Ухвала суду № 54691993, 22.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2693/15-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/6505/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 50 22.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

22.12.2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого Дмитрієвої Л.Д.

Суддів: Олійника В.І.,Матвієнко Ю.О.

при секретарі:ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06.10.2015 по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-ті особи відділ державної реєстрації актів громадянського стану реєстраційної служби Обухівського міськрайуправління юстиції Київської області, орган опіки та піклування Сквирської районної державної адміністрації про встановлення батьківства, зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06.10.2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт вважає, що оскаржуване рішення є не законним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити по справі нове рішення,яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено,що позивач та відповідач ОСОБА_6 з 23 серпня 1986 року перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.08.2010 року, що підтверджується судовим рішенням.

03 січня 1999 року, тобто під час вказаного шлюбу, народився ОСОБА_7 , матір'ю якого є позивач, а батьком записаний її чоловік ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження, повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

ОСОБА_6 з 04.05.1998 року перебуває на лікуванні у Сквирському психоневрологічному диспансері, що підтверджується довідкою цього закладу.

Позивач та відповідач ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22 жовтня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Позивач, її син та ОСОБА_8 проживають разом у с.Старі Безрадичі, що підтверджується довідкою сільради, показами свідків. При наданні правової оцінки позовним вимогам суд приймав до уваги наступне.

Походження дитини ОСОБА_7 - було визначено після її народження, державна реєстрація походження дитини проведена державою, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 29.06.1999 року зроблено відповідний запис за № 137, а саме матір'ю дитини визнано ОСОБА_9 , а батьком дитини визнано саме ОСОБА_6

В суді першої інстанції сторони пояснили, що дитина народилась у шлюбі між цими особами, позивач добровільно подала заяву про реєстрацію народження дитини із зазначенням саме ОСОБА_6 батьком дитини, протягом 16 років це батьківство не оспорювалось ніким, в межах цієї справи позовні вимоги сформульовані таким чином, що не дають підстав вважати, що це батьківство оспорюється навіть в межах розгляду цього спору, оскільки вимог про виключення відомостей про ОСОБА_6 як батька дитини із актового запису про народження дитини позивач не пред'являла. Таким чином, походження дитини станом на час вирішення спору судом юридично визначено. Батьківство ОСОБА_6 встановлено, тому доводи позову про необхідність встановлення батьківства в судовому порядку є безпідставними, а обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів очевидно не ґрунтується на законі.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року встановлено: «Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК (2947-14), істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 (2006-07), суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС (2006-07), беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК (2947-14), зокрема ч.2 ст.128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.»

Вказана правова позиція, на яку посилається позивач в обґрунтування свого позову, стосується випадків встановлення батьківства дитини, а не оспорювання вже встановленого раніше батьківства, тобто фактичні обставини спору суттєво відрізняються від правових підстав, покладених в основу позову.

Пунктом 4 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України визначений вичерпний перелік випадків, коли може пред'являтись позов про встановлення батьківства, але обставини цього спору не підпадають під цей перелік.

Враховуючи викладене вище, посилання в позовній заяві на ч.2 ст.53 КпШС України суд вважав необґрунтованими, оскільки ця норма права не може застосовуватись до спірних правовідносин, які виникли лише в 2015 році, оскільки припинила свою дію в часі.

Таким чином, правове обґрунтування позову є неспроможним.

Згідно ч.1 ст.122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

ОСОБА_7 зачатий і народжений у шлюбі позивача із ОСОБА_10, тому є таким, що походить від цього подружжя. Доводи про фактичні шлюбні відносини позивача із ОСОБА_8 у зазначений період, їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не мають правового значення, оскільки юридично позивач перебувала у шлюбі із іншим чоловіком, крім того, вказані обставини не мали правового врегулювання у КпШС України.

Частинами 1,2 статті 138 СК України встановлено, що жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

Позовних вимог про виключення запису про ОСОБА_6 як батька дитини з актового запису про народження дитини позивач не пред'являла, ОСОБА_8 не подавав заяву про своє батьківство.

Згідно ч.3 ст.138 СК України до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Судом також встановлено значний пропуск строків позовної давності без поважних причин, однак наслідки спливу позовної давності у цьому спору не застосовуються через відсутність відповідних заяв сторін.

При вирішенні спору суд приймав до уваги, що із встановлених судом обставин вбачається, що юридично визнаний батьком дитини ОСОБА_6 або інші особи чи органи в його інтересах не оспорювали це батьківство.

Представлені позивачем під час вирішення цього позову докази суд вважав непереконливими та недопустимими, оскільки висновки про походження дитини неможливо обґрунтувати лише показами свідків, при цьому доводи про перебування ОСОБА_6на лікуванні не виключають можливості його батьківства, оскільки доказів відсутності зустрічей подружжя в період зачаття та народження дитини суду не подано.

Згідно ч.1 ст.146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

В судовому засіданні позивач та його представник, а також відповідач категорично заперечили проти призначення судової генетичної експертизи для визначення походження дитини, що, на думку суду, може вказувати на їх ухилення від участі у проведенні експертизи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд вважав, що позивачем не надано належних і допустимих доказів факту відсутності кровного споріднення ОСОБА_6 із дитиною ОСОБА_7, тому суд вважав недоведеним те, що ОСОБА_6 не є біологічним батьком ОСОБА_7

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Внесення відомостей про одного відповідача як батька дитини до актового запису про народження без попереднього виключення таких відомостей про іншого відповідача неможливе, однак подібних позовних вимог суду не пред'являлось.

Визнання позову відповідачем ОСОБА_8 порушує права іншого співвідповідача ОСОБА_6 та суперечить закону, тому за приписами ст.174 ЦПК України не може покладатись в основу судового рішення.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З наведеного судова колегія вважає,що рішення суду є законним і обґрунтованим,відповідно до вимог ст..213 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду щодо відмовлення у задоволенні позову, оскільки не виконані певні дії стосовно до виключення з актового запису про народження дитини відомостей про ОСОБА_6, як батька дитини.

За такими обставинами, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06.10.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: