Постанова № 54687503, 17.12.2015, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/11212/15-а

Провадження № 2-а/185/498/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі :

головуючий - суддя Бабій С.О.,

за участю секретаря судового засідання Шмик К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2, про визнання рішень виконавчого комітету незаконними та скасувати їх

В С Т А Н О В И В:

28.10.2015 р. до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Павлоградської міської ради, в якому позивач просить визнати Рішення № 671, № 672 від 13.10.2015 року Виконавчого комітету Павлоградської міської ради незаконними та скасувати їх. В обґрунтування позову посилається на те, що він є піклувальником двох неповнолітніх онуків ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Виконкому Павлоградської міської ради від 13.07.2011 року № 559. Це рішення було винесене у зв'язку з тим, що їх мати померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, а батько тривалий час боліє туберкульозом. На підставі цього рішення позивач на протязі більше чим 4-х років піклувався про своїх онуків. 15.10.2015 року позивач отримав оскаржувані рішення, якими відмінено рішення про призначення позивача піклувальником над неповнолітніми онуками, та визначено, що його неповнолітні онуки втратили статус дітей позбавлених батьківського піклування, та припинено над ними піклування позивача. Вважає оскаржувані рішенні незаконними та безпідставними, оскільки підставою для їх винесення став висновок лікарської консультативної комісії КЗ «Павлоградський противотуберкульозний диспансер» ДОР від 21.08.2015 року № 601, із яким позивач не згодний. У висновку йдеться про те, що ОСОБА_2 отримував лікування в диспансері з 08.04.2013 р. по 30.04.2015 р., лікування завершив, переданий до групи вилікуваних, контактувати з дітьми може, і за станом здоров'я може виконувати батьківські обов'язки. Вказує, що це протирічить висновку №70 від 03.02.2015року, де вказано, що ОСОБА_2 продовжує лікування з 23.05.2014року по теперішній час. І не може контактувати з дітьми до закінчення основного курсу хіміотерапії і що питання про поновлення батьківських обов'язків можливо вирішити після контрольного обстеження по закінченню курсу лікування, про що не вказано у Висновку №601 від 21.08.2015року. Вказує, що ОСОБА_2 хворіє з 1997 року і постійно ухилявся від лікування туберкульозу, направлявся на примусове стаціонарне лікування в тубдиспансер за рішенням Павлоградського міськрайсуду Дніпропетровської області від 07.07.2011 року. Крім того, в квартирі 2-х кімнатної, де проживає батько ОСОБА_2, крім нього проживає в одній квартирі мати, якій 85 років яка хворіє на дифузний фіброз обох легенів, без загострення туберкульозу. А в другій кімнаті проживає його рідний брат ОСОБА_5 Позивач вважає, що відсутні обставини для того, щоб там знаходились та проживали його онуки. Вказує, що оскаржуваними рішеннями були грубо порушені права дітей на проживання, навчання, жодних умов для цього не має, не має умов для відпочинку в квартирі , а також відсутнє у батька достатнього фінансування для утримування дітей, він являється інвалідом 3 групи і отримує пенсію в розмірі всього 511грн., що змусило позивача звернутися із даним позовом до суду.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позов та наполягав на його задоволені.

Представник відповідача проти позову заперечував, стверджував, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими з метою захисту прав дітей, надавши письмові заперечення на позов та докази, якими він обґрунтовується, тому просив у задоволенні позову відмовити повністю..

Третя особа ОСОБА_2 проти позову заперечував, стверджував, що повністю вилікувався від туберкульозу, оскаржувані позивачем рішення вважає законними, тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доводи та пояснення позивача і представників сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Як визнано сторонами та вбачається із висновку Служби у справах дітей від 25.09.2015 р., на підставі рішень виконкому Павлоградської міської ради № 559, № 560 від 13.07.2011 р. неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було надано статусу дітей, позбавлених батьківського піклування та призначено опікуна ОСОБА_1 (а.с.10,44,45).

Підставою для прийняття вказаних рішень було те, що мати дітей ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, а батько ОСОБА_2 згідно з висновком ЛКК ОКЗ "Павлоградський протитуберкульозний диспансер" від 16.06.2011 року за станом здоров"я не може виконувати батьківські обов'язки.

Так, згідно п.3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866, органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

За пп.9 п.24 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається дітям у зв'язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері хвороби, що перешкоджає виконанню ними батьківських обов'язків, виданим у порядку, встановленому МОЗ.

Рішенням виконавчого комітету Павлоградської іської ради «Про втрату неповнолітнім статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та припинення над ним піклування» від 13.10.2015 р. № 671, було визначено, що неповнолітній ОСОБА_3, втрачає статус дитини, позбавленої батьківського піклування, із припиненням над ним піклування у зв'язку з передачею його на виховання батькові ОСОБА_2 для подальшого виховання та утримання. Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено заяву батька ОСОБА_2, (а.с.42), та висновок служби у справах дітей Павлоградської міської ради від 25.09,2015 р. № 406 (а.с.44-45).

Так само, рішенням виконавчого комітету Павлоградської іської ради «Про втрату неповнолітнім статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та припинення над ним піклування» від 13.10.2015 р. № 672, було визначено, що неповнолітня ОСОБА_4 втрачає статус дитини, позбавленої батьківського піклування, із припиненням над нею піклування у зв'язку з передачею його на виховання батькові ОСОБА_2 для подальшого виховання та утримання. Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено заяву батька ОСОБА_2, (а.с.42), та висновок служби у справах дітей Павлоградської міської ради від 25.09,2015 р. № 406 (а.с.44-45).

Так, згідно п.27-30 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, дитина втрачає статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у разі поновлення піклування обох або одного з батьків на підставі: 1) скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав; 2) поновлення матері, батька дитини у батьківських правах; 3) скасування рішення суду про відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав; 4) рішення суду про повернення батькам дитини, яка в судовому порядку була відібрана у них; 5) скасування рішення суду про визнання матері, батька дитини недієздатними; 6) рішення суду про визнання матері, батька дитини дієздатними; 7) скасування рішення суду про оголошення матері, батька дитини померлими; 8) скасування рішення суду про оголошення матері, батька дитини безвісно відсутніми; 9) усиновлення дитини, що підтверджується рішенням суду; 10) визнання батьківства, що підтверджується рішенням суду та свідоцтвом про народження; 11) встановлення факту батьківства, що підтверджується рішенням суду та свідоцтвом про народження дитини; 13) документів, що підтверджують особу дитини, відомостей про батьків та висновку органу опіки та піклування про можливість передачі батькам (або одному з них) дитини, у тому числі дитини, якій надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, на підставі підпункту 11 пункту 24 цього Порядку; 14) довідки про повернення матері, батька з місць позбавлення волі або звільнення з-під варти, заяви матері, батька, поданої районній, районній у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчому органу міської, районної у місті ради, про повернення їм дитини та висновку цього органу про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері, батькові. Служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, на підставі заяви матері, батька, які повернулися з місць позбавлення волі, про повернення їм дитини обстежує їх житлово-побутові умови, перевіряє наявність або відсутність заробітку чи іншого доходу, про що складає відповідний акт та готує висновок районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері чи батькові. Якщо за результатами розгляду питання про можливість передачі дитини матері, батькові, які повернулися з місць позбавлення волі, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради зробить висновок про неможливість передачі дитини для подальшого виховання матері, батькові служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, протягом двох місяців збирає документи, необхідні для порушення питання про позбавлення батьків їх батьківських прав. Такі документи можуть бути підготовлені також у разі, коли після повернення з місць позбавлення волі або звільнення з-під варти, батьки не звернулися із заявою про повернення дитини.

Дитина втрачає статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, також у разі досягнення нею повноліття.

У разі зміни або втрати дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, служба у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини протягом 10 днів повідомляє про це службу у справах дітей за місцем походження дитини.

Рішення про втрату дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування на підставах, зазначених у пунктах 26 і 27 цього Порядку, приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті ради за місцем її походження за поданням служби у справах дітей.

Відповідно до п.6-8 Порядку видачі висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 18.11.2013 № 981, висновок ЛКК видається строково відповідно до перебігу хвороби та обмеження життєдіяльності і підлягає перегляду кожні півроку або у разі надходження заяви батька, матері щодо перегляду, яка розглядається протягом тижня. Висновок ЛКК про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків, підписаний усіма членами ЛКК, записується до медичної карти амбулаторного хворого (форма № 025/о) та журналу запису висновків лікарсько-консультативної комісії (форма № 035/о), затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974. Висновок ЛКК, підписаний усіма членами ЛКК та засвідчений печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого створено ЛКК, надається працівникам служби у справах дітей за місцем виявлення дитини. У разі незгоди з Висновком ЛКК батько, матір дитини з тривалою хворобою, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків, мають право звернутися до Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо його оскарження або до суду.

Судом було досліджено висновок лікарської консультативної комісії КЗ « Павлоградський противотуберкульозний диспансер» ДОР №70 від 03.02.2015року, у якому зазначалося про перебування третьої особи ОСОБА_2 на стаціонарному лікування з 08.04.2013 р. по 08.04.2014 р., та продовження лікування амбулаторно з 23.05.2014року Вказувалося, що третя особа не може контактувати з дітьми до закінчення основного курсу хіміотерапії. Питання про поновлення батьківських обов'язків можна вирішити після контрольного обстеження по закінченню курсу лікування, орієнтовно після 30 травня 2015 р. (а.с.8).

Відповідно до висновку лікарської консультативної комісії КЗ « Павлоградський противотуберкульозний диспансер» ДОР №601 від 21.08.2015року, складеному значно пізніше, у серпні 2015 р, третя особа ОСОБА_2 лікування завершив, переведений до групи вилікуваних, контактувати з дітьми може, за станом здоров'я може виконувати батьківські обов'язки (а.с.7).

Вказані висновки є КЗ « Павлоградський противотуберкульозний диспансер» ДОР №70 від 03.02.2015року та №601 від 21.08.2015року є послідовними, хронологічно слідують один одному, видані відповідно до Порядку видачі висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків. Незгода позивача із останнім за хронологією лікарським висновком не може бути сама по собі віддчити про безпідставність чи незаконність його видачі. Так само і необхідність проходження будь-яких додаткових медичних обстежень третьою особою ОСОБА_2 (чи іншими особами) суперечить ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

Органом опіки та піклування Павлоградської міської ради було складено висновок від 25.09.2015 р. № 406 про можливість повернення неповнолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 на виховання батькові гр. ОСОБА_2 (а.с.44-45), на підставі якого відповідачем із урахуванням було законно винесено оскаржувані Рішення № 671, № 672 від 13.10.2015 року.

Так само суд не погоджується із доводами позивача про те, що відповідач визначив місце проживання (що не є тотожним «вихованню та утриманню») його неповнолітніх онуків ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, враховуючи, зокрема, приписи ч.2, 6 ст. 29 ЦК України, за якими фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом, та фізична особа може мати кілька місць проживання. Так само, відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом не встановлено порушення зазначених критеріїв відповідачем, відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час вирішення справи відповідач довів правомірність своїх дій, а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. У зв'язку з тим, що позивач є інвалідом другої групи, що підтверджено довідкою МСЕК (а.с.12), він звільненbq від сплати судового збору, тому ці витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2, про визнання рішень виконавчого комітету незаконними та скасувати їх - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки .

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений 28.12.2015.

Суддя С. О. Бабій