Постанова № 54713902, 18.12.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2015 року , о 13:33 годині,Справа № 808/1318/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Матяш О.В.,

за участю секретаря Передерій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя

справу за адміністративним позовом самозайнятої особи ОСОБА_1

до Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними (нечинними) та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що відповідачем з порушенням норм Податкового кодексу України (далі ПК) щодо порядку проведення перевірки проведено його перевірку по взаємовідносинам з ТОВ «Фотурн». Йому не було вручено під розписку копії наказу про проведення перевірки та копії акту перевірки. На момент укладання договору ТОВ «Фотурн» було належним чином зареєстроване субєктом господарювання, договір укладено у відповідності до положень Цивільного та Господарського кодексів України. У нього наявні всі документи первинного бухгалтерського обліку по цим господарським відносинам, але ОДПІ неправомірно посилається на податкову інформацію, отриману від ДПІ у Деснянському районі м. Києва, оскільки остання не підтверджує факт порушення саме позивачем податкового законодавства.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№0013611702/2015/К/08-33-17-26,0013591702/2012/К/08-33-17-216 від 16.12.2014. В судовому засіданні представники позивача позов підтримують в повному обсязі та просять його задовольнити з викладених в ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнає з підстав, викладених в письмових запереченнях, зазначивши, що ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень та документів по взаємовідносинам з ТОВ «Фотурн», який не знаходиться за податковою адресою, не має трудових ресурсів, свідоцтво платника ПДВ анульовано. Складений за результатом перевірки акт було надіслано на адресу позивача, проте кореспонденція повернулася до ОДПІ у звязку з закінченням терміну зберігання.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, надавши їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що листом №1474/К/17-01-15 від 17.09.2014 відповідач звернувся до позивача з запитом про надання інформації та її документального підтвердження щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Фотурн» в липні 2014 року.

Листом від 26.09.2014 позивач відмовився від надання відповідної інформації та її документального підтвердження у звязку з невідповідністю запиту вимогам ПК.

Листом №1521/К/17-01-15 від 30.09.2014 ОДПІ знов звернулась до позивача з аналогічним запитом. Позивачем було відмовлено в наданні відповідної інформації та її документального підтвердження листом від 10.10.2014 з тих самих підстав. Водночас, позивач надав перелік документів по взаємовідносинам з ТОВ «Фотурн», а не зазначені в ньому документи.

20.10.2014 начальником Токмацької ОДПІ ОСОБА_2 винесено наказ №853 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Фотурн», їх реальності та повноти відображення в обліку за липень та серпень 2014 року. На підставі вказаного наказу відповідачем сформовано повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №461 від 20.10.2014. Зазначений наказ та повідомлення були надіслані на адресу позивача, проте кореспонденція повернулася до ОДПІ з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.163-164).

Судом встановлено, що Токмацькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Фотурн» їх реальності та повноти відображення в обліку за липень та серпень 2014 року, результати якої викладено в акті перевірки №1165/172/НОМЕР_1 від 05.11.2014 (а.с.140-156). За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198 ПК, в наслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 19717 гривень (липень 2014 року 4048 гривень, серпень 2014 року 15669 гривень); пп. 16.1.2, пп. 16.1.5, пп. 16.1.7 п. 16.1 ст. 16, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК в частині ненадання на письмову вимогу контролюючого органу документів з обліку доходів, витрат та інших показників, повязаних із визначенням обєктів оподаткування, первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та інших документів, повязаних з обчисленням та сплатою податків та зборів.

Зазначений акт було надіслано на адресу позивача 07.11.2014, проте 10.12.2014 кореспонденція повернулася до ОДПІ з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.159).

На підставі акту №1165/172/НОМЕР_1 від 05.11.2014 ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №0013611702/2015/К/08-33-17-26 від 16.12.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем: адміністративні штрафи та інші санкції, на 510 гривень, та №0013591702/2012/К/08-33-17-216 від 16.12.2014, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість, за основним платежем - на 19717 гривень, за штрафними( фінансовими) санкціями (штрафами) - на 4929,25 гривень (а.с.17-18). Зазначені повідомлення-рішення були отримані позивачем 20.12.2014 (а.с.169).

З позовної заяви суд вбачає, що позивач вважає неправомірним як процедуру проведення даної перевірки, так і висновки вказаного акту перевірки й, відповідно, податкові повідомлення-рішення.

Щодо процедури проведення вищевказаної документальної позапланової невиїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1 суд вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом пункту 73.3 ст. 73 ПК, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; у) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом. Платники податків зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Отже, при виконанні функцій щодо адміністрування податків, зборів, платежів, контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів контролюючі органи наділені правом звертатися до платників податків з письмовим запитом про надання інформації. При цьому вичерпний перелік та підстави надання такої інформації встановлено законом.

Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Дослідивши зміст надісланого на адресу позивача письмового запиту, суд зазначає, що такий запит складений з додержанням вимог Податкового кодексу України, оскільки містить чіткі посилання на п.73.5 ст. 73 Податкового кодексу України та на пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України як підставу для надання інформації.

Відповідно до пп.пп. 16.1.2, 16.1.5, 16.1.7 п. 16.1 ст. 16 ПК, платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання; подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

Згідно з п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з п. 85.2 ст. 85 ПК, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з п. 121.1 ст. 121 ПК, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що, оскільки письмові запити, надіслані на адресу позивача, були складені у відповідності нормам ПК та під час виконання ОДПІ функцій щодо адміністрування податків, зборів, платежів, контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів й позивачем не було надано відповідної документації, Токмацькою ОДПІ цілком правомірно та обґрунтовано застосовано до позивача штрафну санкцію у розмірі 510 гривень та винесено податкове повідомлення-рішення №0013611702/2015/К/08-33-17-26 від 16.12.2014. Отже, підстав для його скасування суд не вбачає.

Щодо посилань позивача на неотримання ним акту перевірки суд зазначає, що, відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Також, як вбачається зі змісту вищевказаного акту перевірки, підставою для невизнання сум податкового кредиту та визначення позивачу податкового зобовязання з ПДВ став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Фотурн». З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Фотурн» укладено договір поставки №27 від 16.07.2014, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Фотурн») зобовязується поставити, а покупець (ОСОБА_1П.) прийняти та сплатити товарно-матеріальні цінності (а.с.90-91). На підтвердження виконання умов цього договору до матеріалів справи надано податкові, видаткові та товарно-транспорті накладні (а.с.82-107). На підтвердження здійснення оплати за отримані ТМЦ до матеріалів справи надано виписки с банківських рахунків (а.с.96-100).

Суд вважає за необхідне зазначити, що податкова накладна №74 від 31.07.2014 містить іншу назву продавця (ТОВ «Фортун»), аніж за договором поставки №№27 від 16.07.2014.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Суд зазначає, що, відповідно до ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 3 Закону № 996-ХІV передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/ 704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що транспортування ТМЦ здійснювалось автотранспортом позивача, а саме: легковим автомобілем HYUNDAI H1, державний номер НОМЕР_2.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автомобіля, рік випуску 2007, повна маса 3180 кг, маса без навантаження 1790 кг. В судовому засіданні представник позивача зазначив, що ТМЦ перевозилися за допомогою причепу до вказаного авто.

Судом досліджені податкові, видаткові накладні та ТТН, з яких вбачається, що позивач придбав шину мідну М1 50х10 4м, 100х10 4м, фарбу молоткову (5л.), лист г/к 2,0 мм 1000х2000,3 СП, лист х/к 1,5 мм 1000х2000. При цьому, в жодній ТТН не зазначено про перевезення ТМЦ за допомогою причепа та його марки, моделі, типу, реєстраційного номеру.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що перевезення товару не підтверджуються у зв'язку із невідповідністю вантажопідйомності легкового транспортного засобу та маси й габаритів вантажу, який перевозився.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій. Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то податкові зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в акті перевірки, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Зазначена позиція висловлювалася неодноразово Верховним Судом України, зокрема, в Постанові ВСУ від 17.02.2009, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7046232, та додатково відображена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини. Щодо правочинів між позивачем та контрагентом доречним є застосування доктрини «ділова мета». Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК, згідно з яким розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд не вбачає ділової мети в діях позивача щодо самостійного перевезення з м. Києва придбаних товарів власним автотранспортом з обєктивних підстав таких, як затрати палива та часу.

Отже, суд погоджується з податковим органом, що первинні документи, оформлені спірними контрагентами, не мають юридичної сили та доказовості, оскільки складені з метою надання вигоди покупцеві, а не фіксування фактично здійснених господарських операцій. Крім того, у позивача відсутні докази оприбуткування придбаних ТМЦ на власному складі.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, й у ч. 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч цим вимогам відповідачем як субєктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В силу приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладені норми права та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст. 94 КАС України, «якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз».

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено 10 відсотків мінімальної ставки судового збору за подання позову майнового характеру - 182,7 гривень (платіжне доручення №63 від 02.03.2015). Оскільки у позові відмовлено, позивач повинен доплатити судовий збір у розмірі 1644,3 (1827 гривень 182,7 гривень = 1644,3) гривень.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

у позові відмовити.

Стягнути з самозайнятої особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1644 (однієї тисячі шестисот сорока чотирьох) гривень 30 копійок.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш