Вирок № 54716288, 24.12.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Косован Т. Т.

суддів Колотило О.О. та Потоцького В.П.

секретарів судового засідання Сташевського М.Р. та Ткачука В.І.

учасники судового провадження:

прокурор Гжебовський В.О.

обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 та ОСОБА_4

захисники ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

потерпілий ОСОБА_10

представник потерпілого ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №42013270140000021 від 20.06.2013 року, за апеляційними скаргами прокурора Сокирянського району Руснака П.А. на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2015 року та ухвалу Сокирянського районного суду від 28.09.2015 року про виправлення описок у вироку Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25.08.2015 року, а також потерпілого ОСОБА_10, адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_6, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2015 року, яким обвинувачених:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, не працюючого, раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК Україниі і призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_1 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

ОСОБА_1 визнано невинуватим у предявленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.127 КК України та на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України виправдано у звязку з недоведеністю наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованого за адресою: мікрорайон «Діброва»АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, раніше не судимого, мобілізованого з 27.01.2015 року та перебуваючого на військовій службі у військовій частині - польова пошта В0425, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України і призначено покарання увиді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_4 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

ОСОБА_4 визнано невинуватим у предявленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.127 КК України та на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України виправдано у звязку з недоведеністю наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_8, буд.,1, Сокирянського району Чернівецької області, ІНФОРМАЦІЯ_4, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України і за його вчинення призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_2 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_9, громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11, одруженого, не працюючого, раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України і за його вчинення призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_3 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

Позовні вимоги ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та стягнення процесуальних витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_12, - завдану моральну шкоду у розмірі 5000 (пять тисяч) грн. та понесені ним процесуальні витрати у розмірі 3029 (трьох тисяч двадцяти девяти) грн. 25 коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Вирішено долю речових доказів.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, процесуальні витрати в розмірі 3638 (три тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 30 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, процесуальні витрати в розмірі 3638 (три тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 30 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, процесуальні витрати в розмірі 3638 (три тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 30 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_9, процесуальні витрати в розмірі 3638 (три тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 30 коп.,-

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду першої інстанції, начальник СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області старший лейтенант міліції ОСОБА_1, 19 червня 2013 року не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст.40 КПК України, без будь-яких підстав, передбачених кримінально процесуальним законодавством України, перевищуючи владу та службові повноваження працівника правоохоронного органу, викликав до приміщення зазначеного вище райвідділу міліції ОСОБА_10 та ОСОБА_12, яким було повідомлено про необхідність зявитися наступного дня о 09 год. 00 хв. в Сокирянський РВ УМВС України в Чернівецькій області для надання пояснень щодо крадіжки грошей у ОСОБА_13, яка сталась 18 червня 2013 року в с. Білоусівка, Сокирянського району Чернівецької області.

20 червня 2013 року о девятій годині ОСОБА_12 та ОСОБА_10 зявились в Сокирянський РВ УМВС України в Чернівецькійобласті. Зайшовши до приміщення, вони зареєструвались у відповідному журналі, після чого ОСОБА_10 разом з ОСОБА_12 піднялись на третій поверх і зайшли в кабінет до ОСОБА_1, який сказав їм зачекати.

Приблизно о десятій годині до ОСОБА_10 підійшов оперуповноважений СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_3, який сказав йому зайти в кабінет № 32, оскільки начальник сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області старший лейтенант міліції ОСОБА_1Г надав йому усну вказівку допитати його щодо зазначеної крадіжки. У вказаному вище кабінеті ОСОБА_3, не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст. 40 КПК України, без будь-яких підстав, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, перевищуючи владу та службові повноваження працівника правоохоронного органу, почав допитувати ОСОБА_10 про те, де він перебував 18.06.2013 року, тобто на момент вчинення крадіжки грошей у ОСОБА_12, жителя ІНФОРМАЦІЯ_13.

В цей час до кабінету зайшов ОСОБА_1Г, який діючи, як працівник правоохоронного органу, з метою розкриття злочину, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, схопив ОСОБА_10 ззаду за волосся та умисно наніс йому декілька ударів долонею в ділянку шиї, вимагаючи у останнього зізнатись у вчиненні злочину, після цього ОСОБА_1 наказав ОСОБА_10 стати у куток кабінету, а коли останній став в куток, підійшов до нього та взявши рукою за волосся і умисно декілька разів вдарив його головою об стіну. На дані протиправні дії ОСОБА_1, ОСОБА_10 сказав, що буде скаржитися, на що ОСОБА_1, з використанням нецензурних слів відповів, що той може скаржитися куди завгодно, але ніхто йому не допоможе, тим самим намагався створити у ОСОБА_10 уяву про безкарність працівників міліції в силу наданої їм влади, чим підривав авторитет міліції, як органу виконавчої влади, який зобовязаний захищати життя, здоровя, права і свободи громадян від протиправних посягань.

Після цього, ОСОБА_3, з використанням нецензурної лайки, діючи з аналогічною метою, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, умисно наніс потерпілому декілька ударів кулаком в ділянку грудної клітини та верхньої частини лівої руки, чим спричинив йому тілесні ушкодження та фізичний біль.

Після цього ОСОБА_1 вийшов з кабінету, а через декілька хвилин туди зайшов оперуповноважений СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області лейтенант міліції ОСОБА_2, який також в усній формі з використанням нецензурної лайки, не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст.40 КПК України, без будь-яких підстав передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, почав вимагати від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину, оскільки ОСОБА_10 відмовився зізнатись у вчиненні злочину, ОСОБА_2, діючи умисно, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, наніс ОСОБА_10 не менше трьох ударів руками по нирках, а також в ділянку грудної клітини, чим спричинив йому тілесні ушкодження та фізичний біль. Не отримавши від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що він діє всупереч принципам діяльності міліції, явно перевищуючи надані йому, як працівнику міліції права та повноваження, сказав потерпілому підійти до вікна та висловив погрози застосування відносно останнього фізичного насильства, які були ним сприйняті як реальні. Зокрема, висловив погрозу, що викине ОСОБА_10 з вікна службового кабінету, який розташований на третьому поверсі, після цього ОСОБА_2 сказав ОСОБА_10 стати назад у куток і вийшов з кабінету.

Потім до кабінету зайшов оперуповноважений сектору карного розшуку районного відділу міліції ОСОБА_4, який діючи умисно, перевищуючи надану йому владу та службові повноваження працівника правоохоронного органу, не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст.40 КПК України, без будь-яких підстав, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, почав вимагати від ОСОБА_10 зізнатись у вчиненні злочину шляхом висловлювання погроз поміщення його в тюрму, які були сприйняті потерпілим як реальні, після цього ОСОБА_3М вийшов з кабінету, а через декілька хвилин туди зайшов ОСОБА_1 ОСОБА_14 ОСОБА_4 наказав потерпілому зняти кросівки та шкарпетки і стати колінами на стілець, повернувшись обличчям до стіни. Коли потерпілий, побоюючись подальшого застосування фізичного насильства, виконав незаконну вимогу ОСОБА_4, останній взяв пластикову пляшку, наповненою водою і умисно наніс кілька ударів по пятах потерпілого. Потім ОСОБА_4 взяв склянку, кантом дна якої умисно наніс ще кілька ударів по пятам ОСОБА_10, що викликало у нього сильний фізичний біль, а також фізичні та моральні страждання. Надалі ОСОБА_4 дав потерпілому у руки деревяний стілець та примушував з ним присідати, тримаючи його у витягнутих руках. Потерпілий, побоюючись подальшого застосування фізичного насильства, почав присідати з стільцем. Потім ОСОБА_4 сказав йому стати у куток, після цього, діючи умисно, наніс три удари в ділянку грудної клітки, від яких ОСОБА_10 падав, а ОСОБА_4 наказував йому вставати. Далі потерпілому наказали зняти шнурки з кросівок та ремінь, пояснюючи це тим, що його будуть везти до слідчого ізолятора. Надалі з кабінету вийшов ОСОБА_1Г, а за ним вийшов ОСОБА_4, після чого до кабінету зайшов ОСОБА_3, який сказав потерпілому сісти на диван та зашнурувати шнурки. Коли ОСОБА_3 вийшов з кабінету, ОСОБА_10, відчуваючи реальну загрозу своєму життю, о 12 год. 12 хв. надіслав з мобільного телефону, своїй матері ОСОБА_15, ОСОБА_16 про домопогу. Після того, як мати потерпілого прийшла до райвідділу та зясувала у ОСОБА_1, де перебуває її син ОСОБА_10, останього відпустили.

Внаслідок вищенаведених умисних дій обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які явно виходили за межі наданих їм прав та повноважень, було завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_10 При цьому, дані дії супроводжувались насильством та погрозою застосування насильства, були болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого, а також заподіяли тілесні ушкодження у вигляді синців, розташованих по передній поверхні грудної клітини в проекції тіла грудини, в 5-6 міжребірї; синців по передній поверхні лівого плечового суглобу; синців, розташованих в проекції 11-го ребра на спині по середньо-лопатковій лінії; синців по задній поверхні лівої пяти; синців по задній поверхні правої пяти, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоровя.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи службовими особами правоохоронного органу, перевищили надану їм владу та службові повноваження, а саме вчинили умисні дії, які явно виходять за межі наданих їм прав та повноважень, якими заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, якщо вони супроводжувалися насильством, або погрозою застосування насильства, або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, тобто злочин передбачений ч.2 ст. 365 КК України, за кваліфікуючими ознаками: перевищення влади та службових повноважень, яке супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

Крім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_4, обвинувачувались у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 127 КК України, а саме в тому, що 20.06.2013 року вчиняючи злочин передбачений ч.2 ст. 365 КК України, тобто перевищення влади та службових повноважень, одночасно, також вчинили і злочин передбачений ч.2 ст. 127 КК України, тобто катування, а саме будучи службовими особами правоохоронного органу, в порушення вимог Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Конвенції Організації Обєднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність, видів поводження і покарання 1984 року, Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року, в порушення повноважень передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про міліцію», Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», умисно вчиняючи дії, які ніхто не має права вчиняти, діючи в особистих інтересах, які виразились у бажані розкрити крадіжку з житлового будинку ОСОБА_13 будь-яким способом, у тому числі й способом порушення закону і конституційних прав та свобод людини, і тим самим створити видимість успішної боротьби зі злочинністю та благополучного становища із розкриття злочинів у Сокирянському районі Чернівецької області, діючи узгоджено і з однією метою, тобто за попередньою змовою групою осіб, шляхом застосування психічного і фізичного насильства, вимагаючи від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину, в приміщенні службового кабінету №32, розташованого на третьому поверсі адміністративного приміщення вказаного райвідділу міліції, за адресою м. Сокиряни вул. Горького 2-Г, періодично, з 10:10 год. до 12:10 год. заподіювали останньому сильні фізичні болі, фізичні та моральні страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій, а саме наносили ОСОБА_10 удари по різних частинах тіла, в тому числі голові, шиї, руках, по тулубу, в ділянки нирок, грудної клітини, живота, по спині, по ногах, пятах, тягнули за волосся, вдаряли головою об стіну чим вчинили тяжкий умисний злочин, а саме катування, за наступних обставин.

Так, 19 червня 2013 року начальник сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області старший лейтенант міліції ОСОБА_1, не маючи жодних процесуальних повноважень від слідчого, в тому числі доручення в порядку ст. 40 КПК України, без будь-яких підстав передбачених чинним Кримінальним процесуальним законодавством України, викликав у вказаний райвідділ міліції громадян ОСОБА_10 та ОСОБА_12 В цей же день зазначеним громадянам ОСОБА_1 у приміщенні райвідділу міліції було повідомлено про необхідність повторного зявлення 20 червня 2013 року до Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області для надання пояснень.

20 червня 2013 року ОСОБА_10 та ОСОБА_12 зявились у Сокирянський РВ УМВС України в Чернівецькій області. Зареєструвавшись у відповідному журналі, ОСОБА_10 зайшов в кабінет до ОСОБА_1, який наказав йому чекати в коридорі. Близько 10 години до ОСОБА_10 підійшов оперуповноважений сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС молодший лейтенант міліції ОСОБА_3, який наказав йому зайти в кабінет №32 для надання пояснень, що той і зробив. Перебуваючи в зазначеному кабінеті, ОСОБА_10 розповів ОСОБА_3 про те, де він перебував і чим займався 18 червня 2013 року. В цей час в кабінет зайшов ОСОБА_1 та діючи як працівник міліції, тобто особа, яка наділена владою та владними повноваженнями, з хибно зрозумілих інтересів служби, з метою розкриття злочину, із застосуванням недозволених методів дізнання та досудового слідства, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, а саме, гуманізму, поваги до особи, схопив ОСОБА_10 ззаду за волосся та наніс йому декілька ударів долонею в ділянку шиї. Одночасно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали вимагати від ОСОБА_10 зізнатись у вчиненні крадіжки коштів. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усвідомлювали, що такими своїми спільними умисними діями вони чинять психологічний тиск на ОСОБА_10 з метою примушення останнього визнати свою вину у вчиненні злочину. Далі ОСОБА_1 наказав ОСОБА_10 стати у кут кабінету, а коли той це зробив, підійшов до нього та взявши за голову ОСОБА_10, вдарив нею об стіну. Коли ОСОБА_10 на це сказав, що буде скаржитись, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що діє як працівник органу внутрішніх справ, відповів ОСОБА_10, що той може скаржитись куди захоче, але ніхто нічим йому не допоможе, і ніхто працівникам міліції нічого не доведе. Цим самим ОСОБА_1 намагався створити у ОСОБА_10 уяву про безкарність працівників міліції в силу наданої їм влади, чим умисно підривав авторитет міліції як державного органу виконавчої влади, який зобовязаний захищати життя, здоровя, права і свободи громадян від протиправних посягань. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вимагали у ОСОБА_10 зізнатись у вчиненні злочину. Одночасно із ОСОБА_1 удари ОСОБА_10 в ділянку грудної клітини і руку наніс і ОСОБА_3, який підтримував ці протиправні дії стосовно ОСОБА_10 та потурав їм.

Після цього ОСОБА_1 вийшов із службового кабінету і туди зайшов оперуповноважений сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області лейтенант міліції ОСОБА_2, який з метою вчинення психологічного тиску на ОСОБА_10, для одержання від нього визнання вчинення злочину, також став вимагати від останнього зізнатись у вчиненні крадіжки. Коли ОСОБА_10 відмовився, ОСОБА_2 став наносити ОСОБА_10, в присутності ОСОБА_3, багаточисельні удари кулаками по різним частинам тіла, в тому числі в ділянку грудної клітини і нирок. Однак, так і не отримавши від ОСОБА_10 зізнання, у вчиненні злочину, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що діє всупереч принципам діяльності міліції, перевищуючи надані йому, як працівнику міліції права та повноваження, намагаючись запевнити ОСОБА_10 у свої всесильності як працівника міліції та безкарності своєї незаконної діяльності, звернувся до ОСОБА_3 із пропозицією викинути ОСОБА_10 з вікна службового кабінету, який знаходився на третьому поверсі будівлі райвідділу, усвідомлюючи, що вказана погроза застосування насильства сприймається ОСОБА_10 реально, сподіваючись, що це змусить останнього зізнатись у вчиненні злочину для уникнення одержання тілесних ушкоджень та шкоди здоровю. Після цього ОСОБА_2, для створення видимості реальності своїх намірів застосувати насильство, наказав ОСОБА_10 підійти до вікна, вчиняючи цим самим психологічний тиск на останнього. ОСОБА_10 виконав вимогу ОСОБА_2 ОСОБА_14 ОСОБА_2 наказав ОСОБА_10 стати назад у кут кабінету, а коли той виконав цю вказівку, підійшов до нього та наніс декілька ударів в ділянки нирок, застосовуючи незаконні методи дізнання та досудового слідства.

Після цього ОСОБА_2 з кабінету вийшов, а туди через деякий час зайшов оперуповноважений сектору карного розшуку районного відділу міліції ОСОБА_4, який, діючи умисно, перевищуючи надані йому законом повноваження, вчиняючи психологічний тиск на ОСОБА_10 для одержання від того визнання вини, почав погрожувати останньому поміщенням у тюрму внаслідок виявлення в ОСОБА_10 боєприпасів та наркотичних засобів, які тому можуть бути попередньо незаконним шляхом підкинуті у кишені. При цьому ОСОБА_4 усвідомлював, що ОСОБА_10 сприймає цю погрозу реально, оскільки в силу службового становища та владних повноважень ОСОБА_4, як працівник міліції, може це зробити. Далі ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_10 та діючи, як працівник міліції, тобто особа яка наділена владою та владними повноваженнями, з хибно зрозумілих інтересів служби, з метою розкриття злочину із застосуванням недозволених методів дізнання та досудового слідства, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності міліції, гуманізму, поваги до особи, наніс ОСОБА_10 декілька ударів в ділянку тулуба з метою одержання від останнього зізнання у вчиненні злочину.

Після цього з кабінету вийшов ОСОБА_3 і замість нього туди зайшов ОСОБА_1, який знову став вимагати від ОСОБА_10 зізнатись у вчиненні крадіжки грошей. Поряд з цим ОСОБА_1 і ОСОБА_4 попередньо домовились між собою добитися від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину якого він не вчиняв, шляхом заподіяння сильного фізичного болю та особливого фізичного і морального страждання. Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 і ОСОБА_4, діючи узгоджено і з однією метою, тобто групою осіб, почали наносити ОСОБА_10 побої, шляхом нанесення багаточисленних ударів в ділянку тулуба та по інших частинах тіла, продовжуючи вимагати зізнання у вчиненні крадіжки. Далі ОСОБА_4 ігноруючи будь-які принципи гуманізму поваги до прав та законних інтересів людини наказав ОСОБА_10 зняти взуття та шкарпетки і стати колінами на стілець обличчям до стіни, усвідомлюючи, що вони цим самим принижують людську гідність ОСОБА_10 через примушення його до прийняття фізіологічного положення, яке символізує фізичну підкору, цим самим формуючи у ОСОБА_10 відчуття нікчемності, безпорадності та беззахисності, навязуючи при цьому ОСОБА_10 свою перевагу, та продовжуючи демонструвати свою безкарність та вседозволеність, як працівника міліції по відношенню до простих громадян. Після прийняття ОСОБА_10 такого положення ОСОБА_1 і ОСОБА_4, переслідуючи свою злочинну мету, вирішили добитися зізнання шляхом особистого мучення ОСОБА_10 та застосування до нього інших насильницьких дій, у вигляді спричинення тривалих тяжких страждань та багаторазової нестерпної фізичної болі, для чого ОСОБА_4 взяв пластикову пляшку із водою та почав наносити нею чисельні удари ОСОБА_10 ззаду по пятах, розуміючи що це завдає останньому сильний біль, фізичні та моральні страждання. Під час нанесення цих ударів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вимагали від ОСОБА_10 зізнатись у вчиненні злочину. Після цього, продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на здобуття незаконними методами зізнання у вчиненні крадіжки, ОСОБА_4, за попередньою домовленістю із ОСОБА_1, виражаючи особливу жорстокість взяв склянку та почав кантом її дна наносити багаточисленні удари по пятах ОСОБА_10, спричиняючи останньому нестерпну біль та особливі і тривалі фізичні й моральні страждання. Незважаючи на це, ОСОБА_10 відмовився зізнатись у злочині. Тоді ОСОБА_4, демонструючи особливу зневагу до ОСОБА_10, виражаючи особливу зухвалість та винятковий цинізм, з метою подальшого знущання над останнім дав ОСОБА_10 у руки стілець і примушував його присідати зі стільцем у руках, у положенні витягнутих рук, пригрозивши останньому, що якщо стілець упаде, то ОСОБА_10 буде ще більше битим. В подальшому ОСОБА_4 наказав ОСОБА_10 стати у кут кабінету, а коли той це зробив, почав наносити останньому удари в ділянку нижньої частини грудної клітини. Коли ОСОБА_10 від одержання цих ударів падав, ОСОБА_4 наказував йому підніматись та продовжував наносити удари. Далі, створюючи видимість реальності погроз помістити ОСОБА_10 в тюрму, ОСОБА_4 наказав останньому зняти шнурки та пасок, оскільки це є вимогою для поміщення в ізолятор. У свою чергу ОСОБА_1 при вчиненні вищезазначених дій ОСОБА_4, діючи у відповідності до заздалегідь погодженого злочинного плану одержання зізнавальних показань, жодних заходів на припинення незаконної діяльності ОСОБА_4 не вчиняв, усвідомлюючи що це має переконати ОСОБА_10 у спільності дій ОСОБА_1 та ОСОБА_4, безкарності працівників міліції, невідворотності одержання ОСОБА_10 фізичного болю та страждань, при ненаданні останнім показів, які є бажаними для ОСОБА_1 і ОСОБА_4 На підтвердження цьому ОСОБА_1 періодично підходив до ОСОБА_10 та наносив останньому удари у тулуб, спричиняючи останньому, враховуючи уже одержані тілесні ушкодження, нестерпну біль та особливі і тривалі фізичні й моральні страждання. Закінчивши побиття, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 наказали ОСОБА_10 завязати шнурки і застібнути пасок, та вийшли із кабінету, а туди повернувся ОСОБА_3

Скориставшись тією нагодою, що з кабінету вийшли ОСОБА_1 і ОСОБА_4, ОСОБА_10 відчуваючи реальну загрозу своєму життю, намагаючись припинити беззаконня та уникнути подальшого одержання побоїв та страждань, надіслав своїй матері ОСОБА_16, щоб та дзвонила родичці, яка працює в УМВС України в Чернівецькій області. Лише після цього через деякий час в райвідділ допустили мати ОСОБА_10 і останнього випустили з приміщення райвідділу.

Внаслідок вищеописаного мучення та насильницьких дій, ОСОБА_1 і ОСОБА_4, у своїй сукупності заподіяли потерпілому ОСОБА_10 побої та тілесні ушкодження у вигляді синців, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоровя, що стало причиною для негайної госпіталізації останнього, для невідкладного стаціонарного лікування, в різні медичні заклади області.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_4, будучи службоими особами, використовуючи своє службове становище, та за попередньою змовою групою осіб, вчинили катування, а саме умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій, з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього відомості та визнання, тобто злочин передбачений ч.2 ст. 127 КК України, за кваліфікуючими ознаками: катування, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Вироком районного суду від 25 серпня 2015 року, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 визнанні невинуватими у предявленому обвинуваченні за вказаною статтею та на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України виправданні у звязку з недоведеністю наявності в їх діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою районного суду від 28.09.2015 року виправлено допущені описки в абзацах другому, шостому, десятому, тринадцятому резолютивної частини вироку Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25.08.2015 року по кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 420132700140000021 від 20.06.2013 року: з «...звільнити від відбування покарання з випробуванням...» на «...звільнити від відбування основного покарання з випробуванням...».

На вказаний вирок суду першої інстанції подали апеляційні скарги:

- прокурор Сокирянського району Руснак П.А, в якій просить вирок районного суду скасувати у звязку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення особам обвинувачених, неправильним застосуванням районним судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити новий вирок, при цьому посилається на те, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності наявності в діяннях ОСОБА_1 та ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.127 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, які встановленні під час судового слідства, а тому дії останніх повинні кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 та ч. 2 ст. 127 КК України, крім того при призначені покарання ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 районним судом не вирішено питання в порядку ст. 54 КК України про позбавлення останніх спеціальних звань, а також на те, що районний суд в порушення вимог ст. 75 КК України, звільнив обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах;

- потерпілий ОСОБА_10, який просить вирок суду першої інстанції змінити в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 моральної шкоди і задовольнити його позовні вимоги до останнього, посилається на те, що обсяг, зміст, інтенсивність та тривалість моральних страждань, завданих в наслідок дій ОСОБА_1 не в повній мірі враховані судом;

- адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та просять вирок районного суду в частині засудження обвинуваченого ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу відносно останнього закрити, при цьому посилаються на те, що обвинувачення предявлене ОСОБА_1 базується на припущеннях, так як не відповідає зібраним по справі доказам, які на їх думку спростовують вину останнього у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.365 КК України; - адвокат ОСОБА_6, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 та просить вирок районного суду скасувати і ухвалити виправдувальний вирок відносно його підзахисного, посилається на те, що аналіз сукупності доказів які містяться в матеріалах кримінального провадження, на його думку, вказує на відсутність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.365 КК України.

Крім того, прокурором подано апеляційну скаргу на ухвалу районного суду від 28.09.2015 року, про виправлення описок в резолютивній частині вироку Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25.08.2015 року, в якій він просить суд, скасувати ухвалу у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону України.

Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції та основні доводи апеляційних скарг, думку прокурора який підтримав свої апеляційні скарги і апеляцію потерпілого ОСОБА_10 та просив їх задоволити, а в задоволенні апеляційних скарг адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_7, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_6, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 залишити без задоволення, потерпілого ОСОБА_10 та його представника, які підтримали апеляційну скаргу потерпілого і апеляції прокурора, обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 які підтримали апеляції їх захисників, і заперечували в задоволені апеляцій прокурора та потерпілого, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 які підтримали свої апеляції і також заперечували в задоволені апеляцій прокурора та потерпілого, обвинувачених ОСОБА_2, та ОСОБА_3 , які підтримали апеляції захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і заперечували в задоволені апеляцій прокурора та потерпілого, провівши апеляційний розгляд кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши доводи учасників судового провадження в дебатах та заслухавши останнє слово обвинувачених колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_10, адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_7, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_6, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 підлягають до задоволення частково.

Так, апеляційним судом встановлено, що начальник СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області старший лейтенант міліції ОСОБА_1, 19 червня 2013 року не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст. 40 КПК України, без будь-яких підстав, передбачених кримінально процесуальним законодавством України, перевищуючи владу та службові повноваження працівника правоохоронного органу, викликав до приміщення зазначеного вище райвідділу міліції ОСОБА_10 та ОСОБА_12, яким було повідомлено про необхідність зявитися наступного дня о 09 год. 00 хв. в Сокирянський РВ УМВС України в Чернівецькій області для надання пояснень щодо крадіжки грошей у ОСОБА_13, яка сталась 18 червня 2013 року в с. Білоусівка, Сокирянського району Чернівецької області.

20 червня 2013 року о девятій годині ОСОБА_12 та ОСОБА_10 зявились в Сокирянський РВ УМВС України в Чернівецькій області. Зайшовши до приміщення, вони зареєструвались у відповідному журналі, після чого ОСОБА_10 разом зі ОСОБА_12 піднялись на третій поверх і зайшли в кабінет до ОСОБА_1, який сказав їм зачекати.

Приблизно о десятій годині до ОСОБА_10 підійшов оперуповноважений СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_3, який сказав ОСОБА_10 зайти в кабінет № 32, оскільки начальник сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області старший лейтенант міліції ОСОБА_1Г надав йому усну вказівку допитати його щодо зазначеної крадіжки. У вказаному вище кабінеті ОСОБА_3, не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст. 40 КПК України, без будь-яких підстав, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, перевищуючи владу та службові повноваження працівника правоохоронного органу, почав опитувати ОСОБА_10 про те, де він перебував 18.06.2013 року, тобто на момент вчинення крадіжки грошей у ОСОБА_12, жителя ІНФОРМАЦІЯ_13.

В цей час до кабінету зайшов ОСОБА_1Г, який діючи, як працівник правоохоронного органу, з метою розкриття злочину, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, схопив ОСОБА_10 ззаду за голову та умисно наніс йому декілька ударів долонею в ділянку шиї, вимагаючи у останнього зізнатись у вчиненні злочину, після чого наказав ОСОБА_10 стати у куток кабінету, а коли останній став в куток, підійшов до нього та взявши рукою за голову ззаду, умисно декілька разів вдарив його головою об стіну. На дані протиправні дії ОСОБА_1, ОСОБА_10 сказав, що буде скаржитися, на що ОСОБА_1, з використанням нецензурних слів відповів, що той може скаржитися куди завгодно, але ніхто йому не допоможе, тим самим намагався створити у ОСОБА_10 уяву про безкарність працівників міліції в силу наданої їм влади, чим підривав авторитет міліції, як органу виконавчої влади, який зобовязаний захищати життя, здоровя, права і свободи громадян від протиправних посягань.

Після цього, ОСОБА_3, з використанням нецензурної лайки, діючи з аналогічною метою, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, умисно наніс потерпілому декілька ударів кулаком в ділянку грудної клітини та верхньої частини лівої руки, чим спричинив йому тілесні ушкодження та фізичний біль.

Після того ОСОБА_1 вийшов з кабінету, а через декілька хвилин туди зайшов оперуповноважений СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області лейтенант міліції ОСОБА_2, який також в усній формі з використанням нецензурної лайки, не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст.40 КПК України, без будь-яких підстав передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, почав вимагати від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину, оскільки ОСОБА_10 відмовився зізнатись у вчиненні злочину, ОСОБА_2, діючи умисно, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, наніс ОСОБА_10 кілька ударів руками по нирках, а також в ділянку грудної клітини, чим спричинив йому тілесні ушкодження та фізичний біль. Не отримавши від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що він діє всупереч принципам діяльності міліції, явно перевищуючи надані йому, як працівнику міліції права та повноваження, сказав потерпілому підійти до вікна та висловив погрози застосування відносно останнього фізичного насильства, які були ним сприйняті як реальні. Зокрема, висловив погрозу, що викине ОСОБА_10 з вікна службового кабінету, який розташований на третьому поверсі, після цього ОСОБА_2 сказав ОСОБА_10 стати назад у куток і вийшов з кабінету.

Після ОСОБА_2 в кабінет до ОСОБА_3, зайшов оперуповноважений сектору карного розшуку районного відділу міліції ОСОБА_4, який діючи умисно, перевищуючи надану йому владу та службові повноваження працівника правоохоронного органу, не маючи належних процесуальних повноважень від слідчого, у тому числі доручення в порядку ст.40 КПК України, без будь-яких підстав, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, всупереч встановлених Законом України «Про міліцію» принципам діяльності цього органу, положенням Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, почав вимагати від ОСОБА_10 зізнатись у вчиненні злочину шляхом висловлювання погроз поміщення його в тюрму, які були сприйняті потерпілим як реальні, після цього ОСОБА_3М вийшов з кабінету. Далі ОСОБА_4 наказав потерпілому зняти кросівки та шкарпетки і стати колінами на стілець, повернувшись обличчям до стіни. Коли потерпілий, побоюючись подальшого застосування фізичного насильства, виконав незаконну вимогу ОСОБА_4, останній взяв пластикову пляшку, наповненою водою і умисно наніс кілька ударів по пятах потерпілого. Потім ОСОБА_4 взяв стакан, кантом дна якого умисно наніс ще кілька ударів по пятам ОСОБА_10, що викликало у нього сильний фізичний біль, а також фізичні та моральні страждання. Надалі ОСОБА_4 дав потерпілому у руки деревяний стілець та примушував з ним присідати, тримаючи його у витягнутих руках. Потерпілий, побоюючись подальшого застосування фізичного насильства, почав присідати з стільцем. Потім ОСОБА_4 сказав йому стати у куток, після цього, діючи умисно, наніс кілька ударів в ділянку грудної клітки, від яких ОСОБА_10 падав, а ОСОБА_4 наказував йому вставати. Коли ОСОБА_4 перестав його бити в кабінет зайшов ОСОБА_1 і хтось із них наказав зняти шнурки з кросівок та ремінь, пояснюючи це тим, що його будуть везти до слідчого ізолятора. Крім того, ОСОБА_1 забрав у нього мобільний телефон і поставив на стіл. Після чого, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 вийшли з кабінету, а в кабінет зайшов ОСОБА_3, який сказав потерпілому сісти на диван та зашнурувати шнурки і також вийшов з кабінету. ОСОБА_10 скориставшись цим, приблизно о 12 год. 12 хв. надіслав з мобільного телефону, своїй матері ОСОБА_15, ОСОБА_16 про домопогу. Після того, як мати потерпілого прийшла до райвідділу та зясувала у ОСОБА_1, де перебуває її син ОСОБА_10, останього відпустили.

Внаслідок вищенаведених умисних дій обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які явно виходили за межі наданих їм прав та повноважень, було завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_10 При цьому, дані дії супроводжувались насильством та погрозою застосування насильства, були болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого, а також заподіяли тілесні ушкодження у вигляді синців, розташованих по передній поверхні грудної клітини в проекції тіла грудини, в 5-6 міжребірї; синців по передній поверхні лівого плечового суглобу; синців, розташованих в проекції 11-го ребра на спині по середньо-лопатковій лінії; синців по задній поверхні лівої пяти; синців по задній поверхні правої пяти, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоровя.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи службовими особами правоохоронного органу, перевищили надану їм владу та службові повноваження, а саме вчинили умисні дії, які явно виходили за межі наданих їм прав та повноважень, якими заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, що супроводжувалися насильством, погрозою застосування насильства, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого, тобто злочин передбачений ч.2 ст. 365 КК України, за кваліфікуючими ознаками: перевищення влади та службових повноважень, яке супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Крім того, засуджений ОСОБА_4, вчиняючи злочин передбачений ч.2 ст. 365 КК України, тобо перевищення влади та службових повноважень, одночасно, вчинив і злочин передбачений ч.1 ст.127 КК України, тобто катування, а саме будучи службовою особою правоохоронного органу, в порушення вимог Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Конвенції Організації Обєднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність, видів поводження і покарання 1984 року, Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року, в порушення повноважень передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про міліцію», Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», умисно вчиняючи дії, які ніхто не має права вчиняти, діючи в особистих інтересах, які виразились у бажані розкрити крадіжку з житлового будинку ОСОБА_13 будь-яким способом, у тому числі й способом порушення закону і конституційних прав та свобод людини, і тим самим створити видимість успішної боротьби зі злочинністю та благополучного становища із розкриття злочинів у Сокирянському районі Чернівецької області, діючи шляхом застосування психічного і фізичного насильства, вимагаючи від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину, в приміщенні службового кабінету №32, розташованого на третьому поверсі адміністративного приміщення вказаного райвідділу міліції, за адресою вул. Горького 2-Г, м. Сокиряни заподіяв останньому сильні фізичні болі, фізичні та моральні страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій, чим вчинив тяжкий умисний злочин, а саме катування, за наступних обставин.

Так, 20.06.2013 року, приблизно об 12 - ій годині, оперуповноважений сектору карного розшуку районного відділу міліції, обвинувачений ОСОБА_4С зайшов в кабінет №32 в якому знаходився обвинувачений ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_10 Вияснивши у ОСОБА_3 з якого приводу в нього в кабінеті знаходиться ОСОБА_10, почав виясняти в останнього де він перебував під час вчинення крадіжки в с. Білоусівка. В цей час, черговий райвідділу, по телефону, викликав ОСОБА_3 в чергову частину. Залишившись в кабінеті з ОСОБА_10, ОСОБА_4, діючи умисно, перевищуючи надані йому законом повноваження, вчиняючи психологічний тиск на ОСОБА_10, з метою одержання від нього визнання вини у вчинені крадіжки, підійшов до ОСОБА_10 і наніс останньому декілька ударів в ділянку тулуба, тобто вчинив насильницькі дії, які з врахуванням вже отриманих тілесних ушкоджень, спричинили ОСОБА_10 сильний фізичний біль.

Далі ОСОБА_4, ігноруючи будь-які принципи гуманізму поваги до прав та законних інтересів людини, наказав ОСОБА_10 зняти взуття та шкарпетки і стати колінами на стілець обличчям до стіни. Усвідомлюючи, що цим самим він принижує людську гідність ОСОБА_10 через примушення його до прийняття фізіологічного положення, яке символізує фізичну підкору, цим самим формуючи у ОСОБА_10 відчуття нікчемності, безпорадності та беззахисності, демонструючи при цьому ОСОБА_10 свою перевагу, безкарність та вседозволеність працівника міліції по відношенню до простих громадян. Після прийняття ОСОБА_10 такого положення, ОСОБА_4, переслідуючи свою злочинну мету, добитися у ОСОБА_10, зізнання у вчинені крадіжки, шляхом особистого мучення, застосуванням до нього інших насильницьких дій у вигляді спричинення тяжких страждань та багаторазової нестерпної фізичної болі, взяв пластикову пляшку із водою та почав наносити нею удари ОСОБА_10 по пятах, розуміючи, що це завдає останньому сильний фізичний біль, фізичні та моральні страждання. Під час нанесення цих ударів ОСОБА_4 вимагав від ОСОБА_10 зізнатись у вчиненні злочину. Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_4 виражаючи особливу жорстокість взяв склянку, кантом дна якої, наніс кілька ударів ОСОБА_10, по пятах, спричиняючи при цьому останньому сильну біль та особливі фізичні й моральні страждання. Не отримавши зізнання, ОСОБА_4 демонструючи особливу зневагу до ОСОБА_10, виражаючи особливу зухвалість та винятковий цинізм, з метою подальшого знущання над останнім дав ОСОБА_10 у руки стілець і примушував його присідати зі стільцем у руках, у положенні витягнутих рук, пригрозивши останньому, що якщо стілець упаде, то він продовжить його побиття. Після чого, наказав ОСОБА_10 стати у кут кабінету і наніс останньому кілька ударів в ділянку нижньої частини грудної клітини. Коли ОСОБА_10 від одержання цих ударів падав, ОСОБА_4 наказував йому підніматись та продовжував наносити удари по тулубу, спричиняючи йому сильний фізичний біль, фізичні та моральні страждання. Коли ОСОБА_4 припинив побиття ОСОБА_10, в кабінет зайшов ОСОБА_1 Створюючи видимість реальності погроз помістити ОСОБА_10 в тюрму, хтось із них наказав, потерпілому зняти шнурки та пасок, оскільки це є вимогою для поміщення затриманого в ізолятор. Після чого, ОСОБА_1 забрав у нього мобільний телефон, поставив його на стіл і разом з ОСОБА_4 вийшов з кабінету, а в кабінет зайшов ОСОБА_3, який наказав ОСОБА_10 завязати шнурки і одягнути пасок і також вийшов. Скориставшись цим, ОСОБА_10, надіслав своїй матері ОСОБА_15 ОСОБА_16, щоб остання дзвонила родичці, яка працює в УМВС України в Чернівецькій області, так як його добивають. Через деякий час в кабінет зайшов ОСОБА_3 Який відібрав у ОСОБА_10 розписку, про відсутність у нього претензій до працівників міліції, відпустив останнього.

Внаслідок вищевказаних насильницьких дій, ОСОБА_4 заподіяв потерпілому ОСОБА_10, побої та тілесні ушкодження у вигляді синців, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоровя.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_4, будучи службовою особою, використовуючи своє службове становище, вчинив катування, а саме умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій, з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, а саме отримати від нього відомості та визнання у вчинені злочину, тобто вчинив злочин передбачений ч. 1 ст. 127 КК України - катування.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненому не визнав та показав суду, що дійсно 19.06.2013 року, він викликав ОСОБА_10 і ОСОБА_12 у Сокирянський райвідділ міліції для відібрання у них відбитків пальців, а 20.06.2013 року для опитування з приводу крадіжки у ОСОБА_13 О 10-ій год. 05 хв., після наради, він заходив до ОСОБА_3 в кабінет №32, де розмовляв з ОСОБА_10, з приводу крадіжки у громадянина ОСОБА_13 Останній заперечував свою причетність до крадіжки та почав погрожувати йому службовими неприємностями. У відповідь, на підвищеному тоні він дійсно сказав, що він його не бив і не збирається бити, тому він може скаржитися куди хоче. Розмова між ними велася приблизно 5-10 хв. після чого, він вийшов з кабінету, закрив свій кабінет і приблизно о 10 год. 25 хв. - 10 год. 30 хв. пішов в лікарню, так як в нього піднявся тиск. Вимірявши тиск, приблизно об 11-ій год. 30 хв. він вийшов з лікарні і пішов до райвідділу. Під час перебування в лікарні, до нього зателефонував ОСОБА_17, який запитував, що у них трапилося, оскільки він перебуває в кабінеті начальника управління карного розшуку УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_18, якому ОСОБА_19 повідомила, що в райвідділі когось бють. Приблизно о 12 - ій год. він повернувся до райвідділу і зайшов в кабінет №32, де перебував ОСОБА_3 разом з потерпілим ОСОБА_10 Вияснивши чи у них все нормально і чи немає ніяких скарг пішов до свого кабінету. Через деякий час в кабінет зайшов черговий ОСОБА_20 разом з матірю ОСОБА_10, яка запитала у нього, де її син. Він відповів їй, що її син перебуває в кабінеті №32 з оперуповноваженим ОСОБА_3, який його опитує. Приблизно через годину, по телефону йому повідомили, що поступила заява, про побиття ОСОБА_10 працівниками Сокирянського РВ УМВС в Чернівецькій області. До побиття ОСОБА_10 він не має ніякого відношення, так як ні він, а також в його присутності ніхто з його підлеглих, не бив ОСОБА_10 та не застосовував до нього фізичного насильства або психологічного тиску. Ніякого письмового доручення слідчого щодо проведення будь-яких дій повязаних з розслідуванням крадіжки в с. Білоусівка він не отримував., відповідне доручення надійшло 21.06.2013 року. Будь-яких вказівок своїм підлеглим щодо проведення якихось дій відносно потерпілого ОСОБА_10 він не давав, лише сказав ОСОБА_3, опитати ОСОБА_10 з приводу причетності до крадіжки та співставити вилучені відбитки пальців. Ніякої домовленості між ним та ОСОБА_4, а також іншими обвинуваченими, щодо вчинення будь-яких насильницьких дій відносно потерпілого не було. Також заперечує належність свого голосу на аудіозаписі, зробленого потерпілим.

Обвинувачений ОСОБА_4, в судовому засіданні, також не визнав своєї вини у вчиненому та показав суду, що 20.06.2013 року, після 11-ої год., він разом з співробітником Новодністровського відділення ОСОБА_21 приїхали до Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області, де здав зброю, а також напрацьовані матеріали. Після чого, він зайшов в кабінет до ОСОБА_14, а потім до ОСОБА_1Г, якому потрібно було доповісти щодо крадіжки, яка була вчинена на території м. Новодністровськ. Далі він зайшов в кабінет № 32, де на стільці сидів раніше йому незнайомий ОСОБА_10М, а за столом сидів ОСОБА_3, який щось писав. Так, як в кабінет він зайшов з цигаркою, він направився до вікна щоб струсити попіл, але не зміг пройти, так як ОСОБА_10 сидячи на стільці, тримав ноги витягнутими вперед та закинутими одна на одну. Щоб пройти до вікна, він нецензурною лайкою висловився в адрес ОСОБА_10 і запитав чого той тут розсівся, а потім умисно наніс потерпілому три чи чотири удари своєю ногою у задню частину обох пят. Під час нанесення ударів він був взутий у туфлях з твердою поверхнею, тому вважає, що саме від цих дій у потерпілого виникли тілесні ушкодження на лівій та правій задній ділянці обох пят. Під час його перебування в кабінеті, ОСОБА_3 виходив з кабінету приблизно на 5-7 хв. Потім йому зателефонував, його знайомий, який мав його підвезти в м. Новодністровськ і приблизно о 12 год. 00 хв. він вийшов з райвідділу. У кабінеті № 32 він перебував не більше 5-7 хвилин. ОСОБА_1 в той час в кабінеті ОСОБА_3 не було. Ніяких ударів пластиковою бутилкою та скляним предметом по ногам ОСОБА_10 він не наносив і присідати з стільцем потерпілого не примушував. Між ним та іншими обвинуваченими попередньої домовленості, щодо вчинення якихось дій відносно потерпілого не було. Розкаюється у вчиненному, а саме в тому, що наніс кілька ударів ОСОБА_10 по задній частині пят та просить його суворо не карати. Добровільно відшкодував потерпілому матеріальні збитки та моральну шкоду у розмірах, визначених потерпілим та його представником.

Обвинувачений ОСОБА_2, в суді свою вину у вчиненому визнав частково та показав, що 20.06.2013 року приблизно о 10-ій год. після наради зайшов у свій кабінет №29, випив чаю. Потім зайшов у кабінет №32 до ОСОБА_3, який сидів за столом та розмовляв з потерпілим ОСОБА_10 Він запитав у ОСОБА_3, хто це сидить, на що останній відповів, що це з приводу крадіжки, яка сталася в с. Білоусівка у громадянина ОСОБА_13 Він також почав виясняти у ОСОБА_10, де він був під час вчинення крадіжки, оскільки 18.06.2013 року він виїжджав у складі слідчо-оперативної групи на місце вчинення злочину. В розмові з ОСОБА_10 він дійсно жартома сказав останньому, що викине його у вікно. Проходячи між столом і стіною за бумагою, із-за вузького проходу, він дійсно підштовхнув ОСОБА_10 який стояв на проході, долонею в ділянку нирок. В кабінеті № 32 він перебував близько 10 хв. Приблизно об 11-ій год. він вийшов з райвідділу, а повернувся у райвідділ близько 19-ої год. І тоді йому стало відомо, що ОСОБА_10 написав заяву про його побиття.

Ааудіо запис, який зроблений потерпілим частково відповідає дійсності: в частині, де чути його голос. Чи чинився ОСОБА_3 на потерпілого фізичний чи моральний тиск, він не памятає. Ніякої попередньої змови між ним та іншим обвинуваченими щодо потерпілого не було. Пояснити наявність у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, після його перебування у кабінеті №32, ОСОБА_2 не може. Свої дії, 20.06.2013 року, по відношенню до ОСОБА_10, він визнає протиправними і незаконними, оскільки нецензурно висловлювався до потерпілого, штовхнув його в область нирок долонею.

Матеріальні збитки та моральну шкоду, у розмірах визначених потерпілим та його представником добровільно відшкодував. У вчиненому щиро розкаюється і просить суд суворо його не карати.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні, свою вину у вчиненому також визнав частково і показав, що 20.06.2013 року на нараді ОСОБА_1 сказав йому, що в райвідділі знаходиться ОСОБА_10 якого необхідно опитати з приводу крадіжки у с. Білоусівка. Піля наради, приблизно о 10- ій годині, він запросив ОСОБА_10 до себе у кабінет, куди через деякий час зайшов ОСОБА_1, який також почав розпитувати ОСОБА_10 де він був 18.06.2013 року та чи вчиняв він крадіжку у ОСОБА_13 Розмова між ними велася на підвищених тонах, але без застосовування до ОСОБА_10 будь якого фізичного та психологічного тиску. Після спілкування з ОСОБА_10, ОСОБА_1 пішов в лікарню, так як погано себе почував, а він продовжив опитувати ОСОБА_10 Через деякий час в кабінет зайшов ОСОБА_2, який хотів взяти папір. Дізнавшись від нього, що ОСОБА_10 він опитує з приводу крадіжки на яку він виїжджав 18.06.2013 року у складі оперативної групи. ОСОБА_2 запитав ОСОБА_10 щодо його причетності до вчиненої крадіжки, а також сказав ОСОБА_10, що викине його у вікно. Коли ОСОБА_2 виходив із кабінету, через вузький прохід між меблями, то підштовхнув ОСОБА_10 в спину. Пізніше до кабінету зайшов ОСОБА_14, якому він поручив відібрати пояснення ОСОБА_12 Так, як ОСОБА_10 не зізнавався у вчинені крадіжки він почав висловлюючись його адресу нецензурною лайкою та один раз умисно штовхнув його кулаками обох рук в груди, намагаючись таким чином добитися від ОСОБА_10 зізнання у вчиненні крадіжки. Приблизно об 11 год. 50 хв. в кабінет зайшов ОСОБА_4, якому він також розповів, що опитує ОСОБА_10 з приводу крадіжки в с. Білоусівка. Після чого, йому зателефонував черговий, який запросив його у чергову частину. Попросивши ОСОБА_4, залишитися в кабінеті з ОСОБА_10, він вийшов і повернувся в кабінет приблизно через 10 хвилин. ОСОБА_10 знаходився у нормальному стані, будь-яких скарг від нього не було. Близько 12 год. 00 хв. ОСОБА_4 вийшов з кабінету, а через деякий час в кабінет зайшла мати ОСОБА_10М,. яка запитала його, коли звільнять її сина на, що він відповів, щоб вона почекала в коридорі. Продиктувавши ОСОБА_10 зміст розписки, а саме, що ОСОБА_10 немає будь-яких претензій до працівників міліції, він відпустив останнього, який разом зі своєю мамою вийшли з райвідділу.

Будь-якої змови між ним і обвинуваченими, щодо потерпілого ОСОБА_10 не було. Підтверджує наявність свого голосу на аудіозаписі, зробленого потерпілим. У його присутності ніхто не заподіював ОСОБА_10 тілесних ушкоджень. Матеріальні збитки та моральну шкоду у розмірах, визначених потерпілим і його представником він відшкодував добровільно у вчиненому щиро розкаюється і просить суд суворо його не карати.

Незважаючи на не визнання вини у вчиненому обвинуваченими ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та частковим не визнанням вини ОСОБА_2 і ОСОБА_3, їх вина у вчиненому повністю доведена частково показами самих обвинувачених, показами потерпілого, свідків та письмовими доказами, тобто сукупністю доказів, які були досліджені, як судом першої інстанції так і апеляційним судом.

Так, потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні показав, що з обвинуваченими раніше він знайомий не був. 19.06.2013 року приблизно о 17-ій год. ОСОБА_1, ОСОБА_22 та ще один незнайомий йому чоловік, запропонували йому та його брату ОСОБА_12 прийти в райвідділ для знаття відбитків пальців, що вони і зробили. Після чого, ОСОБА_1 сказав їм прийти на слідуючий день о 09 год.00 хв. в райвідділ для дачі пояснень. 20.06.2013 року, вони прийшли в райвідділ де зареєструвалися і піднялися на третій поверх де о 10 год. 10 хв. ОСОБА_3 запросив його до свого кабінету №32. Заходячи в кабінет, він включив на своєму мобільному телефоні диктофон. В кабінеті ОСОБА_3 сказав йому присісти на диван і почав його розпитувати, де він був 18.06.2013 року, на момент вчинення крадіжки у ОСОБА_13 Коли він написав пояснення, в якому зазначив, що він не вчиняв крадіжки грошей у ОСОБА_13, ОСОБА_3 почав вимагати від нього зізнатися у вчиненні крадіжки. Через деякий час в кабінет зайшов ОСОБА_23 який підійшов до нього, взяв його рукою ззаду за волосся і вдарив два чи три рази долонею руки в задню частину шиї, вимагаючи у нього зізнатися у вчиненні даної крадіжки грошей. У відповідь він сказав ОСОБА_1, що він буде скаржитися, на що той відповів йому нецензурними словами, що потерпілий для нього ще «синок» і він може скаржитися куди хоче. Потім ОСОБА_1 наказав йому стати у куток, а коли він це зробив, ОСОБА_1 взяв рукою ззаді за голову та вдарив його головою пять чи шість разів об стіну. Після чого, ОСОБА_3 також чотири чи пять разів вдарив його кулаком у верхню частину лівої руки, а також наніс чотири удари в область грудної клітки. Після чого ОСОБА_1 вийшов з кабінету, а приблизно через декілька хвилин до кабінету зайшов ОСОБА_2, який також вимагав від нього зізнатися у вчиненні крадіжки. При цьому, ОСОБА_2 наніс йому три чи чотири удари кулаками по нирках, а ОСОБА_3 бив по руках та в область грудей. Потім ОСОБА_2 використовуючи нецензурні слова, сказав йому підійти до вікна, а коли він підійшов, то сказав, що розібє його головою вікно та викине його через вікно, а його мамі скаже, що він хотів втекти. Після чого ОСОБА_2 вийшов із кабінету, а ОСОБА_3 вилучив у нього мобільний телефон, в якому він встиг виключити диктофон. В цей час в кабінет у форменому одязі зайшов ОСОБА_4, який сів на диван і запитав у потерпілого чи думає він, що його буде складно посадити в тюрму. Він зрозумів, що той може йому підкинути наркотичні засоби або боєприпаси. Через деякий час ОСОБА_3 викликали в чергову частину. ОСОБА_4, залившись з ним вкабінеті, наказав йому зняти кросівки та шкарпетки і стати колінами на стілець, обличчям до стіни, що він і зробив, а ОСОБА_4 взявши пластикову пляшку, яка була наповнена водою і наніс йому кілька ударів по пятам. Після чого, взяв скляний стакан і почав бити його, дном стакана (кантом) по пятам. Від завданих ударів він відчував нестерпний біль і страждання. Потім ОСОБА_4 дав йому стілець і сказав присідати, з ним тримаючи його на витягнутих руках, при цьому попередив, що якщо стілець упаде, то він продовжить його побиття. Побоюючись застосування фізичного насильства, він почав присідати з стільцем. Далі ОСОБА_4 сказав йому стати у куток і тричі вдарив його в область грудної клітки. Від отриманих ударів він впав на підлогу та відчував сильний біль. Коли ОСОБА_4 перестав його бити в кабінет зайшов ОСОБА_1 який забрав у нього мобільний телефон і порставив на стіл . В той час хтось із них наказав зняти шнурки з кросівок та ремінь, пояснюючи це тим, що його будуть везти до слідчого ізолятора. Після чого, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 вийшли з кабінету, а в кабінет зайшов ОСОБА_3, який сказав потерпілому сісти на диван та зашнурувати шнурки і також вийшов з кабінету. Скориставшись цим, приблизно о 12 год. 12 хв. Він надіслав з мобільного телефону, своїй матері ОСОБА_15, ОСОБА_16 про домопогу. Через деякий час в кабінет зайшов ОСОБА_3, який продиктував йому текст розписки, в якій він вказав, що ніяких притензій до працівників міліції не має. Дану розписку він написав, оскільки боявся, що без неї його не відпустять. Після чого він вийшов в коридор, де знаходилися його мати та ОСОБА_12, разом з якими він вийшов з райвідділу міліції. На вулиці, він розповів матері, що його побили працівники міліції. Так, як він не міг стояти на ногах, він залишився в автомобілі, а мати повернулася до райвідділу зясувати причину його побиття. Через деякий час вона повернулася і вони поїхали до прокуратури Сокирянського району Чернівецької області, де його мати з його слів написала заяву щодо притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності, яку він підписав. Власноручно написати дану заяву він не міг у звязку з незадовільним станом здоровя. Під час його допиту він не чув, щоб обвинувачені у його присутності домовлялися між собою щодо спільного вчинення будь-яких дій відносно нього. Завдані 20.06.2013 року обвинуваченими удари та їхні дії викликали у нього фізичні болі та моральні страждання, а удари по пятам викликали у нього сильний фізичний біль. Цивільний позов в частині стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди підтримує в пованому обємі.

Свідок ОСОБА_19 показала суду, що працює помічником начальника відділу по звязку з громадськістю Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області та є троюрідною сестрою потерпілого ОСОБА_10 20.06. 2013 року їй зателефонувала мати потерпілого та повідомила їй, що від її сина, ОСОБА_24 прийшло ОСОБА_16, що його вбивають працівники міліції, а її тривалий час в райвідділ не допускають. Про дані події вона повідомила начальника управління карного розшуку ОСОБА_18, який сказав їй, що розбереться. Того ж дня, вона провідувала потерпілого в лікарні і бачила на його тілі сліди побоїв. Крім того, вона була присутня у кабінеті ОСОБА_18 під час розмови останього з раніше їй невідомим ОСОБА_4, який зі слів ОСОБА_18 був причетний до побиття ОСОБА_10

Свідок ОСОБА_15, показала, що 20.06.2013 року о 9-ій год. 00 хв. її син разом з її племінником зайшли до приміщення Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області, а вона залишилася чекати поблизу приміщення райвідділу на вулиці. О 12 год. 12 хв. вона отримала від сина ОСОБА_16 наступного змісту: «ОСОБА_24, дзвоніть до тої, бо мене кончають». Отримавши СМС, вона зателефонувала ОСОБА_19 і пішла до кабінету ОСОБА_1, так як напередодні була в ОСОБА_1 і знала де його кабінет. Деякий час із кабінету ніхто не виходив, а потім з нього вийшов ОСОБА_3 Сина, ОСОБА_10 у неадекватному стані та дуже переляканого відпустили близько 14-ої год., після того, як він розписатися в якомусь журналі. На вулиці сину стало погано. Посадивши його в автомобіль, вона повернулася до райвідділу. Нічого не зясувавши в райвідділі щодо побиття її сина, вони поїхали в прокуратуру, де написали відповідну заяву. По дорозі до прокуратури син розповів їй, що саме сталося. Коли син, перебував у лікарні, до нього приходили ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_25, які просили у нього вибачення і обіцяли надати кошти на лікування та оздоровлення у випадку, якщо він забере свою заяву.

Свідок ОСОБА_22, показав суду, що працює оперуповноваженим карного розшуку Новодністровського відділення міліції. У червні 2013 року в с. Білоусівка Сокирянського району було вчинено крадіжку. З інформації жителів села йому стало відомо про можливу причетність до неї ОСОБА_10 19.06.2013 року він разом з начальником карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_1 запропонували ОСОБА_10 прийти в райвідділ. Через деякий час, ОСОБА_10 приїхав до райвідділу, де в кабінеті № 32 він опитав його, щодо місця перебування під час вчинення крадіжки та відібрав відбитки пальців.

Свідок ОСОБА_12 показав суду, що потерпілий ОСОБА_10 є його двоюрідним братом, а з обвинуваченими до подій, які відбувалися 19.06.2013 року, він не був знайомий. У цей день, він разом з ОСОБА_10 поїхали в ліс по гриби. Коли вони були в лісі, ОСОБА_10 зателефонували працівники міліції, які через деякий час підїхали до них і сказали їм приїхати в райвідділ, щоб у них зняли відбитки пальців рук, які у райвідділі у них відібрав ОСОБА_22, після чого, начальник карного розшуку сказав йому та ОСОБА_10 приїхати до райвідділу о 9-ій год. 00 хв. наступного дня. Наступного дня приблизно о 10-ій годині, до них підійшов ОСОБА_3 який забрав ОСОБА_10 у свій кабінет, а його забрав інший працівник міліції в кабінет, який розташований поруч з кабінетом, куди забрали ОСОБА_10 Йому дали ручку та папір, щоб він написав пояснення, де він був 18.06.2013 року, під час вчинення крадіжки в с. Білоусівка. Коли він писав пояснення, то чув через відчинене вікно з сусіднього кабінету шум, гам, крики, зокрема: «Признавайся!», а також голос ОСОБА_10: «Я не брав», крім того, він чув два стука. Після дачі пояснень, йому сказали почекати в коридорі, куди через деякий час принесли якийсь журнал, в якому він розписався, а згодом туди прийшла мати ОСОБА_10, ОСОБА_15 і ОСОБА_10 відпустили. При цьому, ОСОБА_10 кульгав та скаржився, що у нього болить голова і він не може дихати, так як його побили. Після чого, ОСОБА_15 повернулася до райвідділу, а коли вона прийшла назад вони поїхали в прокуратуру.

Свідок ОСОБА_26 у судовому засіданні показав, що потерпілий ОСОБА_10 є його рідним сином. Зі слів дружини йому стало відомо, що його сина викликають до райвідділу для надання пояснення з приводу крадіжки грошей у сусіда. На другий день сина викликали на 9 год. 00 хв. до райвідділу. Приблизно о 12-ій год., йому зателефонувала дружина та повідомила, що їхнього сина побили. Коли дружина повернулася з сином додому, то останній був без взуття, лише в носках, тримався за грудну клітку і казав, що його побили працівники міліції. До нього приїжджав ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які просили вибачення, а також дружина ОСОБА_4 яка говорила, що її чоловік невинуватий. Всі ці розмови він записував на диктофон.

Свідок ОСОБА_27, яка є дружиною обвинуваченого ОСОБА_4, у судовому засіданні показала, що вона дійсно приходила до батьків потерпілого, оскільки переживала за свого чоловіка та хотіла зясувати, що сталося, а її чоловік нічого їй не розповідав, так як на той час вона була вагітною і він не хотів її нервувати.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показав, що з лютого 2013 року по червень 2013 року він працював оперуповноваженим Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області. У червні 2013 року (точного числа він не памятає) після наради він пішов до свого кабінету, а потім зайшов до сусіднього кабінету, де перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_10 Після чого запросив до свого кабінету ОСОБА_12 у якого приблизно годину відбирав пояснення де він перебував 18.06.2013 року, в день вчинення крадіжки грошей. Будь-яких звуків з сусіднього кабінету свідок не чув. При цьому він неодноразово виходив зі свого кабінету. Відібранні у ОСОБА_12 письмові пояснення він віддав ОСОБА_3, оскільки с. Білоусівка була його територією обслуговування. У той день він бачив ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, однак коли саме та за яких обставин він не памятає, проте точно памятає, що у кабінеті ОСОБА_3 він їх не бачив. Також будь-якого фізичного насильства щодо потерпілого ОСОБА_10 він не чинив.

Свідок ОСОБА_28 у судовому засіданні показав, що з жовтня 2010 року він працював слідчим Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області. У червні 2013 року він розслідував кримінальне правопорушення щодо вчинення в с. Білоусівка, Сокирянського району Чернівецької області крадіжки майна ОСОБА_13 Він виїжджав по даному факту на місце вчинення злочину, проводив огляд місця події, опитував потерпілого ОСОБА_13 При цьому потерпілий не повідомляв, кого саме він підозрює у вчиненні крадіжки. Підстав підозрювати ОСОБА_10 або ОСОБА_12 у вчиненні даної крадіжки не було. Він 19-20.06.2013 року не давав нікому будь-яких доручень по даному кримінальному провадженню, а дав їх лише 21.06.2013 року. Він не памятає чи спілкувався 19.06.2013 року з ОСОБА_4 щодо обставин вчинення даної крадіжки.

Свідок ОСОБА_18, який працює начальником управління карного розшуку УМВС України в Чернівецькій області, у судовому засіданні показав, що про обставини, які відбувалися 20.06.2013 року між обвинуваченими та потерпілим йому відомо зі слів ОСОБА_19 Пізніше про дані події він спілкувався з ОСОБА_4, якому пояснював, що якщо буде встановлена його вина, то його буде звільнено. При спілкуванні з ОСОБА_1, останній заперечував свою причетність до даних подій.

Свідок ОСОБА_29 показав суду, що з обвинуваченим ОСОБА_1 вони разом працювали у карному розшуку в Шевченківському райвідділі міліції м. Чернівці протягом 2008-2010 років. 20.06.2013 року, приблизно 10 год. в м. Сокиряни він зустрів ОСОБА_1, який ішов в лікарню, він також пішов зним в лікарню де перебували приблизно 30-40 хв. Після чого пішли на автовокзал, зайшли в кафе, випили води і розійшлися приблизно о 12-ій год.

Свідок ОСОБА_30 у судовому засіданні показав, що він знайомий з обвинуваченим ОСОБА_4С, оскільки його батьки проживають по сусідству з ним в м. Новодністровськ Чернівецької області. 20.06.2013 року, коли він віз дружину в лікарню. По дорозі до лікарні на зупинці в м. Новодністровськ він підібрав двох працівників міліції, які були одягнені у форму, у т.ч. ОСОБА_4 Це було після 11-ої год. Він разом з працівниками міліції приїхали до райвідділу де вони вийшли з автомобіля, а він разом з дружиною поїхали до лікарні де знаходилися приблизно 10 хв. Потім він підїхав до райвідділу, звідки через деякий час вийшов ОСОБА_4 ще з одним чоловіком, якого він підвозив разом з ОСОБА_4, сіли в автомобіль і вони поїхали в м. Новодністровськ.

Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні показав, що з січня 2013 року по осінь 2013 року працював дільничним інспектором міліції Новодністровського відділення Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області. 20.06.2013 року з 09 год. 30 хв. по 10 год. 30 хв. ОСОБА_4 був з ним у приміщенні Новодністровського відділення міліції. Приблизно об 11-ій год. вони разом з ОСОБА_4 виїхали з м. Новодністровськ на автомобілі знайомого ОСОБА_4 в Сокирянський райвідділ куди приїхали приблизно об 11-ій год. 40 хв. Він разом з ОСОБА_4 зайшов у приміщення райвідділу, зайшли у чергову частину, яка розташована на першому поверсі де ОСОБА_4 сказав йому почекати, так як йому треба занести на третій поверх оперуповноваженому документи. Приблизно через 10-15 хв. вони поїхали в м. Новодністровськ.

Свідок ОСОБА_20 показав суду, що з травня 2009 року він працює оперативним черговим Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області. 20.06.2013 року о 08 год. 30 хв. він заступив на чергування. Обвинувачений ОСОБА_1 прийшов до райвідділу о 09 год. 00 хв. Потерпілий ОСОБА_10 також зайшов до райвідділу о 09 год. 00 хв. Приблизно о 10-ій год. ОСОБА_1 сказав йому, що йде до лікарні. ОСОБА_1 повернувся приблизно о 12-ій год. Мати потерпілого прийшла до райвідділу о 13-ій год., сказала, що тут перебуває її син. Пізніше вона повернулася і сказала, що її сина побили. У той день свідок бачив ОСОБА_4, який здавав зброю, що зафіксовано в журналі здачі зброї. Після здачі ОСОБА_4 зброї він його не бачив. Скільки часу перебував ОСОБА_4 в приміщенні Сокирянського РВ УМВС в Чернівецькій області він теж сказати не може.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні показав, що в червні 2013 року він тимчасово виконував обовязки начальника Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області. 18.06.2013 року він виїжджав на місце події в с. Білоусівку в звязку з вчиненням у ОСОБА_13 крадіжки майна. 18-20 червня 2013 року він не давав своїм підлеглим будь-яких вказівок щодо проведення дій повязаних з вчиненням даної крадіжки. Однак памятає, що була оперативна інформація про можливу причетність до даної крадіжки ОСОБА_10 20.06.2013 року зранку ним було проведено інструктаж особового складу, після чого він поїхав в м. Чернівці. О 10 год. початок 11-ої год. він розмовляв по телефону з ОСОБА_1Г,. який повідомив, що перебуває в лікарні. Після 12-ої год. йому по телефону повідомили, що в райвідділі щось сталося.

Свідок ОСОБА_13 показав суду, що він проживає по сусідству з потерпілим ОСОБА_10 У червні 2013 року, точно числа свідок не памятає, він виявив, що хтось з його будинку вчинив крадіжку грошей про, що він повідомив працівників міліції, які приїхали приблизно через годину, провели огляд будинку, зняли відбитки пальців та опитали сусідів. Він не повідомляв нікому з працівників міліції, що він підозрює у вчиненні крадіжки ОСОБА_10М, а лише сказав, що одного разу виявив у себе на подвірї ОСОБА_10, який стріляв горобців.

Вина обвинувачених у вчиненому підтверджується також письмовими доказами по кримінальному проваджені, а саме:

- письмовою заявою ОСОБА_10, яка зареєстрована в прокуратурі Сокирянського району Чернівецької області за вх. № 66/1113, 20.06.2013 року в якій ОСОБА_10 вказав, що його було викликано до Сокирянського райвідділу міліції для дачі пояснень де він перебував 18.06.2013 року. Під час відібрання пояснень, його бив головою об стіну ОСОБА_1, ОСОБА_3 в область грудної клітки та ОСОБА_4 по ниркам та скляним предметом і пластиковою пляшкою з водою по пятам, а також заставляв присідати із стільцем; (т.1 а.с. 2).

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, щодо безпідставності доводів захисників про визнання даної заяви недопустимим доказом, так як вона не була написана власноручно потерпілим, оскільки згідно показань потерпілого та його матері, дана заява була написана останньою зі слів потерпілого і особисто ним підписана, у звязку з поганим самопочуттям ОСОБА_10

- витягом з кримінального провадження №42013270140000021 згідно якого, 20.06.2013 року дана заява була зареєстрована в ЄРДР; (т.1 а.с.1)

- копією журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області, згідно якої 19.06.2013 року о 17 год. 20 хв. ОСОБА_10 прибув в Сокирянський райвідділ міліції, а в 17 год. 29 хв. вибув; претензій до працівників міліції немав (запис №51); 20.06.2013 року, ОСОБА_10 в Сокирянський райвідділ міліції прибув о 09 год. 01 хв. та вибув о 13 год. 50 хв., претензій до працівників міліції немав (запис № 52); ОСОБА_12 20.06.2013 року 09 год. 01 хв. прибув і вибув о 14 год. 08 год., претензій до працівників немав (запис № 53); ОСОБА_15 20.06.2013 року прибула до райвідділу 14 год. 05 хв. та вибула 14 год. 10 хв., претензій до працівників міліції немала (т.1 а.с.107-110).

Оскільки згідно показань потерпілого під час перебування в райвідділі його побили, що підтверджується тілесними пошкодженнями, то записи в даному журналі не відповідають дійсності в частині відсутності у ОСОБА_10 претензій до працівників міліції, та на думку колігії суддів суд першої інстанції обґрунтовано не взяв їх до уваги при встановленні обставин справи.

- висновком службового розслідування, затвердженого 03.07.2013 року начальником УМВС України в Чернівецькій області полковником міліції ОСОБА_31, під час його проведення було встановлено, що підтвердити або спростувати відомості, викладені ОСОБА_10 щодо його побиття працівниками сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області не представилось можливим у звязку із суттєвими розбіжностями у поясненнях сторін та недостатньою доказовою базою, яка б підтвердила такі дії працівників міліції. Однак, згідно даного висновку під час службового розслідування в діях працівників Сокирянського РВУМВС України в Чернівецькій області було встановлено грубі порушення вимог кримінального процесуального законодавства та вчинення дій, які дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, за які ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ. Зокрема, встановлено, що станом на 20.06.2013 року у зазначених працівників не було доручення на проведення слідчих (розшукових) дій оперативним підрозділам по кримінальному провадженню № 120132701400000335 по факту крадіжки коштів з господарства ОСОБА_13 Відповідне доручення було надано слідчим СВ Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_28 тільки 21.06.2013 року. Вказане свідчить про те, що начальник карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_1, достовірно знаючи про те, що законних підстав для виклику чи опитування осіб по кримінальному провадженню немає, усвідомлюючи незаконність своїх дій, у порушення вимог ч.2 ст. 41 КПК України згідно якої співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальних дій за власною ініціативою, дав своєму підлеглому вказівку про виклик до райвідділу ОСОБА_10, порушивши при цьому також вимоги Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, затвердженої наказом МВС України від 28.04.2009 року №181. У свою чергу, оперуповноважений сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_3, не маючи законних підстав, у порушення вимог ч.2 ст. 41 КПК України, діючи за незаконною вказівкою ОСОБА_1, здійснив опитування ОСОБА_10 з приводу даної крадіжки. Оперуповноважений сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_4 не маючи жодних законних підстав, здійснив усне опитування ОСОБА_10 щодо його причетності до крадіжки (т.1 а.с. 29-38).

Таким чином, даним висновком, а також показаннями потерпілого ОСОБА_10, свідка ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_28, показаннями обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджуються обставини умисного вчинення обвинуваченими, які на той час були працівниками правоохоронного органу, дій, які явно виходили за межі наданих їм прав та повноважень.

- протоколом добровільної видачі від 10.07.2013 року встановлено, що ОСОБА_10 було добровільно та в присутності понятих видано органу досудового розслідування мобільний телефон марки «NOKIA» моделі «СЗ-00» IMEI1357884/04/831255/3, з картою памяті «Transcend micro» ємністю 2GB та маркуванням MMAUR02G3ACA-MP D HEE096GS 227 Made in Korea, на диктофон якого він фіксував розмови, погрози та звуки ударів, які йому наносилися 20.06.2013 року в кабінеті № 32 Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області (т.1 а.с.172);

- протоколом огляду від 10.07.2013 року, згідно якого в присутності потерпілого та понятих проведенно огляд мобільного телефону потерпілого і при вході в меню телефону через функцію «Меню» у папку під назвою «Прилож-я», а з неї через папку «Галерея» у папку «Karta pam.» і далі у папку «Playlists» виявлено звукозапис у файлі під назвою «Голос001.amr» ємністю 1.4 Мб, датований 20.06.2013 року та тривалістю 14:52 хв. Дані файли слідчим були скопійовані на оптичний ДВД-диск та складено стенограму звукозапису (т.1 а.с.173);

Дана стенограма зазначена додатком до протоколу огляду та в ній символами у вигляді початкових літер прізвищ та знака запитання позначені висловлювання, які на думку слідчого, належать потерпілому, обвинуваченим та іншим невстановленим особам (т.1 а.с. 174- 184);

При встановлені обставин справи, на думку колегії суддів, районний суд обґрунтовано не взяв до уваги дану стенограму, оскільки зазначення на ній слідчим приналежності голосів потерпілому та обвинуваченим, а також інших звуків здійснювалась ним на власний розсуд і стороною обвинувачення не було надано суду доказів, які б доводили наявність у слідчого на той час обєктивних даних, які б могли підтвердити зазначену приналежність голосів або характер звуків;

- висновком судової компютерно-технічної експертизи №2510, складеного 25.10.2013 року експертом Львівського НДІСЕ ОСОБА_32, яким підтверджується, наявність у вищезазначеному телефоні файлу «Голос001.amr» ємністю 1.4 Мб та тривалістю запису 14 хв. 53 сек. (т. 2 а.с. 16);

- дослідженням судом першої інстанції вищезазначеного звукозапису (фонограми), а також ОСОБА_16, яке 20.06.2013 року о 12 год. 12 хв. було відправлено потерпілим з його мобільного телефону на мобільний телефон його матері наступного змісту: «ОСОБА_13 дзвоніть до тої бо мене кончають»;

- висновком №2511/2512/2513 експертизи звукозапису, складеного 30.10.2013 року експертами Львівського НДІСЕ, згідно якого у меню «Прилож-я» > «Галерея» > «Karta pam.» > «Playlists» мобільного телефону марки «NOKIA» моделі «СЗ-00» IMEI1357884/04/831255/3 міститься файл «Голос001.amr» ємністю 1.4 Мб та тривалістю запису14:52 хв., окрім п.3 із наведених вище підстав. (т.2 а.с. 25-30);

- додатком №1 до даної експертизи в якому викладено зміст розмови, яка зафіксована у фонограмі і полягає в опитуванні ОСОБА_10, з вживанням нецензурних слів, з приводу його причетності до вчинення крадіжки та погроз застосування відносно потерпілого насильства (т. 2 а.с. 31-38);

- показами обвинуваченого ОСОБА_3, який під час розгляду справи в суді, підтвердив належність свого голосу на даному звукозапису та показами обвинуваченого ОСОБА_2 який показав суду, що дійсно він висловлював погрози, які відповідають змісту розмови, зафіксованої на фонограмі, що в сукупності з показаннями потерпілого ОСОБА_10 підтверджує достовірність звукозапису та відповідність його змісту показанням потерпілого;

- висновком комплексної комісійної судової експертизи звукозапису № 19/18-57Ф від 10.02.2015 року, проведеної експертами ДНЕДЕКЦ МВС України, також підтверджена наявність у мобільному телефоні марки «NOKIA» моделі «СЗ-00» IMEI:357884/04/831255/3, з картою памяті «Transcendmicro» ємністю 2GB та маркуванням «MMAUR02G3ACA-MPDHEE096GS 227 Made in Korea» вищезазначеного звукозапису (фонограми). Крім того, згідно даної експертизи дана фонограма є оригіналом та змін щодо змісту та інших даних вона не зазнавала, а також відсутні ознаки монтажу. Зазначено, що джерела, що супроводжують даний запис - це предмети та люди, які знаходилася у приміщенні, де відбувався запис; звуки, що супроводжують даний запис, мають мовленнєвий та немовленнєвий характер; зазначено час та тривалість виникнення інших звуків (відкривання або закривання дверей, звуки ударів, стогони тощо), які відбилися у записі дослідженого звукового середовища. Згідно дослідницької частини експертизи зміст розмови, зафіксованої у фонограмі майже аналогічний змісту, викладеному в додатку №1 до експертиз звукозапису від 30.10.2013 року. Проте, згідно дослідницької частини експертизи проведення ідентифікаційного дослідження є неможливим та пояснюється спотворенням нормативної структури у фономатеріалі (т.6 а.с. 228- 245);

- актом амбулаторної судової психолого-лінгвістичної експертизи № 567, проведеної у період з 13.11.2013 року по 29.11.2013 року, згідно якої експертна комісія прийшла до наступних висновків:

- рівень інтелектуальних досягнень підекспертного ОСОБА_10 відповідає отриманій освіті та способу життя та знаходиться в межах низької норми; суттєвих порушень памяті уваги, підвищеної виснажливості не виявляє, доступне абстрагування, встановлення логічних звязків як вербальному, так і невербальному матеріалі на рівні низької норми; в структурі особистості риси індивідуалістичності, замкнутості, невпевненості в собі, чутливості до критичних зауважень, підлеглості, нестійкої самооцінки; рівень розвитку саморегуляції та самоконтролю достатній;

- ОСОБА_10 відчував страждання за наслідками проведення з ним співбесіди працівниками Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області, що досліджується у справі;

- підекспертна особа з урахуванням її емоційного стану, індивідуально-психологічних особливостей та рівня розумового розвитку здатна правильно сприймати обставини, що мають значення у справі, і може давати про них відповідні покази;

- підекспертна особа з урахуванням рівня її розумового розвитку та індивідуально-психологічних особливостей здатна розуміти характер і фактичний зміст власних дій, керувати ними та передбачити їх наслідки;

- підекспертна особа не має відхилень у психічному розвитку, які не є виявами психічного захворювання;

- індивідуальні властивості психічних процесів підекспертної особи не вплинули на адекватність сприйняття нею особливостей та змісту ситуації, а також на їх відтворення у показаннях;

- підекспертна особа на момент проведення з нею співбесіди працівниками міліції перебувала в емоційному стані, що супроводжувалося емоціями розгубленості, відчаю, страху, переживанням вітальної тривоги, приниження, що доповнювалися емоційними переживаннями внаслідок фізичного болю;

- емоційний стан підекспертної особи міг виникнути внаслідок дій працівників міліції (насильства та погроз, приниження людської гідності);

- при проведенні опитування (співбесіди) із потерпілим, що проводили представники міліції, використовувались методи психологічного впливу на свідомість та поведінку потерпілого: психологічна агресія, психологічне насилля, агресія маніпулювання, демонстрація статусу та влади, провокація, регресія;

- потерпілий спонукався до підкори, покірності та слухняності;

- ситуація, що повязана з перебуванням ОСОБА_10 у приміщенні Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області за умови проведення із ним бесіди, що зафіксована на аудіозапису, була для нього психотравмувальною, оскільки була несподівано та екстремальною, супроводжувалась фізичним насильством, приниженням, відчуттям вітальної тривоги та страху, безпорадністю та загрозою життю, емоційними переживаннями внаслідок фізичного болю;

- ознаками, які вказують на примушення ОСОБА_10 вчинити дії, які суперечать його волі, може бути вчинення на нього вербально-психолологічного та фізичного тиску в ситуації неотримання від нього бажаної інформації (т.2 а.с.156- 160).

Судова колегія погоджується з висновком районного суду в тому, що доводи сторони захисту щодо визнання даного доказу недопустимим, оскільки експертами безпосередньо не прослуховувався звукозапис, зроблений потерпілим, а також не досліджувався висновок №2511/2512/2513 експертизи звукозапису, складеного 30.10.2013 року експертами Львівського НДІСЕ є необгрунтованими, так як згідно постанови слідчого про призначення даної експертизи від 08.11.2013 року (т.2 а.с.143-145), експертам на дослідження були направлені матеріали кримінального провадження та зазначений висновок експертизи, які згідно дослідницької частини експертизи були дослідженні під час її проведення.

- протоколом огляду від 11.07.2013 року та переглянутим під час проведення судового розгляду відеозапису, який застосовувався під час його проведення, у присутності понятих, експерта Чернівецького обласного бюро СМЕ ОСОБА_33, спеціаліста НДЕКЦ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_34В та потерпілого ОСОБА_10 було оглянуто приміщення службового кабінету № 32 Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області, який розташований на третьому поверсі адміністративного приміщення вказаного райвідділу за адресою: вул. Горького, 2-Г, м. Сокиряни Чернівецької області. Під час огляду детально був оглянутий деревяний стілець, який був розташований між вікном та великим столом, на який вказав потерпілий ОСОБА_10, пояснивши, що саме цей стілець 20.06.2013 року, давав йому у руки ОСОБА_4 та примушував його з ним присідати. Згідно пояснень ОСОБА_10 20.06.2013 року він тримав цей стілець за передні ніжки. Спеціалістом НДЕКЦ на поверхні даного стільця були виявлені та вилучені сліди рук, які були відповідним чином упаковані (т.1 а.с. 192-193).

Щодо доводів сторони захисту про те, що вилучення зазначених слідів пальців рук проведено з порушенням вимог КПК України, оскільки огляд кабінету проведений після проведення у цьому ж кабінеті слідчого експерименту з участю потерпілого ОСОБА_10, який торкався вказаного стільця, то колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що вони є надуманими, оскільки положеннями КПК України не заборонено проведення огляду місця події після проведення слідчого експерименту. Крім того, з відеозапису слідчого експерименту, який був переглянутий під час судового розгляду, вбачається, що потерпілий під час проведення слідчого експерименту торкався верхньої частини стільця, а не ніжок стільця, на яких виявлені відбитки його пальця. Разом з тим зі змісту протоколу огляду будь-яких зауважень від понятих та інших учасників не надходило.

Крім того, як вбачається із вказаного вище відеозапису, перегляного в судовому засіданні, після закінчення слідчого експерименту, відеокамера не вимикалась і була наведена на стілець, доти поки спеціаліст почав знімати зразки відбитків пальців з вказаного стільця (вказані дії також фіксувались на відеокамеру).

Висновком дактилоскопічної експертизи №2698, складеного 27.08.2013 року експертом Львівського НДІСЕ ОСОБА_35, підтверджується належність ОСОБА_10 одного сліду пальця руки, який скопійовано з поверхні ніжки деревяного стільця, вилученого 11.07.2013 року при огляді місця події, та залишений великим пальцем лівої руки потерпілого (т.2 а.с.6-8).

Також, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, про безпідставність доводів сторони захисту щодо недотримання слідчим положень КПК України під час здійснення огляду місця події, які полягали у вилученні за його дорученням спеціалістом відбитків пальців, оскільки положеннями ч.7 ст. 237 КПК України передбачено таку можливість.

Згідно оглянутої під час судового розгляду книги нарядів Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області 20.06.2013 року ОСОБА_4 здав зброю об 11 год. 44 хв.

Враховуючи час, зазначений у книзі нарядів, а також показання свідків ОСОБА_30, ОСОБА_21, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 20.06.2013 року перебував в приміщенні Сокирянського РВ УМВС України Чернівецької області в проміжок часу з 11 год. 40 хв. до 12 год. 10 хв.

Відповідно до висновків первинної судово-медичної експертизи № 926 та повторної судово-медичної експертизи №1116, проведених судово-медичним експертом Чернівецького бюро судово-медичних експертиз ОСОБА_36 у період з 21.06.2013 року по 10.07.2013 року та з 26.07.2013 року по 29.07.2013 року відповідно:

- під час проведення експертиз у ОСОБА_10 були виявлені наступні тілесні ушкодження: синці по передній поверхні грудної клітини в проекції тіла грудини, в 5-6 межребірї, синців по передній поверхні лівого плечового суглобу; синців, розташованих в проекції 11-го ребра на спині по середньо-лопатковій лінії; синців по задній поверхні лівої пяти; синців по задній поверхні правої пяти;

- крім того зазначено, що у період з 20.06.2013 року по 09.07.2013 року ОСОБА_10 знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом: «закрита травма правої нирки; паранефральна гематома правої нирки; мікрогематурія; хронічний пієлонефрит активного запалення; СХК; мікроконкременти обох нирок; забій грудної клітки зліва; забій передньої черевної стінки живота; забій лівої нирки; забій мяких тканин голови;

- дані тілесні ушкодження виникли в результаті дії твердих тупих предметів, не менш як 10-ти кратної травмуючої дії за короткий проміжок часу, вслід за іншим, цілком можливо 20.06.2013 року та відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоровя;

- беручи до уваги локалізацію тілесних ушкоджень, наявних на тілі потерпілого, зокрема синці на тілі потерпілого по передній поверхні грудної клітини, по передній поверхні лівого плечового суглобу, вони могли виникнути, коли потерпілий був обернений обличчям до нападаючих, синці на спині цілком можливо могли виникнути, коли потерпілий був обернений спиною до нападників, а синці в ділянці обох пят могли виникнути від ударів скляним стаканом;

- при проведенні експертизи не виявлено будь-яких слідів тілесних ушкоджень на тілі потерпілого ОСОБА_10, які б були характерні для боротьби, самозахисту, волочіння;

- експерт вважає малоймовірним заподіяння тілесних ушкоджень, які наявні на тілі потерпілого власноручно або внаслідок падіння з положення стоячи та співударянням об тверду тупу поверхню;

- при проведенні експертизи у експерта відсутні дані чи страждав потерпілий до вказаних подій якимось захворюванням та чи переніс які-небудь хірургічні операції, які б могли вплинути на тяжкість тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого (т.1 а.с. 23-24, т. 2 а.с. 121-124)

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 109, проведеної експертами Чернівецького обласного бюро СМЕ ОСОБА_37, ОСОБА_38 та ОСОБА_39 у період з 20.08.2013 року по 03.10.2013 року:

- у ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців, розташованих по передній поверхні грудної клітини в проекції тіла грудини, в 5-6 межребірї, синців по передній поверхні лівого плечового суглобу; синців, розташованих в проекції 11-го ребра на спині по середньо-лопатковій лінії; синців по задній поверхні лівої пяти; синців по задній поверхні правої пяти;

- дані тілесні ушкодження виникли в результаті не менш як від 5-ти кратної травмуючої дії тупих предметів, за відносно короткий проміжок часу, одне вслід за одним, цілком можливо 20.06.2013 року та відносяться до легких тілесних ушкоджень;

- у період з 20.06.2013 року по 09.07.2013 року ОСОБА_10 знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні лікарні швидкої медичної допомоги м. Чернівці; з 27.07.2013 року по 09.07.2013 року в урологічному відділенні з діагнозом: закрита травма правої нирки; паранефральна гематома правої нирки; мікрогематурія; хронічний пієлонефрит активного запалення; сечокамяна хвороба; мікроконкременти обох нирок; забій грудної клітки зліва; забій передньої черевної стінки живота; забій лівої нирки; забій мяких тканин голови; забій мяких тканин лівої пяткової кістки; больовий синдром. З 17.07.2013 року по 25.07.2013 року, ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Сокирянської центральної районної лікарні з діагнозом: забій правої нирки; гострий післятравматичний пієлонефрит;

- термін перебування ОСОБА_10 на стаціонарному лікуванні в обох випадках при оцінці ступеню важкості тілесних ушкоджень експертами до уваги не приймався, оскільки необхідність стаціонарного обстеження та спостереження була зумовлена наявністю у нього соматичного захворювання: «Пієлонефрит активного запалення. СКХ. Мікроконкременти обох нирок»;

- при оцінці ступеню важкості тілесних ушкоджень відповідно до п.4.6 прим. «Правил судово-медичного визначення ступня тяжкості тілесних ушкоджень», затвердженого наказом МОЗ № 6 від 17.01.1995 року, комісією експертів до уваги не приймався діагноз «забій передньої черевної стінки живота, лівої нирки, мяких тканин голови», як такі, що не підтверджені обєктивними клінічними даними, а субєктивними скаргами хворого;

- діагноз «паранефральна гематома правої нирки», встановлений на одноразовому виявленні при ультразвуковому дослідженні нирок від 22.06.2013 року, зміни ехогенності паранефральної клітковини, розмірами 22Х4 мм, при оцінці ступеню важкості, до уваги не приймався, оскільки утворення таких розмірів не може розцінюватися як гематома;

- базуючись на описі тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_10, які містяться у протокольній частині акту судового-медичного обстеження № 926 від 21.06.2013 року, комісія експертів не вбачають можливості визначити слідоутворюючі та інші (вид, форма, розміри, індивідуальні та характерні властивості тощо) характеристики предметів, внаслідок дії яких виникли ушкодження на тілі підекспертного, крім того, що це могли бути тупі, тверді предмети. З тих же засад, комісія експертів немає можливості дати переконливі та доказові відповіді на запитання щодо кількості осіб, котрі могли наносити удари, розташування їх тіл по відношенню до тіла під експертного під час отримання останнім тілесних ушкоджень, характерність чи не характерність виявлених тілесних ушкоджень для боротьби, самозахисту, волочіння та інше;

- відмічено, що приймаючи до уваги локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_10, всі тілесні ушкодження знаходяться в межах досяжності власної руки;

- враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_10. комісія прийшла до висновку щодо можливості виникнення кожного окремо або локалізаційно згрупованих з виявлених ушкоджень за умови падіння з положення стоячи з наступним співударянням з рівною, твердою поверхнею чи виступаючими на її рівні тупими, твердими предметами. Проте, виникнення комплексу всіх виявлених ушкоджень, за умови одноразового падіння з положення стоячи, комісія експертів вважає малоймовірним;

- приймаючи до уваги обставини виникнення тілесних ушкоджень, на які вказав ОСОБА_10 під час допиту та під час проведення слідчого експерименту та співвставляючи їх з даними, отриманими при проведенні дійсної експертизи, комісія експертів не виключає можливості виникнення тілесних ушкоджень у під експертного за вказаних ним обставин (т. 2 а.с. 131-142).

При встановленні наявності на тілі потерпілого ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, які могли виникнути внаслідок дій обвинувачених, та оцінки ступеня їх тяжкості, суд вважає в даній частині більш переконливими висновки комісійної судово-медичної експертизи, оскільки в них аргументовано неврахування при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень періодів перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні внаслідок необхідності стаціонарного обстеження і спостереження з приводу наявного у нього соматичного захворювання, а також виключення у звязку з недостатністю розміру утворення діагнозу «паранефральна гематома правої нирки» та не взяття до уваги у відповідності до п.4.6 прим. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затвердженого наказом МОЗ № 6 від 17.01.1995 року діагнозу «забій передньої черевної стінки живота, лівої нирки, мяких тканин голови».

Суд бере до уваги висновок зазначеної комісійної судово-медичної експертизи в частині виникнення тілесних ушкоджень на тілі потерпілого внаслідок дії тупих твердих предметів та в результаті не менш як від 5-ти кратної травмуючої дії тупих предметів, за відносно короткий проміжок часу, одне вслід за одним, а також відповідність часу їх виникнення 20.06.2013 року.

Під час допиту експерта ОСОБА_38 ним було розяснено вищезазначений висновок, у т.ч. надано розяснення, що кількість нанесених потерпілому ударів могла бути більшою, ніж кількість виявлених тілесних ушкоджень, оскільки не кожен удар може спричини їх виникнення, оскільки це залежить від сили удару, пружності мяких тканин тощо. Щодо відчуття особою фізичного болю від отриманих ударів, то воно залежить від порогу чутливості кожної конкретної особи, особливостей організму тощо. Крім того, пояснив, що надання ним одноособово розяснень по запитанням, на які комісією не було надано висновків, не є розясненнями щодо наданого комісійного висновку.

Відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №054-Д, проведеної експертами Чернівецького обласного бюро СМЕ ОСОБА_37, ОСОБА_38 та ОСОБА_39 у період з 08.05.2015 року по 02.06.2015 року, комісія експертів прийшла до висновку про неможливість винесення аргументованого судження щодо слідоутворюючих характеристик травмуючого агента (агентів), внаслідок дії яких (якого) в ділянках задньої поверхні правої пяти та задньої поверхні лівої пяти ОСОБА_10 виникли тілесні ушкодження у вигляді синців, що могло б дозволити провести експертну диференціацію між вірогідними механізмами виникнення ушкоджень ділянок пяткових частин обох стоп підекспертного (т. 6 а.с. 70-81). Дана експертиза була призначена під час судового розгляду за клопотанням сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_4 з метою перевірки його показань, даних під час судового розгляду та даних, отриманих під час проведення з його участю слідчого експерименту.

Під час допиту експерта ОСОБА_40 ним було розяснено, що під час проведення даної експертизи дослідження слідчого експерименту з участю ОСОБА_4 не здійснювалось, оскільки не було виявлено будь-яких особливостей в ділянці вищезазначених тілесних ушкоджень, які б давали можливість для висновку щодо слідоутворюючих характеристик травмуючого агента (агентів). Надання ним одноособово інших розяснень не стосується висновку додаткової комісійної експертизи.

Крім того, як вбачається із показів даних суду обвинуваченим ОСОБА_4, під час суперечки між ним і потерпілим ОСОБА_10 в кабінеті №32, він наніс останньому кілька ударів ногами по його ногах, а обвинувачений ОСОБА_3 в цей час, щось писав за столом.

Потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_41 ніяких ударів ногами по його ногах не наносив, що підтвердив в судовому засіданні і обвинувачений ОСОБА_3, який показав суду, що в його присутності ніхто із обвинувачених ніяких ударів потерпілому не наносив.

З огляду на вищевикладене, аналізуючи показання потерпілого ОСОБА_10, які є логічними та послідовними, а також співпадають з його поясненнями, які він давав під час проведення слідчого експерименту 11.07.2013 року, відеозапис якого було безпосередньо досліджено під час судового розгляду, колегія суддів прийшла до висновку, що вони є достовірними та в сукупності з іншими доказами по справі, показами свідків ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_19,, ОСОБА_26, ОСОБА_28 та ОСОБА_18, протоколом огляду від 11.07.2013 року, дослідженим звукозаписом та текстовим ОСОБА_16, вищезазначеними висновками експертиз, дають суду підстави важати, що:

- обвинуваченим ОСОБА_3 з метою примусити потерпілого зізнатися у вчиненні злочину, було застосовано насильство, яке полягало в умисному нанесенні не менш як чотирьох ударів кулаком руки у верхню частину лівої руки, а також кількох ударів в область грудної клітки, які спричинили останньому тілесні ушкодження та фізичну біль, а також вчинено дії, що ображали його особисту гідність;

- обвинуваченим ОСОБА_2 з метою примусити потерпілого зізнатися у вчиненні злочину, було застосовано насильство, яке полягало в умисному нанесенні кількох ударів руками по нирках, а також в ділянку грудної клітини, чим останньому спричинено тілесні ушкодження та фізичний біль, а також ним була висловлена погроза застосування насильства та вчинено дії, які ображали особисту гідність потерпілого;

- обвинуваченим ОСОБА_1 з метою примусити потерпілого зізнатися у вчиненні злочину, до потерпілого було застосовано насильство, яке полягало у умисному нанесенні потерпілому кількох ударів долонею в ділянку шиї, а також заподіяння ударів головою потерпілого об стіну внаслідок чого йому було спричинено фізичний біль, без спричинення тілесних ушкоджень, а також вчинено дії, що ображали особисту гідність потерпілого;

- обвинуваченим ОСОБА_4 з метою примусити потерпілого зізнатися у вчиненні крадіжки, пластиковою пляшкою, яка була наповнена водою, та кантом склянки було умисно неодноразово завдано ударів по пятам ОСОБА_10, внаслідок чого йому було заподіяно сильний фізичний біль та завдано тілесні ушкодження у вигляді синців по задніх поверхнях обох пят, а також умисно завдано кілька ударів в ділянку грудної клітки, які спричинили тілесні ушкодження та фізичну біль і вчинено дії, що ображали особисту гідність потерпілого.

Не визнання обвинуваченими обставин застосування до потерпілого ОСОБА_10 вищезазначеного насильства, умисного заподіяння ударів та погроз, суд розцінює як позицію захисту з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності. Наявністю такої позиції пояснюється і надання ними частково суперечливих показань щодо дій одне одного відносно потерпілого, та місце їх перебування під час подій, які відбувалися 20.06.2013 року, а також заперечення одночасної присутності одне одного в певні проміжки часу в кабінеті № 32 Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області.

Судова колегія погоджується з висновками районного суду, що доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисників про те, що тимчасове перебування ОСОБА_1, 20.06.2013 року в Сокирянській районній лікарні, що підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_29, а також свідка ОСОБА_20, ніяким чином не впливають на встановлення судом обставин, які відбувалися в кабінеті № 32 Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області з його участю відносно потерпілого ОСОБА_10 до того, як обвинувачений пішов в лікарню та після того, як він повернувся. Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував те, що заходив в кабінет ОСОБА_3 де в той час перебував ОСОБА_10 і розмовляв з останнім, по поводу крадіжки до того, як пішов в лікарню, що також узгоджується з показаннями потерпілого та частково обвинуваченого ОСОБА_3

Судова колегія також вважає посилання ОСОБА_4 на те, що в кабінеті №32, він перебував лише 6-7 хвилин є неправдивим, так як воно спростовується його ж показами даними в судовому засіданні, а саме тим, що під час перебування в райвідділі він розмовляв з ОСОБА_1, а судом встановлено, що ОСОБА_4 прийшов в райвідділ після 11-ії години а ОСОБА_1 вийшов з райвідділу приблизно о 10 год. 30 хвилин, тому розмовляти з ОСОБА_1, ОСОБА_4 міг тільки після повернення останнього з лікарні приблизно об 12 - ій годині.

Щодо достовірності довідки, виданої 16.08.2013 року Сокирянською ЦРЛ за № 1719, згідно якої ОСОБА_1 20.06.2013 року звертався в долікарський кабінет районної поліклініки для вимірювання артеріального тиску, для встановлення якої було допитані головний лікар Сокирянської ЦРЛ ОСОБА_42, завідуюча терапевтичним відділенням ОСОБА_43, медична медсестра неврологічного відділення ОСОБА_44, а також оглянутий журнал прийому хворих долікарського кабінету Сокирянської ЦРЛ, достовірність даних в якому згідно показань свідка ОСОБА_42 неможливо встановити у звязку з наявністю численних порушень, допущених під час його ведення, то з наведених вище підстав дана обставина не впливає на встановлення фактичних обставин справи, так як колегією суддів встановлено, що насильство, яке полягало в умисному нанесенні потерпілому декількох ударів долонею в ділянку шиї та ударів головою потерпілого об стіну внаслідок чого йому було спричинено фізичний біль, без спричинення тілесних ушкоджень, а також вчинення дій, що ображали особисту гідність потерпілого, ОСОБА_1 було вчинено до того, як останній пішов в лікарню, що підтвердив в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_10, який показав суду, що ОСОБА_1 коли зайшовши в кабінет в присутності ОСОБА_4 більше не бив його.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисників про наявність у потерпілого підстав надавати неправдиві показання під час судового розгляду з метою отримання матеріального відшкодування, оскільки предявлення цивільного позову є правом потерпілого, передбаченим положеннями КПК України, а також в судовому засідані не встановлено інших підстав, для того, щоб у ОСОБА_10 був привід оговорити ОСОБА_1 чи інших обвинувачених.

Доводи сторони захисту щодо виправдання обвинуваченого ОСОБА_4 у звязку з відсутністю предметів, якими потерпілому наносились удари обвинуваченим ОСОБА_4, не можуть бути підставою для висновку про не заподіяння обвинуваченим ударів, цими предметами, оскільки потерпілий стверджує про їх наявність у своїх показаннях суду та під час проведення слідчого експерименту, відеозапис якого було відтворено під час проведення судового розгляду, потерпілий детально розповідає послідовність та механізм нанесення йому ОСОБА_4 ударів пластиковою пляшкою з водою та кантом скляного стакана.

Колегія суддів також вважає безпідставними, доводи сторони захисту про неврахування стороною обвинувачення дій ОСОБА_14, 20.06.2013 року стосовно потерпілого, на які в своїх показаннях зазначає потерпілий ОСОБА_10М, при кваліфікації дій обвинувачених, так як відповідно до положень ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею. Межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Під час судового розгляду кримінального провадження прокурор має право змінити обвинувачення в суді як щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення, так і щодо обсягу обвинувачення; висунути додаткове обвинувачення щодо вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, якщо окремий їх розгляд неможливий; відмовитися від підтримання державного обвинувачення. При цьому, суд має право самостійно вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження. Під час судового розгляду кримінального провадження, суд не наділений правом змінити висунуте щодо особи обвинувачення, не вправі проводити розгляд щодо інших осіб, про причетність яких до кримінального правопорушення стало відомо під час судового провадження. Тобто, судовий розгляд у кримінальному провадженні здійснюється лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і суд не вправі зясовувати обставини, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення особами, які не є обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він працюючи на посаді начальника сектору карного розшуку Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, спільно зі старшим оперуповноваженим СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області лейтенантом міліції ОСОБА_4 та оперуповноваженим СКР Сокирянського РВ УМВС України в Чернівецькій області лейтенантом міліції ОСОБА_2 і молодшим лейтенантом міліції ОСОБА_3, в силу займаних посад, як представники влади, будучи відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» службовимиособами правоохоронного органу, в порушення вимог Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 року, Європейської конвенції про запобігання тортур та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року, впорушення повноважень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про міліцію», законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», всупереч інтересам служби, дискредитуючи МВС, як державний орган виконавчої влади, перевищуючи надані їм повноваження, явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, умисно, вчинили дії, які ніхто не мав права виконувати, діючи в особистих інтересах, які виразилися у бажанні розкрити крадіжку з житлового будинку ОСОБА_13 будь-яким способом, переважно шляхом порушення закону і конституційних прав та свобод людини, і тим самим створити видимість успішної боротьби зі злочинністю та благополучного становища із розкриття злочинів у Сокирянському районі, 20.06.2013 року, діючи групою осіб, шляхом застосування психічного і фізичного насильства, вимагали у ОСОБА_10 зізнання у вчиненні злочину в приміщенні службового кабінету № 32, розташованого на 3-му поверсі адміністративного приміщення вказаного райвідділу міліції, за адресою: вул. Горького, 2-Г, м. Сокиряни Чернівецької області, періодично з 10 год. 10 хв. до 12 год. 10 хв., наносили ОСОБА_10 удари по різних частинах тіла, у тому числі по голові, шиї, руках, по тулубу, в ділянки нирок, грудної клітини, живота, по спині, по ногах, пятах, тягнули за волосся, вдаряли головою об стіну, чим вчинили тяжкий умисний службовий злочин, а саме перевищення влади і службових повноважень, яке супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Дії ОСОБА_1 згідно обвинувального акта кваліфіковані за ч.2 ст.365 КК України: будучи службовою особою керівного складу правоохоронного органу, перевищив надану йому владу та службові повноваження, а саме вчинив умисні дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, якими заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян і державним інтересам, які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Крім того, дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.127 КК України: будучи службовою особою керівного складу правоохоронного органу, використовуючи своє службове становище, за попередньою змовою групою осіб, вчинив катування, а саме умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій, з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього відомості та визнання.

При цьому, згідно обвинувального акта обставинами, що обтяжують відповідальність ОСОБА_1 зазначені: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

Судова колегія вважає обгрунтованим висновок районного суду, що в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відсутня така кваліфікуюча ознака ч.2 ст.127 КК України, як вчинення катування за попередньою змовою групою осіб, оскільки відповідно до ч.2 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два і більше), які, заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Як встановлено в процесі розгляду справи в суді, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заперечували попередню змову щодо будь яких неправомірних дій відносно потерпілого ОСОБА_10 Останній також показав суду, що він не чув від обвинувачених про їх домовленість, про вчинення будь яких дій щодо нього. Інших доказів, щодо вчинення обвинуваченими злочину за попередньою змовою групою осіб судом не встановлено, а стороною обвинувачення не доведено суду належними та допустимими доказами наявності попередньої змови між обвинуваченими до початку вчинення злочину, що випливає зі змісту ч.2 ст.28 КК України. Щодо посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що обвинувачені діяли з єдиним умислом і узгоджено, тому вони діяли за попередньою змовою, то воно є помилкове, так як дані ознаки відповідно до ч.1 ст.28 КК України характерні для вчинення злочину групою осіб. Відповідно в діях обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відсутний склад кримінального правопорушення передбачений ч. 2 ст.127 КК України, тобто вчинення катування за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до диспозиції ч.1 ст.127 КК України катування це умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

Оцінюючи в сукупності всі докази, які були надані, як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, судова колегія погоджується з висновком районного суду, що згідно встановлених судом обставин, дії ОСОБА_1 відносно потерпілого ОСОБА_10М не містять складу злочину передбаченого ст.127 КК України, оскільки їх характер, кількість, спосіб, тривалість і наслідки (умисне нанесення декількох ударів долонею в ділянку шиї та головою потерпілого об стіну, внаслідок чого йому було спричинено фізичний біль, без спричинення тілесних ушкоджень, а також вчинення дій, що ображали особисту гідність потерпілого) є умисними діями працівника правоохоронного органу, вчиненими з перевищенням влади та службових повноважень, які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Відповідно їх кваліфікація повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України.

За таких обставин, дії ОСОБА_1 підлягають кваліфікації за ч.2 ст.365 КК України, як перевищення влади та службових повноважень працівником правоохоронного органу, які полягали у вчиненні умисних дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, якими заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого і державним інтересам, та які супроводжувалися насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

Враховуючи те, що вина ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.127 КК України в суді не доведена, то відповідно до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України районний суд обґрунтовано в цій частині обвинувачення ухвалив щодо ОСОБА_1 виправдувальний вирок.

Відповідно до обвинувального акта вчинене ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.2 ст. 365 КК України -перевищення влади або службового становища: будучи службовою особою правоохоронного органу, перевищив надану йому владу та службові повноваження, а саме вчинив умисні дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, якими заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян і державним інтересам, які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Крім того, дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.2 ст.127 КК України - тобто ОСОБА_4, будучи службовою особою, використовуючи своє службове становище, за попередньою змовою групою осіб, вчинив катування, а саме умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій, з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього відомості та визнання.

Враховуючи те, що колегією суддів вже вище встановлено, що в діях обвинуваченого ОСОБА_4 відсутня така кваліфікуюча ознака ч.2 ст.127 КК України, як вчинення катування за попередньою змовою групою осіб, то у вчиненому ОСОБА_4 також відсутній склад кримінального правопорушення передбачений ч. 2 ст.127 КК України, тобто вчинення катування за попередньою змовою групою осіб.

Однак відповідно до диспозиції ч.1 ст.127 КК України катування - це умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

Оцінюючи в сукупності всі докази, які були надані, як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, досліджені в суді першої та апеляційної інстанції, в тому числі покази потерпілого ОСОБА_10 в частині того, що саме дії та удари нанесені ОСОБА_4 спричинили йому сильний фізичний біль і моральне страждання колегія суддів приходить до висновку, що згідно встановлених обставин, дії ОСОБА_4 відносно потерпілого ОСОБА_10 містять склад злочину передбачений ч.1 ст.127 КК України, оскільки їх характер, кількість, спосіб, тривалість та наслідки (умисне неодноразове завдання по пятам ударів пластиковою пляшкою, яка була наповнена водою, та кантом склянки внаслідок чого йому було заподіяно сильний фізичний біль і тілесні ушкодження у вигляді синців по задніх поверхнях обох пят, умисне нанесення трьох ударів в ділянку грудної клітки, які спричинили тілесні ушкодження та сильну фізичну біль в насліджок вже раніше нанесених ударів, вчинення дії, що ображали особисту гідність потерпілого, а саме присідання тримаючи на витягнутиг вперед руках стілець).

За таких обставин, вчинене ОСОБА_4 підлягає кваліфікації за ч.1 ст. 127 КК України - катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 365 КК України, кримінальна відповідальність за даною частиною наступає за дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

Таким чином, законодавець визначив можливість кваліфікації дій за ч.2 ст. 365 КК виключно за відсутності ознак катування, тобто злочину відповідальність за який передбачена ст. 127 КК України, тому дії обвинуваченого ОСОБА_4 повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, тобто за ч. 1 ст.127 та ч.2 ст.365 КК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають кваліфікації за ч.2 ст.365 КК України, як перевищення влади та службових повноважень працівником правоохоронного органу, які полягали у вчиненні умисних дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, якими заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого і державним інтересам, та які супроводжувалися насильством та погрозою застосування насильства, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

У відповідності до ч.1 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, помякшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

При призначені покарання суд застосовує ч.2 ст. 365 КК України в редакції 21.02.2014 року, оскільки санкція ч.2 ст. 365 КК України в редакції Закону № 746-VII від 21.02.2014 року передбачає покарання, у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років без додаткового покарання у вигляді штрафу

Призначаючи покарання обвинуваченим: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції враховав суспільну небезпеку вчинених ними діянь, особи винних, ступінь участі кожного з них у вчиненні злочинів, а також обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч.2 ст.65 КК України особі, яка здійснила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_1 виду та міри покарання, районний суд враховув характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України даний злочин є умисним і тяжким злочином, становить підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, а також посягає на порушення конституційних прав особи, особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за час роботи в органах внутрішніх справ неодноразово заохочувався та нагороджувався за сумлінне виконання службових обовязків, по місцю проживання характеризується позитивно, одружений, спільно з дружиною виховує та утримує одну малолітню дитину.

Обставин, які помякшують або обтяжують покарання під час судового розгляду не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину, його особу, відсутність обставин, які помякшують або обтяжують покарання, районний суд вважав за можливе призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на два роки, оскільки саме такий вид та строк основного та додаткового покарання, на думку суду, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, суд прийшов до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з двохрічним іспитовим строком та покладенням обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

При призначенні ОСОБА_4 виду та міри покарання, районний суд враховув характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України даний злочин є умисним і тяжким злочином, становить підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, а також посягає на порушення конституційних прав особи, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за час роботи в органах внутрішніх справ з квітня 2008 року по липень 2013 року зарекомендував себе позитивно, неодноразово був нагороджений грамотами та подяками, по місцю проживання характеризується позитивно, одружений, спільно з дружиною виховує та утримує двох малолітніх дітей, мобілізований з 27.01.2015 року та на даний час перебуває на військовій службі в військовій частині- польова пошта В0425, де характеризується позитивно.

Обставиною, яка помякшує покарання визнав добровільне відшкодування заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненного ОСОБА_4 злочину, його особу, наявність обставини, яка помякшує покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд вважає за можливе призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на два роки, оскільки саме такий вид та строк основного та додаткового покарання, на думку суду, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та служби, має на утриманні двох малолітніх дітей, добровільно відшкодував заподіяні потерпілому матеріальні збитки та моральну шкоду, суд прийшов до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з двохрічним іспитовим строком та покладенням обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України

При призначенні ОСОБА_2 виду та міри покарання, районний суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України даний злочин є умисним тяжким злочином та його характер становить підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, а також посягає на порушення конституційних прав особи, дані про особу ОСОБА_2, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, по місцю проживання характеризується позитивно, проживає разом з батьками.

Обставинами, які помякшують покарання визнав добровільне відшкодування заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди, а також часткове визнання своєї вини.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_2 злочину, його особу, наявність обставин, які помякшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд вважав за можливе призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на два роки, оскільки саме такий вид та строк основного та додаткового покарання, на думку суду, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, добровільно відшкодував заподіяні матеріальні збитки та моральну шкоду, суд прийшов до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з двохрічним іспитовим строком та покладенням обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК України.

При призначенні ОСОБА_3 виду та міри покарання, районний суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України даний злочин є умисним тяжким злочином та його характер становить підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, а також посягає на порушення конституційних прав особи, дані про особу ОСОБА_3, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, по місцю проживання характеризується позитивно, одружений, здійснює догляд за пристарілими дідусем та бабусею, які є інвалідами 2-ої групи.

Обставинами, які помякшують покарання визнав добровільне відшкодування заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди, а також часткове визнання своєї вини.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_3 злочину, його особу, наявність обставин, які помякшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд вважав за можливе призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на два роки, оскільки саме такий вид та строк основного та додаткового покарання, на думку суду, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, добровільно відшкодував заподіяні матеріальні збитки та моральну шкоду, суд приходить до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з двохрічним іспитовим строком та покладенням на нього обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Прокурор в своїй апеляції посилається на те, що призначаючи міру покарання обвинуваченим ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3М, районний суд безпідставно не застосував до останніх вимоги ст. 54 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Так, відповідно до ст.54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року,№15 « Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» при розгляді справ про злочини, передбачені ч.2 або ч. 3 ст.365 КК України, суди повинні зясовувати, чи є у підсудного військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас/, і відповідно до ст. 54 КК України вирішувати питання по доцільність позбавлення засудженого звання, рангу, чину, класу і зазначити про це у вироку.

Враховуючи те, що обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з використанням свого службового становища вчинили тяжкий злочин судова колегія прийшла до висновку позбавити останніх спеціального звання.

Призначаючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1Г, колегія суддів враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України даний злочин є умисним і тяжким злочином, посягає на порушення конституційних прав особи, а також становить підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_1 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за час роботи в органах внутрішніх справ неодноразово заохочувався та нагороджувався за сумлінне виконання службових обовязків, характеризується посередньо, по місцю проживання позитивно, одружений, має на утриманні одну малолітню дитину.

Обставин, які помякшують або обтяжують покарання під час судового розгляду в апеляційному суді не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину, його особу, відсутність обставин, які помякшують або обтяжують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та позбавленням спеціального звання на підставі ст. 54 КК України оскільки саме такий вид основного та додаткових покараннь, на думку колегії суддів, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, колегія суддів приходить до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком та покладенням обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Призначаючи вид та міру покарання ОСОБА_4, колегія суддів враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених ним злочинів, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України дані злочини є умисними і тяжкими злочинами, становилять підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, а також посягають на порушення конституційних прав особи, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за час роботи в органах внутрішніх справ з квітня 2008 року по липень 2013 року зарекомендував себе посередньо, по місцю проживання характеризується позитивно, одружений, має на утримані двох малолітніх дітей, мобілізований з 27.01.2015 року та на даний час виконує обовязок покладений на нього Конституцією України, а саме перебуває на військовій службі у військовій частині - польова пошта В0425, де характеризується позитивно.

Обставинами, які помякшують покарання визнає добровільне відшкодування потерпілому, заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди і знаходження на його утримані двох малолітніх дітей, а також виконання на даний час військового обовязку в зоні АТО.

Обставин, які обтяжують покарання, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненних ОСОБА_4 злочинів, його особу, наявність обставин, які помякшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та позбавленням спеціального звання на підставі ст. 54 КК України, оскільки саме такий вид основного та додаткових покараннь, на думку колегії суддів, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та служби, має на утриманні двох малолітніх дітей, добровільно відшкодував заподіяні потерпілому матеріальні збитки та моральну шкоду, колегія суддів приходить до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з двохрічним іспитовим строком та покладенням обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Незважаючи на збільшення обєму обвинувачення ОСОБА_4,з врахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого, який на даний час перебуває в зоні АТО, колегі суддів підстав для призначення більш суворого покарання, як про це апелює прокурор невбачає, так як покарання ОСОБА_4 призначено з врахуванням вищевикладених обставин та в межах санкції статті і повністю відповідає вимогам ст.ст. 65-67 КК України.

Призначаючи вид та міру покарання ОСОБА_2, колегія суддів враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України даний злочин є умисним тяжким злочином та його характер становить підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, а також посягає на порушення конституційних прав особи, дані про особу ОСОБА_2, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, по місцю проживання характеризується позитивно.

Обставинами, які помякшують покарання визнаає добровільне відшкодування заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди, а також часткове визнання своєї вини.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_2 злочину, його особу, наявність обставин, які помякшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та позбавленням спеціального звання на підставі ст. 54 КК України, оскільки саме такий вид основного та додаткових покараннь, на думку колегії суддів, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, добровільно відшкодував заподіяні матеріальні збитки та моральну шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання, колегія суддів приходить до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з двохрічним іспитовим строком та покладенням обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК України.

Призначаючи вид та міру покарання ОСОБА_3, колегія суддів враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, а саме те, що у відповідності до ч.4 ст.12 КК України даний злочин є умисним тяжким злочином та його характер становить підвищену суспільну небезпеку у сфері службової діяльності, а також посягає на порушення конституційних прав особи, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, по місцю проживання характеризується позитивно, одружений, здійснює догляд за пристарілими дідусем та бабусею, які є інвалідами 2-ої групи.

Обставинами, які помякшують покарання визнає добровільне відшкодування заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди, а також часткове визнання своєї вини.

Обставин, які обтяжують покарання, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_3 злочину, його особу, наявність обставин, які помякшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та позбавленням спеціального звання на підставі ст. 54 КК України, оскільки саме такий вид основного та додаткових покараннь, на думку колегії суддів, є необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності, добровільно відшкодував заподіяні матеріальні збитки та моральну шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання, колегія суддів приходить до висновку про можливість звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з двохрічним іспитовим строком та покладенням на нього обовязків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Відповідно до положень ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Під час судового розгляду потерпілим було предявлено до обвинувачених цивільний позов про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, який було визнано та у добровільному порядку відшкодовано ОСОБА_45, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірах, визначених цивільним позивачем та його представником.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_10 просить апеляційний суд змінити вирок в частині стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди та стягнути з останнього на його користь моральну шкоду в розмірі 20000 тисяч гривень.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи те, що судом встановлено, що потерпілий ОСОБА_46, внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 зазнав фізичних та моральних страждань у виді негативних почуттів невпевненості, неспокою, тривоги, страху, образи, приниження честі та гідності, неможливості протягом певного часу вести звичний спосіб життя. Судова колегія з врахуванням розумності і справидливоситі прийшла до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано всі наведені вище фізичні та моральні страждання потерпілого ОСОБА_10 і необґрунтовано визначено розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 тисяч гривень., а тому вважає, що позовні вимого ОСОБА_10, щодо відшкодування моральної шкоди необхідно задовольнити в сумі 10000 тисяч гривень.

Відповідно до п.п. 1,2 ч.1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Згідно положень ч.1 ст.75 КК України суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначені покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше пяти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що ч.1 ст.75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на срок не більше пяти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку.

Тому, посилання прокурора на безпідставність звільнення обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо вони протягом двохрічного іспитового строку не вчинять нового злочину і виконають покладені на нього обовязки є обґрунтованими.

Щодо посилання прокурора в апеляційній скарзі про скасування ухвали Сокирянського районного суду від 28.09.2015 року, про виправлення описок, то судова колегія вважає його обґрунтованим і такими, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, згідно вироку суду, суд першої інстанції, на підставі ст.75 КК України звільнив обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо вони протягом двохрічного іспитового строку не вчинять нового злочину і виконають покладені на нього обовязки.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 КПК України, суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, повязаних з виконанням вироків» суди вправі вирішувати питання про усунення неточностей, допущених у вироку при написані прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого, а також описок чи інших арифметичних помилок, коли вони очевидні, а виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого.

Як вбачається, із оскаржуваної прокурором ухвали, даною ухвалою, суд першої інстанції фактично змінив суть вироку, тобто звільнив обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування основного покарання, що тягне за собою погіршення становища обвинувачених.

При таких обставих, ухвала Сокирянського районного суду від 28.09.2015 року, про виправлення описок підлягає - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 369 ч.1, 370, 371 ч.ч.1,2, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги прокурора Сокирянського району Руснака П.А. на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2015 року та ухвалу Сокирянського районного суду від 28.09.2015 року, про виправлення описок, потерпілого ОСОБА_10, адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_6, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2015 року - задовольнити частково.

Вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2015 року, щодо обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за ч.2 ст.365 КК України в частині призначення покарання і виправдання ОСОБА_4 за ч.2 ст.127 КК України та ухвалу Сокирянського районного суду Чернівецької області, від 28.09.2015 року про виправлення описок - скасувати, а в частині часткового задоволення цивільного позову про стягнення моральної шкоди ОСОБА_10 до ОСОБА_1 - змінити.

ОСОБА_1 за ч.2 ст. 365 КК України призначити покарання увиді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки і на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання старшого лейтинанта міліції.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_1 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.127 КК України і призначити йому покарання:

- за ч.1 ст. 127 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

- за ч.2 ст. 365 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки і на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання лейтинанта міліції.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання призначити у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки і на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання лейтинанта міліції.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом трьохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

ОСОБА_2 за ч.2 ст. 365 КК України призначити покарання увиді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки і на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання лейтинанта міліції.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_2 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

ОСОБА_3 за ч.2 ст. 365 КК України призначити покарання увиді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 (два) роки і на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання молодшого лейтинанта міліції.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 наступні обовязки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_14, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_12, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_15 - завдану моральну шкоду у розмірі 10000 (десяти тисяч) грн.

Ухвалу Сокирянського районного суду від 28.09.2015 року, про виправлення описок- скасувати.

В решті частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і підлягає негайному виконанню проте, може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Головуючий Косован Т.Т.

Судді Колотило О.О.

ОСОБА_47

Копія вірна суддя