Постанова № 54721174, 23.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2015 р. Справа№ 910/13962/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

ОСОБА_1

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю № 48/15 від 03.12.2015

від відповідача:не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуПриватного підприємства «Інтертон»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015

у справі № 910/13962/15 (суддя Отрош І. М.)

за позовомПублічного акціонерного товариства «Старокиївський банк»

до Приватного підприємства «Інтертон»

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про звернення стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті № 6/З-2013 від 08.04.2013, а саме, на майно (товари в обороті), що знаходяться за адресою: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44-Е, в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором № 6-2013 від 08.04.2013 у загальній сумі 26 332,25 грн., з яких:

- заборгованість за кредитом в сумі 20 128,12 грн.;

- заборгованість за відсотками (процентами) в сумі 2 880,51 грн.;

- пеня за прострочення сплати (повернення) кредиту в сумі 1 654,37 грн.;

- пеня за прострочення сплати відсотків (процентів) в сумі 319,69 грн.;

- штраф на несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 006,41 грн.;

- штраф за несвоєчасну сплату відсотків (процентів) в сумі 343,15 грн.

При цьому, в прохальній частині позову позивач просить визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором № 6-2013 від 08.04.2013, в звязку з чим позивач, відповідно до укладеного з відповідачем договору застави товарів в обороті № 6/З-2013 від 08.04.2013, має право стягнути зазначену заборгованість шляхом звернення стягнення на спірне майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2015, повний текст якого підписаний 03.08.2015, у справі № 910/13962/15 позов задоволено повністю. Способом реалізації предмету іпотеки суд першої інстанції встановив продаж його на публічних торгах.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт наявності у відповідача заборгованості за спірним кредитним договором у заявленій до стягнення сумі, з огляду на що позивач, відповідно до приписів чинного законодавства, має право звернути стягнення на предмет застави за укладеним з відповідачем договором застави товарів в обороті № 6/З-2013 від 08.04.2013.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство «Інтертон» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/13962/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційний скарзі відповідач послався на те, що оспорюване рішення прийняте при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, викладені в ньому висновки не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема, щодо наявності суми боргу по кредиту, а також неврахування судом першої інстанції тієї обставини, що мало місце прострочення кредитора (позивача по справі) внаслідок невиконання ним свого обовязку, а тому прострочення з боку відповідача по справі відсутнє.

Ухвалою від 21.10.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтертон» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

08.04.2013 позивач як кредитор та відповідач як позичальник уклали кредитний договір № 6-2013 (далі Кредитний договір) (а.с. 13-15), відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобовязання надати відповідачу кредит на оплату розрахункових документів при відсутності грошових коштів на його поточному рахунку, в межах встановленого ліміту кредитування у розмірі 250 000 грн. на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності для ведення статутної діяльності, а відповідач використати його у відповідності до цільового призначення та повернути позивачу кредит, відсотки по ньому, а також сплатити інші платежі за надані супутні послуги на умовах та в строк, передбачений Кредитним договором.

Згідно з п. 1.2 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 07.04.2014 (а.с. 16) кредит надається відповідачу з кінцевим терміном погашення 06.04.2015 (включно) або в інший термін, визначений у заяві відповідача про повне дострокове погашення кредиту або достроковій вимозі позивача відповідно до вимог, визначених Кредитним договором та чинним законодавством України.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти на суму 2 097 508,01 грн., з яких відповідачем повернуто 2 077 379,89 грн., отже, неповернутими залишились кошти в сумі 20 128,12 грн.

Згідно з п. 2.1 Кредитного договору кредитування здійснюється шляхом оплати розрахункових документів відповідача, надісланих позивачу до 16-30 год. на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку № 260033015197, відкритого у позивача, МФО 321477, в межах встановленого ліміту кредитування.

Відповідно до п. 2.2 Кредитного договору для обліку отриманого відповідачем кредиту позивач відкриває йому позичковий рахунок № 206233015197.

Плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 39 % річних (п. 1.3 Кредитного договору.

Відповідно до п. 3.2 Кредитного договору відсотки за користування кредитом нараховуються позивачем щоденно по фактичному залишку заборгованості по кредиту. Для обліку нарахованих відсотків відповідачу відкривається рахунок нарахованих відсотків № 206893015197. Відповідач зобов'язаний відсотки, нараховані за користування кредитними ресурсами, сплачувати не рідше одного разу на місяць.

Згідно з п. 3.3 Кредитного договору відповідач зобовязаний повернути основний борг не пізніше дати, вказаної в п. 1.2 Кредитного договору.

Згідно з п. 5.2 Кредитного договору, при порушенні строку повернення кредиту, нараховується пеня за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки від суми неповерненого кредиту. Нарахування пені припиняється виконанням зобовязань, проведеним належним чином.

При порушенні строку сплати відсотків згідно п. 3.2 Кредитного договору нараховується пеня за кожен день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки від нарахованої суми заборгованості по відсотках (п. 5.3).

При порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків, зазначених в пунктах 1.2, 3.2, відповідач зобовязується сплатити позивачу за кожний несвоєчасний платіж одноразовий штраф у розмірі 5 % від неповерненої суми кредиту та/або несплаченої суми відсотків (п. 5.4).

В п. 4.1.7 Кредитного договору сторони узгодили, як засіб забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором, укласти в день його укладення договір застави.

08.04.2013 в рахунок забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором відповідач як заставодавець та позивач як заставодержатель уклали договір застави товарів в обороті № 6/З-2013 (далі Договір застави) (а.с. 10-11), в п. 1.1 якого погодили, що Договір застави забезпечує дійсну вимогу позивача, що випливає з Кредитного договору, який укладено між відповідачем та позивачем, та додатковими угодами до нього, що укладені та будуть укладені в майбутньому та які є його невідємними частинами.

У пункті 2.1 Договору застави зазначено, що для забезпечення зобовязань за Кредитним договором відповідач передає, а позивач приймає у заставу товари в обороті (предмет застави) загальною балансовою вартістю 520 000 грн., що підтверджується випискою з балансу, завіреною печаткою та підписами посадових осіб відповідача.

Згідно з п 2.5 Договору застави сторони домовились, що на весь період дії Договору застави предмет застави, що визначений п. 2.1 Договору застави, буде знаходитись на відповідальному зберіганні у відповідача на складі за адресою: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44-Е, і відповідач приймає на себе повну відповідальність за збереження предмету застави та приймає на себе ризик випадкової загибелі предмету застави.

Повний ідентифікований перелік предмета застави приводиться в Додатку до Договору застави, який є його невідємною частиною (п. 2.2 Договору застави).

В Додатку № 1 до Договору застави (а.с. 12) сторони визначили перелік предмета застави та те, що він знаходиться на складі/в офісі за адресою: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44-Е.

Згідно з п. 2.3 Договору застави, за взаємною згодою сторін Договору застави загальна заставна вартість предмету застави складає 500 000 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої зобовязання по поверненню кредиту та своєчасній сплаті відсотків за його користування виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 27.05.2015 заборгованість відповідача за Кредитним договором становила 23 008,63 грн., 20 128,12 грн. з яких заборгованість за кредитом, 2 880,51 грн. за відсотками.

Крім того, з огляду на порушення відповідачем умов Кредитного договору, позивач нарахував відповідачу пеню за прострочення сплати (повернення) кредиту в сумі 1 654,37 грн. за період з 07.04.2015 по 26.05.2015, пеню за прострочення сплати відсотків (процентів) в сумі 319,69 грн. за період з 01.07.2014 по 26.05.2015, штраф на несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 006,41 грн. та штраф за несвоєчасну сплату відсотків (процентів) в сумі 343,15 грн.

Загальна сума заборгованості, яку позивач рахує за відповідачем за Кредитним договором, становить 26 332,25 грн., в погашення якої позивач просить звернути стягнення на предмет застави за Договором застави.

Суд першої інстанції визнав доведеними посилання позивача щодо наявності у відповідача заборгованості за Кредитним договором у заявленій позивачем до стягнення сумі, проте колегія суддів вважає такий висновку суду першої інстанції помилковим з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором, до яких за своєю правовою природою відноситься Кредитний договір, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1071 ЦК України встановлено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно з п. 1.38 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» списання договірне списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Відповідно до п.п 26.1, 26.3 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

У п. 3.1 Кредитного договору сторони домовились, що позивач проводить щоденне списання коштів, що надійшли на поточний рахунок відповідача № 260033015197 станом на 17-00 годину, в рахунок погашення заборгованості по кредиту та відсоткам за користування кредитом. Кошти, що надходять на поточний рахунок відповідача, списуються позивачем в порядку передбаченому пунктом 3.5 договору (вказаним пунктом вставлена послідовність, у якій позивач проводить зарахування списаних з рахунку відповідач коштів примітка суду).

Отже, відповідно до вимог закону та умов Кредитного договору погашення заборгованості по кредиту та сплата відсотків за користування кредитом здійснюється шляхом щоденного самостійного списання позивачем грошових коштів в потрібній сумі з відповідного рахунку, відкритого ним відповідачу, за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Як слідує з виписки з позичкового рахунку № 206233015197 (а.с. 21-37 зворот) та виписки з особового рахунку № 206783015197 (а.с. 18), суму 20 128,12 грн. як залишок неповернутого кредиту зафіксовано позивачем станом на 30.12.2014 і 07.04.2015 винесено на прострочену заборгованість за Кредитним договором.

Цією ж датою, 07.04.2015, як вбачається з виписки з особового рахунку № 206903015197 (а.с. 19-20 зворот), позивач виніс на рахунок прострочених відсотків по Кредитному договору відсотки в сумі 1 915,51 грн., нараховані, як слідує з виписки за особовим рахунком № 206893015197 (а.с.38-53), за період з 30.12.2014 по 07.04.2015, та за період з 08.04.2015 по 27.05.2015 нарахував за користування кредитом за Кредитним договором відсотки в сумі 965,00 грн.

Загальна сума нарахованих позивачем відсотків дорівнює 2 880,51 грн.

Виписки по вищевказаних рахунках №№ 206233015197, 206783015197, 206893015197, 206903015197 долучені до матеріалів справи позивачем.

Водночас відповідачем долучено до матеріалів справи виписку по поточному рахунку № 260033015197 (а.с. 104), з якої вбачається, що 23.06.2014 на вказаний рахунок надійшли кошти в сумі 14 040,12 грн.

Крім того, з долучених відповідачем до матеріалів справи виписок з поточного рахунку № 260023025197 (а.с. 103, 105-107), який згідно з довідкою позивача, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 102), також відкрито позивачем відповідачу, слідує, що за період з 20.06.2014 по 02.07.2014 на вказаний рахунок надійшли кошти загальною сумою 6 088,00 грн.

Отже, за період з 20.06.2014 по 02.07.2014 на поточні рахунки відповідача у позивача надійшли грошові кошти в загальному обсязі 20 128,12 грн. (14 040,12+6 088,00), тобто в сумі, достатній для повного погашення кредиту, проте позивач залишок по кредиту в сумі 20 182,12 грн. в порядку, встановленому Кредитним договором, не списав, а виніс 07.04.2015 на прострочену заборгованість і 02.06.2015 звернувся до суду з цим позовом.

Тобто, позивач, з огляду на обумовлений пунктом 1.2 Кредитного договору кінцевий термін погашення спірного кредиту 06.04.2015, на наступний день, 07.04.2015, виніс 20 182,12 грн. на прострочену заборгованість відповідача за Кредитним договором, незважаючи на те, що ще станом на 02.07.2014 на поточних рахунках останнього обліковувалось достатньо коштів для повного погашення кредиту.

Колегія суддів вважає вказані дії позивача такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані кошти загальною сумою 20 128,12 грн., тобто в сумі, достатній для погашення кредиту в повному обсязі шляхом самостійного списання вказаних коштів позивачем, як то передбачено Кредитним договором, надійшли на поточні рахунки відповідача протягом дії в позивача тимчасової адміністрації, яку на підставі постанови Правління НБУ від 17.06.2014 № 365 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» запроваджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.06.2014 № 50 строком на 3 місяці з 18.06.2014 по 18.09.2014.

Пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції станом на 18.06.2014 дату, з якої в позивача запроваджено тимчасову адміністрацію, встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

З огляду на вказану правову норму, позивач законно припинив відповідні операції по рахунках відповідача після введення тимчасової адміністрації 18.06.2014.

Проте, під час дії тимчасової адміністрації в позивача у законодавстві відбулися зміни Законом України від 04.07.2014 № 1586-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» частину 6 статті 36 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено пунктом 5, згідно з яким обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

Закон України від 04.07.2014 № 1586-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» набрав чинності 11.07.2014, а відтак, починаючи з цієї дати, позивач мав погасити заборгованість відповідача по кредиту в сумі 20 128,12 грн. за рахунок коштів, які надійшли на рахунки відповідача з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації, тобто з 18.06.2014.

Як встановлено судом, в період з 20.06.2014 по 02.07.2014, тобто в період, який у спірному випадку підпадає під дію ст. 36 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції станом на 11.07.2014, на рахунки відповідача надійшло 20 128,12 грн., проте позивач, розпочавши після 11.07.2014 виконувати платіжні доручення відповідача, здійснював це лише за рахунок коштів, які надійшли відповідачу після набрання чинності Законом України від 04.07.2014 № 1568-VII, тобто після 10.07.2014, незважаючи на чисельні звернення відповідача про врахування вказаних коштів на погашення його зобовязань за Кредитним договором (копії листів відповідача на адресу позивача № 11 від 04.07.2014, № 21 від 06.08.2014, № 12 від 02.04.2015, № 11 від 25.02.2015, № 21 від 12.05.2015 з відповідними відмітками про отримання додані відповідачем до апеляційної скарги).

За обставин, що склалися, колегія суддів вважає, що позивач не мав правових підстав фіксувати станом на 30.12.2014 суму 20 128,12 грн. як залишок неповернутого відповідачем кредиту, виносити 07.04.2015 вказану суму на відстрочену заборгованість за Кредитним договором, виносити на рахунок прострочених відсотків по Кредитному договору відсотки в сумі 1 915,51 грн., нараховані за період з 30.12.2014 по 07.04.2015, та нараховувати на суму 20 128,12 грн. відсотки за період з 08.04.2015 по 27.05.2015 (965,00 грн.)

Посилання позивача на те, що сторони спору, що є предметом розгляду у цій справі, перебувають в господарських правовідносинах, правова природа яких не передбачає можливості розповсюдження нових положень законодавства на правовідносини, що виникли раніше, визнаються колегією суддів в даному випадку помилковими з огляду на зміст ст. 36 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» з урахуванням змін, внесених Законом України від 04.07.2014 № 1586-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи», де йдеться про кошти, які надійшли на рахунки клієнта банку з дня, наступного після запровадження процедури тимчасової адміністрації, а не з дня набрання чинності Законом України від 04.07.2014 № 1586-VII.

Крім того, статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Позивач наполягає на тому, що він діяв в межах та на підставі законодавства, проте позивачем не наведено правових підстав невиконанням ним прямої вказівки закону щодо здійснення, починаючи з 11.07.2014, операції з переказу коштів відповідача в сумі 20 128,12 грн., в порядку, встановленому Кредитним договором, що надійшли на його рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації, тобто з 19.06.2014.

Такими діями позивач безпідставно обмежив відповідача в праві, починаючи з 11.07.2014, розпоряджатись грошовими коштами, що надійшли на його рахунки після запровадження тимчасової адміністрації у позивача, а також не виконав взяте на себе за Кредитним договором зобовязання проводити списання грошових коштів з відповідного рахунку позивача в рахунок погашення заборгованості по кредиту та відсотках за користування кредитом.

Відповідно до п.п. 1, 4 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Частиною 2 ст. 613 ЦК України встановлено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Згідно ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Враховуючи, що на рахунку позивача обліковувались грошові кошти в сумі, достатній для погашення заборгованості по сплаті кредиту за Кредитним договором в сумі 20 128,12 грн., а відповідач, порушивши умови Кредитного договору, в період після 11.07.2014 вказані кошти не списав, колегія суддів вважає, що в даному випадку мало місце прострочення кредитора, яке, з огляду на наявність на рахунку відповідача достатньо грошових коштів для погашення кредиту, триває і на даний час.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 613 ЦК України, якою встановлено, що боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, нарахування позивачем відповідачу заборгованості за відсотками (процентами) в сумі 2 880,51 грн. також не ґрунтується на приписах законодавства.

Отже, висновок позивача про наявність у позивача заборгованості по кредиту та відсоткам за Кредитним договором спростовується наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Факт відсутності прострочення відповідача як боржника за Кредитним договором щодо сплати заборгованості по кредиту за Кредитним договором в сумі 20 128,12 грн. та, відповідно, сплати відсотків за користування вказаними грошима внаслідок прострочення позивача як кредитора встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13695/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до Приватного підприємства «Інтертон» про стягнення 26 219,65 грн., до яких, в тому числі, входять спірні 20 128,12 грн. кредиту та 2 880,51 грн. відсотків.

Частина 3 ст. 105 ГПК України встановлює, що постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Отже, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, а відтак, судове рішення у справі № 910/13695/15 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 910/13962/15, не можуть їм суперечити.

Згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факти, встановлені судом під час вирішення справи № 910/13695/15, зокрема факт відсутності внаслідок прострочення позивача як кредитора прострочення відповідача як боржника за Кредитним договором щодо сплати заборгованості по кредиту за Кредитним договором в сумі 20 128,12 грн. та, відповідно, щодо сплати відсотків за користування вказаними грошима визнаються колегією суддів доведеними, в силу приписів ст. 35 ГПК України.

Враховуючи доведену відсутність прострочення відповідача щодо сплати заборгованості по кредиту за Кредитним договором в сумі 20 128,12 грн. та, відповідно, сплати відсотків за користування вказаними грошима, нарахування позивачем пені та штрафу за прострочення виконання вказаних зобовязань не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки право на нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) кредитор отримує у випадку порушення боржником виконання свого зобовязання, чого у спірному випадку не сталось.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 572 ЦК України встановлює, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» застава це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

З огляду на те, що право на одержання задоволення за рахунок застави кредитор має виключно у випадку невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, чого станом на дату винесення цієї постанови, не сталось, у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті № 6/З-2013 від 08.04.2013, а саме, на майно (товари в обороті), що знаходяться за адресою: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44-Е, в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором № 6-2013 від 08.04.2013 у загальній сумі 26 332,25 грн., з яких: заборгованість за кредитом в сумі 20 128,12 грн., заборгованість за відсотками (процентами) в сумі 2 880,51 грн., пеня за прострочення сплати (повернення) кредиту в сумі 1 654,37 грн., пеня за прострочення сплати відсотків (процентів) в сумі 319,69 грн., штраф на несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 006,41 грн., штраф за несвоєчасну сплату відсотків (процентів) в сумі 343,15 грн. слід відмовити.

Рішення суду першої інстанції, яким вказані позовні вимоги задоволені повністю, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позову відмовляється повністю.

Щодо посилань позивача на те, що він не може порушити вимоги чинного законодавства та задовольнити кредиторські вимоги відповідача поза процедурою ліквідації, в іншій черговості ніж передбачено статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів звертає увагу позивача на те, що предметом спору у цій справі є не кредиторські вимоги відповідача до позивача, а вимоги позивача стягнути з відповідача за рахунок заставленого майна борг, факт існування якого позивачем суду не доведено.

Обставини, повязані з припиненням зобовязання за заявою зарахуванням зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на що послався відповідач в апеляційній скарзі, а також документальні докази, долучені апелянтом до матеріалів справи в якості доказів на підтвердження зазначених обставин, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказані обставини під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не заявлялись і судом не досліджувались.

До того ж, відповідна заява № 11-9 про проведення взаємозаліку, копія якої додана відповідачем до апеляційної скарги, датована 22.09.2015, в той час як оспорене рішення прийняте судом першої інстанції 27.07.2015.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення Господарського суду міста Києва 27.07.2015 у справі № 910/13962/15 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позову відмовляється повністю.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного підприємства «Інтертон» задовольняється .

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України всі судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтертон» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/13962/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/13962/15 скасувати і прийняти нове рішення.

3. В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 6/8, ідентифікаційний код 19024948) на користь Приватного підприємства «Інтертон» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 3, ідентифікаційний код 31408379) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 009 (дві тисячі девять) грн. 70 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13962/15.

Повний текст постанови складено: 28.12.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

СуддіЛ.М. Ропій

ОСОБА_1