Вирок № 54684556, 28.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/20080/14-к Провадження №11-кп/773/514/15 Головуючий в 1 інстанції Квятковський М.С. Категорія:ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач : Міліщук С. Л.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2015 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Міліщука С.Л.,

суддів Фідрі О.М., Денісова В.П.,

з участю секретаря Власюк О.С.,

прокурора Бущака В.В.,

потерпілого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12014030010000932 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та потерпілого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року щодо ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В:

За даним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, українець, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, розлучений, працюючий на посаді водія ПП «Мандзюк», в порядку ст. 89 КК України несудимий,

виправданий за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у звязку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину.

Цивільні позови Луцької міської клінічної лікарні про стягнення матеріальної шкоди та потерпілого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди до обвинуваченого ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Вироком вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_3 виправданий за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, в тому, що він 22 квітня 2014 року близько 13 год. 25 хв., керуючи технічно справним автобусом марки «Богдан А-09202», державний номерний знак НОМЕР_1, і рухаючись у правій смузі дороги по вул. Дубнівській у напрямку Київського майдану в м. Луцьку зі швидкістю близько 40 км./год., в порушення вимог п. п. 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, і підїжджаючи до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, вчасно не виявив небезпеку, внаслідок чого допустив зіткнення звантажнимавтомобілем марки «Вольво», державний номерний знак НОМЕР_2, з причепом «Шмітц», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, який перетинав перехрестя нерівнозначних доріг по вулицях Дубнівській -Карпенка-Карого в м. Луцьку з другорядної дороги зліва направо відносно руху автобуса «Богдан А-09202», в результаті чого пасажириавтобуса «Богдан А-09202» потерпілі ОСОБА_5 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_1тяжкі тілесні ушкодження.

Своє рішення суд мотивував тим, що ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не було надано достатніх доказів для доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, можливість здобуття інших доказів вичерпана і не була надана ні стороною обвинувачення, ні потерпілими.

В поданих апеляційний скаргах, не погоджуючись з виправдувальним вироком щодо ОСОБА_3, прокурор та потерпілий ОСОБА_1 посилаються на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення судом кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою безпідставне виправдання ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

В обгрунтування прокурор зазначає, що за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи суд у вироку не навів переконливих мотивів, чому він взяв до уваги лише виправдувальні показання ОСОБА_3 та відкинув інші докази, в тому числі і показання самих потерпілих та інших свідків, які вказували на можливість останнього шляхом гальмування уникнути аварії, а також вибірково лише на користь обвинуваченого надано оцінку висновку судової автотехнічної № 7620 від 24.09.2014 року експертизи щодо механізму та обставин ДТП. Вважає, що судом безпідставно визнано суперечливими показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6, та не дано оцінки протоколу огляду місця події від 22.04.2014 року, згідно якого встановлено відсутність гальмівного шляху автобуса, що спростовує показання обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що він намагався зупинити автобус шляхом гальмування.

Вказує також на те, що судом першої інстанції не враховано значну частину доказів сторони обвинувачення без наведення для цього мотивованих підстав. В основі вироку містяться лише показання обвинуваченого, хоча вони повністю спростовуються доказами, дослідженими в суді.

Вибіркове дослідження та оцінка судом доказів призвела до безпідставного виправдування ОСОБА_3, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Просить вирок скасувати, ухвалити новий, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі якого призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, задовольнити цивільний позов Луцької міської клінічної лікарні до обвинуваченого ОСОБА_3, а також змінити останньому запобіжний захід на тримання під вартою.

Потерпілий ОСОБА_1 вказує, що під час руху автобуса водій ОСОБА_3 бачив вантажний автомобіль, міг правильно оцінити всі обставини руху транспортних засобів, заздалегідь зменшити швидкість руху свого автобуса та уникнути зіткнення шляхом застосування екстреного гальмування, і його дії знаходяться в прямому причинному звязку з суспільно небезпечними наслідками, які настали.

Просить вирок суду щодо ОСОБА_3 скасувати та ухвалити новий вирок в кримінальному провадженні.

В запереченні на апеляційні скарги прокурора та потерпілого, виправданий ОСОБА_3 посилається на їх безпідставність, просить останні залишити без задоволення, а вирок суду щодо нього без зміни.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляційних скарг, прокурора, потерпілих та представника цивільного позивача, які підтримали подані апеляційні скарги, та просили їх задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які заперечили апеляційні скарги та просили вирок суду в частині виправдання ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України залишити без зміни, перевіривши їх доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга потерпілого підлягає до повного задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою у вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке предявлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдування обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Всупереч даним вимогам закону, суд першої інстанції побудував своє рішення на суперечливих, достатньо не перевірених в ході судового розгляду доказах. Прийнявши рішення про виправдання ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України, суд у вироку не навів переконливих мотивів прийнятого рішення і не дав належної правової оцінки доказам у справі, які надані стороною обвинувачення.

Зокрема, в основу виправдувального вироку судом було покладено показання ОСОБА_3 щодо обставин самої ДТП, висновок автотехнічної експертизи № 7620 від 24.09.2014 року, зроблений на підставі суперечливих вихідних даних свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6, згідно якої саме водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п. 16.11 ПДР України, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів і саме його дії створили небезпеку для ОСОБА_3 і є у прямому причинному звязку з виниклою ДТП, показаннями потерпілих та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 щодо здійснення гальмування ОСОБА_3 перед самим ДТП, що підтверджується також і протоколом ОМП від 22.04.2014 року.

Разом з тим, суд допустив неповноту судового розгляду, залишив недослідженими обставини, зясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема не дано оцінки суперечностям у показаннях ОСОБА_3, потерпілого та свідків щодо відстані, на якій виявлено ним небезпеку для руху автобуса і до моменту самого зіткнення транспортних засобів, не дано належної оцінки висновку автотехнічної експертизи № 7620 від 24.09.2014 року, в якій зокрема було вказано на технічну можливість ОСОБА_3 уникнути зіткнення з вантажним автомобілем під керуванням ОСОБА_4, протоколу огляду місця події від 22.04.2014 року зі схемою ДТП та фото таблицею до неї, згідно якого на місці ДТП фактично відсутні сліди гальмування автобуса марки «Богдан А-09202», хоча ОСОБА_3 зазначалось про таке гальмування перед ДТП під час досудового розслідування.

ОСОБА_10 того, висновки суду, викладені в судовому рішенні про недоведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що свідчить про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин вирок суду щодо ОСОБА_3 згідно положень ст. 409 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом на підставі ст. 420 КПК України нового вироку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 22 квітня 2014 року, близько 13 год. 25 хв., керуючи технічно справним автобусом марки «Богдан А-09202», номерний знак НОМЕР_4, рухаючись у правій смузі руху по вул. Дубнівській в напрямку Київського майдану в м. Луцьку, зі швидкістю 40 км./год., порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху, зокрема проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, підїжджаючи до нерегульованого перехрестя, рухаючись по головній дорозі, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, вчасно не виявив небезпеку, допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки «Вольво», номерний знак НОМЕР_5, з причепом марки «Шмітц», номерний знак НОМЕР_6, під керуванням водія ОСОБА_4, який перетинав перехрестя нерівнозначних доріг по вул. Дубнівській ОСОБА_11 в м. Луцьку, з другорядної дороги, зліва направо, відносно руху автобуса марки «Богдан А-09202», в результаті чого пасажириавтобуса потерпілі ОСОБА_5 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_1тяжкі тілесні ушкодження.

В ході апеляційного розгляду ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому йому злочині не визнав та пояснив, що аварійну ситуацію створив водій вантажного автомобіля марки «Вольво», який виїхав на нерегульоване перехрестя з другорядної дороги та не надав перевагу в русі автобусу під його керуванням. Окрім цього вважає, що даній дорожній ситуації, виявивши небезпеку для руху автобуса за 40 50 метрів, він не мав технічної можливості уникнути зіткнення з вищезазначеним автомобілем.

Незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_3 заперечує свою причетність до інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України його вина підтверджується зібраними у провадженні та дослідженими в ході судового засідання доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_12 показав, що 22.04.2014 року був пасажиром маршрутного таксі автобуса «Богдан» під керуванням ОСОБА_3 В результаті дорожньо-транспортної пригоди йому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження. Винним в ДТП вважає обвинуваченого ОСОБА_3, який обєктивно мав змогу за 40 60 метрів виявивши перешкоду на перехресті, та вжити заходи для зменшення швидкості транспортного засобу із застосуванням гальмування.

Свідок ОСОБА_4, який, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду провадження послідовно показав, що 22.04.2014 року, керуючи автомобілем «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, з напівпричепом марки «Шмітц», д.н.з. НОМЕР_3, рухаючись по другорядній дорозі, перетинав зі швидкістю 5-7 км./год. перехрестя доріг по вул. Дубнівській ОСОБА_11 в м. Луцьку. На момент початку маневру з правого боку по головній дорозі на відстані більше 100 метрів рухалось маршрутне таксі. Коли він вже закінчував маневр і фактично більша частина транспортного засобу була вже на вул. ОСОБА_11, то відчув, що в задню частину його транспортного засобу вїхало маршрутне таксі. Будь - яких звукових сигналів перед ДТП він не чув.

Згідно висновків судових медичних експертиз (а. к.п. 118-119, 121-122), в результаті ДТП потерпілий ОСОБА_1 отримав тяжке тілесне ушкодження, а потерпіла ОСОБА_5 тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Як вбачається з протоколу огляду місця події (а. к.п. 56 - 74), згідно якого на місці ДТП відсутні сліди гальмування автобуса марки «Богдан А-09202», а зафіксовані лише сліди юзу від коліс автобуса, які виникли після зіткнення, що також спростовує покази ОСОБА_3, що він вживав заходів до зменшення швидкості автобуса шляхом гальмування безпосередньо перед ДТП.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи року (а. к.п. 88-94) гальмівна система, система рульового керування та ходова частина автобуса марки «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 на момент проведення експертного дослідження після ДТП знаходились в технічно справному стані і могли виконувати свої основні конструктивні функції.

Відповідно до протоколу огляду місця події (а. к.п. 75-79), на вантажному автомобілі марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, з напівпричепом марки «Шмітц», д.н.з. НОМЕР_3, були виявлені механічні пошкодження в задній частині напівпричепа, що вказує фактично на закінчення маневру щодо проїзду даного перехрестя вантажного автомобіля під керуванням ОСОБА_4

Протоколом огляду предметів (а. к.п. 80), встановлено, згідно тахокарти з кабіни вантажного автомобіля марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, швидкість вказаного автомобіля на момент ДТП становила близько 6 км./год.

Із висновку судової автотехнічної експертизи (а. к.п. 133-138), вбачається, що в дорожній ситуації, що склалася обвинувачений ОСОБА_3, який керував автомобілем марки «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1, повинен був діяти у відповідності до п. 12.3 Правил дорожнього руху, а саме, виявивши перешкоду для руху на відстані 80-100 метрів, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу. При цьому, ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути зіткнення з вантажним автомобілем марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, з причепом марки «Шмітц», д.н.з. НОМЕР_3, при дотриманні ним вимог ПДР. Дії ОСОБА_3, що не відповідають вимогам п. 12.3 ПДР України, з технічної точки зору, являються причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди.

Підстав не вірити висновку судової автотехнічної експертизи у суду немає, оскільки він проведений компетентним спеціалістом, належним чином вмотивований, з зазначенням використаної нормативно технічної літератури та наведенням відповідних розрахунків, і узгоджується з матеріалами кримінального провадження.

Твердження обвинуваченого та його захисника про те, що досудове розслідування для проведення експертизи надало неправдиві вихідні дані, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки вихідні дані, на підставі яких проводилась судова автотехнічна експертиза, відповідають даним, які встановлені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження.

Суттєвих розбіжностей в показаннях свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які б ставили під сумнів висновок судової автотехнічної експертизи, апеляційний суд не вбачає.

Допитаний в ході апеляційного розгляду кримінального провадження експерт ОСОБА_10 підтвердив відомості, викладені ним у висновку судової автотехнічної експертизи №7620 від 24 вересня 2014 року, вказавши при цьому на технічну можливість ОСОБА_3 при дотриманні останнім вимог ПДР України уникнути зіткнення з вантажним автомобілем, а також, що саме дії останнього, які не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР України являються причиною виникнення ДТП, хоча дії водія ОСОБА_4 також не відповідали вимогам п. 16.11 ПДР України і лише знаходились в причинному звязку з ДТП, однак являлися необхідною умовою її виникнення.

ОСОБА_10 цього, додатково допитані в ході апеляційного розгляду свідки:

- ОСОБА_7 показала суду, що у вказаний час і місці рухалась в якості пасажира даного автобуса, перед перехрестям відчула різке гальмування, після чого вдарилася головою об трубу автобуса. Також зазначає, що якби водій ОСОБА_3 перед проїздом перехрестя рухався б трішки повільніше, чи почав раніше пригальмовувати, зіткнення з вантажним автомобілем можна було б уникнути;

- ОСОБА_13 показав, що сидів всередині салону автобуса за водієм, перед перехрестям відчув гальмування автобуса, після чого побачив вантажний автомобіль орієнтовно за 40 метрів, який рухався зліва направо відносно руху їх автобуса на перехресті. Вийшовши з даного автобуса після ДТП чув від ОСОБА_4, що він рухався на зелений сигнал світлофора;

- ОСОБА_9 суду показала, що була в якості пасажира даного автобуса, після крику водія: «Куди ж ти їдеш?» відчула гальмування автобуса, побачила вантажний автомобіль і намагання водія ОСОБА_3 обїхати перешкоду зліва, далі відчула зіткнення. Вказує на невелику швидкість автобуса перед зіткненням, і приблизно 40 50 метрів до перехрестя перед тим, як почула крик водія щодо виявленої небезпеки для руху;

- ОСОБА_6 суду послідовно пояснив, що будучи пасажиром даного автобуса, сидів по центрі в кінці салону автобуса, приблизно за 100 150 метрів побачив вантажний автомобіль з причепом, який виїжджав на перехрестя, до якого вони наближались, не відчув гальмування автобуса під керуванням ОСОБА_3 безпосередньо перед зіткненням, автобус весь час рухався по прямій, не намагаючись змінити рух свого напрямку. Вказує на невелику швидкість автобуса і вважає, що якби водій ОСОБА_3 почав гальмувати раніше, зіткнення з вантажним автомобілем можна було б уникнути.

Будь-яких підстав не вірити показанням потерпілих ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_14, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо обставин ДТП та можливості ОСОБА_3 при дотриманні останнім вимог ПДР України уникнути зіткнення з вантажним автомобілем - немає, оскільки вони послідовні, співпадають і обєктивно підтверджуються матеріалами кримінального провадження, в тому числі і висновком авто технічної експертизи (а. к.п. 133-138), згідно якої ОСОБА_3 при виявлені більш ніж за 32.9 м. перешкоди для руху свого транспортного засобу мав технічну можливість уникнути зіткнення з вантажним автомобілем марки «Вольво».

За таких обставин апеляційний суд вважає доведеним порушення ОСОБА_3 пунктів 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху України, що знаходяться в прямому причинному звязку з виникненням ДТП та її наслідками отриманням потерпілими ОСОБА_5 середньої тяжкості, а ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень. оскільки він, при дотриманні вимог ПДР мав технічну можливість уникнути зіткнення з вантажним автомобілем.

Аналізуючи надані у кримінальному провадженні докази, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинили потерпілим середньої тяжкості тілесне ушкодження та тяжке тілесне ушкодження, та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.

При призначенні ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України апеляційний суд згідно ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, однак вчинений з необережності, та особу винного, який має постійне місце проживання, працює водієм, за місцем проживання характеризується позитивно, проживає з матірю похилого віку, яка є інвалідом другої групи, та має на своєму утриманні неповнолітню дитину, з часу вчинення інкримінованого йому злочину пройшов тривалий час, за який обвинувачений більше ні в чому протиправному помічений не був.

Обставин, які помякшують або обтяжують покарання, суд не вбачає.

Враховуючи вищенаведене апеляційний суд приходить до переконання, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 можливе без відбування покарання, а тому вважає за можливе призначити йому мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки робота водієм є єдиним його заробітком, із застосуванням ст. 75 КК України, вважаючи, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових ним злочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобовязана відшкодувати витрати закладові охорони здоровя на лікування потерпілої від цього злочину.

По кримінальному провадженню комунальним закладом «Луцька міська клінічна лікарня» до обвинуваченого ОСОБА_3 предявлено цивільний позов на суму 7886 грн., які понесені на лікування потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Даний позов підлягає до задоволення.

Той факт, що на лікування потерпілої ОСОБА_5 витрачено 1520 грн., а на лікування потерпілого ОСОБА_1 6366 грн. підтверджується довідками комунального закладу «Луцька міська клінічна лікарня» №1737/2.8.14, №1739/2.8.14 від 18 листопада 2014 року (а.к.п.10, 11)

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про стягнення майнової та моральної шкоди апеляційний суд залишає без розгляду, оскільки в апеляційній скарзі потерпілий не порушує питання про його розгляд, а згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Залишення цивільного позову потерпілого без розгляду не позбавляє його права звернутися з таким позовом в порядку цивільного судочинства.

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України, суд стягує з обвинуваченого ОСОБА_3 процесуальні витрати за проведення експертиз в розмірі 3997 грн. 50 коп.

Речові докази по кримінальному провадженню: техокарту з автомобіля марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, залишити при матеріалах кримінального провадження (а. к.п.31); автомобіль марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, з причепом «Шмітц», д.н.з. НОМЕР_3, повернути ОСОБА_15 (а. к.п.96); автобус марки «Богдан А-09202», д.н.з. НОМЕР_1, повернути ОСОБА_16 (а. к.п.98).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.405, 407, 409, 420 КПК України, ч. 1 ст. 1206 ЦК України, апеляційний суд Волинської області,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Вирок Луцького міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року щодо ОСОБА_3 скасувати і ухвалити свій вирок.

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі якого призначити йому покарання 3 (три) роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбаченіст. 76 КК України, а саме:

не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи;

періодично зявлятися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь комунального закладу «Луцька міська клінічна лікарня» (р/р 35426301040280 в ГУДКСУ у Волинській області, МФО 803014, код ЄДРПОУ 01982985) 7 886 (сім тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн., а також в користь держави 3 997 (три тисячі девятсот девяносто сім) грн. 50 коп. процесуальних витрат, повязаних із залученням експертів.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про стягнення майнової та моральної шкоди залишити без розгляду.

Речові докази по кримінальному провадженню:

техокарту з автомобіля марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, залишити при матеріалах кримінального провадження;

автомобіль марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_2, з причепом «Шмітц», д.н.з. НОМЕР_3, повернути ОСОБА_15;

автобус марки «Богдан А-09202», д.н.з. НОМЕР_1, повернути ОСОБА_16.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: