучених до матеріалів справи договорів. Легітимність останніх сторонами не заперечується, відтак доводи апеляційної скарги про те, що поставка частини товару була здійснена за накладними та без врахування специфікації, колегією суддів оцінюється критично. Адже накладні містять посилання на відповідний договір. Товар був прийнятий відповідачем без зауважень. А вимог, щодо повернення товару не висував.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним зясуванням обставин справи, їх недоведеністю, невідповідністю висновків, що викладені у рішенні, до фактичних обставин справи, а також неправильним застосуванням процесуальних норм, що призвело до ухвалення необґрунтованого та неправосудного рішення, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р. у справі №910/21999/15 залишити без змін.

Справу №910/21999/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

СуддіС.Я. Дикунська

ОСОБА_1