Постанова № 54710771, 19.10.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2015 р. Справа № 804/14147/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ" (далі- ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ», підприємство, платник, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі-Криворізька північна ОДПІ, податковий орган, контролючий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001192201 від 10.07.2015р.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, мотивуючи тим, що висновки податкового органу, відображені в акті перевірки про нереальність господарських операцій між ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» та його контрагентами за перевірюваний період є безпідставним та таким, що не підтверджено жодними доказами, у зв'язку з чим прийняте на підставі даного акту та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем заперечень до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 37663896) зареєстровано як юридичну особу Криворізьким міським управлінням юстиції від 05.05.2011р.

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до основних видів діяльності підприємства належить:

- 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;

- 19.20 Виробництво продуктів нафтоперероблення;

- 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції, н. в. і. у.;

- 25.91 Виробництво сталевих бочок і подібних контейнерів;

- 52.10 Складське господарство.

Фактично ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» здійснює виробництво олив моторних, універсальних, мінеральних, напівсинтетичних та синтетичних, що призначені для змащування всіх видів високофорсованих бензинових та дизельних двигунів та подальшу їх реалізацію споживачам, а також неспеціалізовану оптову торгівлю покупними індустріальними оливами.

Підприємство перебуває на податковому обліку у Підприємство перебуває на податковому обліку, в т.ч. як платник податку на додану вартість (Свідоцтво №200020855 від 19.01.2012р., ІПН платника - 376638904837), у Криворізькій північній ОДПІ як платник податків та зборів від 06.05.2011р. за №38585.

У відповідь на отриманий від контролюючого органу запит позивач направив начальнику Криворізької північної ОДПІ лист за вих. №89/15 від 03.04.2015р. із наданням пояснень та первинної документації по господарським операціям ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» та ТОВ «ТД Агрінол».

У період з 18.05.2015р. по 21.05.2015р. фахівцями Криворізької північної ОДПІ на підставі направлення від 18.05.2015р. №176 та згідно з наказом №309 від 18.05.2015р. проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ», за результатами якої контролюючим органом складено Акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Полі-оіл Індастрі» (код за ЄДРПОУ 37663896) з питань придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Веста Метаопт» (код ЄДРПОУ 39065552) у жовтні 2014 року та ТОВ «ТД Агрінол» (код ЄДРПОУ 32365436) у січні 2015 року та їх подальшої реалізації на контрагентів покупців» №78/04-83-22-01/37663896 від 21.05.2015р. (далі-акт перевірки).

За підсумками проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення підприємством п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у звязку з відсутністю реального здійснення господарських операцій ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» по придбанню товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників за перевірюваних період, в результаті чого, на думку контролюючого органу, платником завищено податковий кредит за жовтень 2014 року по податку на додану вартість на суму 14 661, 90 грн. (по господарським відносинам із ПП «Веста Метаопт»), завищено податкові зобовязання по податку на додану вартість за жовтень 2014 року на суму 17 440, 80 грн. (по господарським відносинам із ПАТ «АвтоКрАЗ», завищено відємне значення по податку на додану вартість на суму 91 006, 20 грн. (по господарським відносинам із ТОВ «ТД Агрінол»).

Не погодившись із висновками відповідача підприємство направило до Криворізької північної ОДПІ заперечення на акт перевірки за вих. №195/15 від 01.07.2015р.

У відповідь на зазначені заперечення контролюючий орган направив позивачу лист про результати розгляду заперечень (вих. №216817/04-83-22-01 від 07.07.2015р.), яким підтвердило правильність висновків податкового органу, відображених в акті перевірки.

На підставі акту перевірки Криворізькою північною ОДПІ сформовано податкове повідомлення-рішення форми «В4», яким підприємству зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на суму 91 006, 20 грн.

Не погодившись із винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» звернулось до суду із даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано положеннями Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України: бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством,зокрема, у разі якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України).

У відповідності до положень ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п.200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України - при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (ст. 22 Податкового кодексу України).

Згідно до п. 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України: датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та ст.. 159 цього Кодексу.

У відповідності до положень ст. 185 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Згідно із п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обовязкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого звязку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - субєктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів) (п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України).

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, зазначеними нормами передбачено право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, незалежно від початку використання таких основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України - платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобовязаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарській діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм Податкового кодексу України, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання.

Аналіз вищезазначених норм законодавства, яке регулює порядок формування податкового кредиту, не передбачають позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту або на бюджетне відшкодування в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства по ланцюгу постачання.

Факт порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «ТД Агрікол» в рамках оскарження податкового повідомлення-рішення №0001192201 від 10.07.2015р. та у відповідності до акту перевірки обгрунтовується Криворізькою північною ОДПІ наступним:

-підприємством не надано до контролюючого органу під час проведення перевірки документів щодо оприбуткування, потрапляння, зберігання товарів на складі, здійснення подальшої реалізації;

-у товарно-транспортних накладних відсутні відомості про місце завантаження товару (а саме: конкретна адреса, звідки було доставлено товар та адреса відгрузки товару) без яких неможливо встановити чи дійсно товар зі складу продавця на склад покупця, також у товарно-транспортних накладних не зазначено код ЄДРПОУ перевізника ТОВ «ІВФ ЕКО-ТРЕЙД»;

-підприємством не надано до податкового органу акти прийому нафтопродуктів, що підтверджують надходження товару належної якості згідно заявлених продавцем фактичних показників нафтопродуктів

-наданий платником до перевірки паспорт продукції №3-942 підтверджує якість мастила базового мінерального селективної очистки, в той час як згідно документів ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» придбано у ТОВ «ТД Агрінол» оливу індустріальну И-20А.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи а адміністрації на їх проведення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність №996-XIV від 16.07.1999р., первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом №996-ХІУ.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, як:

-назву документа (форми);

-дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ;

-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

-особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум податку на додану вартість (ПДВ) до складу податкового кредиту або бюджетного відшкодування необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

При цьому - будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції відповідно до чинного законодавства.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 21.11.2013р. між ТОВ «Торговий дім Агрінол» (Постачальник) та ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» (Покупець) був укладений договір поставки №707 щодо придбання товару (нафтопродуктів), за умовами якого Постачальник зобовязувався поставити товар, а Покупець прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, предбачених договором (строк дії даного договору продовжено до 31.12.2015р. згідно із додатковою угодою від 21.11.2014р.).

Відповідно до умов п.2.2 Договору №707 доставка товару здійснюється із залученням транспортної організації. Доставка здійснюється за рахунок Постачальника на склад Покупця за адресою: м.Кривий Ріг, вул. Фабрична, 2 .

На підтвердження виконання зазначеного договору та додаткової угоди до сторонами угоди складено такі первинні документи:

-податкова накладна №401 від 23.01.2015р., видаткова накладна №АТ-2301055 від 23.01.2015р., рахунок на оплату №АТ-2301054 від 23.01.2015р.,товарно-транспортна накладна №АТ-0002301055 від 23.01.2015р., Акт прийому нафтопродуктів від 23.01.2015р. щодо товару оливи індустріальної И-20А у кількості 33, 706 т, на загальну суму 546 037, 20 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 91 006, 20 грн.).

У відповідності до умов договору поставки транспортування товару здійснювалось шляхом його доставки до виробничих потужностей ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» (м.Кривий Ріг, вул. Фабрична, 2) із залученням транспортної організації (ТОВ «ІВФ ЕКО-ТРЕЙД») та за рахунок ТОВ «ТД Агрінол», що також підтверджується товарно-транспортною накладною № АТ-0002301055 від 23.01.2015р. і листом ТОВ «ТД Агрінол» за вих. №1902/4 від 10.08.2015р.

При прийманні Покупцем поставленої продукції працівниками ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» та водієм, що здійснював перевезення товару здійснювалось зваження та перевірка продукції, за результатами якої вищезазначеними особами складено акти Акт прийому нафтопродуктів від 23.01.2015р., у якому зафіксовано нестача товару.

При цьому, транспортування договірної продукції супроводжувалось відповідними якісними документами, а саме паспортом якості №50804 від 12.12.2014р. на оливу індустріальну И-20А, виданий від імені ТОВ «РУ НВП Агрінол» на імя ТОВ «ТД Агрінол».

Розрахунок за договором поставки здійснювалось у безготівковій формі, що підтверджується актом перевірки, а також банківськими виписками №95 від 27.01.2015р. на суму 200 000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 3333, 33 грн.), №106 від 29.01.2015р. на суму 200 000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 3333, 33 грн.), №111 від 30.01.2015р. на суму 146 037, 20 грн. (в т.ч. 24 339, 53 грн.).

Вищенаведені документи в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Зміни майнового стану ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» відображено у бухгалтерському та податковому обліку.

ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» та ТОВ «ТД Агрінол» на момент виписування податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст.183 Податкового кодексу України, про що свідчить інформація в акті перевірки та підтверджується матеріалами справи.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

У відповідності до положень ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України - ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

У рішенні від 31.01.2011р у справі №21-47а10 Верховний Суд України також зазначив, що уразі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03) було встановлено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід мати на увазі, що в розумінні Цивільного та Господарського кодексів України необхідною умовою для висновку про нікчемність правочину є докази наміру сторін на протизаконний результат. При цьому намір юридичної особи визначається умислом особи, яка підписала відповідний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином. У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Так, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Слід також зауважити, що серед прав контролюючих органів, які перелічені у статті 20 Податкового кодексу України- відсутнє право визнання угод (правочинів) нікчемними або недійсними.

До компетенції контролюючих органів віднесено право на звернення до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, повязаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами (ст. 20 Податкового кодексу України).

В Акті не наведено інформації про наявність судових рішень щодо визнання укладених правочинів недійсними як боку його учасників, так і з боку третіх осіб. Жодних документальних доказів про неможливість роботи контрагента ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» (ТОВ «ТД Агрінол») у перевіряємий період до суду не надано.

В акті перевірки відповідач також посилається на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних (відсутність деяких реквізитів , а саме - відомостей про місце завантаження товару (а саме: конкретна адреса, звідки було доставлено товар та адреса відгрузки товару) без яких неможливо встановити чи дійсно товар зі складу продавця на склад покупця, також у товарно-транспортних накладних не зазначено код ЄДРПОУ перевізника ТОВ «ІВФ ЕКО-ТРЕЙД»).

З цього приводу слід зазначити наступне.

У відповідності до умов договору поставки транспортування товару здійснювалось шляхом його доставки до виробничих потужностей ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» (м.Кривий Ріг, вул. Фабрична, 2) із залученням транспортної організації (ТОВ «ІВФ ЕКО-ТРЕЙД») та за рахунок ТОВ «ТД Агрінол», що також підтверджується товарно-транспортною накладною № АТ-0002301055 від 23.01.2015р. і листом ТОВ «ТД Агрінол» за вих. №1902/4 від 10.08.2015р.

З огляду на зазначене, а також, враховуючи зміст товарно-транспортної накладної позивач (як вантажоотримувач) фактично не приймав участі у транспортуванні товару за договором поставки та не мав прямих господарських відносин із ТОВ «ІВФ ЕКО-ТРЕЙД» (Перевізник), тому товариство не мало змоги вплинути на правильність заповнення товарно-транспортної накладної.

Так, згідно із приписами чинного законодавства товарно-транспортні накладні (далі-ТТН) оформляються лише у випадку, якщо перевезення вантажів здійснюється автомобільним транспортом, - обов'язок оформлення ТТН встановлюється Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363), дія яких поширюється лише на автомобільний транспорт.

Відповідно до розділу 1 Правил № 363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здачу вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.6 Правил №363 - основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Подорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не дозволяються. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

ТТН оформляються лише у тих випадках, коли для перевезення товару залучається перевізник, який надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Відсутність товарно-транспортних накладних за операціями з окремими контрагентами не свідчить про відсутність фактичної поставки товарів за цими операціями, оскільки перевезення товарів не завжди передбачає обов'язкове оформлення товарно-транспортних накладних.

Окрім того, ТТН не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту або право на бюджетне відшкодування.

При цьому оскільки транспортної документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як ТТН, або наявність недоліків у ньому не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

При цьому факт передання позивачу товару (набуття платником права власності) підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Стосовно тверджень Криворізької північної ОДПІ в акті перевірки щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, у зв'язку з тим, що під час проведення перевірки ТОВ "ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ" не надано паспорту щодо якості поставленої товариству оливу індустріальну И-20А, що, на думку контролюючого органу, свідчить про відсутність факту придбання товару слід зазначити наступне.

Документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів ТОВ "ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ", оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Крім того, наявність або відсутність окремих документів, в тому числі і первинних документів щодо оприбуткування, потрапляння, зберігання товарів на складі, здійснення подальшої реалізації, якості товару, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так - при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Зміни майнового стану ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» відображено у бухгалтерському та податковому обліку.

Факт передання товару (набуття платником права власності) підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Зміни майнового стану ТОВ «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» відображено у бухгалтерському та податковому обліку.

Зі змісту направленого товариством до начальника Криворізької північної ОДПІ листа за вих. №89/5 від 03.04.2015р. (відповідь на запит за вих. №6190/10/04-83-15-01 від 27.03.2015р.) вбачається, що отриманий позивачем товар (олива індустріальна І-20А) використовувся платником протягом січня- лютого 2015 року у власному виробництві як складову частину готового продукту, однак в акті перевірки відсутні дані про дослідження контролюючим органом факт здійснення постачання товару, мета його придбання та використання у господарській діяльності платника.

Враховуючи викладене, акт перевірки не містить об'єктивного викладення обставин, які є підставою для нарахування грошових зобов'язань, позбавлення права на податковий кредит або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції' України і діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених па контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України.

З огляду на викладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0001192201 від 10.07.2015р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39738741) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ-ОІЛ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 37663896) судові витрати у розмірі 182, 70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя ОСОБА_1