Ухвала суду № 54681893, 21.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9811/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

21 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Агаркові Б.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Міжрегіонального Головного управління ДФС Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального Головного управління ДФС Центральний офіс з обслуговування великих платників від 03.06.2014р. №0000544102 та №0000554102.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 вересня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, свідка, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ НАК Нафтогаз України за період з 01.10.2013 року по 01.03.2014 року з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Універсальне комерційне суспільство , за результатами якої складено акт від 13.05.2014 року №19/28-10-41-2/20077720, при цьому, перевіркою встановлено наступні порушення:

п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України щодо завищення витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування по податку на прибуток за 2013 рік в розмірі 203 698 083,00 грн.;

п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 40 739 617,00 грн.

На підставі акта перевірки Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.06.2014 року, а саме:

№0000544102, яким ПАТ НАК Нафтогаз України збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 40 739 617,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 10 184 904,25 грн.;

№0000554102, яким ПАТ НАК Нафтогаз України зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 203 698 083,00 грн.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте, його скарга була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для його звернення до суду з цим позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач діяв на підставі, в межах наданих повноважень та на їх виконання, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що він і довів суду, як суб'єкт владних повноважень, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з акта перевірки, підставою визначення позивачу сум податків на прибуток та на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ним коштів, витрачених за договором про закупівлю послуг, укладеним з ТОВ Універсальне комерційне суспільство, до складу витрат, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту, оскільки господарські операції за цим договором, на переконання податкової інспекції, не створюють наслідків для податкового обліку, адже фактично не відбулися.

Так, в ході перевірки встановлено, що ПАТ НАК «Нафтогаз України» (Замовник), з метою уточнення геологічної будови площі ОСОБА_5 шельфу Чорного моря по відкладах мезозою та кайнозою, було укладено з ТОВ «Універсальне комерційне суспільство» (Виконавець) Договір про закупівлю послуг від 04.12.2012 року №1-01, відповідно до умов якого Виконавець має надати консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом (Сейсморозвідувальні ЗD дослідження на площі Паласа) (далі - Договір).

На підтвердження виконання даного Договору податковий орган запитами від 26.03.14р. та від 07.05.14р., серед іншого, просив надати: договори з додатками та специфікаціями, укладені з контрагентом ТОВ «Універсальне комерційне суспільство; документи (рахунки-фактури, платіжні доручення, довіреності на приймання ТМЦ, робіт, послуг, сертифікати якості, податкові накладні; акти приймання - передачі ТМЦ, виконання робіт, послуг; інше) по взаєморозрахункам з ТОВ «Універсальне комерційне суспільство»; документи проведених тендерних процедур відносно укладених договорів; інші наявні документи, зокрема, геологічне завдання та календарний план, які є додатками до Договору.

На виконання вказаних запитів позивачем до перевірки надані були лише податкові накладні, акти здачі-приймання послуг, банківські виписки та журнали ордери. Тобто, документів, які б підтверджували, які саме надавалися послуги та здійснювались роботи, надано не було ні до перевірки, ні після її закінчення та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами цієї перевірки.

При цьому, причиною ненадання решти документів платником зазначено, що оригінал договору від 04.04.2012 №1-01 та додаткова угода від 27.09.13 до нього, що укладені з ТОВ «Універсальне комерційне суспільство», знаходяться у заступника голови правління Компанії ОСОБА_6, який перебуває на лікарняному, тому відсутня можливість надати їх перевіряючим.

Згідно з п.44.6 ст.44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказана позивачем причина не звільняє платника від обов»язку підтвердження показників податкової звітності, оскільки, наведена обставина не є виїмкою документів чи іншим вилученням правоохоронними органами в розумінні ст.44 ПК України.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об»єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що право на формування податкового кредиту та зменшення обєкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, повязується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

В свою чергу, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обовязковим.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні установлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ст.1 вказаного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів (послуг) до витрат, які враховуються при визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару чи послуги, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення обєкта оподаткування.

Як вірно зазначає суд першої інстанції, виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій, при цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Крім того, відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, як вірно зазначає суд першої інстанції, зі змісту актів про обсяги наданих послуг неможливо встановити зміст та обсяг господарської операції, на посвідчення виконання якої вони складені, адже містять лише загальну назву послуг, які були предметом договору між позивачем та ТОВ Універсальне комерційне суспільство, - сейсморозвідувальні 3D дослідження на площі Паласа із зазначенням етапу.

Водночас, надані позивачем акти здачі-приймання послуг та інші первинні документи, підписані зі сторони ТОВ Універсальне комерційне суспільство директорами ОСОБА_7 та ОСОБА_8, при цьому, матеріли справи містять копії протоколів зазначених осіб, складені слідчим з ОВС слідчого управління ФР ГУ Міндоходів у Луганській області в рамках досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №32014130000000002 13.01.2014, з яких вбачається, що названі особи заперечують підписання будь-яких документів з метою здійснення господарської діяльності ТОВ Універсальне комерційне суспільство, вказуючи, що являлись директорами лише номінально і господарською діяльністю цього товариства фактично не займались.

Як зазначає Верховний Суд України в постанові від 22 вересня 2015 року (справа №810/5645/14) з посиланням на свою правову позицію, викладену у справі № 21-421а11, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що виписані від імені вищенаведених осіб податкові накладні та первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, тому, надані позивачем податкові накладні та акти здачі-приймання робіт (послуг) на підтвердження факту отримання послуг за згаданим договором є недостовірними, як наслідок, обґрунтовано не прийняті податковим органом для підтвердження податкового обліку позивача.

Зазначені висновки також стосуються інших наданих позивачем документів, які не надавались ним відповідачу до перевірки та були надані до суду.

До того ж, суд звертає увагу, що надані позивачем суду інформаційні звіти про поетапне надання послуг, проект на надання послуг та звіт супервізії не містять дати їх затвердження, зі згаданих звітів про надання послуг неможливо встановити посадових осіб ТОВ Універсальне комерційне суспільство, які брали участь у виконанні обумовлених договором робіт.

Також, позивачем на підтвердження своїх доводів не було надано суду належних та допустимих доказів дотримання строків виконання етапів календарного плану, оцінки фахівцями позивача результатів наданих послуг, відповідності їх поставленим завданням, можливості подальшого використання, про що було зазначено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 31.03.2015року (а.с.212 том 3).

При цьому, заслуговують на увагу доводи відповідача з приводу того, що, як вказував сам позивач, 22.12.2010р. Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» отримала спеціальний дозвіл на користування надрами, невідємною частиною якого є Угода про умови користування надрами, в свою чергу, додатком №2 до цієї Угоди є Програма робіт з геологічного вивчення, якою, наразі, передбачено виконання детальних сейсморозвідувальних робіт у 2011-2012 роках.

Зазначена Програма робіт є обов'язковою для виконання надрокористувачем у визначені строки, в той же час, відповідно до наданих позивачем документів, послуги, всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів України від 06.01.2010 №11-р та Програмі робіт, здійснювалися ТОВ «Універсальне комерційне суспільство» у 2013 році, замість 2011-2012р.р.

Щодо рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2014 у справі №908/1980/14, яким, на переконання апелянта, підтверджено реальність укладеного договору з ТОВ Універсальне комерційне суспільство, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що в наведеній справі оцінка реальності господарської операції не надавалась, оскільки, предметом позову було стягнення коштів за договором, в той час, як з метою встановлення факту здійснення господарської операції зясуванню підлягають рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Також, колегія суддів погоджується з правомірністю врахування перевіряючими обставин, викладених в акті податкової перевірки ТОВ Універсальне комерційне суспільство, про те, що це товариство не має основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; дані про кількість працюючих (1-ДФ) свідчать про те, що на підприємстві працевлаштовано 6 осіб; в той же час, підприємство декларує доходи від операційної діяльності за 2013 рік у розмірі понад 200 млн. грн.

Враховуючи викладене, а також відсутність у ТОВ Універсальне комерційне суспільство дозволу (ліцензії) на геологічне вивчення нафтогазоносних надр, який є обовязковим згідно статті 13 Закону України Про нафту і газ, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що спірні господарські операції не підтверджуються з урахуванням можливостей їх реального здійснення виконавцем у задекларованих обсягах, в той час, як спірні операції полягали у виконанні сейсморозвідувальних 3D досліджень на площі (структурі) Паласа у ОСОБА_5 шельфі Чорного моря, яке є складним технологічним процесом, і потребує відповідної кваліфікації працівників та апаратури, наявність яких у ТОВ Універсальне комерційне суспільство не підтверджена.

Також, не підтверджуються будь-якими доказами доводи позивача про те, що сейсмологічна розвідка (дослідження) ТОВ Універсальне комерційне суспільство проводилась на судні Вячеслав Тихонов, адже жодних доказів про залучення цього судна контрагентом позивача, і договірних відносин між його власниками і ТОВ Універсальне комерційне суспільство, суду не надано.

При цьому, з пояснень свідка ОСОБА_9 в судовому засіданні, можливо зробити висновок лише про те, що досліджувальні роботи у спірний період проводились, але не свідчать про їх проведення, саме, ТОВ Універсальне комерційне суспільство, при цьому, до показань цього свідка слід віднестись критично, оскільки, він є працівником позивача, тобто, зацікавленою у розгляді справи особою.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність своїх дій, в той час, як позивач свої доводи належним чином не обгрунтував.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно і повною мірою встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 вересня 2015 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 25 грудня 2015 року.

ОСОБА_10ОСОБА_1

Судді Ю.А.Ісаєнко

ОСОБА_2

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Оксененко О.М.

ОСОБА_11