Ухвала суду № 54718753, 21.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/4012/15-ц 21.12.2015 21.12.2015 21.12.2015

Провадження №22-ц/784/2720/15

Справа №490/4012/15-ц

Провадження №22-ц/784/2720/15 Головуючий у 1-й інстанції Гуденко О.А.

Категорія 25 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

21 грудня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Гордійчук С.С.,

за участі:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Просто - страхування» рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2015 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 11 листопада 2015 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Просто - страхування» про стягнення страхового відшкодування і пені, інфляційних витрат і трьох процентів річних за порушення грошового зобовязання, а також відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулись з вищевказаним позовом до Приватного акціонерного товариства «Просто - страхування», в якому просили стягнути на користь ОСОБА_2 49 150 грн. 50 коп. - суму страхового відшкодування, 2 289 грн. 30 коп. пеню, 19 611 грн. 05 коп. - інфляційних витрат, 686 грн. 76 коп. 3 % річних за порушення грошового зобовязання, 10 000 грн. компенсації моральної шкоди та 5 000 грн. на відшкодування судових витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою страхової компанії у виплаті страхового відшкодування за умовами укладеного з позивачем ОСОБА_3 договору добровільного страхування від 21 серпня 2014 року за №000306, відповідно до якого останній є страхувальником, вигодонабувачем ОСОБА_2, застрахованим транспортним засобом автомобіль Mitsubishi Pajero Sport, 2005 року випуску, реєстраційний номер ВЕ 9272АМ, у тому числі і на випадок пошкодження чи знищення транспортного засобу в процесі руху внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2015 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 11 листопада 2015 року, позовні вимоги задоволенні частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Просто страхування» на користь ОСОБА_2 суму страхового відшкодування за договором добровільного страхування від 21 серпня 2014 року в розмірі 49 150 грн. 50 коп., пеню 2 289 грн. 30 коп., інфляційні витрати - 19 611 грн. 05 коп., 3 % річних - 686 грн. 76 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 грн., а всього в загальному розмірі стягнуто з відповідача 73 237 грн. 61 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Просто - страхування», подало на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, а позовну заяву позивачів залишити без задоволення.

Скаргу обґрунтовувало невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ст.303 ЦПК України колегією суддів в цій частині не переглядається, оскільки апеляційна інстанція обмежена доводами апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, з огляду на наступне.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, суд першої інстанції виходив з того, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди договір добровільного страхування набрав чинності, а тому вимоги позивачів про стягнення страхового відшкодування та штрафних санкцій є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Ухвалене у справі судове рішення відповідає вимогам закону в повному обсязі.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).

При цьому, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобовязанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобовязань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обовязку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

За ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року (з наступними змінам та доповненнями, далі Закон України), страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст.16 Закону України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобовязання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

За правилами ст.18 Закону України для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином, законодавець у ст.18 Закону України розмежовує поняття «укладення договору» і «набрання ним чинності». Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Тобто момент укладення договору може не збігатися з моментом набрання ним чинності.

Юридичне значення має той факт, що коли договір страхування укладено, але перший платіж не внесено (тобто договір не набрав чинності), страховик не зобовязаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо випадок відбувся.

З матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2014 року ОСОБА_3 та Приватне акціонерне товариство «Просто - страхування» у простій письмовій формі уклали договір добровільного страхування транспортного засобу №000306 - автомобіля марки Mitsubishi Pajero Sport, 2005 року випуску, реєстраційний номер ВЕ 9272АМ, на випадок настання зазначених у договорі страхових ризиків (випадків), передбачених у п.1.9 договору.

За вказаним договором страхова сума склала 185 000 грн., безумовна франшиза - 0.5% за страховим випадком «Пошкодження», а строк дії договору з 22 серпня 2014 року по 21 серпня 2015 року.

Пунктом 1.14 договору добровільного страхування визначено загальний страховий платіж (страхова премія) в сумі 7 344 грн. 50 коп., а відповідно до п.1.14.1 договору сторонами узгоджено порядок сплати такого платежу за договором частинами, шляхом сплати чотирьох платежів, перший з яких, в розмірі 1 842 грн. підлягав до сплати 21 серпня 2014 року.

За умовами договору, днем сплати страхової премії при сплаті готівкою є день надходження страхової премії або її частини (у розмірі, згідно з договором страхування) в касу страховика.

Днем сплати страхової премії при сплаті безготівковим шляхом є день надходження страхової премії або її частини на поточний рахунок страховика.

Умовами договору також визначено, що у випадку несплати страхової премії або її першого внеску (при сплаті страхової премії частинами) у вставний договором строк чи при сплаті в неповному обсязі, такий договір вважається неукладеним (п.2.5.2 договору).

Договір вступає в дію з 00 годин 00 хвилин дня, зазначеного у п.1.15 договору як дата початку строку дії договору, але не раніше 00 годин 00 хвилин дня, наступного за днем оплати страхової премії або її першої частини.

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що відповідальність страховика за договором страхування від 21 серпня 2014 року не настала та правові підстави для виплати суми страхового відшкодування на користь вигодонабувача відсутні, оскільки кошти на рахунок страховика надійшли лише 26 серпня 2014 року та спірний договір набрав би чинності лише з 27 серпня 2014 року.

Проте, з пояснень вигодонабувача ОСОБА_2 слідує інше. Так, 21 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та Приватним акціонерним товариством «Просто - страхування» було укладено два окремих договори, а саме договір добровільного страхування від 21 серпня 2014 року за №000306 та договір про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.12-41,42).

Вищезазначені страхові договори були укладені в офісі компанії, де її представником був страховий агент ОСОБА_6, що підтверджувалось і не викликало сумнів документами, розміщеними в офісі.

На виконання вимог цих двох договорів страхування та за пропозицією страхового агента ОСОБА_6, законності якої сумнівів у страхувальника ОСОБА_3 не викликало, була передана грошова сума за двома договорами в загальному розмірі 2 232 грн., з якої 1 842 грн. за договором добровільного страхування та 390 грн. за договором про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та яку ОСОБА_6 зобовязався в той же день внести на рахунок страхової компанії.

Будь яких пропозицій про порядок внесення грошей страхувальнику не надходило і за сталої практики укладення цих договір ОСОБА_3 зі страховою компанією, що склалась протягом тривалого часу, в нього навіть не виникало сумніву, що кошти не будуть внесені на рахунок страховика в той же день. Підтвердженням зазначених обставин є договір про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому зазначено день сплати коштів (а.с.42).

Проте, працівник страхової компанії, за дії якого страхувальник не може відповідати, а відповідальність за його дії лежить на його роботодавцеві, ігноруючи свої посадові обовязки і взяті на себе зобовязання вніс гроші лише 22 серпня 2014 року (про що свідчить довідка банківської установи, яка була надана в судовому засіданні апеляційної інстанції), та які банк з невідомих причин, перерахував на відповідний рахунок страхової компанії лише 26 серпня 2014 року.

При цьому, іншої стороною протилежного не доведено, хоча за приписами ст.60 ЦПК України це є її обовязком.

Проаналізувавши зазначені обставини, колегія суддів вважає, що спірний договір було укладено 21 серпня 2014 року, а 22 серпня 2014 року він набрав чинності, у звязку з чим, на момент настання дорожньо транспортної пригоди, договір діяв, а відповідно, права та обовязки за ним у сторін виникли.

Як вбачається з матеріалів справи, дорожня - транспортна пригода, внаслідок якої застрахованому автомобілю Mitsubishi Pajero Sport, 2005 року випуску, реєстраційний номер ВЕ 9272АМ були заподіяні механічні ушкодження, сталася 25 серпня 2014 року.

З Постанови про закриття кримінального провадження від 30 жовтня 2014 року слідчого Відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Миколаївській області слідує, що 25 серпня 2014 року близько 21 год. 20 хв. водій ОСОБА_3, керуючи технічно справним автомобілем марки Mitsubishi Pajero Sport, 2005 року випуску, реєстраційний номер ВЕ 9272АМ, рухаючись по проспекту Героїв Сталінграду в місті Миколаєві, дотримуючись встановленої ПДР України швидкості руху, скоїв наїзд на пішохода. В діях водія порушень вимог ПДР України не встановлено, його дії не перебувають у причинному звязку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, та в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а відповідно настав страховий випадок, з настанням якого виник обовязок страховика здійснити відповідну виплату страхової суми.

Вартість усунення отриманих механічних пошкоджень автомобіля склала 55 578 грн. 00 коп. згідно акту виконаних робіт від 19 лютого 2015 року (а.с.59), які страхова компанія і повинна відшкодувати.

Отже, на думку колегії суддів, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правовідносин між сторонами за договором добровільного страхування, не зважаючи на позицію страховика про несвоєчасну сплату страхувальником страхового внеску, так як вказаний внесок був прийнятий страховою компанією та після звернення ОСОБА_2 з заявою про настання страхового випадку страховик здійснював дії, які свідчать про те, що він приступив до виконання договору добровільного страхування. Зокрема, 27 серпня 2014 року представником страхової компанії було складено акт огляду транспортного засобу у присутності страхувальника (а.с.111).

Згідно вимог п.3 ч.1 ст.988 ЦК України страховик зобовязаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Втім, в порушення вимог законодавства та умов договору страхування у сплаті страхового відшкодування позивачам було безпідставно відмовлено (а.с.95).

За такого, врахувавши вищевказані норми матеріального права, умови договору добровільного страхування, встановивши наведені обставини справи, колегія суддів прийшла до висновку, що на час настання дорожньо транспортної пригоди між сторонами існували правовідносини, підстава виникнення яких є договір добровільного страхування в межах дії якого наступила подія, яка є страховою, а тому у страховика виник обовязок здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику у передбаченому договором страхування розмірі, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Оскільки, страховик свої зобовязання за договором страхування не виконав, суд першої інстанції також прийшов до правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування, що передбачено умовами договору страхування у п.2.12 договору та узгоджується з положеннями ст.992 ЦК України.

При цьому, рішення суду в частині визначення розміру страхового відшкодування та пені сторонами не оскаржується.

Також, підлягають задоволенню позовні вимоги і в частині стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобовязання.

Вирішуючи вказане питання колегія суддів виходить із наступного.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено обовязок боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, за приписами ч.2 ст.625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення грошового зобовязання та три проценти річних від простроченої суми входить до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за неправомірне користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проаналізувавши норми ст.ст.524,533-535,625 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що грошовим є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобовязання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

У ч.3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь - яке зобовязання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Саме до останнього виду грошових зобовязань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору - страхова сума, яка складала - 185000 грн. 00 коп.

Крім того, слід зазначити, що ст.625 ЦК України розміщена в Розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобовязання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є грошовим зобовязанням, що вірно зазначив і суд першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сто рін як грошових зобовязань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобовязання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12).

Встановивши зазначені обставини шляхом належного дослідження обставин справи та правильної оцінки наданих доказів, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, для застосування положення ст.625 ЦК України.

Будь яких інших обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків районного суду, апеляційна скарга не містить.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,314,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто страхування» - відхилити.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2015 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 11 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_7