Ухвала суду № 54686241, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2015 р. м. Київ К/9991/2462/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я.,

при секретарі Корецькому І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011

у справі № 2а-2373/09/0870 Запорізького окружного адміністративного суду

за позовом Запорізького державного підприємства (ЗДП) «Радіоприлад»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (СДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ЗДП «Радіоприлад» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 04.07.2008 № 190/08-02/14313317. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 1.15, 1.17 ст.1, пункту 3.4 ст.3, підпункту 4.2.1, абзацу «г» підпункту 4.2.9, підпунктів 4.2.10, 4.2.15 пункту 4.2, підпункту 4.3.20 пункту 4.3 ст.4, пункту 7.1 ст.7, підпунктів 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1 ст.8, абзацу «а» підпункту 9.10.1, підпункту 9.10.3 пункту 9.10 ст.9, підпункту 16.3.5 пункту 16.3 ст. 16, пункту 19.2 ст. 19, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Закон № 889-IV), не утримував та не перераховував до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 33139,48 грн., в тому числі: 32504,38 грн. із грошових сум, виплачених працівникам підприємства на виконання рішень суду про стягнення заробітної плати, моральної шкоди та судових витрат на юридичну допомогу; 441,35 грн. із 3395,00 грн. як з доходу, виплаченого працівникові ОСОБА_2 у вигляді оплати за навчання; 193,75 грн. - із сум надміру витрачених коштів 225,00 грн. та 1070,81 грн., отриманих під звіт, у результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб у сумі 33139,48 грн. у податковому обліку за 2005, 2006, 2007 та 2008 роки

За наслідками перевірки та адміністративного оскарження СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2008 № 0000600802/2 - про визначення підприємству податкового зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб у сумі 91363,44 грн., у тому числі, 30454,48 грн. - за основним платежем та 60908,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (оскаржується позивачем у сумі 91264,05 грн., у тому числі: 30421,35 грн. - за основним платежем (з яких 30013,13 грн. - податок із грошових сум, стягнутих на користь працівників на підставі рішень суду, а 441,35 грн. - податок з доходу, виплаченого ОСОБА_2 у вигляді оплати вартості навчання) та 60842,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями ).

За визначенням пункту 1.15 ст.1 Закону № 889 -IV ( втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 ст.4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що спрямовуються на відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; б) процентів, одержаних від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобов'язання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством, якщо інший розмір не встановлено таким цивільно-правовим договором; в) пені, яка сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або інших сум бюджетного відшкодування; г) сум шкоди, завданої платнику податку актами і діями, визнаними неконституційними, або завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, яка відшкодовується державою у порядку, встановленому законом (підпункт 4.2.10 пункту 4.2 цієї статті).

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст.8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (підпункт 8.1.3 пункту 8.1 цієї статті).

Згідно з пунктом 17.1 ст. 17 Закону № 889-IV особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент (підпункт «а» пункту 17.2 цієї статті).

Підпунктом «а» пункту 19.2 ст. 19 цього Закону встановлено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону є такі особи: а) при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, - такі особи (підпункт «а» пункту 20.2 ст. 20 Закону № 889-IV).

Зміст наведених правових норм свідчить, що виключно на податкового агента покладено обов'язок з нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з виплаченого доходу, зокрема виплаченого у вигляді заробітної плати. При цьому, норми Закону № 889-IV не ставлять у залежність виникнення у податкового агента такого обов'язку від способу виплати чи порядку виплати доходу, а саме: самостійної виплати доходу чи виплати на виконання рішення суду про стягнення доходу, нарахованого податковим агентом, а в останньому випадку - незалежно від того, виконується судове рішення податковим агентом добровільно чи у примусовому порядку із задіянням процедур, встановлених Законом України «Про виконавче провадження». Відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що позивач як податковий агент щодо отриманих його працівниками доходів у вигляді заробітної плати, сум на відшкодування моральної шкоди, стягнутих з позивача згідно з рішеннями суду, є зобов'язаною особою перед бюджетом з точки зору оподаткування цих доходів.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не перевірили доводи позивача, що при згідно із судовими рішеннями про стягнення заробітної плати ці суми стягнуті із врахуванням суми податку з доходу фізичних осіб. В обґрунтування цього доводу позивач посилався на відповідні судові рішення, копії яких приєднані до справи (а.с. 143-144, 146-147). Суд апеляційної інстанції встановив, що середня заробітна плата працівників, за позовами яких були порушені провадження у цивільних справах, за час затримки виплати заробітної плати розрахована підприємством відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, згідно з пунктом 3 якого до розрахунку середньої заробітної плати включаються усі виплати, в тому розмірі, в якому їх нараховано, без виключення сум відрахувань на податки. Тим більше, з врахуванням цього суд повинен був перевірити достовірність доводів позивача, що ДПІ невірно визначено базу оподаткування при визначенні йому суми податкового зобов'язання із грошових сум, стягнутих на виконання рішень суду. Як свідчить акт перевірки до бази оподаткування податковим органом була включена вся сума, стягнута на виконання рішень суду, що, з врахуванням змісту резолютивних частин приєднаних до справи копій судових рішень, дає підстави для визнання обґрунтованими доводів позивача щодо повторне нарахування податку з доходів фізичних осіб на суми стягнутої заробітної плати. Однак, цим доводам судами попередніх інстанцій не було дано правової оцінки, тоді як визначення бази оподаткування, з якої має бути нарахований, утриманий та сплачений податок з доходу фізичних осіб, входить до предмету доказування при розгляді цього спору.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Відповідно частини 1 до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті).

Частиною 3 встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у частині, що стосується позовних вимог щодо правомірності визначення податкового зобов'язання в сумі 30013,13 грн. застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 60026,26 грн. (30013,13 х 2), а всього на суму 90039,39 грн., та направлення справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Відповідає змісту правового регулювання норм підпункту 4.3.20 пункту 4.3 ст.4 Закону № 889-IV висновок судів попередніх інстанцій про правомірне донарахування податковим органом податкових зобов'язань із податку з доходів фізичних осіб у сумі 441,35 грн. з доходу (додаткового блага) у вигляді оплати за навчання ОСОБА_2 у сумі 3395,00 грн., який перебував з позивачем у трудових відносинах.

За визначенням пункту 1.1 ст. 1 Закону № 889-IV додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Відповідно до підпункту 4.3.20 пункту 4.3 ст.4 цього Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена як компенсація вартості навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого найманій особі протягом року, на який припадає припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» задовольнити частково, скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 у частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 08.12.2008 № 0000600802/2 на суму 90039,39 грн. та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписІ.Я. Олендер