Рішення № 54704729, 23.12.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:головуючого судді: ОСОБА_1,

суддів Демянчук С.В., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання Шептицька С.С.,

з участю представника ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_2,

представника позивачки - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Рівненського міського суду від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 19 жовтня 2015 року вказаний позов задоволено: визнано недійсним кредитний договір № 1701/0708/71-105 від 01.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк»(правонаступником є ПАТ «Альфа-банк») та ОСОБА_4; визнано недійсним іпотечний договір № 1701/0708/71-105-Z-1 від 01.07.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим без повного та всебічного зясування обставин справи, ПАТ «Альфа-Банк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що оспорюваний договір було укладено між сторонами без застосування насильства, обману чи зловживання довірою та акцентує увагу, що договір укладався саме з ініціативи позивачки. Наголошує, що підписами сторін договору закріплено їх згоду по усіх істотних умовах, що знайшло відображення у п. 10.10. договору, включаючи порядок здійснення платежів в рахунок повернення боргу, відсотків, а також валютних ризиків, повязаних із зміною курсу гривні до іноземної валюти, у якій видано кредит. Зазначає, що місцевий суд, посилаючись на порушення відповідачем п. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не вказав, який саме з його 17 підпунктів і є підставою для визнання договору недійсним.Заперечує посилання суду першої інстанції на несправедливість умов кредитного договору через істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу та пояснює, що перед укладенням оскаржуваного договору Банк надав позивачці у письмовій формі всю необхідну інформацію про умови кредитування, як того вимагають «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» і дана обставина закріплена у п. 10.13 договору. Звертає увагу на те, що позивачка не зверталась до банку із заявою про надання їй додаткової інформації чи розяснення по умовах договору, а також не скористалась правом на відкликання згоди на укладення договору.Покликаючись на справедливість умов договору та їх відповідність принципу добросовісності, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, а також стягнути на користь Банку понесені судові витрати.

______________Справа № 569/1591/15-ц Головуючий в суді І інстанції ОСОБА_5

Провадження № 22-ц 787/2349/2015 Суддя-доповідач ОСОБА_1

До суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивачка зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставна. Просить ухвалити рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення договору № 1701/0708/71-105 від 01.07.2008 року Позичальник був ознайомлений тільки з тією інформацією, яка була викладена в угоді, і Банк, порушивши вимоги ст.11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", п. 3.1, 3.2, 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168(далі Правила), не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість валютного кредиту, яку зобов»язаний був надати перед укладенням кредитного договору, вказавши в угоді занижені значення показників вартості кредиту. Окрім цього, умови кредитного договору не містять інформації про те, що банк в зобов»язальному порядку попередив споживача, що безпосередньо валютні ризики під час виконання зобов»язань за кредитним договором несе споживач.

Визнаючи недійсним договір іпотеки, суд першої інстанції, посилаючись на норми ч.2 ст.548 ЦК України, зазначив, що недійсність кредитного договору № 1701/0708/71-105 від 01.07.2008 року, як основного зобов»язання, спричиняє недійсність договору іпотеки, як правочину, що його забезпечує,

З таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується.

Судом встановлено, що 01.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 1701/0708/71-105, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 34 000,00 доларів США на строк з 01 липня 2008 року по 01 липня 2038 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних за весь строк фактичного користування ним.

Згідно п. 1.4 кредитного договору, кредитні кошти призначалися для здійснення Позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу однокімнатної квартири за адресою: вул. Біла 45, м. Рівне

Також, 01.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір № 1701/0708/71-105-Z-1, відповідно до умов якого на забезпечення виконання основного зобовязання за кредитним договором Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги 25 травня 2012 року, укладеному між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк», купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладеному між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (продавець) та ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги за кредитним договором № 1701/0708/71-105 від 01.07.2008 року перейшло від ВАТ "Сведбанк" до ПАТ Альфа-Банк.

В лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась з позовом про захист порушеного її, як споживача фінансових послуг права. Під час провадження справи в суді позовні вимогами уточнила, і просила визнати недійсними кредитний договір від 01.07.2008 року № 1701/0708/71-105 як такий, що укладений за несправедливих умов зі сторони банку, в порушення вимог ст.11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.2, 3.4, 3.6, 3.8. Їй, як позичальнику, банк не надав повної інформації про умови кредиту; в умовах договору не зазначив детальний розпис загальної вартості кредиту, як того вимагають п.п.3.2,3.4 розділу 3 Правил. Використовуючи елементи нечесної підприємницької практики, незважаючи на заборону встановлення несправедливих умов, які обмежують її права, банк зокрема, в п.3.11 кредитного договору передбачив комісію в розмірі 1% від суми кредиту за перевірку документів, яку споживач повинен сплатити банку в день видачі кредиту. Кредитний договір не містить графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов»язань споживача за кожним платіжним періодом.

Окрім цього, позивачка просила визнати недійсним договір іпотеки № 1701/0708/71-105-Z-1 з підстав ч.2 ст.548 ЦК України, у зв»язку з тим, що недійсне зобов»язання не підлягає забезпеченню(а. с.2-6, 101-108).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч.1 ст. 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п. 3.1 Правил, банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 3.6 Правил банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Із змісту оспорюваного Договору видно, що сторони обумовили і прописали в Договорі всі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів.

В розділі 1 кредитногоДоговору визначено предмет договору, а саме: кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 34000 доларів США , які банк зобов»язав надати ОСОБА_4, а остання зобов»язалась отримати кредит, належним чином його використати і повернути кошти банку та сплатити плату за користування кредитом. Кінцевий термін погашення кредиту передбачено до 1 липня 2038 року(п.1.1), процентна ставка за користування кредитом встановлена в розмірі 11.9% (п.1.3).

Умовами спірного Договору визначено порядок забезпечення зобов»язання (розділ 2 Договору), умови погашення заборгованості, сплата процентів та комісії( розділ 3 Договору) права та обов»язки банку (розділ 4,6 Договору), права та обов»язки позичальника (розділ 5,7 Договору) відповідальність сторін за порушення зобов»язань за Договором (розділ 8), та інші умови.

Відповідно до п. 1.5 Договору сторони погодили, що до складу сукупної(загальної) вартості кредиту для Позичальника(його витрат) у зв»язку з отриманням кредиту на умовах цього Договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми передбачених цим Договором процентів, комісій, можливих неустойок, вартість витрат на страхування відповідно до умов п. 5.1.12 цього Договору, а також вартість витрат, пов»язаних з укладенням іпотечного договору, в тому числі будь-яких змін та доповнень до нього, вартість страхування предмета іпотеки, вартість нотаріальних послуг.

Як видно із зазначеного, умови кредитного Договору доступно та зрозуміло передбачають повну інформації про умови кредитування, сукупну вартість валютного кредиту.

Судом не встановлено і позивачка не подала доказів про те, що ця інформація не була їй надана перед укладенням договору.

Навпаки, в пункті п.10.1 та 10.13 Договору зазначено: укладаючи цей договір, Позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору позичальник свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб, на цілі, не пов»язані з підприємницькою діяльністю(в тому числі з умовами типових кредитних договорів Банку), та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов»язаних з отриманням кредиту у ВАТ «Сведбанк», та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі. Банк надав Позичальнику перед укладенням кредитного договору всю необхідну інформацію.

Відповідно до п. 3.11 кредитного договору за перевірку документів. згідно з цим договором, позичальник сплачує банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі 1 % від розміру кредиту без ПДВ, шляхом сплати суми комісії на рахунок 3739900001/373950078368501 через касу банку або безготівковим шляхом в національній валюті за офіційним курсом НБУ на день такої сплати.

Позивачкою підписано кредитний Договір, що свідчить про її обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також безспірно вбачається, що умисел позивачки був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі 34000 доларів США під заставу належного їй нерухомого майна і що таке її зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів. Будь-яких застережень до Договору позивачка не зазначила.

Відповідність умов кредитного договору Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 свідчить погодження позивачкою всіх умов кредитного договору щодо розміру кредиту; строків його повернення; відсотків за користування кредитом; розміру комісії та щомісячного платежу; графіку погашення; можливості дострокового повернення кредиту, тощо, а також засвідчення позивачкою того, що вся інформація була надана їй до підписання договору.

Не можна погодитися і з висновком суду про визнання недійсним кредитного договору з підстав того, що договір є несправедливим, і тому згідно з положеннями ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" підлягає визнанню недійсними.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Як на одну з підстав визнання кредитного договору недійсним позивачка посилалась на те, що банк не надав їй повної інформації щодо умов отримання кредиту, сукупної вартості кредиту, валютних ризиків тощо.

Про порушення своїх прав позивачці стало відомо під час виконання забов»язань за кредитним договором.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення неврахував того, що положення Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК України та іншим спеціальним законодавством.

На підставі наведеного. доводи позивачки про те, що спірний правочин є недійсним через порушення відповідачем прав споживача, на увагу не заслуговують.

В своєму рішенні суд першої інстанції зазначив,що недійсність кредитного договору підтверджують висновки судово-економічної експертизи № 1316 від 03.08.2015 року, проведеної на виконання ухвали суду від 7 квітня 2015 року .

Як видно з матеріалів судово-економічної експертизи № 1316 від 03.08.2015 року. експерт в своїх висновках зазначив: в кредитному договорі від 01.07.2008 р. № 1701/0708/71-105 та графіку погашення кредиту до нього (додаток № 1 до кредитного договору від 01.07.2008 р. № 1701/0708/71-105) відсутній детальний розпис сукупної (загальної) вартості кредиту для споживача, в тому числі: реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, зокрема, як її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором (сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту). В наданих на дослідження документах відсутні додатки до вказаного кредитного договору, які б містили детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, винагород та інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. (абз. 3 с. 21 Висновку). В звязку з тим, що при відсутності інформації в кредитному договорі від 01.07.2008 р. № 1701/0708/71-105 та графіку погашення кредиту до нього (додаток № 1 до кредитного договору від 01.07.2008 р. № 1701/0708/71-105) щодо вартості всіх супутніх послуг, реальної процентної ставки, винагород та інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, то зазначене не є достатньо обґрунтованим при проведенні вказаних розрахунків банком. Відсутність зазначених показників та реальної процентної ставки за вищевказаним кредитним договором показує нижчу вартість кредиту, яку становить (абз. 2 с. 22 Висновку).

Викладене експертом обґрунтування своїх висновків не дає підстави вважати, що умови кредитного договору не містять всіх необхідних показників, або суперечать Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Оскільки, підстав для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту не встановлено, то відсутні підстави для визнання недійсним забезпечувального відносно нього договору іпотеки.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ зясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обовязку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору були невірно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, та застосовано правові норми, які не підлягали застосуванню, в звязку із чим апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 19 жовтня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати при подачі апеляційної скарги в сумі 267(двісті шістдесят сім) гривень 96 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя Ковальчук Н.М.

Судді : Демянчук С.В.

ОСОБА_6