Рішення № 54704480, 28.12.2015, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/4022/14-ц

Номер провадження 2/570/1810/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2015 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

головуючого судді Таргоній М.В.

з участю секретаря Соломицька Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Рівненському районі, Управління Державної казначейської служби України в Рівненському районі про стягнення заборгованості по виплаті довічного грошового утримання, -

в с т а н о в и в :

В серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області із вказаним позовом.

На обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 01 лютого 2013 року зобовязано управління ПФУ в Рівненському районі Рівненської області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання у розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді з 01 січня 2012 року. Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 березня 2013 року апеляційну скаргу управління ПФУ залишив без задоволення, а постанову суду першої інстанції змін.

Після перерахунку розмір виплати довічного грошового утримання становив 17053 грн. 14 коп. Однак із січня 2012 року до липня 2013 року управлінням ПФУ здійснювалась виплата такого утримання в меншому розмірі 10434 грн. 11 коп, внаслідок чого за вказаний період відповідачем допущено заборгованість по виплатах в сумі 119142 грн. 54 коп. Відмову управління ПФУ виплатити нараховану суму вважає такою, що порушує вимоги ст. 129 Конституції України, якою встановлено обовязковість рішень суду, тобто вони повинні виконуватись в повному обсязі, а не в частині, як це допускає відповідач.

Із урахуванням наведенного, вказуючи, що управління ПФУ фінансується управлінням Державної казначейської служби в Рівненському районі, ОСОБА_2 просив стягнути на його користь із відповідачів солідарно заборгованість по виплаті довічного грошового утримання, із урахуванням уточнень, в сумі 110320 грн. 76 коп.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 предявлені вимоги підтримав із підстав та обгрунтувань наведених у позовній заяві, просив задовольнити позов із урахуванням зазначених уточнень. Пояснив також, що згадане рішення суду, яким зобовязано управління ПФУ з 01 січня 2012 року здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання у розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді набрало законної сили та є обовязковим для виконання.

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, покликаючись на доводи, наведені у письмових запереченнях та заявах управління ПФУ, які подано у даній справі. Щодо розрахунку розміру заборгованості в сумі 110320 грн. 76 коп. не заперечила, при цьому пояснила, що ОСОБА_2 здійснювалась виплата довічного грошового утримання в розмірі, визначеному із урахуванням положень ст. 2 ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (10 прожиткових мінімумів). Із 03 червня 2013 року, після визнання неконституційним положень вказаної статті, згідно рішення Конституційного Суду № 3-рп/2013 від 03 червня 2013 року, виплата утримання ОСОБА_1 здійснювалась в повному розмірі (90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді). Просила відмовити в позові.

Представник відповідача управління Державної казначейської служби в Рівненському районі Рівненської області в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Заяви про розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача, або про причини його неявки до суду не надійшли.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, зясувавши обставини, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що Рівненський районний суд Рівненської області постановою від 01 лютого 2013 року визнав протправними дії управління ПФУ в Рівненському районі Рівненської області та зобовязав зазначене управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 довічного грошового утримання у розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді з 01 січня 2012 року з урахуванням раніше проведених виплат (а.с. 5-6). Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 березня 2013 року апеляційну скаргу управління ПФУ залишив без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін (а.с. 7-8). Зазначене рішення суду вступило в закону силу.

Згідно положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи наведену вимогу щодо доказування, встановлені згаданим рішенням суду від 01 лютого 2013 року обставини щодо зобовязання управління ПФУ в Рівненському районі Рівненської області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання ОСОБА_2 розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді з 01 січня 2012 року не потребують доказування.

На виконання вказаного рішення суду управлінням ПФУ проведено перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_2, розмір виплати якого із 01 січня 2012 року встановлено в розмірі 17053 грн. 14 коп., разом з тим утримання виплачувалось не повністю - в розмірі 10434 грн. 11 коп. Таким чином сума боргу по виплатах становить 6619 грн. 03 коп. помісячно. В повному розмірі, визначеному згаданим рішенням суду від 01 лютого 2013 року, виплати здійснювались із червня 2013 року. За період з січня 2012 року по травень 2013 року загальна сума заборгованості становить 110320 грн.76 коп. Наведене підтверджується із наданих управлінням ПФУ протоколу індивідуального перерахунку від 29 травня 2013 року (а.с. 4), довідки від 26 лютого 2015 року (а.с. 56), розпорядження від 17 лютого 2014 року (а.с. 57). Правильність такого розрахунку та відомостей у вказаному перерахунку сторони не оспорювали. Із пояснень представника управління УПФ вбачається, що при здійсненні таких виплат взято до уваги лише положення ст. 2 ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», без ураховання в повній мірі згаданого рішення суду від 01 лютого 2013 року.

Із наведенного вбачається неналежне виконання управілнням ПФУ зобовязання за вказаним рішенням суду від 01 лютого 2013 року щодо виплати довічного грошового утримання ОСОБА_2 в розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Згідно положень ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України (постанова Пленуму ВСУ N 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Щодо обовязковості судових рішень зазначено Європейським судом з прав людини в рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобовязалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невідємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.

Доводи у письмових запереченнях та заявах управління ПФУ не спростовують обґрунтувань предявлених у даній справі вимог про стягнення заборгованості, та фактично вказують на непогодження вказаного управління із рішенням суду по іншій справі про зобовязання нараховувати та виплачувати грошове утримання.

Згідно статті 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Зміст принципу верховенства права Європейський суд з прав людини розглянув у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року: 33. Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див.справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Із позиції відповідача щодо наявності підстав не виконувати в повному обсязі рішення суду від 1 лютого 2013 року вбачається замасковане оскарження такого рішення, що може призвести до порушення принципу юридичної визначеності. У справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року: 34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції Європейським судом з прав людини розглядалися справи щодо порушення права власності, де обєктами були кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, які є остаточними та підлягають виконанню («Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, рішення від 7 травня 2002 р., п.40); Суд звертає увагу на свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу Рішення у справах «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 7 травня 2002 р., заява № 59498/00, п.40; «Ясіуньєне проти ОСОБА_3» (Jasiuniene v. Lithuania) від 6 березня 2003 р., заява № 41510/98, п. 45.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ЗУ № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р., на підставі якого відбулася ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та окремих протоколів до неї, «Україна повністю визнає на своїй території […] щодо визнання обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

Наведена ситуація вимагає від суду, враховуючи вимоги Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, вирішення справи з урахуванням не лише національного законодавства, але й Конвенції та практики ЄСПЛ.

Із урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем управлінням ПФУ порушено право позивача на отримання в повному розмірі коштів, належних йому на підставі судового рішення, яке є остаточними та підлягає виконанню. Тому суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по виплаті довічного грошового утримання в сумі 110320 грн. 76 коп. та їх стягнення із відповідача управління ПФУ.

Враховуючи положення п. 8 Постанови Пленуму ВСУ від 12.06.2009 N 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», слід відмовити в задоволенні частини позовних вимог про стягнення вказаної заборгованості також і з відповідача управління Державної казначейської служби України, оскільки останнім проводяться лише відповідні банківські операції по виплатах.

Керуючись ст.ст. 14, 10-11, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 8, 124 Конституції України, п. 1 ст. 6, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Рівненському районі, Управління Державної казначейської служби України в Рівненському районі про стягнення заборгованості по виплаті довічного грошового утримання - задовольнити частково.

Стягнути із Управління Пенсійного фонду України у Рівненському районі Рівненської області (м. Рівне, вул. Соборна, 195, код ЄДРПОУ 22555075) на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті довічного грошового утримання за період із 01 січня 2012 року до 02 червня 2013 року в сумі 110320 (сто десять тисяч триста двадцять) грн. 76 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний Рівненської області суд шляхом подачі апеляційної скарги в десяти денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Таргоній М.В.